Розламані люди

by Катерина Міхаліцина

Вірші із цієї збірки написані до початку повномасштабного вторгнення, але війна там присутня — мовчанням, страхом, недопрожитим життям. Інша, з іншими досвідами переселення і втрат, про які не моглося говорити, які хотілося стерти з пам’яті, але вони нікуди не зникали, добували зі своїми носійками до самої старості. І вже вона розмикала їм вуста, гнала розповісти себе, незґрабно, хаотично, бодай для когось.

Ці тексти — намагання почути. Зафіксувати окремі слова та історії людей, місць, подій. Доповнені ілюстраціями авторки, де реальне переплетене з можливим, вони творять хистку атмосферу знайомого світу-який-зникає разом із літніми жінками, бабами, відунками кожного покоління.

Genres: Poetry

72 pages, Hardcover

Published January 1, 2023

Reviews

[Олеся Бойко · Rating 5 out of 5]

обійміть свою бабусю після того, як прочитаєте цю збірку

[Mila Tsola · Rating 4 out of 5]

це книга моєї сестри. то ж вірші із неї мають для мене багато тих ключів і підказок, які замкнені у історії моєї родини.

я переймалась, що ця книга вийшла вже під час війни, а вона ну зовсім не про неї, тому зараз особливо тішусь, що багато людей знаходять у ній щось своє.

для мене ж вона про розлами, через які потім обовʼязково пробʼється світло.

[m. · Rating 2 out of 5]

Знаєте, ото як буває сидиш за сімейним застіллям, і батьки починають розповідати за життя троюрідної тітки сетри матері чийогось кума? Ось в мене таке ж відчуття було при прочитанні цієї збірки.

Щиро, але чомусь не торкає.

[Yevheniia Pysmenna · Rating 5 out of 5]

«…найгірше, коли тебе непотрібно, а ти – є.»

Поезія була місцями меланхолійна, місцями динамічна, іноді гріла, а частіше ставало прохолодно.
В анотації було сказало про «недопрожите життя», - це найкраще описує життя моїх бабусь і дідів, які застали голод, війну, розпад радянського союзу, а потім ще війну. Вони точно недопрожили своє життя.
Іноді, я згадувала бабусю і її подружок, читаючи вірші.
Дякую Вам за таку щирість.

[Yula Radchenko]

Як на 50 сторінок віршів, то мені замало…
Буквально особисті історії про своїх бабусь і красиві ілюстрації, ото й усе. І ніби добре, а ніби й не потрібно було мені їх читати, це ж не для мене вони писані)