What do you think?
Rate this book
Музей покинутих секретів
"Музей покинутих секретів", роман Оксани Забужко, над яким письменниця працювала багато років, перші критики вже встигли назвати шедевром, а авторку порівняти з Достоєвським і Томасом Манном. Це — сучасний епос сучасної України: родинна сага трьох поколінь, події якої охоплюють період від 1940-х років до весни 2004-го. Велика література і жорстока правда — про владу минулого над майбутнім, про кохання і смерть, про споконвічну війну людини за право бути собою.
832 pages, Hardcover
First published January 1, 2009
496 people are currently reading
5861 people want to read
About the author
Oksana Zabuzhko
65 books549 followersOksana Zabuzhko is a contemporary Ukrainian writer, poet and essayist.
Born in Lutsk, Ukraine, Zabuzhko studied philosophy at the Kyiv University, where she also obtained her doctorate in aesthetics in 1987. In 1992 she taught at Penn State University as a visiting writer. Zabuzhko won a Fulbright scholarship in 1994 and taught Ukrainian literature at Harvard and University of Pittsburgh. Currently Zabuzhko works at the Hryhori Skovoroda Institute of Philosophy of the National Academy of Sciences of Ukraine.
Zabuzhko is known both for her literary works and criticism. Her controversial bestselling novel Field Work in Ukrainian Sex was translated in eight languages. In her writing Zabuzhko draws a lot of attention to the questions of Ukrainian self-identification, post-colonial issues and feminism. Her book Let My People Go won the Korrespondent magazine Best Ukrainian documentary book award in June 2006, and The Museum of Abandoned Secrets, Best Ukrainian Book 2010.
For Ukrainian language profile see Оксана Забужко
Born in Lutsk, Ukraine, Zabuzhko studied philosophy at the Kyiv University, where she also obtained her doctorate in aesthetics in 1987. In 1992 she taught at Penn State University as a visiting writer. Zabuzhko won a Fulbright scholarship in 1994 and taught Ukrainian literature at Harvard and University of Pittsburgh. Currently Zabuzhko works at the Hryhori Skovoroda Institute of Philosophy of the National Academy of Sciences of Ukraine.
Zabuzhko is known both for her literary works and criticism. Her controversial bestselling novel Field Work in Ukrainian Sex was translated in eight languages. In her writing Zabuzhko draws a lot of attention to the questions of Ukrainian self-identification, post-colonial issues and feminism. Her book Let My People Go won the Korrespondent magazine Best Ukrainian documentary book award in June 2006, and The Museum of Abandoned Secrets, Best Ukrainian Book 2010.
For Ukrainian language profile see Оксана Забужко
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 263 reviews
June 14, 2022
Secret was a game played by Ukrainian girls who put flowers and other treasures under the glass and then buried them in the earth.
Secret is when women of the house in the times of collectivisation buried icons somewhere on the property.
Secret is the story of the building of Palats Ukraina, that exceeded budget and tuned out to be a gorgeous example of architecture, so beautiful that party comrade from Moscow said it was more impressive than the one for communist party in Moscow, so obviously everything had to be stripped down and made ugly, and also communists tried to find someone to blame for this blunder; the leading architect declined to be a scapegoat and committed suicide.
Secret are thousands of Ukrainian UPA resistance fighters who died waiting for help from the West against Stalin after the end of the ww2 and were betrayed by Yalta, their history erased by soviets for decades (and it’s late now because most of them died).
Secret is soviets destroying Babi Yar and building a dam there and the resulting Kurenivka mudslide that officially killed 145 people according to soviets but really it’s estimates the death toll is around 1500.
Secret is the Chernobyl catastrophe.
Secret files of Ukraine, some were evacuated by the KGB to Moscow in 1990 and then additional were burned in 1991.
Secret is Ukrainian history and the histories of millions of Ukrainians.
And there are a few secrets in this book.
In this ambitious sprawling through the ages novel, Zabuzhko took on the task to connect the Ukrainian past with the present (start of the 2000s), its recent partisan history with the corrupt, greedy, cynical pre-Orange revolution Ukraine. She did it through supernatural connections between generations.
In the past timeline there’s a resistance fighter Adrian and his sweetheart Gelya, who both went underground and were killed in 1947 in the Soviet's raid.
The present is about Adrian, the talented ex-physicist who had to change profession to the seller of antiquities because there’s no money in science in Ukraine (true); whose whole family suffered deportation and discrimination because his grandmother’s sister was in the resistance; and then there’s Daryna, a famous tv journalist whose father was put into mental institution because he worked on the before mentioned Palatz Ukraina project and tried to prove to the soviet government their innocence; Daryna finds the old photo of five resistance members that beguiles her and starts the whole story, leads her to meeting Adrian and connects both of them to the two of the people from the photo through magical shared dreams.
This book is huge and complex. There’s so much in it. She exposes cyclical problems, recurring temptations, ambitions, betrayals. Sexism in contemporary Ukraine and tall poppy syndrome. But then there’s also hope of change and reclaiming Ukraine for Ukrainians. Of a bright future, of the end of the wars, of peace and prosperity.
There’s so many threads Zabuzhko weaves in here and she manages to gather and resolve them by the end. Very impressive.
Zabuzhko is an indulgent writer in her prose. It can feel too much at times but even then I was always drawn into the story even when her enthusiasm was a bit much for me.
Also here she's a more mature and masterful writer here, this novel is much more controlled than her Fieldwork in Ukrainian sex.
My only other criticism is that her characters’ voices were sometimes a bit too similar and a bit like Zabuzhko herself.
And as with every story that has two timelines there’s a chance that one will be more interesting than the other and I must admit, I was much more into the past one.
All in all, this book masterfully blends Ukrainian history and fiction. It was a fascinating and educational read for me but I’m curious to know what outsiders think about it. This book doesn’t slow down and explains who's who in contemporary Ukrainian politics: who’s Kuchma, Yushchenko and Gongadze; where's Palats Ukraina, Pechersk and Maidan; who’s Kyi.
But with all its imperfections and indulgences, a 800 pages book that, firstly, I didn’t bailed on (the odds are always high) and, secondly, kept me feeling this interested on the page 700 deserves all my praise.
Secret is when women of the house in the times of collectivisation buried icons somewhere on the property.
Secret is the story of the building of Palats Ukraina, that exceeded budget and tuned out to be a gorgeous example of architecture, so beautiful that party comrade from Moscow said it was more impressive than the one for communist party in Moscow, so obviously everything had to be stripped down and made ugly, and also communists tried to find someone to blame for this blunder; the leading architect declined to be a scapegoat and committed suicide.
Secret are thousands of Ukrainian UPA resistance fighters who died waiting for help from the West against Stalin after the end of the ww2 and were betrayed by Yalta, their history erased by soviets for decades (and it’s late now because most of them died).
Secret is soviets destroying Babi Yar and building a dam there and the resulting Kurenivka mudslide that officially killed 145 people according to soviets but really it’s estimates the death toll is around 1500.
Secret is the Chernobyl catastrophe.
Secret files of Ukraine, some were evacuated by the KGB to Moscow in 1990 and then additional were burned in 1991.
Secret is Ukrainian history and the histories of millions of Ukrainians.
And there are a few secrets in this book.
In this ambitious sprawling through the ages novel, Zabuzhko took on the task to connect the Ukrainian past with the present (start of the 2000s), its recent partisan history with the corrupt, greedy, cynical pre-Orange revolution Ukraine. She did it through supernatural connections between generations.
In the past timeline there’s a resistance fighter Adrian and his sweetheart Gelya, who both went underground and were killed in 1947 in the Soviet's raid.
The present is about Adrian, the talented ex-physicist who had to change profession to the seller of antiquities because there’s no money in science in Ukraine (true); whose whole family suffered deportation and discrimination because his grandmother’s sister was in the resistance; and then there’s Daryna, a famous tv journalist whose father was put into mental institution because he worked on the before mentioned Palatz Ukraina project and tried to prove to the soviet government their innocence; Daryna finds the old photo of five resistance members that beguiles her and starts the whole story, leads her to meeting Adrian and connects both of them to the two of the people from the photo through magical shared dreams.
This book is huge and complex. There’s so much in it. She exposes cyclical problems, recurring temptations, ambitions, betrayals. Sexism in contemporary Ukraine and tall poppy syndrome. But then there’s also hope of change and reclaiming Ukraine for Ukrainians. Of a bright future, of the end of the wars, of peace and prosperity.
There’s so many threads Zabuzhko weaves in here and she manages to gather and resolve them by the end. Very impressive.
Zabuzhko is an indulgent writer in her prose. It can feel too much at times but even then I was always drawn into the story even when her enthusiasm was a bit much for me.
Also here she's a more mature and masterful writer here, this novel is much more controlled than her Fieldwork in Ukrainian sex.
My only other criticism is that her characters’ voices were sometimes a bit too similar and a bit like Zabuzhko herself.
And as with every story that has two timelines there’s a chance that one will be more interesting than the other and I must admit, I was much more into the past one.
All in all, this book masterfully blends Ukrainian history and fiction. It was a fascinating and educational read for me but I’m curious to know what outsiders think about it. This book doesn’t slow down and explains who's who in contemporary Ukrainian politics: who’s Kuchma, Yushchenko and Gongadze; where's Palats Ukraina, Pechersk and Maidan; who’s Kyi.
But with all its imperfections and indulgences, a 800 pages book that, firstly, I didn’t bailed on (the odds are always high) and, secondly, kept me feeling this interested on the page 700 deserves all my praise.
January 14, 2019
With all that's going on in Ukraine right now I wanted to read something that would help me understand the conflict. This novel was on a list created for that purpose. It was really long (760 p.), really wonderful, and one I can’t get out of my head. The plot revolves around 3 women: a contemporary tv journalist, Daryna, who becomes obsessed with finding out the story of a striking woman in a photo of 5 partisans taken during WWII; Vlada, Daryna’s artist friend who dies suspiciously in a car accident; and Olena, the woman in the photo, a member of the Ukrainian Insurgent Army who was killed in 1947 by Stalin’s secret police.
