Приазовська савана

by Олексій Вишник

Приазовська савана — це гарячий південь України, повний яскравого сонця, солодких абрикосів та шовковиці, ароматних сухоцвітів та подорожей на Азовське море. Місце, де магічний світ природи ледь уживається з абсурдним реалізмом пострадянського оточення. Підліток Кирило, або просто Кіра, живе в Запоріжжі початку 2000-х. Одного дня Кіра вирушає на пошуки батька, якого не бачив із дитинства. У дорозі на нього чатують містичні леви, здатні захистити або розірвати на місці, стрілянина посеред нічної Хортиці та погоня з несподіваним фіналом. Подорож Приазовською саваною не вимірюється кілометрами, це шлях дорослішання у складних стосунках із сім’єю, переживання першої закоханості, пошуку своєї ідентичності та краси там, де ти народився та виріс. Такий шлях ми всі розпочинаємо, не знаючи, де він закінчиться, маючи єдину спробу наповнити своє життя справжніми почуттями.

Genres: Fiction, Ukrainian Literature

208 pages, Hardcover

First published June 26, 2023

About the author

Народився та виріс у Запоріжжі. Студентом переїхав до Львова. Близько року прожив на Філіппінських островах з дружиною та сином. У повсякденному житті пишу контент, із задоволенням перевтілююся в письменника. Люблю море понад гори, острови понад материки, котів понад собак, віскі понад колу та Rolling Stones понад Beatles. Автор книги про Південний Схід України «Приазовська Савана» та оповідання у збірці «Гарний день, аби жити» Видавництва Темпора.

Reviews

[Alla Komarova · Rating 4 out of 5]

☀️Колись по наших безкрайніх степах ходили горді леви. Саме вони навчили людей, що за свою землю треба боротися, а не тікати.

Знаєте, спочатку я хотіла виписати кілька знакових цитат з дебютного роману Олексія Вишника «Приазовська савана», але швидко зрозуміла, що доведеться виписувати половину книги. Тому обмежимося лише отою, на початку, про левів.

✍️Якщо вірити анотації та деяким коротким репліками в мережі, то цей роман про «дорослішання підлітка Кирила на тлі пострадянського абсурдо-реалізму десь у період до Помаранчевої революції». Я наполегливо пропоную не вірити цьому. Бо ця фраза абсолютно нічого не дає читачу, а тим більше потенційному читачу, який після цих слів навіть глядіти не стане у бік книги. І багато втратить.

☀️Бо це книга про дитинство, про теплий запах абрикос у чужих садах, про фантастичні картини, що наповнюють бурхливу дитячу та підліткову уяву, про рідне містечко, про Запоріжжя, яке ми, туристи, не знаємо навіть на півміліметра.

☀️А ще це книга про історію, яку в нас забрали. Про пам’ять, яку нам намагаються стерти і підмінити чимось фальшивим та не своїм. Про вибір – бігти чи лишатися, захищати своє чи співати осанни ворожим богам. Та що вже казати, якщо навіть ми, блогери, що читали цю книгу одночасно, питали один в одного, а чи правда оті німецькі поселення на півдні України існували. Правда.

✍️Отже, маємо дві лінії оповіді – «битовуху» та фантазію, реальну та ту, що розгортається в уяві хлопчика, що росте без батька. Набігаючи наперед, скажу, що вони в один момент поєднаються і годі буде вже розрізнити, яка з них справжніша. В реальності – місто Запоріжжя живе і намагається наповнити сенсом своє буття. В фантазії – історія краю показує, де ж той самий сенс варто шукати.

✍️А як це все написано, ммммм! Знаєте, в один момент я зізналася в чатику, що отримую майже фізіологічне задоволення від побудови речень та поетики, і в принципі готова повторити ці слова ще раз вголос. Щоправда, там було трішки коротше сказано.

Це були прекрасні години наодинці із книгою. І це знову ще одна книга (як і «Амок»), яку я точно знаю, що буду перечитувати ще.

[Єлізавета Максименко · Rating 4 out of 5]

Завуальовано, місцями дотепно, філософськи. Було цікаво, хоча це зовсім не та література, яку я зазвичай читаю.
Спростування наративів «вєлікіх совєтов» через історію простого хлопця, який жив своє життя в 00-х.
Всім, хто живе або якось повʼязаний із Запоріжжям - читати обовʼязково!

