La muerte y la doncella I-V

by Elfriede Jelinek, Ela Fernández-Palacios (Translator), Brigitte E. Jirku (Contributor)

Los dramas de reyes shakespearianos parecen haber encontrado una especie de contrapunto en los de princesas jelinekianos. Aun cuando, tal y como Elfriede Jelinek destaca, la mujer no se pueda constituir como sujeto dramático, es decir, como protagonista en el sentido clásico, ahí está Blancanieves, sin embargo, buscando la verdad detrás de la belleza, más allá de las montañas, con los siete enanitos, para acabar encontrando la muerte en la figura de un cazador. La Bella Durmiente, en la búsqueda de sí misma, sólo hallará un príncipe, que desde ese momento se considerará a sí mismo su dios y resurrector. Rosamunda experimenta la incompatibilidad de ser mujer y a la vez pensadora, escritora. Jackie (Kennedy) sobrevivirá a los hombres, al poder y a la propia Marylin (Monroe), pero su triunfo sólo será aparente. Sylvia (Plath) e Inge (Bachmann), iconos modernos de la escritura femenina, se desesperarán ante su rotunda ineptitud.?Las princesas y damas prominentes de la premio Nobel Elfriede Jelinek nos salen al paso como réplicas a las que ningún príncipe puede redimir. En estas cinco piezas dramáticas la autora escenifica un juego irónico con las imágenes que la visión masculina diseña de “la mujer”. Y desvela en el mismo impulso autoirónico la supeditación de ésta a las imágenes por él generadas.

Genres: German Literature, Fiction, Nobel Prize, Plays, Unfinished

152 pages, Paperback

First published September 30, 2004

About the author

Elfriede Jelinek is an Austrian playwright and novelist, best known for her novel, The Piano Teacher.

She was awarded the Nobel Prize in Literature in 2004 for her "musical flow of voices and counter-voices in novels and plays that, with extraordinary linguistic zeal, reveal the absurdity of society's clichés and their subjugating power."

Reviews

[Lisa · Rating 4 out of 5]

Whether you like Jelinek or not (if the term "like" applies to her writing at all), you have to give her credit for turning the princesses in her fairy tales into real, thinking, somewhat annoying women. Gone are the days when they just collapsed under the weight of patriarchal narratives. Now they question, undermine, comment on their condition.

I rub people the wrong way, therefore I am ... a woman. That is her credo, and we seem to fall into that category, most of us, whether we like it or not. For existing is not really about what we like. It is about what happens to us while we long for what we like.

The main difference between Snow White and her step mum? Seeing oneself through a mirror compared to others or being for one's own sake. There is nothing strange about feeling challenged and threatened by a person who is grounded and content without jealousy and envy. Step mum must have been scared out of her mind by Snow white's self-sufficiency.

Where is Snow White's weak spot if she is happy on her own?

I don't particularly like Jelinek, but that is beside the point. She challenges my ideas on womanhood in society, and I respect that.

As princesses go, this one is too tired to feel the peas, so I guess I am disqualified for the club of princesses according to the fairy tale rule book. I will be a pirate instead. The pirate code is only a set of guidelines in any case!

[Marichka Blindiuk · Rating 5 out of 5]

• куди потрапляють принцеси після «довго й щасливо»?

• сідають на голку гендерних стереотипів, звісно

• а взагалі авторка нормально так налаштовує внутрішній компас у архетипах (і їхній кукусі)

• нам подобається знаходити психологічні патерни в героях «Гаррі Поттера», чому б їх не знайти в Білосніжки?

[Ангеліна · Rating 5 out of 5]

