What do you think?
Rate this book
Інтеліґент
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 3 of 3 reviews
Read
January 3, 2023Смолич писав, що Леонід Скрипник, мабуть, найгидкіша постать, котру можу пригадати у літературному середовищі 1920-х. Його єдиний роман схиляє до думки, що з високою імовірністю Смолич мав рацію: від тексту сильно відчувається, як автор ненавидить людей. При чому експериментальна оповідь лише підкреслює це відчуття. Скрипник ніби нанизує на виделку персонажів, довго роздивляється, відправляє до рота, розжовує, а потім випльовує своїх героїв.
Read
December 8, 2025Читати цей роман було не дуже легко — приблизно як набір постів у Твіттері або Фейсбуці: уривчасті, десь різкі, десь грубо нарізані клаптики. На них чимось схожі й історично-соціальні формації, в яких довелося жити інтелігентові. І хоч автор навмисно обирає здебільшого лаконічні, схематичні описи персонажів і сцен, він десь посередині тексту зізнається: «Будучи бездарним літератором і надто щирим тлумачем кіна, я відмовляюся й від останньої ролі…».
Зрештою, словесний мінімалізм Скрипник, по-перше, компенсує де-не-де жартами, що пасували б похмурому стендапу, по-друге, справді влучними метафорами. І оскільки вся його картина просякнута більш чи менш їдкою пародійністю, закрадається думка, що автор надто зневажав свій (історичний) час, аби загортати його в більш вишукану обгортку. Він не пішов настільки далеко, щоб зробити вишуканим свій бунт проти вишуканості. Це дає підстави назвати його чесним щодо свого наміру, що вже не є провалом.
“Суть проста, проста, як каша […] важкий хліб життя захований під цими оздобами, пережований дбайливим мистецтвом”
Яким би (не)вдалим вийшов формальний експеримент пана Леоніда, варто визнати, що той факт, що цю книгу читати усе ще легше, ніж життя, є частиною пародії на мистецтво: “А ви ж знаєте, що все природне - прекрасне… Хоч би воно й паскудне було…”
А думка автора, що вловлює суть суспільства [соцмережного] спектаклю, може стати частиною чергової пародії на технічний прогрес, який не надто впливає на якість духовних потреб людини:
“всі, в кого емоції могутні й темперамент яскравий, всі хто заслуговує на високе ймення Людини, - мусять час від часу валятися у власній блювотині….”, й пізніше:
“Витонченій, інтеліґентній душі властиві великою мірою прагнення до могутніх, глибоких і тонких переживань.
Але не завжди ж матеріял для нас є під рукою, та й де ж взяти потрібні для цього могутні пристрасті, жагучий темперамент і інші засоби? Порятунок – "розгойдування" – найпрекрасніше досягнення рафінованої інтеліґентної душі.
Ще раз попереджую проти спішних висновків. – Ця гра є цілковита щирість. Інакше ж яка рація грати? Це – творчість, височінь якої іноді стає надлюдська, божественна, бо, проти всякої логіки, високо культурна тонка людина може творити речі з нічого, точнісінько, як Бог створив всесвіт!”
Такі пасажі безперечно підсилюють читацьку емпатію, доводячи спільність творчого запалу, властивого тією чи іншою мірою кожній людині. Його полум’я набуває різних форм, пригасає чи ні, і багато що таки залежить від культури — від неї майже нікуди не дітися.
Її бюрократизація може призвести до комічних наслідків (для сторонніх спостерігачів), злорадних насмішок (з боку тих, хто розвиває свій творчий потенціал радше в негативному ключі, залишаючись водночас у системі), а також обурення (з боку інтелігента — ідеаліста/адепта справедливості). Це ілюструє вдала сцена про потребу канцелярського елемента (пера ручки) начальником, який на той час уже служить радянській владі. Щоб отримати його, слід пройти багато кабінетів і зібрати чимало підписів. У цьому ланцюжку черга доходить і до інтелігента, який виявляє порушення порядку. Але начальство — більш авторитетне й вище за порушення. У результаті інтелігент зазнає несправедливості, що приводить до кульмінації твору, яка нарочито емоційно стримана.
Принагідно тут можна філософськи гіперпослатися на безліч міркувань щодо того, куди заводять будь-які крайнощі в такій справі (з обох боків зарегульованості), а я, продовжуючи тему інтерчасовості й соцмереж, передам привіт енергетикам, що відновлюють мережі після обстрілів, та усім, хто їм допомагає, і наведу пост з мемного каналу, що порушує цим свою звичну бюрократію контенту: “сука, 15,5 годин без світла, блять” (це вже звісно не енергетикам, їм я щиро вдячна) (моя совість врятована думкою про те, що автор “Інтелігента”, живучи зараз, міг би й сам це вставити в свій твір).
Десь посеред роману автор жартує про кінець:
“в кіні лише після останнього затемнення немає на що дивитися, крім напису "кінець". В цім розумінні життя бідніше за кіно. Після останнього затемнення в ньому навіть напису жадного не побачиш”.
А завершує його так, наче кінця й немає, в дусі такого собі життєствердного песимізму. Так само [бо ж довільні інтерпретації ніхто не відміняв (зрештою, і добре, бо це в дусі самої цитати)] завершу відгук і я:
“Бризки летять, блищать, сяють на сонці… На обличчях дітей - бакхічна радість… Їхні очі блищать, сяють, як бризки.