[Olha · Rating 4 out of 5]

Це було прям добре 👌🏻
Ціную такі свідчення епохи з різних куточків України - тут про Запоріжжя. По суті історія дорослішання середньостатистичного хлопця, який ріс без батька, але так класно написано, вже чекаю наступних робіт автора)

[Igor Mogilnyak · Rating 4 out of 5]

4☆ тверда четвірка.

Насправді такі жанри мені не дуже подобаються, але це українські автори і я їх із задоволенням читаю.

Це більш філософська історія. Тому кожний почерпне і відмітить щось своє. Одне що я відмітив, це те, що схід країни, як і південь інші, і у них як такої України не було, бо яка різниця, а від цього і всі наслідки. У книзі автор на мою думку чіпляє цю тему, або це я її так зрозумів. Плюс всі, і це не дивно росязиком говорять і це там завжди було норм. А так, блін, не має бути. Загалом історія читається добре, і залишає місце на подумати :) Читайте українських авторів.

[Larina · Rating 5 out of 5]

Цю книгу мені подарували. Нажаль, я б, мабуть, не дізналась би про неї, якщо б не друзі, які вирішили що раз я з Запоріжжя, то книга про Запоріжжя в мене має бути.

Тільки от ні вони ні я тоді не знали, що якимось дивним чином виявиться, що головний герой книги нібито жив моє життя: в моїй квартирі з моєю сім’єю, шукав по ночах скотиняк (моя правда мене сама шукала), ніжився з моїми першими коханнями в моїх балках, клеїв мої пакетики і коробочки з моєю мамою, від якої були мої подвійні очікування, половина з яких мала б була накладена на мого батька.

В першій половині книги мене трошки дивувала і може навіть злила дивна її структура, але це пройшло в кінці, коли все стало на свої місця.

Чудова мова і текст, який хочеться розтащити на цитати. Переплетіння пост-радянського і магічного реалізмів – це як ідеальне дзеркало тієї складної любові, якою я люблю свою малу батьківщину, з всіма невидимими істотами, які населяють там кожний клаптик, і з видимими, які ходять вулицями міста.

З нетерпінням чекатиму на наступну книгу Олексія.

[Roslyna · Rating 5 out of 5]

моє рідне Запоріжжя. його радянські люди, огидні маршрутки, абрикоси у дворах та металургійний сморід відбились у памʼяті та сформували його сприйняття саме таким назавжди.

"...на цій території не збудували нічого визначнішого за промислові обʼєкти - аби не шкода втратити, не шкода, що все буде зруйновано, занедбано..."

читав обурливі відгуки на книгу, мовляв, показали місто однобоко, виключно негативно. не знаю, мені усе здалось відвертим, чесним і взагалі, для кардинальних змін потрібне тверезе усвідомлення проблем.

"...був одним цілим зі своїм містом, відчував, як бʼється його металеве серце - глухим стукотом, ніби риба об лід, що опинилася на поверхні й задихається..."

кожному місту потрібен власний письменник (а краще два), аби наповнювати фізичне існування жирної точки на мапі сенсами та дарувати шанс приналежності до ширших смислів його жителям. так вийшло, що про мою пекучу савану ніхто не пише, тому ця невелика історія була для мене приємною знахідкою.

[Kateryna · Rating 5 out of 5]

Окреме задоволення читати історії, які відбувається в містах де все відомо, де можна яскраво уявити:
- як побудовані алеї шаурми,
- як все погане відбувається в парку Перемоги,
- як йти пішки через мости з Бабурки,
- яке на смак повітря Кічкасу,
- яка задушлива спека стоїть влітку, коли здається, що вдихнути більше не зможеш.
І як красиво написано! Можна зачитуватись, і зачитувати в слух. А історичні факти в оповіді сприймаються десь між реальністю і містикою, хоча це все чиста правда. Бо пам'ять можна переписати, якщо не одне покоління розповідати свою версію, де між скіфами і козаками, і козаками і совєтами нічого не існувало. Як левам про зоопарк.
Загалом, вийшла чудова пригода книгою та власними спогадами.

