Книжка, що цього разу потрапила мені до рук, незвичайна у багатьох сенсах. По-перше, вона написана американцем японського походження, який не лише присвятив цьому дослідженню десятки років життя, а й спромігся вивчити українську мову, що й досі лишається недосяжним для мільйонів моїх земляків. По-друге, маючи таку беззаперечну любов до нашої країни (бо що може бути більшим її виявом, ніж вивчення мови автохтонів?), він зумів зберегти необхідну дистанцію і залишитись науковцем, зовсім не перетворившись на пропагандиста. Знову ж таки, розкіш, на жаль, недоступна багатьом його колегам по перу. По-третє, і можливо, найголовніше, неабияку цінність має сам предмет дослідження. За невідомих мені обставин, історія східних земель, і зокрема Донбасу, у незалежній Україні ніби весь час лишалась на марґінесі. Це добре помітно навіть на спеціалізованих сайтах, на кшталт Goodreads, де книжки про західні чи центральні регіони країни, незалежно від жанру, отримують незрівнянно більше читацьких відгуків та відзнак. Ситуація, зі зрозумілих причин, значно покращилась після 2014 року, а втім Донбас і східна частина України досі залишаються своєрідною terra incognita не лише для світу, а й для багатьох українців.
Крізь призму цього, книга американського дослідника є справжньою знахідкою, що пропонує своєрідну біографію регіону, який за всіх часів і режимів був притулком втікачів, вигнанців та шукачів пригод, вважався волелюбним, непокірним і войовничим, та завдяки цьому лишався повсякчасним джерелом тривоги для правителів Києва і Москви. Одвічному прагненню до свободи тут завжди протиставлялись надзвичайно суворі умови праці та життя із повсякденним і навіть буденним насильством. Як і більшість українських земель, слушно окреслених Тімоті Снайдером як криваві, Донбас не минув циклон XX століття. Дві світові війни, російська революція, громадянська війна, голодомор разом з колективізацією та репресіями прокотилися ним протягом якоїсь півсотні років. Економічне значення Донбасу у поєднанні із вибухонебезпечним характером його мешканців, призводили до того, що останні набували тут особливої за розмахом, нечуваної жорстокості. Однак, незважаючи на численні спроби, на Донбасі зрештою не вдалося створити ні потужного комуністичного активу, ні вагомого націоналістичного ядра. Ніжна квітка демократії також не прижилася на ґрунті донецького степу. Наслідком цього було і залишається те, що люди Донбасу насамперед тяжіють до анархії та схильні обирати власні інтереси, навіть коли вони розбіжні із загальнонаціональними інтересами Києва чи загальноімперськими ідеями Москви. І, схоже на те, що на початку чергового кривавого переділу регіону, який триває й донині, цього ніхто не взяв до уваги.