Мені важко писати відгук на цю книжку, бо проза Василя Ґабора подекуди дуже химерна, її важко зрозуміти, потрібно або добре копати самостійно, або ж шукати якусь критику, аналіз, пояснення 😅. Наприклад, що чоловік йде сходами і ніяк не може нікуди дійти, але він вперто рухається вперед. Або таке — чоловік з жінкою потрапляють у ДТП у подорожі на автобусі, чоловік відправляється у Джунглі, шукати допомогу та їжу, залишивши жінку з рештою людей, потім водій каже, що вони не будуть його чекати і їдуть.
Але є й цілком прозаїчні новели, в яких справді бачиш реальні події, які могли трапитися з будь-ким. Зокрема — хлопець сватається до дівчини та йому відмовляє, натомість він відганяє від неї всіх інших залицяльників, погрожуючи вбити, потім вона все-таки виходить заміж, хлопець клянеться матері, що не заподіє нікому зла, хоче лише потанцювати з молодою, ну і виходить так, що його там вбили ті хлопці, яким він погрожував.
Подекуди є й цілком моторошні новели, де жінка приїжджає в село до подруги, шукає її хату, з горем навпіл знаходить, її батьки мовчать не відповідають на запитання, а потім жінка бачить труну з подругою в іншій кімнаті, їй стає страшно, вона хоче вийде на двір, але двері до будинку моментально засипало снігом і «на неї чекає найтемніша у житті ніч»...