What do you think?
Rate this book
Є поети для епох
Побачила світ книга Iвана Дзюби про життя і творчість Ліни Костенко. Особливість видання у тому, що вперше культова українська поетка відкривається читачу не лише як автор, а й як людина.
Директор видавництва «Либідь», що власне й видало книгу, Олена Бойко так охарактеризувала процес створення книги Іваном Дзюбою: «Оскільки останніми роками події у творчості Ліни Василівни набирали темпу, Іван Михайлович увесь час доопрацьовував своє дослідження. Коли було завершено дослідницьку частину творчості Ліни Костенко, постало інше питання: читачеві, окрім дуже стислих і скупих рядків у довідкових виданнях, ніде взяти інформації про свого улюбленого поета. Тоді ми звернулися до Івана Михайловича із проханням розширити саме біографічний розділ, а він, у свою чергу, – про це він пише у книзі – звернувся до Ліни Василівни, щоб вона сама наголосила на тому, що вважає важливим. Ці розмови виявилися такими цікавими і творчо привабливими, що за одну зустріч їх просто неможливо було завершити. Так нам сприяла доля в цьому процесі, що на той момент Оксана Пахльовська, дочка Ліни Василівни, була в Києві, і вона долучилася, а пізніше й перебрала на себе цю роботу, щоб допомогти Іванові Михайловичу».
У видавництві кажуть, що внаслідок такої співпраці вийшла книжка, яка не має собі подібних: одна частина – дослідницька, Івана Дзюби про творчість Ліни Костенко, а далі – знову про творчість, але вже на тлі автобіографічних розповідей Ліни Василівни
Директор видавництва «Либідь», що власне й видало книгу, Олена Бойко так охарактеризувала процес створення книги Іваном Дзюбою: «Оскільки останніми роками події у творчості Ліни Василівни набирали темпу, Іван Михайлович увесь час доопрацьовував своє дослідження. Коли було завершено дослідницьку частину творчості Ліни Костенко, постало інше питання: читачеві, окрім дуже стислих і скупих рядків у довідкових виданнях, ніде взяти інформації про свого улюбленого поета. Тоді ми звернулися до Івана Михайловича із проханням розширити саме біографічний розділ, а він, у свою чергу, – про це він пише у книзі – звернувся до Ліни Василівни, щоб вона сама наголосила на тому, що вважає важливим. Ці розмови виявилися такими цікавими і творчо привабливими, що за одну зустріч їх просто неможливо було завершити. Так нам сприяла доля в цьому процесі, що на той момент Оксана Пахльовська, дочка Ліни Василівни, була в Києві, і вона долучилася, а пізніше й перебрала на себе цю роботу, щоб допомогти Іванові Михайловичу».
У видавництві кажуть, що внаслідок такої співпраці вийшла книжка, яка не має собі подібних: одна частина – дослідницька, Івана Дзюби про творчість Ліни Костенко, а далі – знову про творчість, але вже на тлі автобіографічних розповідей Ліни Василівни
- GenresNonfiction
208 pages, Hardcover
First published January 1, 2011
2 people are currently reading
27 people want to read
About the author
Іван Дзюба
35 books6 followersBorn into a peasant family.
In 1932, Ivan's family, fleeing from the famine, moved from their home village to the nearby workers' village Novotroyits'ke for a short time. Later, they moved to Olenevski Quarry (now Dokuchaevsk), where Dziuba finished secondary school № 1.
He graduated from Donetsk Pedagogical Institute, and pursued postgraduate studies in the Shevchenko Institute of Literature. His work was first published in 1959.
In the 1970s, he was subjected to harassment for the views he expressed in some publications.
For his work Internationalism or Russification? (London, 1968, and "Motherland" magazine (ukr. "Вітчизна"), 1990, No. 5-7), dealing with the problems threatening national relations in socialist society, he was sentenced to 5 years in prison and 5 years in exile. A special commission of the Central Committee of the Communist Party (Bolsheviks) of Ukraine called the work "lampoons on the Soviet reality, the national policy of the CPSU and the practice of communist construction in the USSR." Authorities accused Dziuba of undermining Soviet friendship of peoples, and fueling hatred between the Ukrainian and Russian peoples. With help from Oleg Antonov, Dziuba was pardoned and hired to work at the Antonov Serial Production Plant.
Laureate of the Shevchenko Prize, O. Biletsky Prize, Antonovich Fund International Prize, Volodymyr Vernadsky Prize.