But it’s also about this:
That’s important because early on in the novel Daryna finds a note -- actually just a word -- in the margin of one of her father’s books that appears to be the key to understanding him, a man whose long and seemingly pointless “struggle against the system” eventually cost his family any kind of normalcy and him his life. He dies a broken forgotten man in his mid 40’s after years spent defending himself against the Soviet authorities false claims ... and after enforced time in a psychiatric clinic with a falsified diagnosis. But then Daryna comes upon that page in one her father's books with an underlined phrase: “Hamlet’s hesitation to act decisively in sight of triumphing evilness” ... with this!!! handwritten in the margin.
I loved Zabuzhko's writing and, long as this novel was, it was truly a delight to be inside her head. When I hear news from Ukraine now it comes to me at a higher decibel because of the time spent with these characters. Really liked it.
But it’s also about this:
I have come to think that a person’s life is not so much, or rather is not just, the dramatically arched story with a handful of characters (parents, children, lovers, friends, and colleagues –anyone else?) that we pass on more or less in one piece to our descendants. It’s only from the outside that life looks like a narrative, or when viewed backwards through a pair of mental binoculars we put on when we have to fit ourselves into the small oculars of resumes, late-night kitchen confessions, and home-spun myths, trimming and shaping life into orderly eyefuls. When seen from the inside, life is an enormous, bottomless suitcase, stuffed with precisely such indeterminate bits and pieces, utterly useless for anyone other than its owner. A suitcase carried, irredeemably and forever, to the grave. Maybe a handful of odds and ends fall out along the way … so whenever I stumbled into one of those lost, disowned scraps I was filled with a vague but insistent shame of my inadequacy, as if this piece, this accidental survivor, contained the key – the lost secret code to the deep, subterranean core of the other person’s life – and now I have it, but I don’t know which door it unlocks or if such a door even exists. Pg. 20
That’s important because early on in the novel Daryna finds a note -- actually just a word -- in the margin of one of her father’s books that appears to be the key to understanding him, a man whose long and seemingly pointless “struggle against the system” eventually cost his family any kind of normalcy and him his life. He dies a broken forgotten man in his mid 40’s after years spent defending himself against the Soviet authorities false claims ... and after enforced time in a psychiatric clinic with a falsified diagnosis. But then Daryna comes upon that page in one her father's books with an underlined phrase: “Hamlet’s hesitation to act decisively in sight of triumphing evilness” ... with this!!! handwritten in the margin.
this!!!---a scribble in the margins, a bauble that slipped out of the suitcase---turned the binoculars for me. For an instant, as if a flash of lightning cut through the darkness, I saw a living soul and the strange thing was that it was the same father about whom I, against my best instincts, continued to feel ashamed ... to see him from the inside and recognize, in that flash, what it was that had driven him to the end, that had not permitted him to back off and make the single required concession that white was really black; his indomitable abhorrence of his own fear, the physiological mandate from his very healthy and apparently very proud soul ... to reject this fear that had been implanted in him against his will, like viral DNA ... I could be proud of him. Pg.32
I loved Zabuzhko's writing and, long as this novel was, it was truly a delight to be inside her head. When I hear news from Ukraine now it comes to me at a higher decibel because of the time spent with these characters. Really liked it.
May 18, 2023
Дочитав «Музей покинутих секретів» Забужко і трохи сумно (як завжди після хороших книг), що ця «найдовша» подорож закінчилась.
Цією книгою Забужко виконує колосальну задачу: на якихось восьмиста сторінках захопливого художнього тексту розповідає історію українського двадцятого століття. І якщо комусь потрібен експрес-урок на цю тему – то це краще за Вікіпедію.
Головим антагоністом книги, як не дивно, виступає та сама імперія. Кожному з трьох поколінь, про які розповідається, доводиться з нею зіштовхнутись. При цьому, якщо перше покоління гине від голоду або ж воює з імперією, а друге ніяк не навчиться жити у складі цієї імперії, то із третім поколінням – дії цієї сюжетної лінії відбуваються у 2004 році – все навіть цікавіше. Українці цього покоління, з одного боку, ще ніяк не можуть вибратись із довгої тіні імперії. З іншого боку, у повітрі вже витає дух нового наступу імперії.
Важко тут обійтись без називання Забужко провидицею. Вона про все попереджала у своїх книжках.
Ще кілька слів про стиль Забужко. На днях також прослуховував аудіокнигу «Польові дослідженя з українського сексу», згадував якісь місця – бо читав її вперше років з двадцять тому. І раптом я збагнув, що хоча тоді не розумів багато чого з написаного, ця книга суттєво вплинула на мій подальший читацький досвід. Бо після самого факту прочитання кількасторінкових забужківських речень в юності, мене пізніше вже не лякали тексти Музіля, Пруста, Джойса чи Фолкнера. Забужко для мене послугувала вхідним квитком до серйозної літератури.
А тепер, після Кафки, Манна і Рушді, приходить час знову почитати Забужко.
Бо це хороша література світового рівня. Ще й розказує нам про нас.
Цією книгою Забужко виконує колосальну задачу: на якихось восьмиста сторінках захопливого художнього тексту розповідає історію українського двадцятого століття. І якщо комусь потрібен експрес-урок на цю тему – то це краще за Вікіпедію.
Головим антагоністом книги, як не дивно, виступає та сама імперія. Кожному з трьох поколінь, про які розповідається, доводиться з нею зіштовхнутись. При цьому, якщо перше покоління гине від голоду або ж воює з імперією, а друге ніяк не навчиться жити у складі цієї імперії, то із третім поколінням – дії цієї сюжетної лінії відбуваються у 2004 році – все навіть цікавіше. Українці цього покоління, з одного боку, ще ніяк не можуть вибратись із довгої тіні імперії. З іншого боку, у повітрі вже витає дух нового наступу імперії.
Важко тут обійтись без називання Забужко провидицею. Вона про все попереджала у своїх книжках.
Ще кілька слів про стиль Забужко. На днях також прослуховував аудіокнигу «Польові дослідженя з українського сексу», згадував якісь місця – бо читав її вперше років з двадцять тому. І раптом я збагнув, що хоча тоді не розумів багато чого з написаного, ця книга суттєво вплинула на мій подальший читацький досвід. Бо після самого факту прочитання кількасторінкових забужківських речень в юності, мене пізніше вже не лякали тексти Музіля, Пруста, Джойса чи Фолкнера. Забужко для мене послугувала вхідним квитком до серйозної літератури.
А тепер, після Кафки, Манна і Рушді, приходить час знову почитати Забужко.
Бо це хороша література світового рівня. Ще й розказує нам про нас.
August 30, 2024
zu verhindern, dass man bei jemandem oder etwas einfach auf die DELETE-Taste drückt! Dies ist die Motivation für die Hauptperson dieses Buchs, die investigative Journalistin Daryna Hoschtschynska in ihrem Beruf, aber auch in der Suche nach dem Schicksal der Großtante „Helzya“ ihres Partners Adrian Watamanjuk, die in den unmittelbaren Nachkriegsjahren im Westen der Ukraine unter ungeklärten Umständen umgekommen ist. Dieses Motto gilt aber auch für die Autorin, die uns diese Spurensuche mit vielen Abschweifungen und historischen Sprüngen miterleben lässt. Der Hauptstrang der Handlung spielt in der Ukraine am Vorabend der schicksalsweisenden Wahlen vom Oktober 2024, die zur Orangenen Revolution und damit zur Abkehr von Moskau führten. Wir erleben ein Land, in dem sich Turbokapitalismus und Überbleibsel des alten Regimes und seiner Nomenklatura mischen. Ein Land, dass sich auf der Suche nach seiner Identität an die Geschichte des Westukraine und der zwielichtigen Ukrainischen Aufständischen Armee und ihres Kampfes gegen das Sowjetregime erinnert. Diese nationalistische und antisemitische UPA bekämpfte bis weit in die 50er Jahre zuerst die deutschen Besatzer und nach dem Kriegsende die neuen polnischen und sowjetischen Machthaber in den westlichen Bezirken der Ukraine und der von Ukrainern bewohnten Gebiete Südostpolens. Und dieser UPA hatte sich Helzya, eigentlich Olha Dowhaniwna, angeschlossen, gemeinsam mit ihrem Jugendfreund Adrian O. – die Namensgleichheit ist kein Zufall. Wir erleben die Situation dieser UPA-Gruppe im Jahre 1947, die sich vor den Nachstellungen der sowjetischen Geheimpolizei in die Wälder zurückziehen musste. Daryna und der heutige Adrian sind auf geheimnisvolle Weise mit den Leben dieser UPA-Kämpfer verbunden.
Diesem Buch kann eine so kurze Beschreibung meines Leseerlebnisses nicht gerecht zu werden. Ich bin begeistert. Diese Buch ist so reich und so erfrischend offen geschrieben, dass ich schon jetzt weiß, dass ich es mit etwas zeitlichem Abstand erneut lesen muss und möchte.
Diesem Buch kann eine so kurze Beschreibung meines Leseerlebnisses nicht gerecht zu werden. Ich bin begeistert. Diese Buch ist so reich und so erfrischend offen geschrieben, dass ich schon jetzt weiß, dass ich es mit etwas zeitlichem Abstand erneut lesen muss und möchte.
March 27, 2019
I lost count of the number of times I contemplated giving up on this book - even at 500 pages through I was tempted to call it a day! But it seemed like always, just as I was about to give up, there would be an astonishing passage that drew me back in and I do feel a sense of great accomplishment at finally having made it through the 700+ pages :-).
