What do you think?
Rate this book
Двотомник
Дівчина з ведмедиком. Болотяна лукроза
До другого тому вибраних творів В. Домонтовича увійшли його роман «Дівчина з ведмедиком» (1928) та найкращі оповідання й нариси різних років.
416 pages, Paperback
First published January 1, 2000
3 people are currently reading
118 people want to read
About the author
В. Домонтович
24 books49 followersViktor Petrov (ukr. Віктор Петров) - Ukrainian ethnographer-archeologist and fiction writer.
For his scientific works as ethnographer-archeologist written in Ukrainian and printed under the real name Viktor Petrov (ukr. Віктор Петров) please use this author-profile: Віктор Петров)
For his fiction works as a fiction writer written in Ukrainian and printed under pseudonym V. Domontovych (ukr. В. Домонтович) please use this author-profile: В. Домонтович)
For his scientific works as ethnographer-archeologist written in Ukrainian and printed under the real name Viktor Petrov (ukr. Віктор Петров) please use this author-profile: Віктор Петров)
For his fiction works as a fiction writer written in Ukrainian and printed under pseudonym V. Domontovych (ukr. В. Домонтович) please use this author-profile: В. Домонтович)
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 11 of 11 reviews
April 5, 2016
Все-все, ніякої бізнесової літератури. Переключення між технічними матеріалами та всякими менеджерськими постулатами - виявилося набагато складнішим, ніж очікувалося.
Давно я так довго не розгрібав readlist на Goodreads. Тут тобі і Олдос Хакслі, і Ніколас Спаркс, і Томас Пінчон. Ні, ні, все не те. Згадуючи рекомендації подруги, свій вибір я зупинив на авторі, якого разом із Валер'яном Підмогильним вважають основоположниками українського інтелектуального роману. Перечитуючи біографію Віктора Домонтовича, з подивом зауважив, що його роман "Доктор Серафікус" - входить у шкільну програму. Чи то я неуважно в школі читав, чи то хрестоматійний виклад програми не надто закарбував у пам'яті цей твір, то ж "Дівчинка з ведмедиком" - перший роман Петрова (справжнє прізвище Домонтовича), який мені випала нагода прочитати.
Я не сильний у темах, які користувалися популярністю в літературі періоду Домонтовича. На перший погляд віддає якоюсь легкою бульварщиною. Але, враховуючи характеристику цього роману, як інтелектуального, уся ця любовна сюжетна лінія твору нагадує швидше іронію над жанром. Іронія, необхідна аби створити під шаром видимої усім зрозумілої любовної драми, щось глибше, сакральніше. Таке, що можна приховати за образом дівчини-бунтарки, яка своєю поведінкою кидає виклик усталеним нормам сприйняття шлюбу та місця жінки у суспільстві.
До речі, велика частина початку твору виділена класичному персонажу радянської епохи - Семену Кузьменку. Не знаю, яка мала бути його роль за задумом автора, але мені вона нагадує одну ідею для виступу та технічній конференції розробників. Тема доповіді "Різотто з грибами та куркою і до чого тут garbage collection в Haskell". Впевнений, тема з такою назвою, зацікавила б багатьох розробників. І ось, ти виходиш і кажеш: "Отже, різотто з грибами та куркою і до чого тут garbage collection в Haskell. Та нідочого. А тепер повернемося до різотто." Ну, натяк ви зрозуміли. Цей Кузьменко просто відволікає увагу перед основною темою відносин Зіни та Іполіта.
Окрім "Дівчини з ведмедиком", збірка містить ще декілька менших творів, які, правду кажучи, мені сподобалися дещо більше, ніж роман, з якого почалося знайомство з Домонтовичем. Зокрема, "Зоряні мандрівники" - короткий біографічний нарис про астрономів Тіхо Браге та Йогана Кеплера. Завзято радити вам Домонтовича не буду. Настроєвий він якийсь.
Віктор Домонтович "Дівчина з ведмедиком"
Давно я так довго не розгрібав readlist на Goodreads. Тут тобі і Олдос Хакслі, і Ніколас Спаркс, і Томас Пінчон. Ні, ні, все не те. Згадуючи рекомендації подруги, свій вибір я зупинив на авторі, якого разом із Валер'яном Підмогильним вважають основоположниками українського інтелектуального роману. Перечитуючи біографію Віктора Домонтовича, з подивом зауважив, що його роман "Доктор Серафікус" - входить у шкільну програму. Чи то я неуважно в школі читав, чи то хрестоматійний виклад програми не надто закарбував у пам'яті цей твір, то ж "Дівчинка з ведмедиком" - перший роман Петрова (справжнє прізвище Домонтовича), який мені випала нагода прочитати.