Єлінек моментами лірична, часом її ліричність різко перетікає в саркастичність, у гнів, але із цим все гаразд — її героїні мають на нього право. Її героїні — архетипи, до яких можна себе припасувати (тільки якщо ви жінка, іншим у цьому просторі не надто раді), якщо підійдеш до дзеркала. Але є застереження: відображення трішки фонить, праве стає лівим, а ліве — правим. Тоді можна підійти до стіни, та стіна ж прозора, це насправді кахляна поверхня на кухні. Але побачити себе все ж можна, особливо якщо йдеться про спробу приборкання, про «нульовий ступінь ножа», який не відпускає бідолашних принцес, тому їм відводиться так мало місця, у якому ти себе або бетонуєш, або акцентуєш, ховаєшся за одягом настільки міцно, що відлучаєшся від тіла (чи то, може, тіло оголошує тобі анатему?), одяг стає тілом, а от тіло одягом стати неспроможне. Діви б‘ються в істериках і тривожності, чекають на смерть, намагаються вийти зсередини себе, бодай заради письма, але тоді доводиться рвати шви, торочити їх, бо ми всі складаємося із латок, із надрізів, із напівсмертей, які треба зрештою довести до кінця, як Сильвія, Джекі, Діана чи навіть Білосніжка. Тоді вже і не так важливо, хто стоїть біля труни і схиляє голову, як стан тіла, прагнення волосся залишитися в житті. Може, це і не смерть зовсім, а довгий сон Сплячої Красуні, над якою висить загрозливе тіло її Творця — Принца.

[Юра Мельник · Rating 3 out of 5]

Думаю що Джеккі краще б сприймалась у аудіоформаті з інтонаціями, бо текстом важкозрозуміло, але такий вже задум авторки

[Viktoria · Rating 5 out of 5]

Письмо Єлінек одразу ж нагадало Інґеборґ Бахман і можете уявити моє здивування, коли ми зустрічаємося із нею в середовищі принцес Єлінек)
Це коротка книга драматичних творів і я весь час намагалася уявити ці монологи на сцені.
Вигадані принцеси та реальні жінки віддзеркалюють жіночі долі, вибори, які зробили, або ні. Тут Джекі Кеннеді збирає мізки чоловіка в авто та зневажає Мерилін. Тут Сильвія Платт та Інґеборґ Бахман відрізають яйця козлові та розмірковують над своїм призначенням. Тут принцеса Діана - як втілення світла, що повстало проти соціального ладу.
Ельфріде Єлінек так яскраво волає, що доля жінки не в Kinder, Küche, Kirche і після того як «жили вони довго і щасливо» жінка має вибір не розчинитися в чоловікові.
«Обидві жінки разом викручують тугу мертвого цапа над ночвами, кров капає туди, дуже миле заняття для домогосподарок…»
«… Я не можу задовольнятися проміскуїтивно і водночас зберігати повагу й підтримку суспільства (цього духа-мучителя) - бо я жінка: ergo: паросток заздрості до свободи чоловіків.
… Отже, вирішено: я робитиму все для того, щоб звичним шляхом прийти до партнера, тобто вийти заміж…»

[Ye · Rating 5 out of 5]

I read the Chinese version of the book... A very intellectual book. Last time I felt the same was when I was reading "If on a Winter's Night a Traveler " by Italo Calvino. This one is even better by offering women an active voice, which does remind me of "The World's Wife" by Carol Ann Duffy. I don't think I fully understand the book since I know only some of the protagonists in the stories, but with the ones I knew already before reading, I had a lot of fun.

[Анастасія · Rating 2 out of 5]

Це було дивно, дуже дивно. Мені скоріше сподобалось чим ні, але читати було дуже важко. Ще й ці роздуми про Діану в кінці не зайшли, тоді як про Джекі дуже навіть сподобалось

[rysia · Rating 4 out of 5]

przeczytałam by zrozumieć lepiej esej bestie no other reason

[verbava · Rating 2 out of 5]

ельфріда єлінек переповідає історії білосніжки, шипшинки (яка вколола собі палець і заснула), розамунди (принцеси кіпрської), джеккі кеннеді, сильвії плат + інґеборґ бахман (їм дістається одна п'єса на двох), а в епілозі, який нарешті не намагається вдавати, що він драма, — іще й принцеси діани. і всі вони (крім принцеси діани, якій пощастило бути об'єктом оповіді, а не симулякром дійової особи) бурмочуть.

ну, тобто вони промовляють, карбують, лементують, іноді навіть, мабуть, кричать, але все це зрештою зливається в бурмотіння. по кілька (кількадесят) сторінок бурмотіння поспіль, наче промовиця прогуляла весь курс про свободу волі, символізм одягу чи античну міфологію, але катастрофічно не може дозволити собі незарах, тож сподівається взяти викладачку виснаженням. і чи переклад це, чи оригінал, та голоси героїнь напрочуд схожі: ото потягни з якоїсь п'єси фрагмент без виразних маркерів типу духовки чи рознесених мізків — і зрозуміти, хто саме його виголошує, буде тяжко.

