What do you think?
Rate this book
Хіппі у Львові
Хіппі у Львові. Альманах. Випуск 2.
520 pages, Paperback
First published January 1, 2012
13 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
August 8, 2014
Дуже цікава книга, яка дозволяє скласти комплексне уявлення про рух хіппі. Саме комплексне, адже вона по суті не зосереджена лише на львівських хіппі як якомусь унікальному молодіжному середовищі, а навпаки показує взаємозв'язки між власне рухом та історичним, політичним, культурним контекстами, в яких цей рух виникав і розвивався.
Звісно, книжка не подає об’єктивної інформації, бо не є дослідженням, а лише спогадами авторів (яких, до слова, більше 20-ти) про свої молоді роки. Тому тут Львів став лише тим місцем, якому судилося на якийсь час об'єднати однодумців з усього Радянського Союзу (так, основні для руху події відбувалися навіть не у Львові, а в країнах Балтії та соціалістичного табору, Москві, Ленінграді). Виглядає на те, що у ті роки Львів був певним прихистком, в якому спокійно і затишно, містом, яке запрошує до себе всіх, хто до нього прихильний, і славиться своєю толерантністю та космополітичністю.
Оскільки книжка не лише про Львів, то вона не лише й про хіппі. Серед авторів цього альманаху є як люди, що віддали цьому світогляду своє життя і стали "олдовими", так і ті, які відійшли від руху або й зовсім до нього не належали. Тому на сторінках книги можна зустріти і багато повторів, і неоднозначні трактування спільно пережитого, і навіть критику – загальну щодо руху та ідеології й особисту щодо окремих його представників.
Разом з тим велику симпатію викликає те, що хіппі, не зважаючи на пізніші внутрішні розбіжності, вдалося створити спільноту, до якої кожен вносив щось своє. Читаючи книжку, усвідомлюєш, як не банально це звучить, що за нею криються реальні люди, які жили, і що поодинці руху просто би не існувало, а ота атмосфера дружби і особистих контактів у 70-тих була майданчиком для формування активного спротиву "Софії Власівні" (на слензі хіппі: Софья Власьевна – советская власть).
Львівські хіппі також не були закритою групою. Вони брали активну участь в інтелектуальному житті міста, спілкувалися з цікавими людьми – письменниками, художниками, музикантами, науковцями, які не належали до руху, але мали подібні (в першу чергу – антирадянські) погляди. З огляду на це «Хіппі у Львові» - це книжка відразу про все: рок-музику, подорожі, фестивалі, духовні пошуки, переслідування КГБ, громадську активність.
Остання стала (і є досі) каменем спотикання серед самих хіппі, адже для багатьох з них участь у громадських організаціях, партіях, чи навіть просто протестах була немислимою через підкреслену аполітичність. Якраз розповіді про це складають чи не найцікавішу й найінформативнішу частину книжки. Виявляється хіппі (не усі, звичайно) співпрацювали з НРУ, УГС та іншими організаціями і фактично доклали свою лепту до здобуття Україною Незалежності. Щось подібне відбувалося і в країнах соціалістичного табору, але там все було навіть складніше: студентські виступи закінчувалися кровопролиттям з боку влади. Таке враження, що маріонеткові уряди "дружніх держав" у своєму прагненні вислужитись перед СРСР навіть перестаралися. Проте ця книжка черговий раз доводить, що громадська активність – річ якраз дуже типова для хіппі. Як свідчить докладний історичний огляд про зародження руху в США 60-тих рр., з неї якраз все і починалося. І якщо говорити на загал, то в кінцевому результаті з усіх складових хіппі-ідеології найбільшого розвитку і поширення набув саме пацифізм, який з пасивного очікування "миру у всьому світі" перетворився на активну програму, яка має на меті його реальне втілення.
Але в принципі, за винятком кількох дуже ґрунтовних текстів, «Хіппі у Львові» не є аж такою серйозною книжкою, як могло здатися. Тут можна знайти й багато розважальної інформації, як от розповідь про пригоди хіппі на Личаківському кладовищі в пошуках символічної могили Джиммі Хендрикса, яка стала основою для написання Курковим «Львівської гастролі», цікаві факти про тих львівських хіппі, які працювали сміттярами та багато іншого. Особисто мені цікаво було дізнатися про ще одну версію походження символу «пацифік». Виявляється, це лапка голуба в колі (і від очевидності цього факту стає навіть трохи соромно). Тож, думаю, книга буде цікавою і тим, хто симпатизує хіппі, і тим, хто має які-небудь упередження, щоб позбутися їх.