Все це страшно некультурно… Я б хотів сподіватися, що ви, мій читачу, були колись страшно некультурні…”
Foreign-language friends, if you’ve made it this far, know that I do appreciate the time you spend translating my reviews—no matter what curious impulse drives you. I’m always reminded that certain semantic games are destined to vanish in translation (e. g. this one even has a few swear words; as it happens coarse language in Ukrainian has more shades than, say, in English, unless you rely on tone rather than the mere squiggles on the page). May life steer me, sooner or later, towards a quiet yet intriguing harbour where I’ll have the leisure to translate more regularly.
Зрештою, словесний мінімалізм Скрипник, по-перше, компенсує де-не-де жартами, що пасували б похмурому стендапу, по-друге, справді влучними метафорами. І оскільки вся його картина просякнута більш чи менш їдкою пародійністю, закрадається думка, що автор надто зневажав свій (історичний) час, аби загортати його в більш вишукану обгортку. Він не пішов настільки далеко, щоб зробити вишуканим свій бунт проти вишуканості. Це дає підстави назвати його чесним щодо свого наміру, що вже не є провалом.
“Суть проста, проста, як каша […] важкий хліб життя захований під цими оздобами, пережований дбайливим мистецтвом”
Яким би (не)вдалим вийшов формальний експеримент пана Леоніда, варто визнати, що той факт, що цю книгу читати усе ще легше, ніж життя, є частиною пародії на мистецтво: “А ви ж знаєте, що все природне - прекрасне… Хоч би воно й паскудне було…”
А думка автора, що вловлює суть суспільства [соцмережного] спектаклю, може стати частиною чергової пародії на технічний прогрес, який не надто впливає на якість духовних потреб людини:
“всі, в кого емоції могутні й темперамент яскравий, всі хто заслуговує на високе ймення Людини, - мусять час від часу валятися у власній блювотині….”, й пізніше:
“Витонченій, інтеліґентній душі властиві великою мірою прагнення до могутніх, глибоких і тонких переживань.
Але не завжди ж матеріял для нас є під рукою, та й де ж взяти потрібні для цього могутні пристрасті, жагучий темперамент і інші засоби? Порятунок – "розгойдування" – найпрекрасніше досягнення рафінованої інтеліґентної душі.
Ще раз попереджую проти спішних висновків. – Ця гра є цілковита щирість. Інакше ж яка рація грати? Це – творчість, височінь якої іноді стає надлюдська, божественна, бо, проти всякої логіки, високо культурна тонка людина може творити речі з нічого, точнісінько, як Бог створив всесвіт!”
Такі пасажі безперечно підсилюють читацьку емпатію, доводячи спільність творчого запалу, властивого тією чи іншою мірою кожній людині. Його полум’я набуває різних форм, пригасає чи ні, і багато що таки залежить від культури — від неї майже нікуди не дітися.
Її бюрократизація може призвести до комічних наслідків (для сторонніх спостерігачів), злорадних насмішок (з боку тих, хто розвиває свій творчий потенціал радше в негативному ключі, залишаючись водночас у системі), а також обурення (з боку інтелігента — ідеаліста/адепта справедливості). Це ілюструє вдала сцена про потребу канцелярського елемента (пера ручки) начальником, який на той час уже служить радянській владі. Щоб отримати його, слід пройти багато кабінетів і зібрати чимало підписів. У цьому ланцюжку черга доходить і до інтелігента, який виявляє порушення порядку. Але начальство — більш авторитетне й вище за порушення. У результаті інтелігент зазнає несправедливості, що приводить до кульмінації твору, яка нарочито емоційно стримана.
Принагідно тут можна філософськи гіперпослатися на безліч міркувань щодо того, куди заводять будь-які крайнощі в такій справі (з обох боків зарегульованості), а я, продовжуючи тему інтерчасовості й соцмереж, передам привіт енергетикам, що відновлюють мережі після обстрілів, та усім, хто їм допомагає, і наведу пост з мемного каналу, що порушує цим свою звичну бюрократію контенту: “сука, 15,5 годин без світла, блять” (це вже звісно не енергетикам, їм я щиро вдячна) (моя совість врятована думкою про те, що автор “Інтелігента”, живучи зараз, міг би й сам це вставити в свій твір).
Десь посеред роману автор жартує про кінець:
“в кіні лише після останнього затемнення немає на що дивитися, крім напису "кінець". В цім розумінні життя бідніше за кіно. Після останнього затемнення в ньому навіть напису жадного не побачиш”.
А завершує його так, наче кінця й немає, в дусі такого собі життєствердного песимізму. Так само [бо ж довільні інтерпретації ніхто не відміняв (зрештою, і добре, бо це в дусі самої цитати)] завершу відгук і я:
“Бризки летять, блищать, сяють на сонці… На обличчях дітей - бакхічна радість… Їхні очі блищать, сяють, як бризки.
Все це страшно некультурно… Я б хотів сподіватися, що ви, мій читачу, були колись страшно некультурні…”
Foreign-language friends, if you’ve made it this far, know that I do appreciate the time you spend translating my reviews—no matter what curious impulse drives you. I’m always reminded that certain semantic games are destined to vanish in translation (e. g. this one even has a few swear words; as it happens coarse language in Ukrainian has more shades than, say, in English, unless you rely on tone rather than the mere squiggles on the page). May life steer me, sooner or later, towards a quiet yet intriguing harbour where I’ll have the leisure to translate more regularly.
August 8, 2023
Одна з найкращих книг, що я читала))) Це ж треба було, написано майже 100 років тому, але читається дуже сучасно)) Читала і кайфувала)))) Це просто геніальний стьоб 😁
Displaying 1 - 3 of 3 reviews