In 1932, Ivan's family, fleeing from the famine, moved from their home village to the nearby workers' village Novotroyits'ke for a short time. Later, they moved to Olenevski Quarry (now Dokuchaevsk), where Dziuba finished secondary school № 1.
He graduated from Donetsk Pedagogical Institute, and pursued postgraduate studies in the Shevchenko Institute of Literature. His work was first published in 1959.
In the 1970s, he was subjected to harassment for the views he expressed in some publications.
For his work Internationalism or Russification? (London, 1968, and "Motherland" magazine (ukr. "Вітчизна"), 1990, No. 5-7), dealing with the problems threatening national relations in socialist society, he was sentenced to 5 years in prison and 5 years in exile. A special commission of the Central Committee of the Communist Party (Bolsheviks) of Ukraine called the work "lampoons on the Soviet reality, the national policy of the CPSU and the practice of communist construction in the USSR." Authorities accused Dziuba of undermining Soviet friendship of peoples, and fueling hatred between the Ukrainian and Russian peoples. With help from Oleg Antonov, Dziuba was pardoned and hired to work at the Antonov Serial Production Plant.
Laureate of the Shevchenko Prize, O. Biletsky Prize, Antonovich Fund International Prize, Volodymyr Vernadsky Prize.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
May 30, 2023
Неповторна магія у слові
Імена Івана Михайловича Дзюби та Ліни Василівни Костенко золотими літерами вписані в українську та світову літературу завдяки їхній творчій спадщині, але у новій книзі «Є поети для епох» - видатні класики по новому постали перед численними вдячними шанувальниками магії їхнього неповторного, незабутнього та завжди актуального слова.
Натхненний есей Івана Дзюби про життя і творчість Ліни Костенко можна порівняти з невимушеною бесідою з поетесою, в якій вона щиро та відверто ділиться спогадами, роздумами про своє життя. Книга складається з двох частин. У першій –«Тільки слово – пам’яті спаленність» І. Дзюба ґрунтовно та талановито здійснює аналіз творів Ліни Василівни, висвітлює мотиви її ліричних збірок, розповідає про особливості їх створення. Вражений читач ніби впізнає власну душу поринаючи в загадковий, неперевершено чуттєвий та незбагненно реальний світ інтимної лірики поетеси, в якій так болісно правдиво передано вічний мотив протистояння розуму і серця, який став одним і провідних у всій її творчості. Текст книги насичений віршами, які стали перлинами світової поезії, та торкають найпотаємніші струни в душі кожної людини незалежно від її літературних уподобань. Книга містить фото Ліни Костенко різних років, її батьків, соратників та однодумців.
Звичайно, будь –який твір поетеси може стати предметом об’ємного літературного дослідження, тому у форматі скромного читацького відгуку спробуємо окреслити проблематику деяких поетичних шедеврів, розглянутих на сторінках книги: у поемі «Сніг у Флоренції» - оспівано непросту долю митця у суспільстві, змінене осмислення сутності та призначення мистецтва і життєвих цінностей в молодості та старості; у багатогранному розмаїтті важливих проблем віршованого роману «Маруся Чурай» основною є тема кохання та пісні в історії нашого народу, сповнені особливо глибокого драматизму психологічні внутрішні переживання героїні, яка вже змирилася з долею і пережила відчуття власної смерті. «У поемі «Берестечко», Л. Костенко виписує причини та наслідки поразки, на яку, психологічно, «заздалегідь» налаштовані українці»; поема «Дума про братів неазовських» - поетичне осмислення проблеми зрадництва, як загальнонаціональна трагедія народу.
У світоглядній публіцистиці поетеси, на переконання Івана Дзюби, домінує проблема «неприсутності України у світі та свідомості її громадян», що зумовлено ганебним «комплексом меншовартості нації», який закладався в радянському минулому і, нажаль, не подоланий дотепер, поетеса з прикрістю резюмує стереотип постійного трактування України, як жертви, залежної від чиєїсь злої волі.
Висловлюючись про трагічне становище української мови, Ліна Василівна зазначила в одній із своїх лекцій: «Йдеться ж навіть не про вживання чи невживання української мови, а про зживання її зі світу. Такі ситуації в постколоніальних країнах були, але щоб після здобуття Незалежності, у своїй власній державі терпіти таку дискримінацію, такий неприхований цинізм, – це безпрецедентно.»