Я не сильний у темах, які користувалися популярністю в літературі періоду Домонтовича. На перший погляд віддає якоюсь легкою бульварщиною. Але, враховуючи характеристику цього роману, як інтелектуального, уся ця любовна сюжетна лінія твору нагадує швидше іронію над жанром. Іронія, необхідна аби створити під шаром видимої усім зрозумілої любовної драми, щось глибше, сакральніше. Таке, що можна приховати за образом дівчини-бунтарки, яка своєю поведінкою кидає виклик усталеним нормам сприйняття шлюбу та місця жінки у суспільстві.
До речі, велика частина початку твору виділена класичному персонажу радянської епохи - Семену Кузьменку. Не знаю, яка мала бути його роль за задумом автора, але мені вона нагадує одну ідею для виступу та технічній конференції розробників. Тема доповіді "Різотто з грибами та куркою і до чого тут garbage collection в Haskell". Впевнений, тема з такою назвою, зацікавила б багатьох розробників. І ось, ти виходиш і кажеш: "Отже, різотто з грибами та куркою і до чого тут garbage collection в Haskell. Та нідочого. А тепер повернемося до різотто." Ну, натяк ви зрозуміли. Цей Кузьменко просто відволікає увагу перед основною темою відносин Зіни та Іполіта.
Окрім "Дівчини з ведмедиком", збірка містить ще декілька менших творів, які, правду кажучи, мені сподобалися дещо більше, ніж роман, з якого почалося знайомство з Домонтовичем. Зокрема, "Зоряні мандрівники" - короткий біографічний нарис про астрономів Тіхо Браге та Йогана Кеплера. Завзято радити вам Домонтовича не буду. Настроєвий він якийсь.
Віктор Домонтович "Дівчина з ведмедиком"
January 1, 2026
Це за "Болотяну лукрозу"
December 25, 2025
"Дівчину з ведмедиком" вже читала не один раз, а це дісталась до "Болотяної лукрози". Дуже цікава рефлексія. У Домонтовича дивовижно розвинуте спостереження, водночас трохи з відстороненням. За його прозою можна реконструювати спосіб життя 100 років тому.
І влучно підмічено про підхід до роботи: "Німці працюють регулярно і неквапливо. Наші - або не працюють, або працюють з надривом". Це не змінюється :)
І влучно підмічено про підхід до роботи: "Німці працюють регулярно і неквапливо. Наші - або не працюють, або працюють з надривом". Це не змінюється :)
October 23, 2017
Домонтовича читала колись давненько в університеті, і відтоді він чомусь випав із мого читацького поля зору. Мабуть, тому, аби потрапити до рук саме зараз і дати мені можливість прочитати його з іншого боку життєвого досвіду, бо в багатьох речах, і книгах зокрема, бачиш зовсім одне, коли тобі неповних 20, й зовсім друге — коли вдвічі більше.
"Дівчина з ведмедиком" збурила цілий шквал думок. Минуло майже сто років, відколи Домонтович створив образ незалежної, вільної, яскравої, непідвладної соціальним умовностям жінки, а віз, здається, й донині там. Маю на увазі те, що інститут шлюбу усе ще є надважливим для отого пресловутого жіночого щастя. Ні-ні, я теж знаю хороші приклади жіночих доль, які спромоглися досягти щастя якимось іншим шляхом, однак прикиньте нашвидкуруч співідношення їх до всіх інших традиційно щасливих, а чи "щасливих". От-от...
Головний герой мене відверто дратував — такого чоловіка можна охарактеризувати сакраментальним "ні риба ні м’ясо". Він не знає, чого хоче і кого хоче. Він безхребетний як і в професійній самореалізації, так і в особистому житті. Він не приймає рішань і не обирає — за нього це роблять інші. Проте його Домонтович залишив живим на відміну від дівчини з ведмедиком. Символічно? Дуже. Однак як саме прочитати ці символи, вирішувати читачеві — до того ж кожному зокрема. Я, наприклад, розгледіла категоричну неготовність суспільства прийняти зміни, до яких дозріли деякі його члени — головне через те, що їх відсоток дуже незначний. І, повторюся, за майже сто років нічого не змінилося.
