Весілля з Європою

by Антон Санченко

На перший погляд можна подумати, що ця книга про ностальгію за «тими» часами: старенькі київські трамвайчики «тягни-штовхай», вічні «автентичні» черги, в яких не стояли, а жили, вибрики планової економіки та — українсько-радянські та німецько-демократичні реалії та, як годиться, дружба народів укінці. А проте роман-придибашка Антона Санчен-ка насамперед про примирення себе з історією власної країни, що відбувається на тлі розростання генеалогічного дерева роду Чуприних. Від російсько-японської війни 1904 року через Першу, Другу, на щастя, не розпочату третю світові війни, Голодомор 1923 і 1933 років, та цілком мирні наші печалі й радості, які чомусь ніколи не потрапляють до підручників історії, але насправді визначають її хід. І все це з такою теплою і життєдайною іронією, яка приваблює вже від перших слів автора до своєї друкарської машинки «Гей, пішла!».

245 pages, Hardcover

First published January 1, 2008

Reviews

[Eugène L. · Rating 3 out of 5]

Коротка рецензія: місцями цікаво.

Тобто, людина сидить за друкарською машинкою «Еріка», п'є вино і друкує усе, що спаде на думку. Періодично говорить до машинки і звинувачує її у всіх вадах тексту :-)
Пише він історію своєї родини і пересипає текст побрехеньками, історичними даними і роздумами на абстрактні теми.

Усе, що про родину, виходить цікаво. І як (пра)діди воювали, і як викручувалися у засланні після розкуркулення, і як тітка ходила до бібліотеки, і як її німецький наречений вболівав за мюнхенську команду, і про Михайла, що на працюючи на Таймирі напився з метеорологами і в результаті опинився на Ямалі, за 2000 кілометрів, і про туриста Бориса... Роздуми з історії України та світу теж інколи виходять не зле. Побрехеньки з власного досвіду - теж.

Біда у тому, що автора періодично заносить. Постійні бесіди з «Ерікою» і риторичні запитання починають втомлювати. Фрази на кшталт «Куди несе тебе, Еріко?» чи «Що там із сюжетом? Чи не надто ми його «затримуємо»?» займають помітну частину тексту. Інколи стає просто нудно, як від монологу п'яної людини про все на світі і ні про що.

Але тільки збираєшся відкласти книжку - то дочитуєш до вдалого рядка, абзаца а то й цілої глави. Чим ближче до кінця, тим більше стає таких перлинок; останні глави взагалі читаються на ура.

Якщо викинути з книжки усе нецікаве - вийде дуже цікавий текст :)

[Bogdan Obraz · Rating 3 out of 5]

Монолог автора до своєї друкарської машинки. Тут і історія нашії країни, і великі баталії, і радянська класика (бобіни, ресторан “Метро”, черги) і весілля, і екскурс по Києву, Криму й Північному Сході, і ще багато чого іншого. Хоча часом коливання сюжету, часом його відсутність складають враження, що автор писав цей твір для Еріки (друкарської машинки) або для себе. Загалом читається легко і невимушено, навіть заставляє дещо переосмислити (споживання кави “Пєтровская кофєйня” українцями та вікно Кучми на Андріївському узвозі).