What do you think?
Rate this book
Romantrilogin #2
Rođeni u nedelju
Iako je reč o drugom delu svojevrsne autobiografske trilogije – nastavku Najboljih namera (Geopoetika, 2009), ovaj roman poznatog švedskog reditelja i scenariste sa lakoćom se može čitati nezavisno. Vremenski pozicioniran u deceniju posle događanja opisanih u Najboljim namerama, delu u kojem se autor bavio prvenstveno odnosom među njegovim roditeljima na početku veze, ovaj nastavak je potresan i zavodljiv roman o odnosu oca i sina i načinu života velike porodice Bergman za vreme boravka u letnjikovcu u drugoj deceniji dvadesetog veka.
Savršen niz slika, majstorski spojenih jezikom filma, oživljava nam glavnog junaka, dečaka Pua, rođenog u nedelju, što mu, prema verovanjima, daje specijalni dar naglašene osetljivosti i vidovitosti. Njegovo detinjstvo čine teror starijeg brata, slušanje priča o duhovima, seksualne fantazije, ali i prisustvovanja bolnim svađama roditelja, kao i susreti sa smrću. Nekoliko sekvenci „povrataka u budućnost“, pedeset godina nakon radnje romana, pomaže čitaocu da sklopi i poveže sve slike, bivajući nemim svedokom poseta Ingmara Bergmana ocu na samrti.
Konflikti i sukobi, ali i ljubav i humor, uz lirske opise prirode čine ovaj nesvakidašnji roman u kojem, iako skrivene ispod površine, dominiraju seta i gorčina, ne ometajući pri tom uživanje i zadovoljstvo čitanja.
Po romanu Rođeni u nedelju 1992. godine snimljen je istoimeni film u režiji Danijela Bergmana, sina Ingmara Bergmana, koji je potpisnik scenarija.
Savršen niz slika, majstorski spojenih jezikom filma, oživljava nam glavnog junaka, dečaka Pua, rođenog u nedelju, što mu, prema verovanjima, daje specijalni dar naglašene osetljivosti i vidovitosti. Njegovo detinjstvo čine teror starijeg brata, slušanje priča o duhovima, seksualne fantazije, ali i prisustvovanja bolnim svađama roditelja, kao i susreti sa smrću. Nekoliko sekvenci „povrataka u budućnost“, pedeset godina nakon radnje romana, pomaže čitaocu da sklopi i poveže sve slike, bivajući nemim svedokom poseta Ingmara Bergmana ocu na samrti.
Konflikti i sukobi, ali i ljubav i humor, uz lirske opise prirode čine ovaj nesvakidašnji roman u kojem, iako skrivene ispod površine, dominiraju seta i gorčina, ne ometajući pri tom uživanje i zadovoljstvo čitanja.
Po romanu Rođeni u nedelju 1992. godine snimljen je istoimeni film u režiji Danijela Bergmana, sina Ingmara Bergmana, koji je potpisnik scenarija.
114 pages, Paperback
First published October 20, 1989
11 people are currently reading
414 people want to read
About the author
Ingmar Bergman
164 books600 followersErnst Ingmar Bergman was a nine-time Academy Award-nominated Swedish film, stage, and opera director. He depicted bleakness and despair as well as comedy and hope in his explorations of the human condition. He is recognized as one of the greatest and most influential filmmakers in cinematic history.
He directed 62 films, most of which he wrote, and directed over 170 plays. Some of his internationally known favorite actors were Liv Ullmann, Bibi Andersson, and Max von Sydow. Most of his films were set in the stark landscape of his native Sweden, and major themes were often bleak, dealing with death, illness, betrayal, and insanity.
Bergman was active for more than 60 years, but his career was seriously threatened in 1976 when he suspended a number of pending productions, closed his studios, and went into self-imposed exile in Germany for eight years following a botched criminal investigation for alleged income tax evasion.
He directed 62 films, most of which he wrote, and directed over 170 plays. Some of his internationally known favorite actors were Liv Ullmann, Bibi Andersson, and Max von Sydow. Most of his films were set in the stark landscape of his native Sweden, and major themes were often bleak, dealing with death, illness, betrayal, and insanity.
Bergman was active for more than 60 years, but his career was seriously threatened in 1976 when he suspended a number of pending productions, closed his studios, and went into self-imposed exile in Germany for eight years following a botched criminal investigation for alleged income tax evasion.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 58 reviews
July 21, 2018
Знала про Берґмана небагато. Один із найвідоміших режисерів. Швед. Має унікальний стиль. Мала спробу читати його іншу прозу, емоційно не зайшло. "Недільне дитя" взяла до Швеції, як тематично-географічне читання. Люблю таке добирати. І це був постріл у ціль! Це дуже ніжна, по-скандинавському стримана книжка про дитинство. Різноманітне, тепле і дощове, із суворим і дивним батьком, дбайливою матірю, злим старшим братом, місцевими інтригами (бо це село), чарівною провінційною Швецією. А історія ця від імені самого маленького Берґмана, недільного дитяти... За місцевими переказами ті, хто народилися в неділю більш чутливі, схильні до фантазії, їм можуть ввижатися привиди і подібне. Вже в процесі читання зрозуміла, що і сама недільне дитя. Це зробило текст ще більш близьким. Елегійна, не пуста, дуже кінематографічна (і не дивно) історія про декілька, зовсім не випадкових епізодів із дитинства одного із найсамобутніших режисерів. Щиро раджу).