The Museum of Abandoned Secrets is not easy to summarise - the sprawling plot takes in a modern day journalist, the death of her artist friend, the loves and lives of a small group of resistance fighters in 1940s Ukraine. And it is told through a sometimes disorientating mixture of stream-of-consciousness prose with whole chunks of history told in dreams.
I am glad I read it, and it has certainly sparked an interest in Ukrainian history, but I would hesitate to know who to recommend it to - those looking for a challenging read and with plenty of time to set aside to do so, perhaps.
The Museum of Abandoned Secrets is not easy to summarise - the sprawling plot takes in a modern day journalist, the death of her artist friend, the loves and lives of a small group of resistance fighters in 1940s Ukraine. And it is told through a sometimes disorientating mixture of stream-of-consciousness prose with whole chunks of history told in dreams.
I am glad I read it, and it has certainly sparked an interest in Ukrainian history, but I would hesitate to know who to recommend it to - those looking for a challenging read and with plenty of time to set aside to do so, perhaps.
August 4, 2015
People often forget the evil they've done unto others, but retain forever the antipathy toward those they've wronged - reasons for this are found and fit into the puzzle later, retroactively.
Don't ask me to write a fair review of this. I can't. Yes, that's a standard cop-out and all, but in this case it also happens to be true; partly because I'm just bowled over by it, but also because it's the kind of novel (I could say Joyce, Morrison, Cartarescu, etc) that's so steeped in language, history and experiences I can only learn of, but not know. I feel like a fraud talking too much about it, being so overwhelmed by it.
She is lucky: she is "insane", and it's hereditary.
Then again, that's part of the story, too. Which is deliciously simple on the surface, to give Zabuzhko the chance to dig into all the complexities underneath. The TV journalist Daryna Goshchynska, the daughter of a dissident who died in a a mental hospital and now living in early-00s Ukraine, wants to make a documentary on a woman who fought in the Ukrainian Insurgent Army in the late 40s (you thought WWII ended in 1945, didn't you?), and just happens to be her boyfriend's great aunt. So when she starts digging in the story, he starts dreaming of it... except the dreams get more vivid with every night, and both Adrian and Daryna find themselves . And so we get a story set both in the newly-independent Ukraine, with its growing corruption (or inherited, if it makes a difference) where dollars can buy anything, no ideas but blind nationalism carry any weight, and TV channels air So You Think You Can Become A Pornstar; and in 1940s Ukraine, amid guerilla warfare and Stalinist purges, where people who went missing get to tell their story. There are so many secrets buried in the Ukraine, so many mass graves, so many things that have never been spoken about, so many records that have been burnt. Zabuzhko nests stories within stories within stories, to uncover all the layers of history that have been hidden, unpersoned, both to the characters and to the readers.
And we comforted ourselves with "manuscripts don't burn."
Oh, but they do burn. And cannot be restored.
Our entire culture is built on faulty foundations. The history we are taught is nothing but the clamor-increasingly deafening and difficult to disentangle-of voices out-yelling each other: I am! I am! I am! I, so and so, did this and that-and so on, ad infinitum. But the voices resound over burnt-out voids-over the silence of those who've been robbed of their chance to cry out, I am! Over those who had their mouths gagged, their throats slashed, their manuscripts burned. We don't know how to hear their silence; we live as if they never existed. But they did. And their silence, too, is the stuff of which our lives are made.
Goodbye, Daddy. Forgive me, Daddy.
I won't claim to love it unreservedly, there are things in it that make me want to argue with it, much like I do with Dostoevsky; the romanticized view of the nationalist uprising (which isn't surprising since it's told from their perspective), even if it's contrasted with, well, Stalin, isn't entirely unproblematic even if its modern version gets examined a lot more closely. The translation, while mostly good, is occasionally a bit too americanized (I might be wrong, but I don't think "drank the purple Kool-Aid" is a Ukrainian expression). But fuck that. Really. Zabuzhko is so completely in control of this uncontrollable story that just grows with every chapter, with every new narrator or perspective introduced, unravelling all the ways history - whether mandated by the government, muttered by drunk uncles, or written in the blood of someone who never knew their biological parents - echo in everything, from official or inofficial power structures to a lover's touch, in all the justifications we learn by rote and repeat until we actually believe they constitute reality.
What if this is the elemental essence of love: Having a person who shares your life but remembers everything differently? Like a constant source of wonder: world not just there, but given to you anew every minute-all you have to do is take her hand. Sometimes, even often, the same idea occurs to both of us at once, and we finish each other's sentences-"that's just it, exactly, that's what I just thought"-thrilling us as if we'd just found a secret door in a shared home, but I bet had we tried to write out our individual trains of thought, separately, and then compared notes, we'd see we weren't thinking the same thing at all-only about the same thing.
I just want to quote this book forever, if nothing else to show that it's not as dry and analytical as the "history of power bla bla". Quite the contrary; it's a book shot through by love stories, some unrequited and buried and forgotten for decades, some very much alive. Genetic material is history too, chosen families are blood too. Language - Ukrainian resurrected in competition with Russian, only for both to be supplanted by English - the words you choose to use; while she doesn't try to be Joyce in any way, Zabuzhko has that same perfect ear for language, making every character voice echo their history and hint at their future. Which, despite it all, there is one. All of this has to lead somewhere.
You can't keep raping reality with impunity; sooner or later it will take its revenge, and the later it comes, the more terrifying it will be.
Hello, then. Who are you?
Don't ask me to write a fair review of this. I can't. Yes, that's a standard cop-out and all, but in this case it also happens to be true; partly because I'm just bowled over by it, but also because it's the kind of novel (I could say Joyce, Morrison, Cartarescu, etc) that's so steeped in language, history and experiences I can only learn of, but not know. I feel like a fraud talking too much about it, being so overwhelmed by it.
She is lucky: she is "insane", and it's hereditary.
Then again, that's part of the story, too. Which is deliciously simple on the surface, to give Zabuzhko the chance to dig into all the complexities underneath. The TV journalist Daryna Goshchynska, the daughter of a dissident who died in a a mental hospital and now living in early-00s Ukraine, wants to make a documentary on a woman who fought in the Ukrainian Insurgent Army in the late 40s (you thought WWII ended in 1945, didn't you?), and just happens to be her boyfriend's great aunt. So when she starts digging in the story, he starts dreaming of it... except the dreams get more vivid with every night, and both Adrian and Daryna find themselves . And so we get a story set both in the newly-independent Ukraine, with its growing corruption (or inherited, if it makes a difference) where dollars can buy anything, no ideas but blind nationalism carry any weight, and TV channels air So You Think You Can Become A Pornstar; and in 1940s Ukraine, amid guerilla warfare and Stalinist purges, where people who went missing get to tell their story. There are so many secrets buried in the Ukraine, so many mass graves, so many things that have never been spoken about, so many records that have been burnt. Zabuzhko nests stories within stories within stories, to uncover all the layers of history that have been hidden, unpersoned, both to the characters and to the readers.
And we comforted ourselves with "manuscripts don't burn."
Oh, but they do burn. And cannot be restored.
Our entire culture is built on faulty foundations. The history we are taught is nothing but the clamor-increasingly deafening and difficult to disentangle-of voices out-yelling each other: I am! I am! I am! I, so and so, did this and that-and so on, ad infinitum. But the voices resound over burnt-out voids-over the silence of those who've been robbed of their chance to cry out, I am! Over those who had their mouths gagged, their throats slashed, their manuscripts burned. We don't know how to hear their silence; we live as if they never existed. But they did. And their silence, too, is the stuff of which our lives are made.
Goodbye, Daddy. Forgive me, Daddy.
I won't claim to love it unreservedly, there are things in it that make me want to argue with it, much like I do with Dostoevsky; the romanticized view of the nationalist uprising (which isn't surprising since it's told from their perspective), even if it's contrasted with, well, Stalin, isn't entirely unproblematic even if its modern version gets examined a lot more closely. The translation, while mostly good, is occasionally a bit too americanized (I might be wrong, but I don't think "drank the purple Kool-Aid" is a Ukrainian expression). But fuck that. Really. Zabuzhko is so completely in control of this uncontrollable story that just grows with every chapter, with every new narrator or perspective introduced, unravelling all the ways history - whether mandated by the government, muttered by drunk uncles, or written in the blood of someone who never knew their biological parents - echo in everything, from official or inofficial power structures to a lover's touch, in all the justifications we learn by rote and repeat until we actually believe they constitute reality.
What if this is the elemental essence of love: Having a person who shares your life but remembers everything differently? Like a constant source of wonder: world not just there, but given to you anew every minute-all you have to do is take her hand. Sometimes, even often, the same idea occurs to both of us at once, and we finish each other's sentences-"that's just it, exactly, that's what I just thought"-thrilling us as if we'd just found a secret door in a shared home, but I bet had we tried to write out our individual trains of thought, separately, and then compared notes, we'd see we weren't thinking the same thing at all-only about the same thing.
I just want to quote this book forever, if nothing else to show that it's not as dry and analytical as the "history of power bla bla". Quite the contrary; it's a book shot through by love stories, some unrequited and buried and forgotten for decades, some very much alive. Genetic material is history too, chosen families are blood too. Language - Ukrainian resurrected in competition with Russian, only for both to be supplanted by English - the words you choose to use; while she doesn't try to be Joyce in any way, Zabuzhko has that same perfect ear for language, making every character voice echo their history and hint at their future. Which, despite it all, there is one. All of this has to lead somewhere.
You can't keep raping reality with impunity; sooner or later it will take its revenge, and the later it comes, the more terrifying it will be.
Hello, then. Who are you?
February 28, 2022
The publisher's blurb makes this sound like a past/present romantic family saga of the kind written by Kate Morton, Rachel Hore et al. which is unfortunate as this is a committed and ambitious literary work which seems to take its influences more from writers like James Joyce and Proust. Zabuzhko has a PhD in philosophy and has taught at Penn State and Harvard - and she draws on both feminist and postcolonial theory in this book which is an intelligent engagement with Ukrainian history and identity through the Soviet period and into contemporary independence.