[IrynaPanda333 · Rating 4 out of 5]

На початку ти не розумієш, що відбуваєть, вкінці ж всі частинки пазлу складаються до купи.
Цікаво написана, особливо як для першої виданої книги автора. Історія показує ріст головного героя, його переосмислення себе, історії України і його міста, навколишнього. Також показано правдиве, не ідеалізоване і неперебільшене життя в 00х. Думаю для багатьох ця книжка відгукнеться.
Цікаво було б більше дізнатися про автора та загалом чекаю на наступні його твори.

[Міла Смолярова · Rating 5 out of 5]

«Приазовська савана» прочитана під стукіт коліс потягу. Відмічу, подорож - гарне й вдале тло для прочитання. Не була в Запоріжжі, але тепер я знаю про менонітів, могутніх левів і скотиняку, останній насмішив. Відмічу характер міста, що цілком постав зрозумілим, бо чимось схожий з кримським. Тепер маю бажання приїхати до Запоріжжя, порівняти до та після, відчути часові та воєнні зміни.
А ще чекатиму наступної книжки Олексія. Бо «Приазовська савана» - прекрасний старт.

[Oleksandr Tyron · Rating 5 out of 5]

Це щемка, тепла та терапевтична історія про Запоріжжя.

[daniella · Rating 5 out of 5]

Це було чудово. Коротко, влучно. Книга написана настільки красномовно, що хотілось смакувати кожне слово.
Персонажі такі справжні. Мають своє бачення життя й не бояться щиро ділитися ним з тобою.

Автор зумів так тепло й майстерно описати Запоріжжя, що склалось відчуття, ніби це я перебиралась через ті два мости до острова Хортиця, гуляла біля Помаранчевої річки, зарослих балок та недобудованих будинків. Для мене, як для людини, яка все життя уживалась на Заході і далі Києва ніде не була, - це була дуже цікава подорож.

Також сподобалось те, як автор порушив гострі соціально-політичні питання. Питання мови, передреволюційних фальшивих виборів, ставлення людей до німців, українців та «Великої держави»; батьківства, материнства, роботи, екології, історії.

Нічого не очікувала від книги, але в результаті була приємно здивована. Аж вивела вона мене на сльози💔

[Данило Депутат · Rating 5 out of 5]

Позаяк книжка сподобалася — почну відразу з того, що не надто сподобалось, аби хутко перейти до компліментів.

Анотація зваблює дійсно, проте фактично — це ж масний спойлер. Якось тю.

Оформлення: абзаців по два — мені відразу асоціація з трахлітом.

Тепер — компліменти: з іншого боку, може, тому і читається легше; але, до речі, не надто легко. Поготів, можливо, це зроблено для підкреслення стилю — він просто прекрасний; ці шматочки тексту — мов окремий образ. Всупереч простій темі — знову змалювання покоління, — проте — боже, як то красиво описано — просто не можу. Реалізм змішується з легендами; їхній шлях то паралельний, то об'єднаний; класне пакування простих речей.
Позаяк автор народився і до 2010 року жив у Запоріжжі — міста там дуже багато. Мандрівка чужими очима довгими відстанями.

[Olena · Rating 5 out of 5]

Круто, що зʼявляється все більше якісної сучасної літератури, яка описує реальне життя-буття різних регіонів України. Залюбки прочитала «Приазовську Савану», як і «За перекопом є земля» та «Драбину» інших авторів.

[Marta Petrychkovych · Rating 5 out of 5]

«Я не бачив, як ти ріс, а лише як виріс. Якщо мої вчинки якось і відбилися на тобі, навчися мати з цього силу. Не ту силу, якої вчать хлопців змалечку, щоб не плакати чи вміти битися. Я про ту, що тримає тебе, не дає збитися з власного шляху, навіть коли відчуваєш, що тріщить усе, на чому світ стоїть. Нехай ця сила завжди дає тобі землю під ногами, від якої, де б ти не впав, як глибоко не занурився в морок, ти міг би відштовхнутися й повернутися до світла»

[Iryna · Rating 3 out of 5]

Можливо, якби я прочитала цю книгу до Слобожанської історії, моя особиста оцінка була б вищою. А так, на фоні «Приазовська савана» програє.

