Ніхто нас тут не знає, і ми нікого

by Катерина Калитко, Yuri Izdryk (Illustrator)

Нова книжка Катерини Калитко – дуже суцільна: всуціль верліброва історія, розказана на одному довгому подиху. Про кордони свого, які неодмінно впізнаєш і будеш готовий захищати – а вони захистять тебе самим цим упізнаванням. Про уміння жити з власними шрамами, про сирітство серед рідних, про металевий запах зброї вночі. Про повітря, в якому розчинений час. Про смак мови, яка опікає язика й піднебіння, коли різко ковтаєш її, справжню.

Genres: Poetry, Ukraine

96 pages, Hardcover

First published May 31, 2019

About the author

Катерина Калитко – поетка, прозаїкиня, перекладачка.

Народилася 1982 року у Вінниці. Закінчила Києво-Могилянську академію. Журналістка за фахом. Лауреатка конкурсів “Гранослов”, “Смолоскип”, фестивалю читаної поезії “Молоде вино”, літературної премії ім. Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”, премій “Благовіст” і “Культреванш”. Авторка п’яти поетичних збірок, численних публікацій у періодиці, альманахах та антологіях (зокрема, в низці знакових, таких як “Початки”, “Молоде вино”, “Колекція”, “Дві тонни”), а також прозової книги «М.істерія». Перекладає з балканських мов.

Reviews

[Ярослава]

Маленька і справді, як і анонсовано, дуже цілісна збірка, подекуди дуже наративна, подекуди з перетіканням персонажів чи мотивів із вірша в вірш (голка, віолончель). Про всі структури виключення й неналежності, які оприявнюються під тиском насильства (від паспортного контролю й кордонів, які “війна припливом берег їм підгризає”, до крові – недостатньо червоної, недостатньо блакитної, недостатньої для безпеки чи остаточного доказу належності). І тільки загублений “ключ, пірнувши в сніги, / мріє, що на весну проросте залізницею” – те, що створене, аби відділяти й оберігати, мріє перетворитися на те, що зшиває простір докупи.

[Ilonka Sheleshko]

не найсильніша збірка Калитко для мене, але все одно чіпляє все, що треба ( і те, що не варто було б, навіть частіше)

[Christine · Rating 5 out of 5]

"У Міністерстві великої втоми знову подовжений день:
люди з важкими повіками, приспущеними, припухлими,
плавають у масному світлі кімнати - рибини
у стані кисневого голоду, зависають подовгу на одному місці.
До Міністерства зшивання клапанів три вантажівки
нові кольорові нитки везуть -
будуть шви красиві, буде чим похвалитися
на квартальній нараді.
...
У Міністерстві сліпих надій, дочитавши депешу
з Міністерства пустих обіцянок, сідають писати
листа тобі, обережного:
а що, коли
тут, де ви стоїте всю ніч під нашими вікнами
із лицем, помережаним візерунками світла,
і все чекаєте відповіді,
прорости доведеться?"

[Halina Hetman · Rating 5 out of 5]

Єдине, що можу промовити: нічого собі! Багато почуттів, занадто близько до моєї реальності. Не очікувала від збірки такої невимушеної сили, а від себе - такої різкої зміни ставлення до верлібру.

[Roksolana Sviato · Rating 5 out of 5]

Той рідкісний випадок, коли найсуттєвіше про збірку сказано вже в анотації: ця книжка і справді «дуже суцільна» і читається як єдина історія. Історія густа і часом до сліз щемка, в якій багато всього намішано і де перегуки між текстами творяться не лише на рівні сюжетів, а й окремих образів, які іноді ніби перетікають із вірша у вірш.

Це історія про втримування власного простору в час, коли в нього брутально втручаються інші. Про переступ чужими твоїх кордонів – метафоричних і цілком конкретних. Про біль від втрати дому фізичного і любов, яка сама стає домом (бо «людина завжди трохи дім, / особливо для когось»). Про спроби з’єднати те, що здавалося назавжди роз’єднаним, і пошуки напозір – або й справді – навіки втраченого.

В обрисах війни, яка тут не раз проступає, пронизливо відчитується і наша сучасність. А ще іноді прозирають верхівки кримських мінаретів і досвіди цілком конкретної депортації чи повернення в старий-не-свій-дім. Але поезія Катерини Калитко ніколи не буває одно- чи навіть двошаровою, і кожен із цих текстів – завжди про більше, ніж здається під час першого прочитання.

Звідси: http://litakcent.com/2020/01/18/litak...

[ліда лісова · Rating 4 out of 5]

ммм, яке смачне скло!
дякую, катерино олександрівно, а ще є? хрум

[Solomiia Sabat · Rating 5 out of 5]

Як добре, що у нас є Катя Калитко!

[Kuxenjatko · Rating 4 out of 5]

деякі дуже сподобались, а деякі - просто.

[Yula Radchenko · Rating 4 out of 5]

Дуже боляче робила ця збірка ❤️‍🩹💔

[Serhiy · Rating 4 out of 5]

Сподобались вірші про вагітну віолончель та Бога у жерстянці з-під чаю

[Alina Danyliuk · Rating 5 out of 5]

Катю Калитко не можна не любити. У мене ця збірка стала останньою придбаною, хоча по роках - мала би стати найпершою.
Читати, коли ти знаєш, на що вона спроможна, було цікаво, хоча місцями й передбачувано по образах і мотивах.

