Ошатний вершник проїздом зупиняєтсья в затишному хуторі Вчорайшому — спокійному і миролюбивому селищі... Принаймні так мандрівний козак та філософ вважає спочатку. Але оповита таємницями місцина виявляється наьбагато чарівнішою, ніж здається на перший погляд.
Баранько, як він є. Вдовичка багато в чому резонує з Максимом Осою (а чимось - із "Баудоліно" Умберто Еко), але водночас має свій голос, файну стилізацію під самурайський бойовик та в чомусь навіть театр кабикі, сипле гумором, місцями навіть соромицьким, драйвовим екшоном і вдалою карикатуристикою. Єдине, що бентежить - це якість друкованого видання (місцями вона... не стільки погана, скільки... дивна), включно з вихідними файлами. Таке враження, що в оригіналі сторінки були різного розміру, і їх підтягнули під один формат, який для деяких вийшов явно завеликим. Менше з тим, це радше технічні моменти. Сюжетно і графічно - це потужна робота, характерна для пана Ігоря, як завжди, трохи глибша, ніж може здатися через її комічність та жартівливість, і без сумніву варта уваги та визнання. Блискуча робота з образами, динамікою та кадром, харАктерні, фактурні герої та вміло закручена інтрига. Браво, вимагаємо продовження!
"Вдовичка" - це чудова динамічно-містична історія в українському сетингу про загадковий хутір Вчорайший, харизматичних та міфичних персонажів та козаків. Разом з головним героєм у першому томі ми починаємо досліджувати хутір, його мешканців та чортівню, що там коїться.
Без жартів: це цікаво, захопливо, з несподіваними сюжетними поворотами.
У цій роботі дуже видно авторство, мальовка - це ідеальне поєднання стилю "Максима Оси" та "Орди". А сюжет - не провисає, а лише набирає обертів і затягує (бо я хотіла просто погортати, а випадково вийшло прочитати...)
Окремо прошу відмітити харизму персонажів та динаміку бойових сцен - чудовий екшн, який легко уявити!
Єдиний мінус - ці величезні цицяндри у персонажок😩
Поставила ⭐️⭐️⭐️⭐️, бо обсяг історії здався замалим, чекаю на продовження.
«Вдовичка» — це наспраді міжжанровий брат-близнюк «Максима Оси», або як каже автор “це така гоголівщина з відьмами, русалками, вурдалаками й козаками. Як «Максим Оса» тільки фантастичний”.
Колись я мріяв, аби Максим Оса перетворився на таку собі камерну серію про детектива часів козацької доби й ми мали б свого Діка Трейсі. Тим паче продовження існує, хоч лише у вигляді авторських чернеток, та все ж contra spem spero!
Зрештою головний герой «Вдовички» Ігнатій Рибокінь — козацький полковник, філософ та мандрівник більше личить на роль вітчизняного Ділана Дога, Джона Константина чи якщо хочете Дейла Купера козацької доби, а ніж харцизяка Оса. Міфічна й містична складова це завжди додатковий плюс до сюжету, а українських мітів та легенд вистачить ще на мільйон мальописів. До того ж Баранько вміє і любить працювати з переказами та сагами, варто згадати хоча б «Танок часу» або «Скеггі Згуба». У «Вдовичці» автор вчергове доводить цей факт, заклавши віртуозний початок розкішної історії.
Перша частина (так, це буде серія) «Вдовички» має збільшений формат, що налічує 54 сторінки висококласної, мальованої історії, виконаної в чорно-білому кольорі, у впізнаваному авторському стилі. З притаманним Ігорю Бараньку запалом та гумором, оповідь жваво стартує, розвішуючи на стінах сюжетні рушниці та гачки.
Робота з характерами та персонажами. Ммм одна з найсмачніших "родзинок" автора. Завжди надзвичайно харизматичні та характерні, вони тішать виразною мімікою та різноманіттям образів. У цьому аспекті праці Баранька нагадують мені манґу, де емоціям та мові тіла завжди приділяється багато уваги.
Якщо зупинитися на художній складовій, усе в кращих традиціях автора, динамічно, шалено з розмахом і гумором. Якщо вам сподобався стиль Баранька в Максимі Осі, то «Вдовичка» стовідсотково зайде. Читаючи та споглядаючи мальопис, відчуваєш, із яким кайфом це намальовано, незвичні ракурси додають атмосфери та розмаху, а фірмова розкадровка і насичений чорний - таємничості та глибини.
To dopiero początek i trudno ferować wyroki, ale trzeba przyznać, że tom pierwszy obiecuje naprawdę sporo. Ignacy Rybokoń to trochę filozof, trochę bohater w stylu Sapkowskiego, a jednocześnie wojownik o umiejętnościach godnych mangowych bohaterów. Całość całkiem zabawna i kapitalnie narysowana. Jest potencjał.