Ця книжка не завмирає ані на мить. На кожній сторінці відбуваються трансформації. Кожен рядок розпускається на очах читача, як рослина в пришвидшеній зйомці. Піжама перетворюється на квітку, туга — на затишне місце, закоханість — на бомбосховище, розуміння стає співчуттям і пробаченням, слова демонструють свої шерехаті фактури, а знімки римуються. І якщо довіришся і піддасися довірливо розчахнутому перед тобою світові, відчуєш наближення власного перетворення.
Мені сподобалося. Важко сказати чому саме: через динаміку, всеохопність чи актуальність, а може й не треба нічого казати — поезія завжди найперш про почуття, а в PRIMITIVO їх цілий океан.