Самотність – лейтмотивом проходить крізь вірш «Цариця Савська», опублікований у новій збірці «Річка Геракліта», мотив плинності життя, Часу та вічності з невимовно зворушливою силою поетичного таланту передано в поезії «Усе, і всіх віки перетривали». Ще однією особливістю поезії є талант художника у слові, про це свідчать прекрасні замальовки природи, особливо до серця поетеси припадає сум та меланхолійність осені. Згубний вплив діяльності людини на природу бездоганно змальовано у вірші «Ліс теж змінився».
Мотив мінливості життя і сприйняття Вічності як абсолюту є домінантою збірки «Мадонна перехресть», яку авторка присвятила дочці – Оксані Пахльовській. Дуже правдиво і безкомпромісно оцінено політичну ситуацію в Україні сьогодення у вірші «Ми всі залежимо від хамів». Окремою болючою сторінкою творчості є вірші присвячені чорнобильській трагедії.
У другій частині книги, «У майбутнього слух абсолютний», автор передає слово Оксані Пахльовській, яка де словом, де цитатою спонукає Ліну Василівну до легкої, витонченої іноді надзвичайно зворушливої бесіди. Розмова структурована у кілька тематичних блоків. Поетеса у формі спогадів, роздумів розповідає про своє дитинство, батьків, бабусю, з теплом та ніжністю згадує роки проведені на Трухановому острові в Києві та у с. Ржищів, де народилася. Перед читачем постають моторошні картини воєнного лихоліття очима беззахисної дитини. Водночас в розмові викладено короткі ремарки політичного та культурного розвитку сучасної України, літературного та творчого процесу з точки зору Ліни Костенко. У розділі «Це називалось творчі семінари» йдеться про навчання в школі, університеті, теплі спогади про викладачів, друзів, колег-письменників, зустріч з майбутнім чоловіком – письменником Єжи Пахльовським, цінні роздуми про літературу і Шістдесятництво. Розділ «Цавет танем» насичений спогадами про представників різних народів – Вірменів, Поляків, Грузинів та ін., які мали вплив на творчість та становлення світогляду поетеси.
На мою думку, «родзинкою» цього унікального видання є останній розділ - «Душа летить у посвіті епох», де Ліна Василівна відповідає на запитання рядками зі своїх неперевершених творів. Як от:
Ми хочем тиші, хочем храмів.
Ми хочем музики й садів.
А всі залежимо від хамів,
від хрунів, хряків і вождів.
Ми всі залежимо від хамів!
Від їхніх кланів і сваволь.
У нас немає наших храмів,
у нас немає наших доль.
Словом, книга буде чудовим, незабутнім дарунком для всіх, хто забажає зазирнути за лаштунки незбагненного та загадкового таланту Ліни Костенко, що сповнює душу вдячного читача добром, незгасимим світлом та всеосяжною любов’ю до України.
Імена Івана Михайловича Дзюби та Ліни Василівни Костенко золотими літерами вписані в українську та світову літературу завдяки їхній творчій спадщині, але у новій книзі «Є поети для епох» - видатні класики по новому постали перед численними вдячними шанувальниками магії їхнього неповторного, незабутнього та завжди актуального слова.
Натхненний есей Івана Дзюби про життя і творчість Ліни Костенко можна порівняти з невимушеною бесідою з поетесою, в якій вона щиро та відверто ділиться спогадами, роздумами про своє життя. Книга складається з двох частин. У першій –«Тільки слово – пам’яті спаленність» І. Дзюба ґрунтовно та талановито здійснює аналіз творів Ліни Василівни, висвітлює мотиви її ліричних збірок, розповідає про особливості їх створення. Вражений читач ніби впізнає власну душу поринаючи в загадковий, неперевершено чуттєвий та незбагненно реальний світ інтимної лірики поетеси, в якій так болісно правдиво передано вічний мотив протистояння розуму і серця, який став одним і провідних у всій її творчості. Текст книги насичений віршами, які стали перлинами світової поезії, та торкають найпотаємніші струни в душі кожної людини незалежно від її літературних уподобань. Книга містить фото Ліни Костенко різних років, її батьків, соратників та однодумців.