This is a big book and one which expects the reader's commitment, respect and time. The prose style is fresh and vivid with a strong narrative voice, especially from the sharp-tongued Daryna who is wonderfully caustic about other people's ignorance and prejudices. There are, however, what feel like slippages in the translation, especially at the start of the book, which can be jarring: women in an old photo are `adorned with the towering mousses of chignons' and bodies are `naive to' deodorant rather than innocent of it.
So this isn't in any sense an easy or throwaway read: it's bold and elaborate, politically-inscribed and very self-aware. It doesn't follow a traditional linear narrative or form, and the chapters are organised as `rooms', so if you've ever been frustrated by modernist or post-modernist texts that work through a tangle of narrative threads, this might be one to avoid.
This is the kind of book that could only have been conceived and written after the breakup of the former Soviet Union, and it's an eye-opening read to most of us in the West who are likely to be shamefully ignorant about Ukrainian history (I had to do a lot of Googling while reading this).
So I'm not sure that I'd say I enjoyed this as it's too challenging on literary, historical and theoretical levels for such a simple response - I'm glad I've read it but it was hard going at times. An important book.
This is a big book and one which expects the reader's commitment, respect and time. The prose style is fresh and vivid with a strong narrative voice, especially from the sharp-tongued Daryna who is wonderfully caustic about other people's ignorance and prejudices. There are, however, what feel like slippages in the translation, especially at the start of the book, which can be jarring: women in an old photo are `adorned with the towering mousses of chignons' and bodies are `naive to' deodorant rather than innocent of it.
So this isn't in any sense an easy or throwaway read: it's bold and elaborate, politically-inscribed and very self-aware. It doesn't follow a traditional linear narrative or form, and the chapters are organised as `rooms', so if you've ever been frustrated by modernist or post-modernist texts that work through a tangle of narrative threads, this might be one to avoid.
This is the kind of book that could only have been conceived and written after the breakup of the former Soviet Union, and it's an eye-opening read to most of us in the West who are likely to be shamefully ignorant about Ukrainian history (I had to do a lot of Googling while reading this).
So I'm not sure that I'd say I enjoyed this as it's too challenging on literary, historical and theoretical levels for such a simple response - I'm glad I've read it but it was hard going at times. An important book.
August 9, 2025
Ahhh.. es nezinu, vai vispār spēju uzrakstīt vērtējumu tādai grāmatai kā šī, bet mēģināšu..
Ne reizi vien esmu atkārtojusi, ka esmu Zabužko fane. Ja autors būtu kāds cits, iespējams es papukstētu kaut ko par liekvārdību un to, ka stāstu varēja arī neizstiept 800 lpp. garumā, bet lasīt Zabužko liekvārdību ir bauda un literārs orgasms.
Pirmkārt, gribu veltīt grandiozas stāvovācijas Mārai Poļakovai - tulkojums ir vienkārši pērle! Ja šis nedabūs labākā tulkojuma balvu, esmu gatava apēst savu cepuri, somiņu vai sandali.
Otrkārt, pirms lasīšanas pat iedomāties nespēju, ka nosaukumā minētie pamestie noslēpumi ir vecie, labie "sekreķiki", ko arī es ar kaimiņmeitenēm bērnībā veidoju un raku zemē. Šis vispār 90tajos bija tipiski krievvalodīgo meiteņu kompānijās. Re, 30 gadus vēlāk, Zabužko iedvesmota, ieraku vēl vienu sekreķiku un nobrīnījos, kur gan mēs bērnībā tos stikliņus vienmēr atradām? Tagad ar uguni nevienu lausku nevarēju sameklēt..
Treškārt, sižeta izklāsta nebūs, jo to atstāstīt nav iespējams. Te ir savīti stāsti par ukraiņu partizāniem II Pasaules kara laikā, Ukrainas politiku 2000to gadu sākumā, draudzību, mīlestību, dzimtas ciltskokiem, nodevību, utt.
Sākumā biju gaidījusi kaut ko līdzīgu Haratišvili "Astotajai dzīvei" un pirmās 100-200 lpp. drusku mocīju, bet pēc tam, kad ielasījos, iekritu absolūtā nemaņā un vienkārši baudīju Zabužko lappusi garos teikumus, citātus, Poļakovas absolūti brīnišķīgo tulkojumu un guvu tiešām īstu literāru baudījumu no tā, cik šī grāmata ir īsta, pārpasaulīga un vieda.
Zabužko kārtējo reizi pierāda, ka prozu viņa māk.. un kā vēl māk. Bauda, ka es jums saku!
Ne reizi vien esmu atkārtojusi, ka esmu Zabužko fane. Ja autors būtu kāds cits, iespējams es papukstētu kaut ko par liekvārdību un to, ka stāstu varēja arī neizstiept 800 lpp. garumā, bet lasīt Zabužko liekvārdību ir bauda un literārs orgasms.
Pirmkārt, gribu veltīt grandiozas stāvovācijas Mārai Poļakovai - tulkojums ir vienkārši pērle! Ja šis nedabūs labākā tulkojuma balvu, esmu gatava apēst savu cepuri, somiņu vai sandali.
Otrkārt, pirms lasīšanas pat iedomāties nespēju, ka nosaukumā minētie pamestie noslēpumi ir vecie, labie "sekreķiki", ko arī es ar kaimiņmeitenēm bērnībā veidoju un raku zemē. Šis vispār 90tajos bija tipiski krievvalodīgo meiteņu kompānijās. Re, 30 gadus vēlāk, Zabužko iedvesmota, ieraku vēl vienu sekreķiku un nobrīnījos, kur gan mēs bērnībā tos stikliņus vienmēr atradām? Tagad ar uguni nevienu lausku nevarēju sameklēt..
Treškārt, sižeta izklāsta nebūs, jo to atstāstīt nav iespējams. Te ir savīti stāsti par ukraiņu partizāniem II Pasaules kara laikā, Ukrainas politiku 2000to gadu sākumā, draudzību, mīlestību, dzimtas ciltskokiem, nodevību, utt.
Sākumā biju gaidījusi kaut ko līdzīgu Haratišvili "Astotajai dzīvei" un pirmās 100-200 lpp. drusku mocīju, bet pēc tam, kad ielasījos, iekritu absolūtā nemaņā un vienkārši baudīju Zabužko lappusi garos teikumus, citātus, Poļakovas absolūti brīnišķīgo tulkojumu un guvu tiešām īstu literāru baudījumu no tā, cik šī grāmata ir īsta, pārpasaulīga un vieda.
Zabužko kārtējo reizi pierāda, ka prozu viņa māk.. un kā vēl māk. Bauda, ka es jums saku!
January 26, 2023
Може, це і взагалі є найелементарніша суть любові — людина, яка живе поруч із тобою і все запам'ятовує по-іншому. Таке постійне джерело подивування: світ не просто — є, світ щохвилини тобі д а є т ь с я — досить лише взяти її за руку.
мені соромно, що протягом багатьох років я оминала твори Оксани Стефанівни, піддаючись на тейки про їхню складність у читанні і переварюванні. але ж направду, вона пише так живо, що процес читання нагадував мені оті моменти з дитинства, коли набігаєшся на вулиці, а тоді забігаєш додому і жадібно п’єш воду з великого кухля, ніяк не можеш напитися - так тобі смачно, приємно, і хочеться розчинитися у цій воді.
з іншого боку, не знаю, чи змогла би раніше так зрезонувати на великий сімейний роман про пошуки коріння, бо саме протягом останнього року ця тема стала актуальною і важливою.
як би там не було, я щаслива, що зі мною сталася ця книга і якби могла, я би поставила усі 10 зірочок 🖤
мені соромно, що протягом багатьох років я оминала твори Оксани Стефанівни, піддаючись на тейки про їхню складність у читанні і переварюванні. але ж направду, вона пише так живо, що процес читання нагадував мені оті моменти з дитинства, коли набігаєшся на вулиці, а тоді забігаєш додому і жадібно п’єш воду з великого кухля, ніяк не можеш напитися - так тобі смачно, приємно, і хочеться розчинитися у цій воді.
з іншого боку, не знаю, чи змогла би раніше так зрезонувати на великий сімейний роман про пошуки коріння, бо саме протягом останнього року ця тема стала актуальною і важливою.
як би там не було, я щаслива, що зі мною сталася ця книга і якби могла, я би поставила усі 10 зірочок 🖤
September 30, 2025
Tuvākais salīdzinājums, kas jums varbūt, varbūt izskaidrotu šī romāna lasīšanas pieredzi, ir filma Interstellar. Tā epizode, kur uz vienas planētas laiks rit citādāk. Kādam 10 dzīves gadi, bet kādam drudžainas 5 minūtes.
Un tad vēl filma “Everything Everywhere at the Same Time.
Zabužko teikumos viss notiek vienlaicīgi. It kā personīgi, ar saujiņu varoņu, bet tik episki, izvērsti.
Mani vienmēr ir fascinējis, kā procesi, kas aizņem desmitgades, biogrāfijās nereti tiek sasummēti vienā teikumā. Zabužko šo teikumu izstiepj uz 800lpp.
Un tad vēl filma “Everything Everywhere at the Same Time.
Zabužko teikumos viss notiek vienlaicīgi. It kā personīgi, ar saujiņu varoņu, bet tik episki, izvērsti.
Mani vienmēr ir fascinējis, kā procesi, kas aizņem desmitgades, biogrāfijās nereti tiek sasummēti vienā teikumā. Zabužko šo teikumu izstiepj uz 800lpp.
November 3, 2023
З цією книжкою у мене склались love-hate стосунки.
З одного боку, це важлива фіксація української реальності початку 2000-х, що охоплює політичні та соціальні настрої. Тут є сильні історії про радянську тоталітарну машину. І звісно, тут є хороша історія про УПА, воїнів, які знали, що не мають права програти, і про любов.