імовірно, у певному сенсі так було й задумано. може, настрій, відчуття приреченості й ефект від стіни тексту важливіший за безпосередній вміст (зміст) сказаного. на всіх героїнь чекає фатальний фінал, і байдуже, скільки часу вони тягнуть своїми промовами, потоками свідомості й риторичними фігурами, смерть — це не задовбана викладачка, вона не махне тобі рукою, мовляв, іди вже. і, може, на сцені, накладене на особистості акторок, воно виглядає цікавіше. але друковане, та ще й зібране в один том — відверто не моє.

суперобкладинка з голою жінкою just adds insult to injury.

[Jane Rukas · Rating 5 out of 5]

Тут начебто знайомі персонажки: Білосніжка, Спляча Красуня, Сильвія Плат, Діана, Джекі. І начебто ти знаєш ці історії. Але Єлінек змушує читача подивитись з іншого боку: після "довго і щасливо" для принцес насправді нічого щасливого не буде, адже історія про Сплячу Красуню в оригіналі це історія про сексуальне насильство. Тут можна знайти себе, адже кожна героїня - певний архетип, з яким можна себе проасоціювати.

"Смерть приходить завжди, і здебільшого - у чоловічій подобі. Тоді не розбереш, якої вона статі. Смерть вистежує нас, приходить непрохано, саме тоді, коли ми, як оце я, на вершині успіху, не дозволяє нам його досягнути і, не задовольнивши, виводить нас з гри".

"Правда як помилка буття".

"Я смерть - і крапка. Смерть як ультимативна правда".

"Та я вже бачу, що коли я Вам не поясню, сама Ви ніколи не зможете осягнути сенс Вашого буття, а хто може пояснити Вам краще за мене! Від мене Ви його, зрештою, отримали!"

"Багатьом операціям можна було б запобігти, вдаючись до читання, і навіть тим, що робляться на серці".

"Потрібно бути в захваті від самої себе, тоді ти зможеш захопити й інших. Потрібно бути тихою, але в тиші - найголоснішою, щоб вливати в інших відчуття, як у хворого - ліки. Людям потрібні відчуття, бо вони їх не мають, та все одно знають про них".

[Ella · Rating 3 out of 5]

Mmh. Zijn de eerste letters die verschijnen, hoewel ik geïntresseerd heb gelezen blijf ik toch ook onverzadigd achter. De elementen die Jelinek inzet zijn zeker intressant en tijdens het lezen voel ik een zekere potentie, maar het komt er ook nog niet helemaal uit. Ik kan mijn vinger er nog niet op leggen of dat ligt aan een ongeconcentreerde leessessie vanuit mij, of aan het werk. Het werk nodigt uit om grondig te lezen, stil te staan, dat heb ik ook niet perde gedaan --> de tekst dient niet als roman gelezen te worden.

De titel heeft me in elke tekst nog het meeste houvast gegeven, zeker na een kort internetonderzoek wat leidde naar het gelijknamige gedicht en stuk van Schubert.
De dood en het meisje,
Wat niet eens altijd de dood van het leven van het meisje hoeft te zijn,
Iets wat sterft voor het meisje,
En soms is zij dat zelf.

[Fanderay · Rating 3 out of 5]

I read parts of this for school and didn't like either Schneewittchen or Dornröschen, but Die Prinzessin in der Unterwelt made up for it. The former were confusing and relatively uninteresting, but the commentary on Princess Diana's death was beautiful and felt relevant.

[Greenleafsleaf · Rating 3 out of 5]

Hab nur Dornröschen (Der Tod und das Mädchen II) gelesen. Mein Kommentar direkt nach dem Lesen "starke Dornröschen, der Prinz ist ja eher arschig". Und so sollte es ja auch sein. Das ist mal ein modernes Stück, was auch aktuell ist. Was Thematiken aufgreift und sie nicht nur im Raum stehen lässt.

[Teng Man · Rating 4 out of 5]

I read the Chinese translation of it.

[Alicia Pelletier · Rating 2 out of 5]

J’ai adoré quelques passages, mais la lecture est difficile. Énormément de monologues dans une écriture très unique.