У мене склалося відчуття, що книжці бракує обсягу. Вона порушує тему пам’яті й забування, і цим перегукується з Амадокою, а з товстунцем Aurora Borealis згадкою українського півдня. Але, здається, простору для розкриття було замало: не вистачило часу на розгорнуті художні звороти, на глибший погляд, на ширший подих українського півдня. Через це все видається надто поспішним і урізаним.

Але це моє особисте бачення. Книга вартує того, щоб із нею познайомитися.

#сучукрліто

t.me/chytanka3b

instagram.com/ira_zorg_/

[Ksenija · Rating 3 out of 5]

Написано гарно, читається легко, автор заклав чудовий меседж, але мені на жаль, книга не дуже зайшла.

[Anastasiia P · Rating 5 out of 5]

Мені сподобалась книга.
Легка і цікава.
Рекомендую

[Пані Анна · Rating 4 out of 5]

Класна історія, яка перегукується із моїм підлітковим досвідом "яка різниця, ми нічого не вирішуємо". Постать батька несподівано приємно здивувала. Але леви... Не розумію сенсу їхньої присутності в тексті. Відчуваю вайб, але в голові воно не збирається в пазл. Тим не менш, 2 години часу на цю книгу мені не шкода. Натомість приємно, що з'являються книжки не лише про Київ та Львів)

[Tiana Ivanchuk · Rating 3 out of 5]

Як людина із Запоріжжя, яка теж росла в Запоріжжі на початку нульових, і досі тут живе, я дуже розчарована...
І мені дуже шкода, бо мала великі сподівання.
Було приємно читати про рідні місця. Особливо неочікувано було те, що автор обрав саме базу "Радісну" з усіх в Кирилівці. Саме там я проводила кожне літо до 17 років.
На цьому все.
Відчувається, що автор хотів донести щось хороше цієї історією. Але ще більше відчуття, що автор зібрав в купу все сміття нашого міста на той час і вивалив це так, наче нічого крім цього не було.
На книзі написано, що автор поїхав із міста, коли вступав в університет. І це помітно. По мабуть все, що сталося з Запоріжжям за останні років 18 обійшлося його стороною. І автор вирішив, що після всього, що пережило наше місто за останній (особливо воєнний) час, треба було написати щось... таке.
Мені страшно яке враження у людей буде про наше місто, які ніколи в ньому не були.
Тож, як висновок, для мене ця книга, як мінімум розчарування.

[Світлана Васильченко · Rating 5 out of 5]

Колись по цих землях знову гулятимуть леви. А поки вони їх боронять.
Історія про початок боротьби за своє минуле та майбутнє, просякнута приазовськими вітрами змін.

[Сергій Чумак · Rating 4 out of 5]

Олексій Вишник "Приазовська савана"

"Леви наголошували, що в цієї землі має бути свій народ. Із силою буйволів, кмітливість лисів, голосом левів та жагою перемоги за будь-яку ціну. Цього місцевих людей навчили саме леви і просили передати землю, знання й силу всім прийдешнім поколінням, що залишаться й шануватимуть і боронитимуть місцевість. Від кого, леви не пояснювали"

📚 Колись, у далекому майбутньому, коли нас уже давно не буде, як не буде вже нікого у нашому Приазов'ї, з моря висадиться експедиція археологів й почне розкопки невідомої цивілізації.

🐆 Вони знайдуть там сліди левів і давніх людей, що були друзями, а також сліди нашестя іншої цивілізації зі сходу і їхнього спільного подальшого існування, але вже без левів.

📚 Не знаю, чому так довго не чита�� цю книгу. Чув позитивні відгуки і не читав. Приазов'є, савана, леви - що за нісенітниці...

📚 Але книга зачепила і вона зовсім не відповідає тій анотації, що дає видавництво. Там зовсім в іншому справа...

🇺🇦 Збереження пам'яті про свій народ, його справжню історію, мову, звичаї, могили рідних, відстоювання своєї ідентичності, свого права на існування як окремої нації...

🇺🇦 І все це подано у вигляді легенди про народ, який колись існував на цих землях. Це подано незвично, оригінально, дещо наївно, але так щемко і пізнаваємо...