З іншого боку, ця історія загорнута в дуже посередню для мене обгортку сучасності, де, на превеликий мій жаль, не знайшлося місця для по-сестринськи емпатичного вміння говорити про жінок. Щойно я захоплено занурювалася в історію минулого, мене наче обливали крижаною водою відвертно мізогінні ремарки, якими рясніє вся книжка. От мама головної героїні "обабилась" (читайте, поправилась) і "повнота так вульгарно деформувала її фігуру". От чи не єдине, що ми дізнаємося про екс-партнерку мужчини головної героїні - це "її вічне нявчання, що не має чого вдягти". От клішові описи Юлічки-секретарки в міні спідниці. А от ми раптово вз��галі читаємо якісь дикі роздуми про підлітку та її вітчима, і ставимо під питання, чи існує поняття дитячої невинності. І, звісно, коли чоловіки списують поганий настрій жінок на місячні - це не ок, але чомусь описувати жінку "колгоспниця в менопаузі" - ок. Це лише кілька прикладів: майже всі прохідні жіночі персонажі описані з огидною для мене зверхністю.
Звісно, я б могла списати це на "інший час", сконцентруватися на історії про боротьбу УПА, бо вона дійсно цінна. Але чи хіба можна насолодитися процесом, коли тебе час від часу занурюють обличчям в крижану воду? Я не змогла.
З одного боку, це важлива фіксація української реальності початку 2000-х, що охоплює політичні та соціальні настрої. Тут є сильні історії про радянську тоталітарну машину. І звісно, тут є хороша історія про УПА, воїнів, які знали, що не мають права програти, і про любов.
З іншого боку, ця історія загорнута в дуже посередню для мене обгортку сучасності, де, на превеликий мій жаль, не знайшлося місця для по-сестринськи емпатичного вміння говорити про жінок. Щойно я захоплено занурювалася в історію минулого, мене наче обливали крижаною водою відвертно мізогінні ремарки, якими рясніє вся книжка. От мама головної героїні "обабилась" (читайте, поправилась) і "повнота так вульгарно деформувала її фігуру". От чи не єдине, що ми дізнаємося про екс-партнерку мужчини головної героїні - це "її вічне нявчання, що не має чого вдягти". От клішові описи Юлічки-секретарки в міні спідниці. А от ми раптово вз��галі читаємо якісь дикі роздуми про підлітку та її вітчима, і ставимо під питання, чи існує поняття дитячої невинності. І, звісно, коли чоловіки списують поганий настрій жінок на місячні - це не ок, але чомусь описувати жінку "колгоспниця в менопаузі" - ок. Це лише кілька прикладів: майже всі прохідні жіночі персонажі описані з огидною для мене зверхністю.
Звісно, я б могла списати це на "інший час", сконцентруватися на історії про боротьбу УПА, бо вона дійсно цінна. Але чи хіба можна насолодитися процесом, коли тебе час від часу занурюють обличчям в крижану воду? Я не змогла.
July 21, 2025
Дочитала і думки роздвоїлися:
перше коло крутиться навколо усіх своїх заміток, приміток, позначених епізодів - з ними хочеться посидіти подовше і поміркувати, що вони в мені залишили, потягати їх ще раз крізь себе;
а друге коло - якими словами підтримати усіх, хто все ще вагається, хто відкладає, бо речення занадто довгі та й книжка не коротка, хто може вже п'ятнадцять років ходить з думкою "треба колись прочитати". Пирнайте! "Музей" вийшов "для більш широкого кола читача" ніж "Польові дослідження", населений персонажами з різними долями і спогадами прабатьків, які дістаємо разом із генами.
Мені Музей ще нагадав твори Пола Остера, в яких завжди протягнуті невидіми струни і що довше знаходишся в тексті, тим більше додаткових несподіваних мелодій віднаходиш.
перше коло крутиться навколо усіх своїх заміток, приміток, позначених епізодів - з ними хочеться посидіти подовше і поміркувати, що вони в мені залишили, потягати їх ще раз крізь себе;
а друге коло - якими словами підтримати усіх, хто все ще вагається, хто відкладає, бо речення занадто довгі та й книжка не коротка, хто може вже п'ятнадцять років ходить з думкою "треба колись прочитати". Пирнайте! "Музей" вийшов "для більш широкого кола читача" ніж "Польові дослідження", населений персонажами з різними долями і спогадами прабатьків, які дістаємо разом із генами.
Мені Музей ще нагадав твори Пола Остера, в яких завжди протягнуті невидіми струни і що довше знаходишся в тексті, тим більше додаткових несподіваних мелодій віднаходиш.
August 11, 2017
Read this book when you are exhausted of the banal selections recommended enthusiastically by Amazon. Read this book when you can't stand another melodramatic plot, its one-dimensional characters twisting in the wind, served up with a giant side of insincerity and condescension. Read this book when you just want to cut through the noise and immerse yourself in the refreshing world of Slavic eloquence and understanding of art and life.
The Museum of Abandoned Secrets is sophisticated, complex, and moving, and it manages to embody all of these qualities while being entertaining as well. One of the themes of the book is collage, and the story itself is indeed a type of collage: one of different perspectives, points of view, time periods, visitations, and stages of growth and grief. Zabuzhko assembles the elements into a multi-layered discussion about memory, relationships, love, and historical and current events; each of the book's ideas interacts with the others to create a finished piece that will offer a different revelation to each reader and continue to give upon each subsequent reading.
Zabuzhko has written the best kind of "feminine" book: many of the themes are female in nature--female friendship, pregnancy and birth, womanly love and sex, and the observations of both men and women by the main (female) protagonist. The feminine elements of this book are elevated and celebrated. Female strength, intelligence, emotions, and desires are given a place of honor and prestige.
The Museum of Abandoned Secrets is an incomparable read when it comes to language. Full credit goes to the translator of this work for preserving Zabuzhko's play with words and phrases, her gifts with dialogue, and the ethereal quality of many of the passages. Every sentence is substantial, articulate, and expressive. Secrets is not a book to be hurried through.
Read this book if you have a span of several days and the energy to dive into an intense work of literature. Read this book if you want to be haunted by characters, scenes, and descriptions. Read this book if you love highlighting and encountering rare words and if you hate cliches. Read this book if you value and are excited by writing that makes you think and elicits a complex emotional response.
The Museum of Abandoned Secrets is sophisticated, complex, and moving, and it manages to embody all of these qualities while being entertaining as well. One of the themes of the book is collage, and the story itself is indeed a type of collage: one of different perspectives, points of view, time periods, visitations, and stages of growth and grief. Zabuzhko assembles the elements into a multi-layered discussion about memory, relationships, love, and historical and current events; each of the book's ideas interacts with the others to create a finished piece that will offer a different revelation to each reader and continue to give upon each subsequent reading.
Zabuzhko has written the best kind of "feminine" book: many of the themes are female in nature--female friendship, pregnancy and birth, womanly love and sex, and the observations of both men and women by the main (female) protagonist. The feminine elements of this book are elevated and celebrated. Female strength, intelligence, emotions, and desires are given a place of honor and prestige.
The Museum of Abandoned Secrets is an incomparable read when it comes to language. Full credit goes to the translator of this work for preserving Zabuzhko's play with words and phrases, her gifts with dialogue, and the ethereal quality of many of the passages. Every sentence is substantial, articulate, and expressive. Secrets is not a book to be hurried through.
Read this book if you have a span of several days and the energy to dive into an intense work of literature. Read this book if you want to be haunted by characters, scenes, and descriptions. Read this book if you love highlighting and encountering rare words and if you hate cliches. Read this book if you value and are excited by writing that makes you think and elicits a complex emotional response.
August 22, 2022
4,5*
„Geheimnisse“ ist der Name eines Spiels, das in der Ukraine von Mädchen gespielt wurde. Ein „Schatz“, meist bunte Scherben und glitzerndes Bonbonpapier, wurde in einer selbstgegrabenen kleinen Höhle versteckt, der Standort musste gut gemerkt und durfte keinesfalls an Jungen verraten werden. So manches Mal wurde das Geheimnis vergessen.
Das Spiel, das seinen Ursprung dem Verstecken von Ikonen vor den Bolschewiken hat, ist die Vorlage für Sabuschkos Romankonstruktion. In einem Museum werden „vergessene Geheimnisse“ präsentiert, in jedem „Saal“, der einem Kapitel entspricht, wird ein Stück ukrainischer Geschichte oder auch Gegenwärtiges, das offiziell nicht ausgesprochen wird, enthüllt. Gegenwärtiges bezieht sich auf die Entstehungszeit des Buches, das 2009 im Original erschien.
Drei Frauen sind die Hauptfiguren des Buches, Daryna, eine Fernsehjournalistin, Wlada, eine Künstlerin (Gemälde „Geheimnisse“) und Helzja, eine Partisanin im Kampf gegen die Bolschewiki, die dem Roman einen feministischen Ton verleihen. Daneben spielt Helzjas Großneffe Adrian eine wichtige Rolle. Zwischen allen Figuren gibt es Verbindungen, die in den „Sälen“ aufgedeckt werden und anhand derer ein Bild der Ukraine in Vergangenheit und Gegenwart entsteht.
Die Konstruktion des Buches hat mich weitestgehend überzeugt, der Schluss rundet das Thema wunderbar. Sprachlich bewegt sich der Roman auf hohem Niveau; der Situation angemessen, klingt sie kraftvoll, wütend, vulgär, zärtlich oder poetisch, in sprechenden Bildern oder in inneren Monologen. Manchmal hatte ich meine Zweifel an der Übersetzung, der zumindest eine Schlusskorrektur fehlte, in der Schreibfehler und unterschiedliche Abkürzungen für denselben Ausdruck bereinigt worden wären. Sabuschko hat das Buch über viele Jahre an ganz unterschiedlichen Orten geschrieben, vielleicht haben sich schon dabei kleine Fehler eingeschlichen. Letztendlich schmälern diese Dinge den hervorragenden Umgang mit Sprache nicht. So mancher gesellschaftspolitische Zusammenhang wurde in den Gesprächen klar, wie ihn kaum ein Sachbuch besser hätte erklären können.