July 8, 2018
Мені дуже сподобалася ця книжка, в якій Берґман розповідає про одне літо зі свого дитинства. Вражає, наскільки він сам у багатьох речах повторив долю батька, і саме в тих моментах, які його так дратували і через які він часами ненавидів свого батька. Я весь час згадувала мемуари дочки Інґмара Берґмана, в яких вже вона з докором і нерозумінням згадує свого батька. Важко звільнитися від свого минулого, як не старайся.
December 4, 2018
Трохи специфічніша книга за "Довірливі розмови". Це автобіографічна розповідь-сповідь-спогади про декілька літніх днів з життя малого Пу. Його переживання, реакції, почуття на стосунки у сім'ї, на кризи між батьком та матір'ю. Ситуації вражають глибиною, коли не потрібно зайві пояснення - Берґман просто занурює тебе в історію і не вільно стаєш учасником всіх подій, а не просто спостерігачем. Сильно та дико емоційно
June 2, 2019
ingmar bergman, poznatiji kao filmaš, napisao je ovu poetičnu autobiografsku knjižicu u kojoj se vraća u svoje tijelo i duh kao osmogodišnji dječak imenom pu i ponovno proživljava (i pokušava si, 75 godina kasnije, objasniti) svoje korijene i temelje, ali prvenstveno svoj dualistički odnos prema ocu koji je isprepleten divljenjem i ogorčenošću, ljubavlju i mržnjom, čežnjom i prijezirom.
kroz oslikane crtice iz djetinjstva - dječje igre, obiteljske drame, stvarnost pomiješanu sa snovima-noćnim sanjama, bergman istovremeno ratuje i pomiruje duhove prošlosti kao da pokušava sebi i nama objasniti otkuda dolazi, iz koje je klice izrastao. i dobar je u tome... jako dobar. posjeduje onu jednostavnu dubinu kojoj se osobno divim i koju smatram da je teško postići a da se ne ode u pretencioznost, kvazimudrost i šund filozofiju.
ovdje nećeš saznati ništa o njegovom redateljskom ili scenarističkom opusu, ovo nije autobiografija koja bi vodila kroz dekade stvaranja i uspjeha; ovo je reminiscencija na jedno ljeto kroz koji je uspio dočarati brige, radosti i nevolje svog tadašnjeg djetinjeg života... a sve je, možda, najbolje istočio u ovih nekoliko redaka:
"sad treba iskoristiti priliku i pitati. i pu pita, a kad ne dobije odgovor, pita još jednom: kad ću umrijeti? urar razmišlja, a onda se puu učini da čuje šapat koji je tako nejasan i promukao zbog tih krvavih usta i ukočenih usnica: stalno. odgovor na pitanje je: stalno."
divno. skoro pa sam zaboravila da umiremo stalno. hvala, ingmar.
kroz oslikane crtice iz djetinjstva - dječje igre, obiteljske drame, stvarnost pomiješanu sa snovima-noćnim sanjama, bergman istovremeno ratuje i pomiruje duhove prošlosti kao da pokušava sebi i nama objasniti otkuda dolazi, iz koje je klice izrastao. i dobar je u tome... jako dobar. posjeduje onu jednostavnu dubinu kojoj se osobno divim i koju smatram da je teško postići a da se ne ode u pretencioznost, kvazimudrost i šund filozofiju.
ovdje nećeš saznati ništa o njegovom redateljskom ili scenarističkom opusu, ovo nije autobiografija koja bi vodila kroz dekade stvaranja i uspjeha; ovo je reminiscencija na jedno ljeto kroz koji je uspio dočarati brige, radosti i nevolje svog tadašnjeg djetinjeg života... a sve je, možda, najbolje istočio u ovih nekoliko redaka:
"sad treba iskoristiti priliku i pitati. i pu pita, a kad ne dobije odgovor, pita još jednom: kad ću umrijeti? urar razmišlja, a onda se puu učini da čuje šapat koji je tako nejasan i promukao zbog tih krvavih usta i ukočenih usnica: stalno. odgovor na pitanje je: stalno."
divno. skoro pa sam zaboravila da umiremo stalno. hvala, ingmar.
June 21, 2019
Veliki majstor Ingmar Bergman, u svakom smislu.
Rijetko se rađaju ovakvi ljudi (bili rođeni u nedjelju, kao on, ili ne, ali kad se već kaže kako su posebni, onda su "nedjelj(i)na djeca" baš posebna) i njihove talente teško je zbrojiti (i nabrojiti).
Jedan od najdražih mi redatelja, a sad, nakon pročitane ove knjige, klanjam mu se i kao divnom piscu.
Da, veliki majstor, zaista.
Rijetko se rađaju ovakvi ljudi (bili rođeni u nedjelju, kao on, ili ne, ali kad se već kaže kako su posebni, onda su "nedjelj(i)na djeca" baš posebna) i njihove talente teško je zbrojiti (i nabrojiti).
Jedan od najdražih mi redatelja, a sad, nakon pročitane ove knjige, klanjam mu se i kao divnom piscu.
Da, veliki majstor, zaista.
