Книга про великого князя, який був сином рабині, але, свого часу, створив третю могутню імперію на рівні з Візантією та Німеччиною. Життєвий шлях Володимира був складним і неоднозначним. Спочатку він був старанним захисником закону отців, згодом - переборов свою душу, прийнявши нову віру. Апогеєм стало прийняття християнства по всій Русі. Князь утвердив новий закон. Крім прийняття християнства, заслугою Володимира було обʼєднання земель, створення сильної та міцної Русі. Як і кожна людина, мав свої чорні сторони, гріхи та слабкості. Особливу увагу, в творі, автор приділяє - матері Володимира Малуші та дружині Рогніді. Вони стали уособленням «жіночої мудрості», любові та безкорисливості. Роман - цікавий, перегукується з сучасністю. Адже, історія - здатна повторюватися.
Трохи не доповз до третини книжки, але не соромно. Тут ті самі недоліки, що і в "Святославі", тільки все ще більш гіперболізовано. Ярополк ай-яй-яй поганець. Володимире, ой, який ти вродливий, чесний, мудрий, аки Господь-Бог. По січі небо вмивається слізьми, горе-горе. І подібна лабуда. Перша книга принаймні нагадувала оповідання. А тут, якщо автор вважає щось неважливим, то один рік вміщає в абзац, зате розмазує вищеперелічені недоліки на цілі розділи.
Довго я мучилась... здається що сама читала літопис, тільки з радянськими настроями. Мені здалося що характери головних героїв неймовірно пласкі і неприродні. Вчинки Володимира нелогічні і дивні. Не вдалося письменнику передати і мудрість Володимира, князь видався язичником-мужланом.