Ви много чого добились у жизні, но при цьому остаєтесь малокультурним бараном? Ви не проти козирнуть ерудицією, но у вас тупо нима врем’я читать книжки? Доктор Падлюччо спішить вам на помощ! Він прочитав кучу всякої класики замість вас, і прагне поділитись перлами, видобутими з найкромєшніших глибин. Пролиставши ету чудо-книжку, ви тут таки усвоїте всю мудрість, шо видряпана на скрижалях люцького генія. Доктор не тіки тщатільно й у доступній формі ознакомить вас зі змістом тих шидеврів, про які позорно не знати, но і чотко пояснить, шо в них такого важного і в чому прикол.
Я дуже люблю читати книжки про книги, особливо такі, які надихають та спокушають читати більше, і більше, і ще більше. Таке у мене вже було з (усіма) книгами Ростислава Семківа, так у мене може статися, коли одного дня захочу перечитати "Західний канон" Гарольда Блума. Чому б для мене такому не бути і з книгами Михайла Бриниха? Чи то пак його alter ego доктора Падлюччо.
Свого часу доктор Палдюччо вже потратив оберемок часу, щоб прочитати всі ці "Шидеври світової літератури", я ж перечитую його книжки вдруге, щоб освіжити в пам'яті кришталево чітку методику розбору творів, а також напитися з чистого джерела такого ж прекрасного, як і всі ці "шидеври", суржика.
Особливо прикольно читати (хоча я слухав) цю дотепну книжку невдовзі після прочитання якогось зі згаданих у ній творів, адже якщо ти, юзернейм, як і я, літературних студій не кончав, а замість філології пішов на безнадійно нудний фізмат, то мусиш розбиратися в нутрощах літературної скарбниці людства з ерудованим провідником.
Доктор захопливо переповідає сюжети кожного з ретельно препарованих творів, наводить їхні жанрово-стилістичні особінності, розказує про главних героїв, товкмачить, шо ж насправді хотів сказати автор, наводить різноманітні любопитні факти та странності і навіть дає ярчайші цитати.
Коротше кажучи, для любого, отруєного тік-током школяра така книжка може стати порятунком на уроках, а може й порталом в прекрасний світ літератури.
Я вже давно не школяр, а тік-током ніколи не користуватимуся принципово, але навіть мені, після першого тому "Шидеврів" захтілося прочитати щонайменше "Мобі Діка" Германа Мелвіла, "Фауста" Ґьоте, "Собаку Баскервілів" Артура Конан Дойля, "Дракулу" Брема Стокера і перечитатати "451 градус по Фаренгейту" Рея Бредбері, "Вія" Миколи Гоголя та багато всілякого Шекспіра. Хіба ж це не перемога?
якби курган і агрегат мали літературознавчий хист. а, це подервʼянський виходить... але ні, бриних цілком самодостатній і дотепний теж по-своєму. обожнюю
Мені здається, що після цієї книги навіть геть байдужа людина до літератури почне потроху заглядати під палітурку. Тут є абсолютно все: чіткий виклад сюжету та ідейного наповнення, детальна характеристика персонажів. І це все заправлено шпарким гумором. Якби Стівен Фрай писав літ. критику, з-під його руки виходили б досить схожі речі. Конче треба знайти 2-й том.
найкрутіше, мабуть, було про "шум і шал". водночас дуже смішно і не дуже банально. і про "лоліту" потужно вийшло, та й про самого набокова, врешті-решт, теж. хоча улюблена моя цитата – з найпершої частини, котра про "415 за фаренгейтом": смерть – ето сосатільна канфєта. ми всі рождаємся з етім лєдінцом у роті, і смокчем цілу жизнь, одчаянно і страстно, з причмоками і стонами, бо це інстинкт – нічо не зробиш. найменш сподобалося про "фауста". мало того, що автор періодично збивався зі стилю й починав говорити мовою, якою іноді на радіо "промінь" говорять про шевченка – ну, ви уявляєте, – то цей есей ще й був приблизно такий самий захопливий, як друга частина самого "фауста". мабуть, то текст наклав відбиток на спробу про нього написати.
Один з небагатьох письменників, якому вдалося розсмішити мене у своїй книзі. Письменник, у якого немає ідолів і який дозволяє читачу без остраху подивитися на визнаних геніїв світової літератури. Особливо вдалими,як на мене, виявилися огляди на Стокера, Ґете та Фолкнера. Тепер переслідує бажання знайти другий том книжки, поки не вдається(