November 26, 2022
Прозора, добра, світла й сумна історія про дитинство та стосунки з батьком. Можна зазирнути в спекотні літні вихідні, щоб трохи зігрітися.
July 25, 2021
A jelek szerint nem okozott gondot Bergmannak az írás sem. Szép szöveg, és érdekes a koncepció is, Bergman a nyolcéves Pu, hol én, hol ő. A dráma az apa alakja, kórkép, azt hiszem, sok ilyen apa van, legfeljebb hogy Svédországban, ebben a különös országban, ami lelki szemeim előtt a makettek barátságosságával jelent meg olvasás közben, sajátosabb, kulturáltabb, intelligensebb a máz. (Egyébként sokszor az az érzésem, Skandinávia mintha előrébb tartana az evolúcióban, mint a világ többi része, beleértve az angolszászokat is.)
Talán jobb megvilágítani egy párbeszéddel. Nem azt állítom, hogy ilyen nincs máshol, hanem hogy a hangnem, a mémek sorozata és a viszony, ami abból kirajzolódik, annyi skandináv műben felbukkan, hogy egyenesen a kultúra lenyomatát érzem benne. Apa beszélget a nyolcéves fiával, 1926:
„–Apa miért nem szeret velünk lenni Dufnasban?
– Bezártnak érzem itt magam. Nem tudom, érted-e, mire gondolok.
– Nem.
– Nem vagyok a magam ura. Nem én döntöm el a dolgokat.
– Nagyanya dönti el?
– Talán így is lehet mondani.
– Ezért gyűlöli apa nagyanyát?
– Gyűlölöm?
Apa leheletnyi mosolyra húzza száját, és összekulcsolt kezét nézi.
– Dag szerint apa és nagyanya gyűlöli egymást.
– Nagyanya és én sok mindenben másképp gondolkodunk. Igen, szinte mindenben. És ezért dühösek vagyunk. Ezt meg kell értened.
– Igen.”
Egyébként meg, természetesen: miből lesz a cserebogár?
Talán jobb megvilágítani egy párbeszéddel. Nem azt állítom, hogy ilyen nincs máshol, hanem hogy a hangnem, a mémek sorozata és a viszony, ami abból kirajzolódik, annyi skandináv műben felbukkan, hogy egyenesen a kultúra lenyomatát érzem benne. Apa beszélget a nyolcéves fiával, 1926:
„–Apa miért nem szeret velünk lenni Dufnasban?
– Bezártnak érzem itt magam. Nem tudom, érted-e, mire gondolok.
– Nem.
– Nem vagyok a magam ura. Nem én döntöm el a dolgokat.
– Nagyanya dönti el?
– Talán így is lehet mondani.
– Ezért gyűlöli apa nagyanyát?
– Gyűlölöm?
Apa leheletnyi mosolyra húzza száját, és összekulcsolt kezét nézi.
– Dag szerint apa és nagyanya gyűlöli egymást.
– Nagyanya és én sok mindenben másképp gondolkodunk. Igen, szinte mindenben. És ezért dühösek vagyunk. Ezt meg kell értened.
– Igen.”
Egyébként meg, természetesen: miből lesz a cserebogár?
May 17, 2021
Pročitah u dahu!
Dan je, istini za volju, baš pogodan za čitanje - kišovito i nestabilno vreme, idealno za uživanje u slovima.
Prvi deo trilogije je na mene ostavio jači utisak, ali je i drugi deo dobar - apsolutno vredan čitanja.
Autor nije romanopisac, niti se kroz slova nazire nezasita potreba scenariste da bude književnik, naprotiv.. Oseća se nedostatak literarne dimenzije, ali isti biva uspešno nadoknađen dubokim smislom napisanih rečenica.
Hoću da kažem: Jedan književnik bi, imajući ovakav materijal isped sebe - ili ovakvo lično iskustvo - napisao kvalitetniji roman, možda (?).. No, Bergman je uspeo u nameri da nam približi život svoje porodice.. I meni se način na koji je to učinio dopada..
Prelazim na treći deo trilogije (čija mi se tematika čini kao vrlo zanimljiva). 😊
Dan je, istini za volju, baš pogodan za čitanje - kišovito i nestabilno vreme, idealno za uživanje u slovima.
Prvi deo trilogije je na mene ostavio jači utisak, ali je i drugi deo dobar - apsolutno vredan čitanja.
Autor nije romanopisac, niti se kroz slova nazire nezasita potreba scenariste da bude književnik, naprotiv.. Oseća se nedostatak literarne dimenzije, ali isti biva uspešno nadoknađen dubokim smislom napisanih rečenica.
Hoću da kažem: Jedan književnik bi, imajući ovakav materijal isped sebe - ili ovakvo lično iskustvo - napisao kvalitetniji roman, možda (?).. No, Bergman je uspeo u nameri da nam približi život svoje porodice.. I meni se način na koji je to učinio dopada..
Prelazim na treći deo trilogije (čija mi se tematika čini kao vrlo zanimljiva). 😊
June 11, 2020
Дуже літня книжка.
Про дитинство з його жорстокістю і любов’ю. Про сім’ю і стосунки з батьками. Про людей, розуміння себе й інших.
Про дитинство з його жорстокістю і любов’ю. Про сім’ю і стосунки з батьками. Про людей, розуміння себе й інших.
