Щоденний жезл

by Євген Пашковський

Відзначений 2001 року Національною премією імені Тараса Шевченка роман Євгена Пашковського «Щоденний жезл» є одним із знакових творів сучасної української літератури. Він дав підстави визнаному майстрові слова Павлові Загребельному сказати про молодого письменника: «Так, як пише Пашковський, ніхто ніколи не писав і не писатиме в найближчих сто років. Це неможливо. Це буквально вулкан…». У нашому виданні вміщено оновлену версію роману-есею.

424 pages, Hardcover

First published January 1, 1999

About the author

Євге́н Володи́мирович Пашко́вський — український письменник, лауреат Шевченківської премії 2001 року. Належить до так званої «Житомирської літературної школи».

Reviews

[Liudmyla · Rating 4 out of 5]

Дивовижно, як в книзі, що вперше побачила світ 1999 року, вчувається неминучість нашої нинішньої війни, включно з побоюваннями ядерного удару.

Сюжету як такого немає, стрижнем книги є чорнобильська катастрофа та її наслідки, навколо яких й обертаються всі роздуми і міркування автора, викладені у стилі потоку свідомості. Часом цей потік свідомості підхоплював мене і ніс плавно, я встигала за думкою автора, була з ним на одній хвилі. А часом доводилося вертатися і перечитувати попередні рядки, бо втрачалася нитка оповіді. Все ж таки речення довжиною в кільканадцять сторінок мені важко підкоряються.

Мова книги густа, насичена, тягуча, як мед. Надзвичайно майстерно Пашковський володіє словом. Часто використовує слова-новотвори з подвійним сенсом. Наприклад: інвещури, падлітика, чорнгробиль, смрадіо, дзявкократія, чварламент, гробадянська війна, цвілізація, шмарксизм з сучалізмом і багато подібних.

Попри те, що книга писалася майже 30 літ тому, зацініть, наскільки висвітлені в ній проблеми нашого суспільства і досі є актуальними:

"Три речі здійснилися нерозривно: видебілення, радіація та непокараність совдепу..."

"...доба театралізації, вгодованих блазнів, безтурботних вар'ятів, блискучих нікчем, ... доба, поіменована абсурдною, знадлива для любителів повистьобуватись, покрасуватись, добігає скону, заповівши наступному століттю випробувати, чого ж варті стьоби і красування за античної можливості посерйозніти на очах глядачів, бо з тієї сцени немає втеч, між публіку, в маси, загубитися до фіналу; вже в головному потягові демокрадії, - загубитись, - стоятиме предтеча відповідальності, від акторів запрагнуть вчинку: ви відали, що творили, обдирали голого, плювали на заповідану манну, продавали дари з яєшнею..."

"передбачаю ваш подив на столичних вулицях...- засилля московського діалекту, за півтисячолітню історію прозваного російською [мовою]; враження постане таке, ніби знаходитесь на окупованій території;...не дивуйтесь: розсіяна по євгрязійстві суміш старослов'янського пафосу, словечок типу "пєрєстройка", матюгів і завойовницьких вигуків, що послуговуючись ними, московити освоїли, перетворивши на авгієве тирло, земель більше, ніж снід і бубонна чума, - ця суміш, дарунок ординства, не обминула й нас; тож всюди бійтесь дарунків московита: він або здертий з сироти, або крадений в убогого; поза сумнівом, далекий друже, існують прокляті мови і серед них згаданий московський діалект, що розчинив і пожер мови безневинних північних етносів, послугував надзлочинною калькою для наказів про розстріли і большевицьких бомаг, за якими, розгинаючи пальці, одбирали з рук останню квасолину в мільйонів опухлих від голоду, був великим і могутнім, став заюшено лютим, корчив судомою в легенях беззбройних ополченців, котрими перегачували болота сталінських перемог, навіки вмерз в колимський камінь вкупі з бирками на ногах голих трупів, прорізався на тюремних мурах і по громадських вбиральнях..."

Найбільше вразила мене розповідь, як автор, коли привідкрили на початку 90х архіви, прийшов до СБУ, аби дізнатися про долю свого прадіда: "...перший протокол допиту: ви визнаєте, що підбурювали людей проти колгоспного ладу? перші покази свідків: да, допускав разговорчикі, вночі збирав куркулів у хату; підписи, прізвища стукачил; ти розгортаєш блокнота і чуєш знайоме "ніпаложено", але ти вже встиг запам'ятати; чому? тобі чемно відповідають: у тих людей є родичі, ви візьмете, пропічатаєте їх фамілії, пойміть самі, їм буде непріятно..."
Отут в мене аж закипіло все - непріятно???? А людей цілими родинами звести зі світу, це пріятно їм було? Такої ж політики і зараз дотримуються, і спецслужба завжди відмовлялася оприлюднювати списки стукачів, щоб їм обідно не було...

Пашковський шмагає словами, ніби батогом, безжально, люто, зі стиснутими вустами і зціпленими зубами. М'якшає його тон тільки тоді, коли він пише про природу, риболовлю, полювання та свого вірного друга ягдтер'єра Удава.

Надзвичайно пронизливий, страшний своєю правдивістю, часом контраверсійний, але зовсім не легкий текст