Другу частину книги склала збірка оповідань та нарисів В. Домонтовича. О, в яке різноманіття тем, образів, характерів, ідей вдалося зануритися! Тут і середньовічна Італія, і сучасна письменникові Україна, і не менш сучасна йому Колима, й татарський Крим, і вишукана Європа... То Сірко лютує на невольників, котрі не радіють своєму визволенню, то психічно хворий професор шукає виходу із лікарні, то апостоли радяться про те, як спасти Христа, то сільського дядька арештовують за спекуляцію, то Рильський та Зеров розмірковують про українське письменство, то Пилип Орлик намагається відродити Україну... І кожне з оповідань підіймає не менший шквал емоцій, ніж вище згаданий роман, а от часу на прочитання вимагає менше))) Мабуть, я таки стаю поціновувачем короткої прози. Дорослішаю)))
"Дівчина з ведмедиком" збурила цілий шквал думок. Минуло майже сто років, відколи Домонтович створив образ незалежної, вільної, яскравої, непідвладної соціальним умовностям жінки, а віз, здається, й донині там. Маю на увазі те, що інститут шлюбу усе ще є надважливим для отого пресловутого жіночого щастя. Ні-ні, я теж знаю хороші приклади жіночих доль, які спромоглися досягти щастя якимось іншим шляхом, однак прикиньте нашвидкуруч співідношення їх до всіх інших традиційно щасливих, а чи "щасливих". От-от...
Головний герой мене відверто дратував — такого чоловіка можна охарактеризувати сакраментальним "ні риба ні м’ясо". Він не знає, чого хоче і кого хоче. Він безхребетний як і в професійній самореалізації, так і в особистому житті. Він не приймає рішань і не обирає — за нього це роблять інші. Проте його Домонтович залишив живим на відміну від дівчини з ведмедиком. Символічно? Дуже. Однак як саме прочитати ці символи, вирішувати читачеві — до того ж кожному зокрема. Я, наприклад, розгледіла категоричну неготовність суспільства прийняти зміни, до яких дозріли деякі його члени — головне через те, що їх відсоток дуже незначний. І, повторюся, за майже сто років нічого не змінилося.
Другу частину книги склала збірка оповідань та нарисів В. Домонтовича. О, в яке різноманіття тем, образів, характерів, ідей вдалося зануритися! Тут і середньовічна Італія, і сучасна письменникові Україна, і не менш сучасна йому Колима, й татарський Крим, і вишукана Європа... То Сірко лютує на невольників, котрі не радіють своєму визволенню, то психічно хворий професор шукає виходу із лікарні, то апостоли радяться про те, як спасти Христа, то сільського дядька арештовують за спекуляцію, то Рильський та Зеров розмірковують про українське письменство, то Пилип Орлик намагається відродити Україну... І кожне з оповідань підіймає не менший шквал емоцій, ніж вище згаданий роман, а от часу на прочитання вимагає менше))) Мабуть, я таки стаю поціновувачем короткої прози. Дорослішаю)))
December 22, 2015
незвична штука. тяжкувата і в дусі свого часу. аж занадто.
September 30, 2025
За дівчинку з ведмедиком 5, Болотяну лукрозу не змогла дочитати, дуже нудно😅
March 17, 2018
Шкода, що такі книжки пройшли повз шкільну програму. Книжка, як на мене, досі лишається актуальною в частині роздумів жінка-суспільство.
Описи відпочинку в Криму і на Трухановому дуже спокусливі, захотілося і собі влітку повторити (принаймні поки що із Трухановим островом).
Описи відпочинку в Криму і на Трухановому дуже спокусливі, захотілося і собі влітку повторити (принаймні поки що із Трухановим островом).
February 20, 2018
Дуже неоднозначна книжка. Вона явно кинула виклик літературі початку ХХ ст., але як я і боялася, автор в багатьох ситуаціях не вмів показувати своїх героїв їхніми вчинками, а більше описував. Описи, описи, описи і довжелезні розмови... Сюжет розвивається дуже повільно.
Проте словечка і фрази типу "вистарчило", "Зина протеґувала", "насаженки", "звуджена шинка", "трактувати кавою", "плавати насаженки" і т. ін. зробили свою справу. Читати варто.
Проте словечка і фрази типу "вистарчило", "Зина протеґувала", "насаженки", "звуджена шинка", "трактувати кавою", "плавати насаженки" і т. ін. зробили свою справу. Читати варто.
January 22, 2025
Відгук на «Болотяну лукрозу»:
Неймовірно чуттєва та наповнена особистим проза. Давно я так не відпочивала, направду. Читаєш і розумієш, скільки за людиною стояло, скільки вона бачила, де була та що розуміла. Відчувалося, ніби особиста розмова з автором, де ти слухаєш, погоджуєшся або ні, та опісля на самоті думаєш про те, яким був цей діалог для тебе, що він викликав у тобі. Найкраще, що я читала в Домонтовича.
Неймовірно чуттєва та наповнена особистим проза. Давно я так не відпочивала, направду. Читаєш і розумієш, скільки за людиною стояло, скільки вона бачила, де була та що розуміла. Відчувалося, ніби особиста розмова з автором, де ти слухаєш, погоджуєшся або ні, та опісля на самоті думаєш про те, яким був цей діалог для тебе, що він викликав у тобі. Найкраще, що я читала в Домонтовича.