Read
January 9, 2022для мене це гнітюча книжка, з анотації і відгуків чекала чогось легшого і приємнішого.
July 10, 2018
Цей твір Бергмана не лише психологічний, але й дуже натуралістичний! Я вже з нетерпінням чекаю на наступні переклади його творів у ВСЛ. Ще один мій автор :)
February 18, 2024
Ingmar Bergman nos descubre su infancia y su familia. Nos descubre la belleza por las cosas y leerle es así una extraña sensación de felicidad.
November 18, 2019
Книга мені сподобалася натуралістичними описами повсякдення - чим діти займалися, наскільки жорсткими вони були, наскільки спокійними були "гігієнічні норми". Дуже гарно описана природа, красиві картинні описи "кадру". Головна тема стосунків батька та сина мене особисто не настільки зачепила, як невдалий шлюб, у якому жінка провела нещасне життя, а чоловік лише по її смерті дізнався, що щось було негаразд
July 29, 2025
Цікавий в плані розуміння автора і його творчості. Як його дитинство, стосунки батьків, та віра - формувалися. Це як спостерігати за народженням режисера - дуже пізнавально.
February 15, 2022
"I onda se pitam" , kaže otac polako i skoro nečujno.
"I onda se pitam gde sam pogrešio."
"I onda se pitam gde sam pogrešio."
October 11, 2012
Ingmar Bergman is, with his father, one of Sunday's children. In America, it is said that the child born on Sunday is happier than other children. Not so in Sweden--they are said to be sensitive, holding special gifts that include the ability to see the dead. Bergman, a true genius, writes a tale of a summer spent in a run down old house, but as a novel. He is referred to as Pu as a child, Ingmar as an adult; I will use the separate names to distinguish in my review.
Pu is a small child, eight years old, profoundly afraid of his parents separating. He witnesses conversations that confirm his fears, freezing him. His brother Dag is rather cruel to him, and he prefers to hold his sister or play dolls with her. He is a sweet, sensitive child who doesn't want his world to fall apart. He wants to use his gifts as Sunday's child to go to a spot where a watchmaker committed suicide and ask him when he will die. This actually happens in a dream; the answer is "Always."
Death is a common theme in the book. Maj, a sort of nanny/maid that Pu is very fond of, kills herself in a river a few years after the book takes place; Pu also sees another dead body float up. Pu often wishes people are dead, but when he thinks they are he is panic stricken. It goes deeper than simple events, though. Ingmar's father is dying in a "flashback to the future." As a priest, he should put his faith in God, but he seems to have lost his faith; he is afraid, and Ingmar is also a bit afraid.
Faith also plays an important role. Pu goes on a trip with his father, who is to give a sermon on the Day of Transfiguration. Pu states angrily that anyone who believes in God is stupid, because he feels God has been cruel to him. Perhaps he really thinks this, but it is more likely a small, childish outrage he doesn't mean. And, perhaps most importantly, as old Mr. Bergman is dying, he takes his son's hand and tries to bless him, the living and well.
Sunday's Children is really about Pu/Ingmar and his relationship with his father. Pu loves his father, and it is clear his father at least likes him more than his other son. He is fond and smiling, but suddenly he will violently hit his children, terrifying them in his rage. It makes Pu want to cry. Ingmar tries to tell his father this when he asks what he had done wrong, but his father insists he was quite mild-tempered. Perhaps because of this, Ingmar feels very little when the man dies, despite some truly tender moments together as Sunday's Children.
For such a little book, Sunday's Children really packs a punch. It's a bit slow in the beginning, but it sets the mood properly. The writing style is so easy to visualize that you can picture the book as an Ingmar Bergman film. I would highly recommend this book to anyone who enjoys deeply touching literature, or books about faith or family.
November 26, 2021
On reading this you get a real grasp of just how much of Bergman's work is grounded in a handful of personal experiences. As you read on and on you see various sources bubble up, and we know off page, those moments built and flowed and poured into estuaries that fed his vast filmographic sea. For that reason any fan of his films should really take the time to read this for insight into his films.
As a work in its own right it's an interesting memoir and look into the mind of a child. Bergman paints a vivid picture of the torments of childhood and the quiet inner world, punctured by older siblings, parents, odd extended family, and other orbiting adults. Parts are very knowing and not in obvious ways, either. Small accurately captured childhood feelings you'd forgotten about, described and brought back to you.
As a work in its own right it's an interesting memoir and look into the mind of a child. Bergman paints a vivid picture of the torments of childhood and the quiet inner world, punctured by older siblings, parents, odd extended family, and other orbiting adults. Parts are very knowing and not in obvious ways, either. Small accurately captured childhood feelings you'd forgotten about, described and brought back to you.
February 14, 2022
„Niedzielne dziecko” to historia dwóch dni pewnego lata, gdy mały Ingmar Bergman (Pu) ma 8 lat.
To mocno filmowa opowieść, dzięki użyciu czasu teraźniejszego i działających na wyobraźnię, bardzo plastycznych opisów osób i miejsc.
Domknięta trzema wydarzeniami z okresu po śmierci matki reżysera, pozwala uchwycić zmieniającą się relację Bergmana z ojcem i niełatwy związek pomiędzy jego rodzicami.
Bardzo przyjemna drobnostka (raptem 100 stron), atrakcja przede wszystkim dla fanów wielkiego reżysera.