Звичайно, будь –який твір поетеси може стати предметом об’ємного літературного дослідження, тому у форматі скромного читацького відгуку спробуємо окреслити проблематику деяких поетичних шедеврів, розглянутих на сторінках книги: у поемі «Сніг у Флоренції» - оспівано непросту долю митця у суспільстві, змінене осмислення сутності та призначення мистецтва і життєвих цінностей в молодості та старості; у багатогранному розмаїтті важливих проблем віршованого роману «Маруся Чурай» основною є тема кохання та пісні в історії нашого народу, сповнені особливо глибокого драматизму психологічні внутрішні переживання героїні, яка вже змирилася з долею і пережила відчуття власної смерті. «У поемі «Берестечко», Л. Костенко виписує причини та наслідки поразки, на яку, психологічно, «заздалегідь» налаштовані українці»; поема «Дума про братів неазовських» - поетичне осмислення проблеми зрадництва, як загальнонаціональна трагедія народу.
У світоглядній публіцистиці поетеси, на переконання Івана Дзюби, домінує проблема «неприсутності України у світі та свідомості її громадян», що зумовлено ганебним «комплексом меншовартості нації», який закладався в радянському минулому і, нажаль, не подоланий дотепер, поетеса з прикрістю резюмує стереотип постійного трактування України, як жертви, залежної від чиєїсь злої волі.
Висловлюючись про трагічне становище української мови, Ліна Василівна зазначила в одній із своїх лекцій: «Йдеться ж навіть не про вживання чи невживання української мови, а про зживання її зі світу. Такі ситуації в постколоніальних країнах були, але щоб після здобуття Незалежності, у своїй власній державі терпіти таку дискримінацію, такий неприхований цинізм, – це безпрецедентно.»
Самотність – лейтмотивом проходить крізь вірш «Цариця Савська», опублікований у новій збірці «Річка Геракліта», мотив плинності життя, Часу та вічності з невимовно зворушливою силою поетичного таланту передано в поезії «Усе, і всіх віки перетривали». Ще однією особливістю поезії є талант художника у слові, про це свідчать прекрасні замальовки природи, особливо до серця поетеси припадає сум та меланхолійність осені. Згубний вплив діяльності людини на природу бездоганно змальовано у вірші «Ліс теж змінився».
Мотив мінливості життя і сприйняття Вічності як абсолюту є домінантою збірки «Мадонна перехресть», яку авторка присвятила дочці – Оксані Пахльовській. Дуже правдиво і безкомпромісно оцінено політичну ситуацію в Україні сьогодення у вірші «Ми всі залежимо від хамів». Окремою болючою сторінкою творчості є вірші присвячені чорнобильській трагедії.
У другій частині книги, «У майбутнього слух абсолютний», автор передає слово Оксані Пахльовській, яка де словом, де цитатою спонукає Ліну Василівну до легкої, витонченої іноді надзвичайно зворушливої бесіди. Розмова структурована у кілька тематичних блоків. Поетеса у формі спогадів, роздумів розповідає про своє дитинство, батьків, бабусю, з теплом та ніжністю згадує роки проведені на Трухановому острові в Києві та у с. Ржищів, де народилася. Перед читачем постають моторошні картини воєнного лихоліття очима беззахисної дитини. Водночас в розмові викладено короткі ремарки політичного та культурного розвитку сучасної України, літературного та творчого процесу з точки зору Ліни Костенко. У розділі «Це називалось творчі семінари» йдеться про навчання в школі, університеті, теплі спогади про викладачів, друзів, колег-письменників, зустріч з майбутнім чоловіком – письменником Єжи Пахльовським, цінні роздуми про літературу і Шістдесятництво. Розділ «Цавет танем» насичений спогадами про представників різних народів – Вірменів, Поляків, Грузинів та ін., які мали вплив на творчість та становлення світогляду поетеси.
На мою думку, «родзинкою» цього унікального видання є останній розділ - «Душа летить у посвіті епох», де Ліна Василівна відповідає на запитання рядками зі своїх неперевершених творів. Як от:
Ми хочем тиші, хочем храмів.
Ми хочем музики й садів.
А всі залежимо від хамів,
від хрунів, хряків і вождів.
Ми всі залежимо від хамів!
Від їхніх кланів і сваволь.
У нас немає наших храмів,
у нас немає наших доль.
Словом, книга буде чудовим, незабутнім дарунком для всіх, хто забажає зазирнути за лаштунки незбагненного та загадкового таланту Ліни Костенко, що сповнює душу вдячного читача добром, незгасимим світлом та всеосяжною любов’ю до України.
July 5, 2013
Уклін Оксані Пахльовській за другу частину книги...
Displaying 1 - 2 of 2 reviews