Die mehrfache Verwendung von Träumen zur Herstellung einer Verbindung zwischen der Vergangenheit und Gegenwart konnte mich nicht ganz so begeistern, das hatte etwas Esoterisches und fügte sich für mich nicht selbstverständlich in die Handlung ein – hier hatte die Konstruktion ein schlecht sitzendes Verbindungsstück.
Ich habe viel über die Ukraine gelernt, aber an einigen Stellen wurde ich den Eindruck nicht los, dass mir ein ganz bestimmtes geschöntes Geschichtsbild vermittelt werden sollte und gerade was Juden betrifft, nur ein Teil des „Geheimnisses“ aufgedeckt wurde. Auch wenn es solche Partisanen gegeben haben mag, wäre mir etwas mehr Ambivalenz lieber gewesen.
Das klingt negativer als beabsichtigt, Oksana Sabuschko schreibt hervorragend, ihr sind gerade jetzt viele Leser*innen zu wünschen. Die augenblickliche Situation lässt sich viel besser einordnen und es wird klar, welchen Weg die Menschen der Ukraine noch vor sich haben.
„Geheimnisse“ ist der Name eines Spiels, das in der Ukraine von Mädchen gespielt wurde. Ein „Schatz“, meist bunte Scherben und glitzerndes Bonbonpapier, wurde in einer selbstgegrabenen kleinen Höhle versteckt, der Standort musste gut gemerkt und durfte keinesfalls an Jungen verraten werden. So manches Mal wurde das Geheimnis vergessen.
Das Spiel, das seinen Ursprung dem Verstecken von Ikonen vor den Bolschewiken hat, ist die Vorlage für Sabuschkos Romankonstruktion. In einem Museum werden „vergessene Geheimnisse“ präsentiert, in jedem „Saal“, der einem Kapitel entspricht, wird ein Stück ukrainischer Geschichte oder auch Gegenwärtiges, das offiziell nicht ausgesprochen wird, enthüllt. Gegenwärtiges bezieht sich auf die Entstehungszeit des Buches, das 2009 im Original erschien.
Drei Frauen sind die Hauptfiguren des Buches, Daryna, eine Fernsehjournalistin, Wlada, eine Künstlerin (Gemälde „Geheimnisse“) und Helzja, eine Partisanin im Kampf gegen die Bolschewiki, die dem Roman einen feministischen Ton verleihen. Daneben spielt Helzjas Großneffe Adrian eine wichtige Rolle. Zwischen allen Figuren gibt es Verbindungen, die in den „Sälen“ aufgedeckt werden und anhand derer ein Bild der Ukraine in Vergangenheit und Gegenwart entsteht.
Die Konstruktion des Buches hat mich weitestgehend überzeugt, der Schluss rundet das Thema wunderbar. Sprachlich bewegt sich der Roman auf hohem Niveau; der Situation angemessen, klingt sie kraftvoll, wütend, vulgär, zärtlich oder poetisch, in sprechenden Bildern oder in inneren Monologen. Manchmal hatte ich meine Zweifel an der Übersetzung, der zumindest eine Schlusskorrektur fehlte, in der Schreibfehler und unterschiedliche Abkürzungen für denselben Ausdruck bereinigt worden wären. Sabuschko hat das Buch über viele Jahre an ganz unterschiedlichen Orten geschrieben, vielleicht haben sich schon dabei kleine Fehler eingeschlichen. Letztendlich schmälern diese Dinge den hervorragenden Umgang mit Sprache nicht. So mancher gesellschaftspolitische Zusammenhang wurde in den Gesprächen klar, wie ihn kaum ein Sachbuch besser hätte erklären können.
Die mehrfache Verwendung von Träumen zur Herstellung einer Verbindung zwischen der Vergangenheit und Gegenwart konnte mich nicht ganz so begeistern, das hatte etwas Esoterisches und fügte sich für mich nicht selbstverständlich in die Handlung ein – hier hatte die Konstruktion ein schlecht sitzendes Verbindungsstück.
Ich habe viel über die Ukraine gelernt, aber an einigen Stellen wurde ich den Eindruck nicht los, dass mir ein ganz bestimmtes geschöntes Geschichtsbild vermittelt werden sollte und gerade was Juden betrifft, nur ein Teil des „Geheimnisses“ aufgedeckt wurde. Auch wenn es solche Partisanen gegeben haben mag, wäre mir etwas mehr Ambivalenz lieber gewesen.
Das klingt negativer als beabsichtigt, Oksana Sabuschko schreibt hervorragend, ihr sind gerade jetzt viele Leser*innen zu wünschen. Die augenblickliche Situation lässt sich viel besser einordnen und es wird klar, welchen Weg die Menschen der Ukraine noch vor sich haben.
June 15, 2025
800 lpp. ātri un viegli sasūcās manā lasīt kārajā sirds sūklī. Grāmatu ir gan smagi turēt rokās, gan arī tēma nopietna, bet teksts ir tik raiti savērpts, tas nes uz priekšu, ar vēlmi uzzināt, kā un vai puzles gabaliņi saliksies skaidrā bildē, atklājot noslēpumus.
Romantiski vēsturisks detektīvs, jo romānā ir gan mīlestība, gan pagātnes notikumu izmeklēšana, gan vēstures atainojums, kas labi saprotams mums, kas pieredzējuši tādu pašu likteni kā Ukraina. Zabužko teksti ir intelektuāli, filozofiski un zināšanu bagāti, tāds ir arī šis romāns.
Reizēm noslēpumi tā arī paliek aprakti dziļi zemē.
Romantiski vēsturisks detektīvs, jo romānā ir gan mīlestība, gan pagātnes notikumu izmeklēšana, gan vēstures atainojums, kas labi saprotams mums, kas pieredzējuši tādu pašu likteni kā Ukraina. Zabužko teksti ir intelektuāli, filozofiski un zināšanu bagāti, tāds ir arī šis romāns.
Reizēm noslēpumi tā arī paliek aprakti dziļi zemē.
July 12, 2025
Vismaz 5x5⭐
Cik nopietnas un intelektuāli nesaudzīgas ir Oksanas Zabužko esejas, tik romāns bija (IR!) … Skaists, Piesātināts. Es tā pie sevis padomāju, ka, pat ja neko nezini vai negribi zināt par Ukrainas vēsturi, tas joprojām ir Skaists romāns. Skaists savā valodā un tulkojumā, Piesātināts ar notiekošo, kur visu krāsu dzīpari saaužas vienā gobelēnā, Reibinošs ar maģiskā reālisma un mīlestības dvesmu. Romāns!
Plūstošs kā likteņupe. Sižeta straume neapturami nes uz priekšu, tā, ka tev pat nav jāairē, rāms plūdums mijas ar krācēm, bet atvaru nav, valodas viļņi apskalo, un putu galotnes čaukst un čukst: “Lasi vēl. Lasi vēl. Vēl vienu teikumu, vēl vienu lappusi.”
"Tāda sajūta, it kā mums būtu iedota citu cilvēku mīlestība. Reiz nepiepildīta – zini, kā nepabeigtie laiki gramatikā…"
Tas ir tikai citāts, bet man, atkal un atkal to pārlasot, ir tā pati sajūta (tāda piepacelta, pār’s centimetrus virs zemes), ka divos teikumos ir ietverta visa romāna sāls (jā, jā, TĀ sāls, un nekādi pēdējo tendenču sāļi).
Vairāk blogā: https://lililasa.wordpress.com/2025/0...
Cik nopietnas un intelektuāli nesaudzīgas ir Oksanas Zabužko esejas, tik romāns bija (IR!) … Skaists, Piesātināts. Es tā pie sevis padomāju, ka, pat ja neko nezini vai negribi zināt par Ukrainas vēsturi, tas joprojām ir Skaists romāns. Skaists savā valodā un tulkojumā, Piesātināts ar notiekošo, kur visu krāsu dzīpari saaužas vienā gobelēnā, Reibinošs ar maģiskā reālisma un mīlestības dvesmu. Romāns!
Plūstošs kā likteņupe. Sižeta straume neapturami nes uz priekšu, tā, ka tev pat nav jāairē, rāms plūdums mijas ar krācēm, bet atvaru nav, valodas viļņi apskalo, un putu galotnes čaukst un čukst: “Lasi vēl. Lasi vēl. Vēl vienu teikumu, vēl vienu lappusi.”
"Tāda sajūta, it kā mums būtu iedota citu cilvēku mīlestība. Reiz nepiepildīta – zini, kā nepabeigtie laiki gramatikā…"
Tas ir tikai citāts, bet man, atkal un atkal to pārlasot, ir tā pati sajūta (tāda piepacelta, pār’s centimetrus virs zemes), ka divos teikumos ir ietverta visa romāna sāls (jā, jā, TĀ sāls, un nekādi pēdējo tendenču sāļi).
Vairāk blogā: https://lililasa.wordpress.com/2025/0...