To mocno filmowa opowieść, dzięki użyciu czasu teraźniejszego i działających na wyobraźnię, bardzo plastycznych opisów osób i miejsc.
Domknięta trzema wydarzeniami z okresu po śmierci matki reżysera, pozwala uchwycić zmieniającą się relację Bergmana z ojcem i niełatwy związek pomiędzy jego rodzicami.
Bardzo przyjemna drobnostka (raptem 100 stron), atrakcja przede wszystkim dla fanów wielkiego reżysera.
July 5, 2018
Bergman, as always, reaches my heart: deeply, precisely and unexpectedly emotionally.
May 22, 2021
#fallabreve: Vita di Pu (semicit.)
October 21, 2022
Prekrasno napisana crtica iz djetinjstva, jedno ljeto, odnos s tatom, odnosi u obitelji... draguljčić :)
February 15, 2020
I have to admit for the first part of Sunday's Children, I was bored because the story dragged. I was wondering where the story was going because it seemed like a whole lot of nothingness was going on. As I’m reading, these questions were going through my head: Would it ever pick up? When was something going to happen?
It's a short story of only 153 pages. It's full of descriptive scenery's that you can vision easily in your head as you are reading along. Once I got passed the slow part, and as I read more, I started to appreciate it more.
The story behind the title of the book, Sunday’s Children is, “children born on Sunday are said to have special gifts of sensitivity, imagination, and clairvoyance, including the ability to see goblins and ghosts.” Pu, a Sunday’s child is 8 and his brother Dag is 10 who is cruel to Pu. His father is a Pastor, who is an abusive husband and father. His mother is very unhappy and wants to leave him, but it’s a time when it’s not really acceptable, let alone being a wife of a Pastor. Pu parent’s rent Pastor Dahlberg’s ramshackle house for the summer. It’s very close to his grandparent’s place, a place they have always stayed at every summer until that summer. It’s not until further along that we are brought into “today” with Pu. His father is in his 80’s and dying. Pu visits him. This story is flashbacks to that summer, and leads up to his tale of the journey he and his father take to one town via bicycle and boat, where his father is going to preach.
There are only 3 chapters. I found when the new chapter began, it was an odd place for one to end and the other to begin. It was in the same scene.
I found there were quite a number of random things that happened in this story I really didn’t necessarily ever want to read about. Like when Pu’s Aunt was having a bad case of diarrhea (go into quite the description of it), when Pu was having a poop, or when Dag was forcing Pu to eat a worm – I’m reading all these scenes while I’m eating my breakfast and lunch! Yuck!
I could give it no more than a 3.
It's a short story of only 153 pages. It's full of descriptive scenery's that you can vision easily in your head as you are reading along. Once I got passed the slow part, and as I read more, I started to appreciate it more.
The story behind the title of the book, Sunday’s Children is, “children born on Sunday are said to have special gifts of sensitivity, imagination, and clairvoyance, including the ability to see goblins and ghosts.” Pu, a Sunday’s child is 8 and his brother Dag is 10 who is cruel to Pu. His father is a Pastor, who is an abusive husband and father. His mother is very unhappy and wants to leave him, but it’s a time when it’s not really acceptable, let alone being a wife of a Pastor. Pu parent’s rent Pastor Dahlberg’s ramshackle house for the summer. It’s very close to his grandparent’s place, a place they have always stayed at every summer until that summer. It’s not until further along that we are brought into “today” with Pu. His father is in his 80’s and dying. Pu visits him. This story is flashbacks to that summer, and leads up to his tale of the journey he and his father take to one town via bicycle and boat, where his father is going to preach.
There are only 3 chapters. I found when the new chapter began, it was an odd place for one to end and the other to begin. It was in the same scene.
I found there were quite a number of random things that happened in this story I really didn’t necessarily ever want to read about. Like when Pu’s Aunt was having a bad case of diarrhea (go into quite the description of it), when Pu was having a poop, or when Dag was forcing Pu to eat a worm – I’m reading all these scenes while I’m eating my breakfast and lunch! Yuck!
I could give it no more than a 3.
November 11, 2014
Comprei esse livro há muito tempo e bem por acaso ao me deparar com ele numa livraria de um cinema com programação mas alternativa, menos comercial.
A edição é portuguesa e trata-se de um relato autobiográfico, onde Bergman narra um período de sua infância que ficou marcado pelos desentendimentos entre sua mãe e seu pai, um pastor bastante severo no trato com os filhos. Faz também alguns relatos do futuro, relembrando seu pai já velho e doente, tentando resgatar o momento em que ele passou a ser um estranho. Simples e tocante, acabou me despertando a vontade de ler sua autobiografia: A Lanterna Mágica, descrita na sinopse como arrebatador.
HISTÓRICO DE LEITURA
"Olho para ele e penso que devia esquecer, mas não esqueço. Devia perdoar, mas não perdoo nada. Podia ter sentido um pouco de afeição, mas não consigo sentir nada. Ele é um estranho. Nunca vou sentir a sua falta. Não me refiro pessoa que está morrendo lá dentro. Na verdade, não o conheço, mas aquele homem, que desempenhou um papel na minha vida, já está esquecido e já partiu. Não, não é verdade. Gostaria de poder esquecê-lo."