[soln · Rating 2 out of 5]

why do they randomly fuck in fursuits on page 30

[Raoul Ek · Rating 2 out of 5]

fattade inte

[juliazlr · Rating 5 out of 5]

Ich liebe das Drama ! Es ist zwar schwierig zu verstehen weil es ein Drama der Postmoderne ist und die typischen Regeln gebrochen werden aber gerade dass macht es unkonventionell und spannend. Mir gefallen die Assoziationen um das junge unschuldige, gute, nach Wahrheit strebende Schneewitchen und des Wahrheit verbiegenden Todes (Jäger). Diese Genderdynamik hat einen spannenden Höhepunkt dahingehend, dass für Schneewitchen kein Ort auf der Welt sicher ist, nicht mal die Natur; der Wald.

[Miguel · Rating 4 out of 5]

El subtítulo "Dramas de princesas" basta para definir de manera sucinta a las cinco piezas que presenta Jelinek. Son dramas en toda la extensión de la palabra, desde el formato dispuesto para la presentación teatral hasta los símbolos y arquetipos que se exploran. Son princesas pero repensadas de una manera radical, como un guante al que se le da la vuelta, dejando al descubierto las impurezas y los agravios, de una manera que sobrepasa la simple visceralidad y cae en el descuartizamiento. Hay una reivindicación constante sobre las diversas formas de la subordinación femenina y quiero ser enfático en esta acepción porque pareciera que Jelinek, sin perder de vista las implicaciones de la dominación masculina, se aboca a criticar el rol de la mujer dentro de constructos sociales opresivos. Todo esto replanteando historias bien conocidas, desde las clásicas de Blanca Nieves y la Bella Durmiente hasta las modernas de Jacqueline Kennedy y la princesa Diana.

No le doy las cinco estrellas porque a ratos es muy pesado y llega a ser casi incomprensible, hay párrafos que se me fueron en blanco por completo aunque esto es asunto mío, no de la autora. Los movimientos en la voz narrativa le dan un vigor intempestivo pero se hace muy complicado seguir las líneas argumentativas. En un momento estás viendo el enfrentamiento entre la Verdad y la Belleza y al siguiente estás en medio de un aquelarre. Al menos en ese aspecto debe ser un reto la puesta en escena y asistir a ella también.

Jelinek hostiga y confronta pero su confrontación no es un despropósito, tiene como fin constante la de vulnerar estructuras sociales y psicológicas ya caducadas con la intención de sobrepasarlas. Pensarla como feminista no le hace ningún favor, lo suyo está más cerca de ser terrorismo, uno que propugna por destruir todo lo que nos oprime.

[Tina Ger · Rating 5 out of 5]

Frauen haben die Wahl zwischen Schönheit und Wahrheit, schreibt Elfriede Jelinek und eröffnet damit eine völlig neue Interpretation Schneewittchens Dilemmas. Dornröschen fragt sich, warum sie sich ihren Mr. Right nicht selber suchen kann. Das ist doch scheiße, oder? Das Monieren und Fluchen dieser herrlich fetten Sprache derer sich Jelinek bedient ist immer ein Quell von Freude. Ich liebe diese Autorin. Die neuen Deutungen alter Märchen, sind schlicht grandios. Für Jackie Kennedy und Marilyn Monroe lässt Jelinek Kleider und Frisuren sprechen. Das ist so traurig wie treffend, so unterhaltsam wie erdrückend. Ingeborg Bachmann und Sylvia Plath versuchen sich in einer unsichtbaren Wand zu spiegeln. Das ist armselig und doch sinnstiftend. Jelinek schafft es – wie immer – zu sagen, was immer schon mal gesagt werden musste. Die Macht der Geschlechter ist so alt wie die Welt. Zumindest so alt wie die Märchen, die wir uns erzählen.

[Maddy TJ · Rating 4 out of 5]

Hay obras teatrales asombrosas y sagaces como Blanca Nieves, La Bella Durmiente o Jackie, pero, al menos a mi parecer, había otras que caían en lo absurdo y superfluo como Rosamunda y La Pared.
No sé si sea culpa de mi estulticia o del estilo tan peculiar de Jelinek, pero si duda hay partes que disfruté muchísimo y otras que añoraba acabar.

[Erika]

Ich habe ein Buch bei BookCrossing.com registriert!
http://www.BookCrossing.com/journal/13906987

[Joyce]

in het Nederlands, als luisterboek tijdens het lopen

[Icíar · Rating 3 out of 5]

http://www.losmilyunlibros.com/2013/0...