February 19, 2024
Na aš galbūt gyvenime kažko nesuprantu, tačiau ši knyga buvo pati nuobodžiausia knyga, kokią per gyvenimą man teko skaityti. Ir tik tai, kad užsibrėžiau, jog perskaitysiu ir skaičiau tarp kitų knygų į tarpus po skyriuką, galiausiai padėjo man ją įveikti. Keisčiausia, kad perskaičius siužetas atrodo visai įdomus ir intriguojantis: tv laidų vedėja, daranti reportažus apie įvairius kasdienius herojus, kartu su savo antrąją puse susapnuoja sapną, kuris juos nuneša atgal į partizaninius laikus ir padeda susipažinti su vienos mirusios giminaitės istorija. Tuomet jie pradeda žurnalistinį tyrimą apie tos giminaitės mirtį. Viskas skamba labai įdomiai, temos, liečiamos knygoje taip pat svarbios: sovietinių žmonių gyvenimas, partizaninis karas, Ukrainos karas. Bet, BET, rašymo stilius man buvo kažkas nesuprantamo. Pasakojimą pavadinčiau tiesiog sąmonės srautu, nes viskas pasakojama pirmu asmeniu, dialogai perpasakojami lyg asmuo juos girdėtų, mintys vis nuklysta nuo vieno prie kito, gilinasi į kažkokius naujai iškylančius klausimus. Kai skaičiau pirmą skyrių negalėjau suprasti, nei kas veikėjai, nei kas vyksta ir tik skyriaus pabaigoje (o skyriai čia 50-100psl) supratau, kad pagrindinė veikėja žiūri nuotraukų albumą ir komentuoja ką mato. Taigi, tokio tipo knygos tikrai ne man.
September 24, 2022
Беззаперечно найкраща книга, що читала за дуже довгий час.
Така, після якої змінюється стиль в письмі, і сніться сни з голоаними героями, і запитань залишається так багато, що не відступитись.
Прекрасна робота для читання, обговорення в книжковому клубі та рекомендації закордонним друзям, які хочуть «щось про Україну». Нічого чеснішого і оголенішого я не читала.
Напишу змістовніший відгук після підготовки до книжкового клубу, а поки питання одне: чим цю спрагу тепер гасити? Що читати далі?
Така, після якої змінюється стиль в письмі, і сніться сни з голоаними героями, і запитань залишається так багато, що не відступитись.
Прекрасна робота для читання, обговорення в книжковому клубі та рекомендації закордонним друзям, які хочуть «щось про Україну». Нічого чеснішого і оголенішого я не читала.
Напишу змістовніший відгук після підготовки до книжкового клубу, а поки питання одне: чим цю спрагу тепер гасити? Що читати далі?
March 29, 2022
Came for the insights into Ukrainian history, culture and life – what I got was what feels like an endlessly meandering one-person podcast about mostly mundane things with glimpses of striking clarity here and there.
Don't get me wrong – there is some VERY interesting, downright enlightening stuff in these monologues. You just need to find the gold between hundreds of lines. It's not merely a factor of value-for-time. I just didn't feel engaged by this novel at all. Which is weird.
Because the prose itself is amazing. This author knows how to create some amazing images and allegories through sentences that bite. When this novel hits you, it leaves a mark. How can it be then that the vast majority of what is written here feels monotonous as heck and seemingly goes nowhere?
One of the reasons might be that this novel feels like it is first and foremost about... well, just being an average woman first and foremost. Don't get me wrong, the world still needs way more literature about just "being a woman" (whatever that may entail). In this specific case, however, this rather mundane aspect steals far too much of the spotlight from the historical bits that the blurb on the back of the book promises. You may find the Holodomor, the Nazi occupation, the Soviet era, the Orange Revolution and so on right in here somewhere... But yes, you will need to dive in there and FIND it.
Don't get me wrong – there is some VERY interesting, downright enlightening stuff in these monologues. You just need to find the gold between hundreds of lines. It's not merely a factor of value-for-time. I just didn't feel engaged by this novel at all. Which is weird.
Because the prose itself is amazing. This author knows how to create some amazing images and allegories through sentences that bite. When this novel hits you, it leaves a mark. How can it be then that the vast majority of what is written here feels monotonous as heck and seemingly goes nowhere?
One of the reasons might be that this novel feels like it is first and foremost about... well, just being an average woman first and foremost. Don't get me wrong, the world still needs way more literature about just "being a woman" (whatever that may entail). In this specific case, however, this rather mundane aspect steals far too much of the spotlight from the historical bits that the blurb on the back of the book promises. You may find the Holodomor, the Nazi occupation, the Soviet era, the Orange Revolution and so on right in here somewhere... But yes, you will need to dive in there and FIND it.
December 6, 2022
«Музей покинутих секретів» дав мені те, що я вже давно хотіла віднайти в українській літературі. Це роман куди можна приходити як в дім, і наповнювати сенсами своє минуле і сьогодення. Відчуваю що буду повертатися до нього знову.
Певна річ, як і багатьох мене відлякував об'єм роману. Але завдяки книжковому клубу The Ukrainians і подкасту Богдани Неборак та Анастасії Євдокимової все-таки зважилась підступитись та анітрохи не жалкую!
Певна річ, як і багатьох мене відлякував об'єм роману. Але завдяки книжковому клубу The Ukrainians і подкасту Богдани Неборак та Анастасії Євдокимової все-таки зважилась підступитись та анітрохи не жалкую!
Read
June 25, 2024Daryna, eine bekannte Fernsehjournalistin in Kiew, recherchiert über eine Partisanin der UPA, der "Ukrainischen Aufständischen Armee" im Zweiten Weltkrieg, Helzja Dowhaniwna, deren Foto sie zufällig in die Hand bekommen hat. Kurz darauf läuft ihr Adrian, der Großneffe Helzjas über den Weg, in den sie sich verliebt. Ihre Freundin Wlada, eine erfolgreiche Malerin, stirbt bei einem mysteriösen Autounfall, ihre Bilderserie "Geheimnisse", die sie dabei hatte, ist spurlos verschwunden. Alles hängt irgendwie zusammen und ergibt ein opulentes Panorama der Ukraine im 20. Jahrhundert.
Biografien und Szenen aus Vergangenheit und Gegenwart, Monologe, Dialoge, Gedankenströme, erzählt in abwechselnden Stimmen und Tonlagen, werden in acht Sälen, wie in einem Museum präsentiert. Besonders gut fand ich die raffinierte Erzählstruktur. Die Vergangenheit erscheint in den Träumen der gegenwärtigen Figuren, die Toten spiegeln sich in den Lebenden und die Metapher des Museums, des Konservierens und Bewahrens, wird mehrfach reflektiert - der Freund Darynas ist Antiquitätenhändler, ihre Mutter war Mitarbeiterin in einem Museum, die Archive des KGB spielen eine wichtige Rolle und ein Spiel, bei dem Mädchen schillernde Geheimnisse in der Erde vergraben, zieht sich wie ein roter Faden durch das Buch. Auch die Charaktere sind interessant und lebendig. Handwerklich hat mich das Buch überzeugt, ein großes, kunstvoll konstruiertes, schillerndes Epos.
Allerdings zeigt sich in der auf den ersten Blick differenzierten Darstellung eine böse Schlagseite. Das ganze Bild ist mit einem fast schon esoterischen Nationalmythos und einem ausgeprägten Opfernarrativ grundiert. Anfangs nahm ich das nicht ernst und hielt es für einen Griff in die postmoderne Werkzeugkiste. Schließlich werden die Szenen aus der Vergangenheit nur geträumt und die Gegenwart wird kritisch, oft sarkastisch behandelt - neureiche Ganoven mit ihren Edelnutten - Korruption, Betrug, Mädchenhandel, sogar Leichenfledderei stehen am Programm. Aber die drei Heldinnen widerstehen allen Versuchungen, damals wie heute, sie kämpfen aufrecht und wahrhaftig gegen Verkauf und Verrat der ukrainischen Idee und opfern, wenn es sein muss, mit reiner Seele ihr Leben. Die allegorische Verknüpfung des weiblichen Körpers mit der Idee der Nation - offenbar eine feministische Variante des Nationalismus, findet ihren geschmacklosen Höhepunkt am Ende, wo Daryna mit dem positiven Schwangerschaftstest am Rand der Badewanne sitzt:
"Da haben wir die Antwort. Sie hält sie in der Hand. Eine Armee, ja. Eine zweite Front. Halt, nein, eine andere Front, vielleicht mächtiger als die erste …
Zwei rote (sie begannen bereits nachzudunkeln) Querbalken auf dem Teststreifen - ihr Einberufungsbefehl."
Eine grausliche Metapher.
Besonders problematisch sehe ich die verharmlosende Darstellung der UPA im Zweiten Weltkrieg. Ihre Beteiligung an den Massakern (manche sagen Völkermord) an der polnischen Bevölkerung in Wolhynien und Ostgalizien wird ausgeblendet. Immerhin wurden 1943 mehrere Hunderttausend, ganze Dörfer inklusive Frauen und Kinder, auf bestialische Weise hingemetzelt oder vertrieben. Das hat ganz klar mit Täterschaft zu tun und keine Opfererzählung kann das rechtfertigen, schon gar nicht die Bilder aus Golgatha. Es werden zwar kurz brennende Höfe polnischer Kolonisten erwähnt, das ist aber schon alles. Sabuschko ist promovierte Historikerin und man darf annehmen, dass ihr diese Tragödie bekannt ist. So wie die Verbrechen der Nazis, der Sowjets, Stalins, Putins und all ihrer Helfershelfer klar benannt werden müssen, wäre es eine Sache der Redlichkeit, auch die eigenen Verbrechen einzugestehen und dafür die Verantwortung zu übernehmen.
Ich habe auch wenig Verständnis, dass die Autorin Tolstoi und Dostojewski für das Massaker in Butscha verantwortlich macht, wie hier in einem Artikel der NZZ. Sie verteufelt darin die gesamte russische Kultur, spricht ihr den europäischen Geist ab und ventiliert zugleich Verschwörungstheorien über Sartre und Hemingway. Das hat mit dem Roman zwar nicht direkt zu tun, es hat aber meine kritische Sicht bestärkt.
So bleibt in Summe ein sehr ambivalenter Eindruck für ein literarisch meisterliches aber ideologisch fragwürdiges Werk.