"Para mim, o ódio pelo meu pai era uma doença estranha que há uma eternidade tinha feito sofrer outra pessoa - não a mim."
""Sabes, Pu, querido, a velhice é um inferno. E depois morre-se o que também não tem graça nenhuma. E toda a gente ficará aliviada e herdará uma pequena soma e alguma mobília. E dirão: Foi bom para a velhota que ela se fosse finalmente. Nunca se importou com ninguém, por isso estava sozinha! A verdade é que morreu de tanto comer.""
"Noé também não era um construtor qualificado, mas apenas um piloto de uma barca no Eufrates, bem-humorado e um pouco bêbado. Mas o Senhor tinha-lhe dado a faculdade de visionar, e ele tinha construído um barco espaçoso que iria passar por grandes dificuldades."
"Lembro-me que a Avó e o tio Carl criticavam ambos a nossa casa de verão, mas por diferentes razões."
A edição é portuguesa e trata-se de um relato autobiográfico, onde Bergman narra um período de sua infância que ficou marcado pelos desentendimentos entre sua mãe e seu pai, um pastor bastante severo no trato com os filhos. Faz também alguns relatos do futuro, relembrando seu pai já velho e doente, tentando resgatar o momento em que ele passou a ser um estranho. Simples e tocante, acabou me despertando a vontade de ler sua autobiografia: A Lanterna Mágica, descrita na sinopse como arrebatador.
HISTÓRICO DE LEITURA
"Olho para ele e penso que devia esquecer, mas não esqueço. Devia perdoar, mas não perdoo nada. Podia ter sentido um pouco de afeição, mas não consigo sentir nada. Ele é um estranho. Nunca vou sentir a sua falta. Não me refiro pessoa que está morrendo lá dentro. Na verdade, não o conheço, mas aquele homem, que desempenhou um papel na minha vida, já está esquecido e já partiu. Não, não é verdade. Gostaria de poder esquecê-lo."
"Para mim, o ódio pelo meu pai era uma doença estranha que há uma eternidade tinha feito sofrer outra pessoa - não a mim."
""Sabes, Pu, querido, a velhice é um inferno. E depois morre-se o que também não tem graça nenhuma. E toda a gente ficará aliviada e herdará uma pequena soma e alguma mobília. E dirão: Foi bom para a velhota que ela se fosse finalmente. Nunca se importou com ninguém, por isso estava sozinha! A verdade é que morreu de tanto comer.""
"Noé também não era um construtor qualificado, mas apenas um piloto de uma barca no Eufrates, bem-humorado e um pouco bêbado. Mas o Senhor tinha-lhe dado a faculdade de visionar, e ele tinha construído um barco espaçoso que iria passar por grandes dificuldades."
"Lembro-me que a Avó e o tio Carl criticavam ambos a nossa casa de verão, mas por diferentes razões."
March 30, 2019
Діти, народжені у понеділок – добрі, у вівторок – непосидючі, у середу – кумедні, у четвер – щасливі. у п’ятницю – з королівською вдачею, у суботу – грайливі. Народжені у неділю вміють бачити привидів.
Саме у це вірить восьмирічний Пу, який народився у неділю, о третій ранку. Влітку разом з родиною він мешкає в шведській глибинці. Його дитинство нагадує будь-яке інше. Він любить маму, поважає тата, над ним знущається старший брат. А ще, в цей літній день, про який ідеться в кіноповісті, Пу замислюється про смерть. Він її боїться, але ж йому як недільному дитяті належить бачити привидів, чи не так?
На жаль, його тривожить не тільки смерть. Він вже достатньо дорослий, щоб усвідомити, що шлюб його батьків тримається на хисткому фундаменті. Батькові обриднули постійні втручання тещі в їхнє життя, і це його злить. Незважаючи на те, що сам він пастор, покликаний нести Слово Боже, у гніві він страшний. І в такі моменти Пу його ненавидить.
Берґман-режисер і Берґман-письменник нерозривно працювали в парі. Зі сторінок книги ми стежимо за Пу, наче з телеекрана, камера прихована то в кущах біля вбиральні, то за спинами парафіян на проповіді. Вона також зачаїлася десь в батьковій кімнаті, коли через багато років той готується померти. Ерік Берґман, колишній пастор, відверто розмовляє з сином про минуле. Інґмар Берґман – вже давно не Пу – згадує дитинство, згадує ту лють і силкується забути того батька, якого не любив, дивлячись на того батька, якого ніколи не знав.
Саме у це вірить восьмирічний Пу, який народився у неділю, о третій ранку. Влітку разом з родиною він мешкає в шведській глибинці. Його дитинство нагадує будь-яке інше. Він любить маму, поважає тата, над ним знущається старший брат. А ще, в цей літній день, про який ідеться в кіноповісті, Пу замислюється про смерть. Він її боїться, але ж йому як недільному дитяті належить бачити привидів, чи не так?
На жаль, його тривожить не тільки смерть. Він вже достатньо дорослий, щоб усвідомити, що шлюб його батьків тримається на хисткому фундаменті. Батькові обриднули постійні втручання тещі в їхнє життя, і це його злить. Незважаючи на те, що сам він пастор, покликаний нести Слово Боже, у гніві він страшний. І в такі моменти Пу його ненавидить.