"Місцеві люди втратили чутливість до болю за власні переконання, землю, культуру, мову, традиції, за викрадену історію, за ті пекучі травм, мудрість і щедрість диких тварин, за свої первісні звичаї... Яка різниця, на кого працювати, аби було на що прожити - стало їхнім усюдисущим гаслом"

📌 А паралельно розвивається сучасна історія початку 2000-х, яка закінчується виборами президента у 2004 році, як певного рубікону нашого життя, символу початку повернення до своїх витоків, своєї ідентичності, як початку перелому в свідомості народу.

📌 І ці дві історії в один момент несподівано поєднаються.

📚 Ця книга також про втрату і пошуки близьких осіб - живих, але далеких, тих, хто нібито десь є, але з ким не чуєтесь і не бачитесь. Це про них - тих, хто пішов, але може ще повернеться... Поки людина жива, надія є завжди. А також про тих, стосовно кого надії вже немає.

"Я ніколи раніше не замислювався про смерть... Але того дня відчув, що коли близька людина зникає з твого життя, все змінюється. Вона стає історією й лишає по собі порожнечу, з якою ти маєш жити далі. Утворюється така собі чорна діра, що продовжує притягувати до себе щораз нові й нові спогади. Засмоктує дедалі більше твого минулого, береться за теперішнє, а потім за майбутнє"

📌 І кілька слів про ще одного героя роману:

"Запоріжжя завжди було для мене саме таким - річковим, південним, гарячим, солодким, засмученим, алергенним, сповненим неприборканої зелені, що пробивалася прямісінько крізь асфальт та оточувала недобудовані споруди"

📚 Книга вийшла у минулому році. Подивився довгий список Книги року ВВС 2023 - її не було. Дивно, тому що книга чіпляє. Повторюсь, вона дещо наївна, але від неї пахне надією.

📚 Хороша книга. Справді хороша.

https://t.me/knygitelegram

[Олег Краюхін · Rating 5 out of 5]

Приазовська савана — це роман-рефлексія про дитинство, спогади, що пахнуть перегрітою землею, абрикосами й шовковицею, якою вимазані малі дитячі долоні. Легка, дещо меланхолійна, сповнена ностальгією, історія про рідні краї Запоріжжя.

Текст написано дуже поетично, з ритмом і великими проміжками між абзацами, який буквально змушує читати його вголос. У деяких фрагментах роман дійсно звучить майже як поезія — з паузами, метафорами, влучними порівняннями. Є щось гіпнотичне в такому стилі: він не квапиться, і в цьому його сила. Текст, який не стільки читається, скільки вдихається.

Сюжет складається із двох частин, які потім непомітно сходяться в одну. Автобіографічна оповідь про підлітка Кирила, який росте в індустріальному та зросійщеному Запоріжжі початку 00-х, та метафоричну й завуальовану оповідь про Сівачів, що прийшли «допомагати й наставляти» місцевих жителів приазовської савани. Тут багато про історію цих країв, про яку намагаються не згадувати, наче цивілізація прийшла сюди тільки з приходом совітів. Про німецькі поселення менонітів, про розстріли місцевого населення, про втрачену ідентичність.

І саме питанням самоідентичності в романі приділена особлива увага. Автор постійно рефлексує й запитує: хто тутешній народ насправді — українці, росіяни чи просто люди, «яким немає різниці»?

На цьому рівні роман розкривається як багатошаровий пласт осмислення. Тут і пострадянська травма, і русифікація, і пам’ять про приазовських переселенців — усе це фон, але не безформний. Це тло, яке дихає, тягнеться до героя своїм корінням.

Помітною постаттю в цій історії є постать батька, на пошуки якого врешті вирушає Кирило, що зростав з мамою та бабусею. Саме він і розповідає синові про минуле, яке так старанно приховували, показує йому зовсім інший бік подій. Символічною видається і збірка віршів Стуса, яку він залишає Кирилові про себе на згадку.

Приазовська савана — це роман-дорога. Але не зовнішня, а внутрішня. Тут важливі не повороти сюжету, а моменти зупинок, де герой дивиться на пожовклі бур’яни, згадує дитинство, тягне лінії між історією свого краю та історією власної родини. Це про дорослішання в тіні відсутнього батька. Про пам’ять. Про тишу, яку залишає совок, коли його нібито вже немає, але насправді він нікуди не зник.