August 7, 2023
«Безневинність! Падіння! Безглузді й затуркані слова... Вони не наші, й для нашого покоління вони не властиві. Наші бабусі, коли старовинним романам вірити, може, й мали деяку рацію так думати й говорити.»
Важко коротко написати про книгу, у якій на кожній сторінці – ідеальна цитата. Ще важче – про таку, у якій є не тільки неабиякий основний сюжет і яскраві герої, а ще й декілька філософських відступів всередині твору: від аналізу Гете до роздумів над тезами Макіавеллі. А ще, там є чудові думки і діалоги на тему поезії: мистецтво це, чи робота? Чи мусить поет вміти відремонтувати чоботи?
Майстерність письма Домонтовича дозволяє йому грати сюжетом і героями, як заманеться, лоскочучи нерви і терпіння читача (що приносить неабияке задоволення!).
Отже, маємо фірмового головного героя Домонтовича – розгубленого інтелектуала, інженера-хіміка, який любить порефлексувати. Це доводить його до того, що він закохується у Зину – зухвалу дівчину 16 років з порядної сім’ї. «Лоліта», скажете ви? Набоков напише «Лоліту» лиш через 27 років, скажу я.
А от реальна паралель, яка впала мені в очі – це Зина і Зоська з «Міста» Підмогильного, яке вийшло того ж 1928 року. І якщо ви читали «Місто», то уявіть собі, що Зина – це Зоська Х10. Просто ураган!
Повний відгук – тут https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
Важко коротко написати про книгу, у якій на кожній сторінці – ідеальна цитата. Ще важче – про таку, у якій є не тільки неабиякий основний сюжет і яскраві герої, а ще й декілька філософських відступів всередині твору: від аналізу Гете до роздумів над тезами Макіавеллі. А ще, там є чудові думки і діалоги на тему поезії: мистецтво це, чи робота? Чи мусить поет вміти відремонтувати чоботи?
Майстерність письма Домонтовича дозволяє йому грати сюжетом і героями, як заманеться, лоскочучи нерви і терпіння читача (що приносить неабияке задоволення!).
Отже, маємо фірмового головного героя Домонтовича – розгубленого інтелектуала, інженера-хіміка, який любить порефлексувати. Це доводить його до того, що він закохується у Зину – зухвалу дівчину 16 років з порядної сім’ї. «Лоліта», скажете ви? Набоков напише «Лоліту» лиш через 27 років, скажу я.
А от реальна паралель, яка впала мені в очі – це Зина і Зоська з «Міста» Підмогильного, яке вийшло того ж 1928 року. І якщо ви читали «Місто», то уявіть собі, що Зина – це Зоська Х10. Просто ураган!
Повний відгук – тут https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
December 23, 2021
Ця книга є яскравим прикладом літератури, якої особисто мені бракує сьогодні. Якісно виконана, в міру відсторонена від політики та буденності, чуттєва та багатошарова, здатна як розважити, так і поставити перед читачем серйозні життєві запитання.
Любовна історія покладена в основі сюжету для Домонтовича тільки привід порозмислити не лише про кохання жінки, а й про сутність кохання як такого.
Обставини для цих роздумів також обрані якнайкраще. На очах читача змінюється епоха, руйнуються старі ідеали та трощаться усталені принципи. Крізь уламки старого проростає нове життя, що несе за собою й нові виклики.
Чи справді те, що ми вважаємо за кохання є ним? Чи це лише наша жалість, користь та звичка, тоді як справжнє кохання полягає в іншому?
Герої роману «Дівчина з ведмедиком» свідомо чи несвідомо шукають відповідей на ці питання. Природно, що кожен із них, як і кожен із нас, шукатиме їх на власний розсуд.
Любовна історія покладена в основі сюжету для Домонтовича тільки привід порозмислити не лише про кохання жінки, а й про сутність кохання як такого.
Обставини для цих роздумів також обрані якнайкраще. На очах читача змінюється епоха, руйнуються старі ідеали та трощаться усталені принципи. Крізь уламки старого проростає нове життя, що несе за собою й нові виклики.
Чи справді те, що ми вважаємо за кохання є ним? Чи це лише наша жалість, користь та звичка, тоді як справжнє кохання полягає в іншому?
Герої роману «Дівчина з ведмедиком» свідомо чи несвідомо шукають відповідей на ці питання. Природно, що кожен із них, як і кожен із нас, шукатиме їх на власний розсуд.
Displaying 1 - 11 of 11 reviews