Твір на 4,5 - через фінал. Мені здається, що Буличов хотів написати дійсно похмурий фінал, де всі головні персонажі гинуть - через низку прикрих випадковостей, які, будучи незначними, породжують катастрофу. Втім, фінал вийшов несподівано оптимістичним.
Книга 1988 р. не у всьому вписується в 2010-і: значна частина жіночих персонажів зображена шаблонно та в дуже сексистський спосіб. Проте сама ідея - поселення науковців, які виживають в диких умовах - просто неймовірна. Перша частина "Перевал" написана взагалі чудово: некваплива історія руху до перевалу в ворожому оточенні, де читач майже фізично відчуває проблеми, з якими стикаються головні герої.
В другій частині розповідь дещо розстиковується з першою. По-перше, з'являється Казік, який в першій частині не мав імені і був хворобливою дитиною (на це постійно нарікає Олег, що близнюки Старого вічно кашляють. До речі, сестра Казіка Фуміко таки залишається хворобливою в другій частині), стає майстром виживання в лісі. Так само рух до перевалу стає таким простим, хоча головні герої збиваються зі шляху - і це може пояснити, чому їм до того вдавалося так швидко йти: вони йшли не тим маршрутом. Проте найбільше питання: головні герої в першій частині забрали залізну драбину, з допомогою якої проникли в космічний корабель. А під час повторного походу ніхто про неї не подумав, тим більше, що саму драбину розпиляли на різноманітні знаряддя. А тому як герої планували залізти в корабель знову?
Найслабшою є лінія експедиції землян, але її виправдовує історія поселення. Загалом, перша частина мала б бути окремою повістю. І ключові теми: як відбувається "соціальна деградація" (як зберегти передавані знання на тому ж високому рівні), особливо коли соціальна група є фрагментом високо диференційованої соціальної структури? Адже всі ці професійні науковці вчаться вирізати ложки з дерева, полоти грядки на городі тощо. Крім того, місцями відчувається, що автор наче описує ситуацію розпаду СРСР, коли наукові інституції занепадають і здається, що це знання буде втрачено, а науковці займаються зовсім іншим. Проте перша частина, де ці теми піднімаються особливо гостро, написана ще в 1980 р. Пророчий твір? Вочевидь, Буличова цікавило інше питання: наскільки крихкою є людська цивілізація.
Твір не є шедевром фантастики, але в мене до нього сентимент. Та й сам спосіб зображувати чужі форми життя "методом Черрі", тобто описувати їх очима аборигенів (які вже звикли до того, що означає те чи інше слово, а тому опис речей, які вони позначають, буде зайвим. Ми ж не пояснюємо за кожним разом, що таке стіл чи кішка), дозволяє вжитися в світ одразу з перших сторінок.