Та попри все це дуже тепла й ностальгічна книга. Її варто читати не для динаміки, а для внутрішньої розмови. Така собі сентиментальна ода дитинству. Ніжна й безтурботна, але водночас — непроста й правдива. Мені дуже відгукнулася, раджу і вам.

Більше відгуків на каналі https://t.me/knepotrib

[Inessakos · Rating 3 out of 5]

📍Жанр: магічний реалізм.
.
.
▫️Кирило живе на півдні України, де за легендою колись жили леви, а тепер тут степи та промисловий осередок.
⠀
▫️Хлопцю скоро вступати до вишу, а він досі не може розібратися в собі. Ще й батька, якого той не бачив вже кілька років, шукають якісь бандюки.
⠀
▫️І ось він відправляється на пошуки відповідей. Чи знайде він їх під пекучим сонцем Приазовської савани?
.
.
▪️Буду чесна... Зовсім іншого я очікувала від цієї книги.
⠀
▪️Почну з того, що Запоріжжя (а більша частина подій твору відбувається саме в Запоріжжі) — моє рідне місто, яке люблю безмежно і безперечно. А от автор явно з тих, хто вважає, що ловити тут немає чого, і це відчувається в кожній строчці.
⠀
▪️Але це не так. Запоріжжя — це більше, ніж просто заводи. Тут чудові театри, багато інтелігентної молоді (коли приїздила Цілик, Любка і Жадан, зала була переповнена на стільки, що під кінець майже не було вже чим дихати).
⠀
▪️Беручись за роман, в анотації якого згадувалася Хортиця, а для мене це місце натхнення і сили, зовсім не про бандитські розборки хотілося мені читати.
⠀
▪️Це все таке кліше...
⠀
▪️Єдине, що сподобалося, це історичні відомості про архітектуру. Це нагадало мені часи, коли мала змогу ходити на екскурсії Романа Акбаша, слухати про те, як будувалося моє прекрасне Запоріжжя.

▪️Так, моє місто не ідеальне, так, повітря далеке від того, щоб назвати його чистим, але воно живе, в ньому тече не лише брудна Червона річка, а й бурхливий Дніпро, синь якого заворожує.

▪️Кожен має право на власне світосприйняття. Відлуння свого я в цій книзі не знайшла.

[Alona Salona · Rating 4 out of 5]

Якщо чесно, я намагаюся не дуже часто читати анотації до книг, бо у мене вони ніколи не збігаються з моїми враженнями. Ця книга не стала виключенням. Якщо ви думаєте що це розповідь про пригоди, переслідування, пошук батька - ні, книга не про це. Звісно це є в книзі, але майже наприкінці і то у кількох реченнях.

Книга про совок в головах людей, про те, що ру$ня вирвала місцеве населення приазов'я із самим корінням, та нав'зала свої цанності, свої свята, свій спосіб життя і люди так швидко забули ким вони є.

Увесь цей біль, про те, що ми не знаємо свого коріння, та дуже рідко над цим замислюємося, забули свою культуру та історію - загорнуту в життя одного юнака. Хлопця із звичайної неповної сім'ї, коли батьки розійшлися щє в дитинстві. Якого виховувала владна, постійно працююча мати, у якої не склалося з особистим життям.

Основна історія, занурена в алегоричну оповідку про Сівачів, що прийшли з "миром" але натомість зруйнували все, до чого торкалися (ми то це чудово розуміємо), та гордих жителів Приазовської Саванни, яка згодом збудувалася у місто, з дуже різною історіюєю та таке рідне для багатьох - Запоріжжя.

Якщо підсумовувати то ця історія про Запоріжжя влітку 2004 року, та парубка Кирила, який не те щоб чогось шукає у своєму звичайному житті, але наприкінці таки знаходить!
Книга читається дуже легко, не дивлячись на те що стиль написання у автора ... своєрідний

Могло бути більше але дуже незрозумілий початок та Саня ... від якого мене тіпало перші сторінки )

[Богдан Бедрій · Rating 5 out of 5]

Це історія дорослішання, переповнена символізмом і пошуками власної ідентичності. Головний герой, Кирило, опиняється на життєвому перехресті: він намагається знайти свого давно зниклого батька, стикаючись із небезпеками, зумовленими минулим батька, і водночас досліджує власні корені та майбутнє.