Берґман-режисер і Берґман-письменник нерозривно працювали в парі. Зі сторінок книги ми стежимо за Пу, наче з телеекрана, камера прихована то в кущах біля вбиральні, то за спинами парафіян на проповіді. Вона також зачаїлася десь в батьковій кімнаті, коли через багато років той готується померти. Ерік Берґман, колишній пастор, відверто розмовляє з сином про минуле. Інґмар Берґман – вже давно не Пу – згадує дитинство, згадує ту лють і силкується забути того батька, якого не любив, дивлячись на того батька, якого ніколи не знав.
February 10, 2019
I really enjoyed this second installment of Bergman's autobiography, which is about his experiences as an 8-year-old staying at his parents' dilapidated country house in Sweden, and the tensions between his mother and father. It is very evocative, full of the sounds, smells, tastes of childhood and nature. There's an earthiness here and a pessimism; there is a very poignant description of an aunt's terrible stomach problems and her painful trips to the outside privy. The flash forwards in time are very effective with descriptions of his harsh, religious father being juxtaposed with accounts of the father's dying days. The book really enriches films like 'Waiting Women', 'Wild Strawberries' and 'Smiles on a Summer Night'.
There are a number of standout scenes in the account which really have the power of Bergman's best cinematic scenes. These are for me:
The account of Pu (the Bergman alter ego) being forced as an eight year old to eat a worm by his sadistic 12 year old brother Dag for some money, and then being denied it.
Pu listening to his parents arguing about whether to split up, and the child's agony over this.
The description of Pu's trip with his father to preach on a Sunday, crossing by ferry over a river, and arguing with the child of the church minister, a horrid boy with eczema, about whether there is a God.
The flash-forwards to the descriptions of the father dying, and the very different perception his father's carer, and I assume lover, Sister Edit, has of the father.
The accounts of the fear the father instilled in the children and his wife.
While it is not a perfect work of prose, it worked wonderfully well in tandem with the films.
There are a number of standout scenes in the account which really have the power of Bergman's best cinematic scenes. These are for me:
The account of Pu (the Bergman alter ego) being forced as an eight year old to eat a worm by his sadistic 12 year old brother Dag for some money, and then being denied it.
Pu listening to his parents arguing about whether to split up, and the child's agony over this.
The description of Pu's trip with his father to preach on a Sunday, crossing by ferry over a river, and arguing with the child of the church minister, a horrid boy with eczema, about whether there is a God.
The flash-forwards to the descriptions of the father dying, and the very different perception his father's carer, and I assume lover, Sister Edit, has of the father.
The accounts of the fear the father instilled in the children and his wife.
While it is not a perfect work of prose, it worked wonderfully well in tandem with the films.
This entire review has been hidden because of spoilers.
April 13, 2024
Väga ilus raamat.
Paar aastat tagasi lugesin Bergmani "Erakõnelusi", millest kirjutasin siia samuti viie tärni review. Kui "Erakõnelused" olid Bergmani emast, siis "Pühapäevalaste" keskne tegelane on isa. Kirjeldatakse lapse silme läbi paari päeva mingil 1920. aastate südasuvel, kui tulevase filmikunstniku laiendatud perekond maamajas suvitab. Nende päevade jooksul ei juhtu õieti midagi, kuid tekst on tihedalt täis mälestusi, aistinguid, tundmusi, tegelasi, mängu, rõõmu, kurbust. Lugedes tekkis tunne, et tekst on elusam ja rikkam kui elu ise. Kõige olulisem on mõlema raamatu puhul kirjeldamatu – mingi karge, põhjamaine tundlikkus, tahaks lausa öelda erootika. See on millegi ütlemata jätmine, inimese igavene läbipaistmatus, avatus loodusele, valu paratamatus... Ei, ma ei oska seda sõnastada. Kui kaht Loomingu Raamatukogus ilmunud vihikut võrrelda, siis esimesena soovitaksin siiski "Erakõnelusi", milles kujutatud Bergmani ema oli lihtsalt nii ilus ja traagiline. "Pühapäevalaste" isa on samuti traagiline, aga siin on see rohkem sordiini all, vihjamisi, vaikimisi, sest lapse maailma mahub palju kõike muud.
Paar aastat tagasi lugesin Bergmani "Erakõnelusi", millest kirjutasin siia samuti viie tärni review. Kui "Erakõnelused" olid Bergmani emast, siis "Pühapäevalaste" keskne tegelane on isa. Kirjeldatakse lapse silme läbi paari päeva mingil 1920. aastate südasuvel, kui tulevase filmikunstniku laiendatud perekond maamajas suvitab. Nende päevade jooksul ei juhtu õieti midagi, kuid tekst on tihedalt täis mälestusi, aistinguid, tundmusi, tegelasi, mängu, rõõmu, kurbust. Lugedes tekkis tunne, et tekst on elusam ja rikkam kui elu ise. Kõige olulisem on mõlema raamatu puhul kirjeldamatu – mingi karge, põhjamaine tundlikkus, tahaks lausa öelda erootika. See on millegi ütlemata jätmine, inimese igavene läbipaistmatus, avatus loodusele, valu paratamatus... Ei, ma ei oska seda sõnastada. Kui kaht Loomingu Raamatukogus ilmunud vihikut võrrelda, siis esimesena soovitaksin siiski "Erakõnelusi", milles kujutatud Bergmani ema oli lihtsalt nii ilus ja traagiline. "Pühapäevalaste" isa on samuti traagiline, aga siin on see rohkem sordiini all, vihjamisi, vaikimisi, sest lapse maailma mahub palju kõike muud.