Звісно, книжка не подає об’єктивної інформації, бо не є дослідженням, а лише спогадами авторів (яких, до слова, більше 20-ти) про свої молоді роки. Тому тут Львів став лише тим місцем, якому судилося на якийсь час об'єднати однодумців з усього Радянського Союзу (так, основні для руху події відбувалися навіть не у Львові, а в країнах Балтії та соціалістичного табору, Москві, Ленінграді). Виглядає на те, що у ті роки Львів був певним прихистком, в якому спокійно і затишно, містом, яке запрошує до себе всіх, хто до нього прихильний, і славиться своєю толерантністю та космополітичністю.
Оскільки книжка не лише про Львів, то вона не лише й про хіппі. Серед авторів цього альманаху є як люди, що віддали цьому світогляду своє життя і стали "олдовими", так і ті, які відійшли від руху або й зовсім до нього не належали. Тому на сторінках книги можна зустріти і багато повторів, і неоднозначні трактування спільно пережитого, і навіть критику – загальну щодо руху та ідеології й особисту щодо окремих його представників.
Разом з тим велику симпатію викликає те, що хіппі, не зважаючи на пізніші внутрішні розбіжності, вдалося створити спільноту, до якої кожен вносив щось своє. Читаючи книжку, усвідомлюєш, як не банально це звучить, що за нею криються реальні люди, які жили, і що поодинці руху просто би не існувало, а ота атмосфера дружби і особистих контактів у 70-тих була майданчиком для формування активного спротиву "Софії Власівні" (на слензі хіппі: Софья Власьевна – советская власть).
Львівські хіппі також не були закритою групою. Вони брали активну участь в інтелектуальному житті міста, спілкувалися з цікавими людьми – письменниками, художниками, музикантами, науковцями, які не належали до руху, але мали подібні (в першу чергу – антирадянські) погляди. З огляду на це «Хіппі у Львові» - це книжка відразу про все: рок-музику, подорожі, фестивалі, духовні пошуки, переслідування КГБ, громадську активність.
Остання стала (і є досі) каменем спотикання серед самих хіппі, адже для багатьох з них участь у громадських організаціях, партіях, чи навіть просто протестах була немислимою через підкреслену аполітичність. Якраз розповіді про це складають чи не найцікавішу й найінформативнішу частину книжки. Виявляється хіппі (не усі, звичайно) співпрацювали з НРУ, УГС та іншими організаціями і фактично доклали свою лепту до здобуття Україною Незалежності. Щось подібне відбувалося і в країнах соціалістичного табору, але там все було навіть складніше: студентські виступи закінчувалися кровопролиттям з боку влади. Таке враження, що маріонеткові уряди "дружніх держав" у своєму прагненні вислужитись перед СРСР навіть перестаралися. Проте ця книжка черговий раз доводить, що громадська активність – річ якраз дуже типова для хіппі. Як свідчить докладний історичний огляд про зародження руху в США 60-тих рр., з неї якраз все і починалося. І якщо говорити на загал, то в кінцевому результаті з усіх складових хіппі-ідеології найбільшого розвитку і поширення набув саме пацифізм, який з пасивного очікування "миру у всьому світі" перетворився на активну програму, яка має на меті його реальне втілення.
Але в принципі, за винятком кількох дуже ґрунтовних текстів, «Хіппі у Львові» не є аж такою серйозною книжкою, як могло здатися. Тут можна знайти й багато розважальної інформації, як от розповідь про пригоди хіппі на Личаківському кладовищі в пошуках символічної могили Джиммі Хендрикса, яка стала основою для написання Курковим «Львівської гастролі», цікаві факти про тих львівських хіппі, які працювали сміттярами та багато іншого. Особисто мені цікаво було дізнатися про ще одну версію походження символу «пацифік». Виявляється, це лапка голуба в колі (і від очевидності цього факту стає навіть трохи соромно). Тож, думаю, книга буде цікавою і тим, хто симпатизує хіппі, і тим, хто має які-небудь упередження, щоб позбутися їх.
Displaying 1 of 1 review