Книга вдало поєднує особисті переживання юнака з соціальними проблемами пострадянської України, що робить її більш багатошаровою. Тут є і конфлікт поколінь, і критика системи, зокрема виборчих махінацій, у яких Кирило неохоче бере участь. Також через стосунки з новими друзями, що мріють про великі міста й творчі кар’єри, герой починає відкривати свою справжню особистість і вчиться не ховатися за масками.

Особливо сильним мотивом є батьківська постать і книга Василя Стуса, яку батько дарує синові, що надає історії глибокого національного підтексту, символізуючи спадковість і зв’язок поколінь. Попри відсутність тепла в їхніх взаєминах, ця зустріч змінює і батька, і сина, що стає ключовим моментом їхнього примирення з минулим і з собою.

Ця книга для тих, хто шукає реалістичну та сильну історію про пошук себе у світі, що змінюється.

[Oleksii Rafalovych · Rating 5 out of 5]

«…все наше місто було вкрадене, як та машина, а натомість його підмінили порожньою оболонкою, напханою всім, що було під рукою – мотлохом, металом, гусячими тельбухами.»

Запоріжжя – місто-привид. Про нього ніхто нічого не знає, крім самих запоріжців, яким воно теж не цікаве. Воно не має символів, бо ті, які у нього були – загули. Козаки стали мультфільмом, Славута – драндулетом, а Хортиця – горілкою.

Потуга автора дати Запоріжжю нову легенду, новий образ для решти країни – безцінна. Цього досі ніхто не робив, з причин озвучених вище: нікому то не треба.

Якби цю книгу дати в руки талановитим кіношникам – могла б статися чудова стрічка у стилі «Залягти на дно у Брюгге» або «Фарго». Бо у Запоріжжі вистачить краси і потворності для сцен, а решту вже написав Олексій Вишник. Окрема йому подяка за відсилку до «Тигроловів», я зацінив. Та і взагалі, українська література у книзі займає видне місце.

Повний відгук тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...

[Liudmyla · Rating 2 out of 5]

Про цю книгу було багацько захоплених відгуків, мабуть, через це мої читацькі очікування були значно завищені. Тут фантастичні розповіді про давніх жителів степу переплітаються з цілком реальною історією життя підлітка Кирила в Запоріжжі кінця 90-х-початку 2000-х. Хлопець зростає в неповній сім’ї, батька свого майже не знає, і як то часто буває, по закінченні школи починає його пошуки, які радше є пошуками самого себе і своєї ідентичності. Я чекала на мегацікаву історію про Запоріжжя та степ, але не так сталося, як гадалося. Розчарована, бо книга видалася мені досить пісною і не викликала жодного проблиску цікавості.

[Sergii Miakshynov · Rating 4 out of 5]

Читаючи книгу, відчував, що Кіра проживав життя схоже до мого. Постійно виринали спогади про моє дитинство і більшість з них були такі ж некомфортні, як і у Кіри. Написано, ніби, про життя, яке було паралельно з моїм. Історії - інші, але емоції схожі. З одного боку, неприємні, а з іншого - круто, що книга викликає емоції.
Єдине, підвʼязки до життя в Украхні 2022-23 років, до мовного питання мені не завжди виглядали гармонійними.

[Yana.dats · Rating 5 out of 5]

боляче було читати про сівачів і місцевих, про втрачений час батька та сина, про наші загублені ідентичності.
в одночас, приємно бачити рідні місця в книзі, згадувати, шо я робила в цей час в запоріжжі. і радіти, шо оце все бандитське кодло пройшло повз нашу родину.
ностальгічно читати про поїздку на море. наше море.
прочитала за два дні і буду точно радити землякам - щоб відчули гордість) і людям з інших міст - щоб спробували відчути місто.
дякую

[Helen Nesteriuk · Rating 4 out of 5]

Тверда четвірка з плюсом. Дуже гарна книга, після половини прямо дуже динамічна.
Трошки мені була нудна ця очевидна і влоб метафора про Сівачів, але має місце бути, щоб закріпити ці знання, а для когось це може бути перша подібна книга і тож...
Приємно було глянути на своє рідне Запоріжжя під іншим кутом, багато чого дуже зрезонувало, саме про місто і мотивує дізнаватися про нього ще більше, що головне тут, насправді.