May 16, 2022
This review is biased because I am a huge Ingmar Bergman fan. I've seen most of his movies so I knew that the book will be good. However, reading the book gave me a feeling of restlessness.
It is clear that Bergman grew up in a dysfunctional family (perhaps this was his major inspiration for the movies) which shaped the way he view the world. There are some 'icky' moments in the book that are experienced by Pu (Bergman as a boy). For example, one time Pu is helping his aunt go to the toilet in the middle of the night. I found that description incredibly disturbing. I wanted to tell Pu that it was not right for him to be there. There are few more others but I don't wanna spoil the entire book.
Anyway, what I loved the most was the incredible places that Pu has seen and the depiction of the nature around him. I love Scandivania and the way Bergman described the nature around the Dahlberg cottage (the cottage where he spent his summers with his family) made me think of my own time spent in the North. This book is a must-read for any Bergman fan.
It is clear that Bergman grew up in a dysfunctional family (perhaps this was his major inspiration for the movies) which shaped the way he view the world. There are some 'icky' moments in the book that are experienced by Pu (Bergman as a boy). For example, one time Pu is helping his aunt go to the toilet in the middle of the night. I found that description incredibly disturbing. I wanted to tell Pu that it was not right for him to be there. There are few more others but I don't wanna spoil the entire book.
Anyway, what I loved the most was the incredible places that Pu has seen and the depiction of the nature around him. I love Scandivania and the way Bergman described the nature around the Dahlberg cottage (the cottage where he spent his summers with his family) made me think of my own time spent in the North. This book is a must-read for any Bergman fan.
February 13, 2018
Ingmar Bergman is, without a doubt, one of the greatest filmmakers to have ever lived. Some would say THE greatest, and he has long been a serious favorite of mine.
What has always struck me the most about his films is the distilled clarity of expression. Bergman's writing is perhaps one of the more underrated aspects of his films.
Sunday's Children is a small but powerful novel, concerning a couple of days in the life of young Pu Bergman. It is a story filled with vivid imagery delivered in gorgeous prose, scattered with moments of haunting and beautiful profundity and reflection, as an older, aging Ingmar Bergman looks back upon the past and scatters the book with "flash-forwards." In this way he adds a layer to the story that would have otherwise been absent, and these passages are as memorable and hypnotic as they are emotionally devastating.
In short, this is exactly what you would imagine from the mind of the great Ingmar Bergman. What a treasure this little book is.
What has always struck me the most about his films is the distilled clarity of expression. Bergman's writing is perhaps one of the more underrated aspects of his films.
Sunday's Children is a small but powerful novel, concerning a couple of days in the life of young Pu Bergman. It is a story filled with vivid imagery delivered in gorgeous prose, scattered with moments of haunting and beautiful profundity and reflection, as an older, aging Ingmar Bergman looks back upon the past and scatters the book with "flash-forwards." In this way he adds a layer to the story that would have otherwise been absent, and these passages are as memorable and hypnotic as they are emotionally devastating.
In short, this is exactly what you would imagine from the mind of the great Ingmar Bergman. What a treasure this little book is.
April 29, 2019
Добра проза, але уривчаста, самозаглиблена. Мені таке рідко коли імпонує. Рясніє описами, схожими на ремарки у п'єсі. Можна вже по розумному казати, що книга кінематографічна?
Що сподобалось: атмосфера тривожного дитинства, діалоги (особливо момент сварки батьків і перше зізнання, що діти боялися батька), натуралістичність, остання примітка з щемливим "я прошу вибачення, сьогодні, зараз".
Книгу читала поступово, відкидала коли на два дні, коли на тиждень. Не хочеться пірнати у таку прозу.
Підходить для осіннього щемливого читання. У парку, десь під ковдрою, у потязі, у момент, коли треба повернутися до власного дитинства і подивитися на батьків дорослими очима.
Що сподобалось: атмосфера тривожного дитинства, діалоги (особливо момент сварки батьків і перше зізнання, що діти боялися батька), натуралістичність, остання примітка з щемливим "я прошу вибачення, сьогодні, зараз".
Книгу читала поступово, відкидала коли на два дні, коли на тиждень. Не хочеться пірнати у таку прозу.
Підходить для осіннього щемливого читання. У парку, десь під ковдрою, у потязі, у момент, коли треба повернутися до власного дитинства і подивитися на батьків дорослими очима.
February 22, 2022
Чудово провела час з цією короткою історією. Оповіді від імені дитини такі безпосередні, натуралістичні, без прихованого змісту. Я вже й забула, як багато бачила, помічала, аналізувала, коли була дитиною. Заворожили детальні описи, які занурюють в атмосферу шведського сільського літа. Короткими мазками талановитого режисера окреслено багато тем: віри в Бога, смерті, старості, батьків і дітей, братів і сестер, перших романтичних почуттів, містичних подій і забобонів, вірності і зради. Неймовірно! Найкоротший і найзмістовніший роман у моєму читацькому житті. Хочу ще Берґмана.
Я теж недільне дитя.
Я теж недільне дитя.
Displaying 1 - 30 of 58 reviews