Але … я досі вважаю, що її поезії рівних ще немає. Того рівня емпатичності, метафоричності та «тілесності», який дає Катерина, не досяг_ла ніхто. Для мене це збірка, як передчуття неминучості того, що потім сталося. Така собі «квінтесенція відчуттів». Тут і про Крим, і про любов-кров, і про дім, і про війну. Усе, що має бути в хорошої збірки. Десь когось торкає, когось - не дуже. На те вона й поезія.

А тепер трошки цитат, щоб люди відчули вайб, хто не зміг і подумали:


« Ось тобі, жінко, мова. Стріляй із неї. Захищай себе до останнього подиху - і нізащо не дозволяй їм наблизитися…
Хто сказав, що кидаємо напризволяще?
Ми озброїли, як могли».


«не дозволь, щоб у тебе всередині все згоріло, і не вір, що хтось єдиний, що інших нема!»


«Біля твого колишнього дому лісові голуби, налетілі в місто, оббивають долі шовковицю, і сріблястий павук дощу на ламких ногах дуже хоче погладити білу кицьку…
То куди ти поїхав з цього космосу затісних осель, малих настільки, що від ударів серця тут здригаються стіни?
Де гуляєш тепер
понад рікою
з тим диким серцем,
наче ягуар на повідці?»


«Але ж так буває: герої умерли, а вороги залишилися жити, а люди, просто люди, не ті й не ті, низали і розсипали намиста радостей - святкування любові, чиєсь народження,
переїзд в добудований дім,
поки ви фарширували пиріг землі
собою».


«Пальці мертвих - бліді анемони - тягнуться крізь глинозем і ворушаться, ледь лоскочучи пʼяти,
бавляться з нами, вірять, що ми їм і досі діти».

[Абрахам Хосебр · Rating 5 out of 5]

Дракон, олива, жезл. Історія про проковтнуту голку. Мертвонароджений ембріон-музикант в череві вагітної віолончелі.

Ще раз переконався, що Калитко моя поетка. Читатиму більше, а також перечитуватиму.

[Øleksandra Banina · Rating 5 out of 5]

Чого їй бракує тут? Сонця було аж занадто.
Любити, коли не можна, ми вміли краще за всіх.
Ключ від дому звикли носити
на шийній шворці.
І навіть якщо
це ключ від цілого краю – важко бути не може.

💔💔💔

[Анастасія · Rating 5 out of 5]

Чудова збірка поезії, вже хочу перечитати

У Міністерстві великої втоми знову подовжений день

[Оленка Чередниченко · Rating 5 out of 5]

Вірші Катерини Калитко >>> все інше

[Anna · Rating 4 out of 5]

За останній рік я не прочитала жодної книжки, в якій описується нинішня російсько-українська війна.
Про японсько-китайську - читала, про Другу світову теж, але не про цю. Не книги. Новини і вірші як миттєвий відгук на новини.
Вихід цієї книги випав з моєї уваги, не можу зрозуміти як. До рук збірка потрапила теж дивним чином, тому я неймовірно здивувалася, що тримаю найновіше видання віршів Катерини Калитко, підписане до друку в листопаді 2022.
Книжечка тонесенька, в ній дуже багато простору і візуального, рядки і лінії промовляють одну історію. Структура цілісна, а самі вірші - не ті, до яких я звикла у Катерини Калитко, а верлібри, і багато з них я вже читала на ФБ або сторінках друзів-віршолюбів.
Книжечка спочатку не натякає, що вона про війну, але кожен рядок - про неї, просотався відчуттям, увібрав дух часу і рефлексії не про очевидне, але про дотичне. Тим не менш, ця огорненість війною ще більше вражає, б'є не в сонячне сплетіння, а дурманить, викликаючи в голові власні образи, схоже-несхожі, подібні-різні до віршових.
Це перша цілісна поетична збірка про цю війну, прочитана за останній рік. Розумієте, які відчуття.

[Oleksandra · Rating 2 out of 5]

так була заінтригована анотацією, яка породила великі очікування і сподівання, але книга виявилась суцільним розчаруваннням, ще й принесла болю. але не того, після якого наступає полегшення - це був біль, який роз'ятрює рани і приносить болісні флешбеки.

хоча сама книга дуже вишукана - верстка, ілюстрації, папір, майстерне володіння словом.
але для мене досвід читання був радше травматичним, хоча декілька віршів сподобалися

[Sem · Rating 4 out of 5]

Не так складно як "Бунар", але ж і не так монументально. Хоча, прочитавши три збірки Калитко, можу вже наліпити на неї як авторку стікер "Предзамовляти всі нові роботи". Майстерні вірші, майстерні.

[Olga Shkolna · Rating 5 out of 5]

Вона ні на кого не схожа. Невідворотня, щемка і глибока

[Oleksander Lysenko · Rating 5 out of 5]

Одна з улюблених збірок поезії

[Ulyana Tereshchenko · Rating 5 out of 5]

Красива, ніжна і до щему сумна збірка

[Elizabeth B · Rating 5 out of 5]

про війну. про любов. про реальність. про почуття. близько. актуально. чарівно. в саме серденько. на одному подиху.