Biografien und Szenen aus Vergangenheit und Gegenwart, Monologe, Dialoge, Gedankenströme, erzählt in abwechselnden Stimmen und Tonlagen, werden in acht Sälen, wie in einem Museum präsentiert. Besonders gut fand ich die raffinierte Erzählstruktur. Die Vergangenheit erscheint in den Träumen der gegenwärtigen Figuren, die Toten spiegeln sich in den Lebenden und die Metapher des Museums, des Konservierens und Bewahrens, wird mehrfach reflektiert - der Freund Darynas ist Antiquitätenhändler, ihre Mutter war Mitarbeiterin in einem Museum, die Archive des KGB spielen eine wichtige Rolle und ein Spiel, bei dem Mädchen schillernde Geheimnisse in der Erde vergraben, zieht sich wie ein roter Faden durch das Buch. Auch die Charaktere sind interessant und lebendig. Handwerklich hat mich das Buch überzeugt, ein großes, kunstvoll konstruiertes, schillerndes Epos.
Allerdings zeigt sich in der auf den ersten Blick differenzierten Darstellung eine böse Schlagseite. Das ganze Bild ist mit einem fast schon esoterischen Nationalmythos und einem ausgeprägten Opfernarrativ grundiert. Anfangs nahm ich das nicht ernst und hielt es für einen Griff in die postmoderne Werkzeugkiste. Schließlich werden die Szenen aus der Vergangenheit nur geträumt und die Gegenwart wird kritisch, oft sarkastisch behandelt - neureiche Ganoven mit ihren Edelnutten - Korruption, Betrug, Mädchenhandel, sogar Leichenfledderei stehen am Programm. Aber die drei Heldinnen widerstehen allen Versuchungen, damals wie heute, sie kämpfen aufrecht und wahrhaftig gegen Verkauf und Verrat der ukrainischen Idee und opfern, wenn es sein muss, mit reiner Seele ihr Leben. Die allegorische Verknüpfung des weiblichen Körpers mit der Idee der Nation - offenbar eine feministische Variante des Nationalismus, findet ihren geschmacklosen Höhepunkt am Ende, wo Daryna mit dem positiven Schwangerschaftstest am Rand der Badewanne sitzt:
"Da haben wir die Antwort. Sie hält sie in der Hand. Eine Armee, ja. Eine zweite Front. Halt, nein, eine andere Front, vielleicht mächtiger als die erste …
Zwei rote (sie begannen bereits nachzudunkeln) Querbalken auf dem Teststreifen - ihr Einberufungsbefehl."
Eine grausliche Metapher.
Besonders problematisch sehe ich die verharmlosende Darstellung der UPA im Zweiten Weltkrieg. Ihre Beteiligung an den Massakern (manche sagen Völkermord) an der polnischen Bevölkerung in Wolhynien und Ostgalizien wird ausgeblendet. Immerhin wurden 1943 mehrere Hunderttausend, ganze Dörfer inklusive Frauen und Kinder, auf bestialische Weise hingemetzelt oder vertrieben. Das hat ganz klar mit Täterschaft zu tun und keine Opfererzählung kann das rechtfertigen, schon gar nicht die Bilder aus Golgatha. Es werden zwar kurz brennende Höfe polnischer Kolonisten erwähnt, das ist aber schon alles. Sabuschko ist promovierte Historikerin und man darf annehmen, dass ihr diese Tragödie bekannt ist. So wie die Verbrechen der Nazis, der Sowjets, Stalins, Putins und all ihrer Helfershelfer klar benannt werden müssen, wäre es eine Sache der Redlichkeit, auch die eigenen Verbrechen einzugestehen und dafür die Verantwortung zu übernehmen.
Ich habe auch wenig Verständnis, dass die Autorin Tolstoi und Dostojewski für das Massaker in Butscha verantwortlich macht, wie hier in einem Artikel der NZZ. Sie verteufelt darin die gesamte russische Kultur, spricht ihr den europäischen Geist ab und ventiliert zugleich Verschwörungstheorien über Sartre und Hemingway. Das hat mit dem Roman zwar nicht direkt zu tun, es hat aber meine kritische Sicht bestärkt.
So bleibt in Summe ein sehr ambivalenter Eindruck für ein literarisch meisterliches aber ideologisch fragwürdiges Werk.
March 22, 2017
Ohurujúce putovanie rôznymi dobami, príbehmi a spôsobmi rozprávania, ktoré sa postupne zbiehajú a hrajú ako orchester. Autorka musí byť nejaký úplne zvláštny živočíšny druh, že s absolútnou múdrosťou, citlivosťou a pritom vtipným autentickým jazykom dala dokopy drobné rodinné (najmä ženské) príbehy a otrasné momenty ukrajinských veľkých dejín aj ešte teplého ranokapitalizmu. Najprv sa to zdalo byť celé príliš hutné a komplikované a po 150 stranách akoby som správne natočila vybrúsený diamant a začal svietiť do očí a blikal a blikal až do konca po 750 stranu až zaliehalo v ušiach.
September 30, 2024
Однозначно варто було прочитати!
January 9, 2014
Very complex, long and slow novel. But definitely a rewarding experience if you would dive into it. It is written in my favourite narrative way - the the stream of consciousness, mainly by the main heroin and her boyfriend. But besides it has got a plot as well. The narrative takes place in two time periods: WW II and its aftermath in Western Ukraine, and before the Orange revolution in Kiev. Two lines are constantly intervene which creates the third dimension of the novel.
It feels that the novel is written by a philosopher who is desperately trying to understand the history and destiny of her own Land. The language is sincere and very imaginative. I did not like initially the main heroin but slowly she has grown on me with all her honesty, courage and vulnerabilities.
Although I started to read in English quite soon I switched to the original. It is my first book in Ukrainian since I finished school many-many years ago. But i really enjoyed the language. So if you have an ability to read in Ukrainian you might as well do it. However I thought the English translation is quite good actually as it renders the original quite truthfully when it is possible.
Only one thing i did not like - the book is a bit biased against the Russians. There is no single character there who is the Russian and not KGB agent or oligarch. Everything bad seems to be coming from the East as if Ukrainians themselves were just passive victims through out. It feels a bit one-sided. However i can understand the anger which seems to be a partial motivation for the novel. The good thing - by far this is not the most deep and meaningful theme of the book.
It touches a lot of much more eternal ideas of love, friendship, death, metaphysics of the time, what is history, interconnectedness of everyone and everything and the role of 6th sense.
I really would recommend this book if you can cope with the volume and the style of the narrative.
A few quotes:
"I have come to think that a person's life is not so much, or rather is not just, the dramatically arched story with a handful of characters (parents, children, lovers, friends, and colleagues - anyone else?) that we pass on more or less in one piece to our descendants. It's only from the outside that life looks like a narrative, or when viewed backwards through a pair of mental binoculars we put on when we have to fit ourselves into the small oculars or resumes, late night kitchen confessions, and home-spun myths, trimming and shaping life into orderly eyefuls. When seen from the inside, life is an enormous, bottomless suitcase, stuffed with precisely such indeterminate bits and pieces, utterly useless for anyone other that its owner. A suitcase carried, irredeemably and forever… Maybe a handful of odds and ends fall out along the way and remain to roy in the minds of witnesses, so whenever I stumbled into one of those lost, disowned scraps I was filled with a vague bit insistent shame of my inadequacy, as if this piece, this accidental survivor, contained the key - the lost secret code to the deep, subterranean core of the other person's life - and now I have it but don't know which door it unlocks or if such a door even exists."
"Taking cruelly for strength is the most common mistake of youth."
"This is the reason people have children, darts through my mind, with them, you live through all this one more time, and nothing can replace it!"
4.5 stars
It feels that the novel is written by a philosopher who is desperately trying to understand the history and destiny of her own Land. The language is sincere and very imaginative. I did not like initially the main heroin but slowly she has grown on me with all her honesty, courage and vulnerabilities.
Although I started to read in English quite soon I switched to the original. It is my first book in Ukrainian since I finished school many-many years ago. But i really enjoyed the language. So if you have an ability to read in Ukrainian you might as well do it. However I thought the English translation is quite good actually as it renders the original quite truthfully when it is possible.
Only one thing i did not like - the book is a bit biased against the Russians. There is no single character there who is the Russian and not KGB agent or oligarch. Everything bad seems to be coming from the East as if Ukrainians themselves were just passive victims through out. It feels a bit one-sided. However i can understand the anger which seems to be a partial motivation for the novel. The good thing - by far this is not the most deep and meaningful theme of the book.
It touches a lot of much more eternal ideas of love, friendship, death, metaphysics of the time, what is history, interconnectedness of everyone and everything and the role of 6th sense.
I really would recommend this book if you can cope with the volume and the style of the narrative.
A few quotes:
"I have come to think that a person's life is not so much, or rather is not just, the dramatically arched story with a handful of characters (parents, children, lovers, friends, and colleagues - anyone else?) that we pass on more or less in one piece to our descendants. It's only from the outside that life looks like a narrative, or when viewed backwards through a pair of mental binoculars we put on when we have to fit ourselves into the small oculars or resumes, late night kitchen confessions, and home-spun myths, trimming and shaping life into orderly eyefuls. When seen from the inside, life is an enormous, bottomless suitcase, stuffed with precisely such indeterminate bits and pieces, utterly useless for anyone other that its owner. A suitcase carried, irredeemably and forever… Maybe a handful of odds and ends fall out along the way and remain to roy in the minds of witnesses, so whenever I stumbled into one of those lost, disowned scraps I was filled with a vague bit insistent shame of my inadequacy, as if this piece, this accidental survivor, contained the key - the lost secret code to the deep, subterranean core of the other person's life - and now I have it but don't know which door it unlocks or if such a door even exists."
"Taking cruelly for strength is the most common mistake of youth."
"This is the reason people have children, darts through my mind, with them, you live through all this one more time, and nothing can replace it!"
4.5 stars
September 5, 2017
This is one of the most beautiful, lyrical and thought provoking books I have ever read. For me it was an "epic" novel. The setting is Ukraine from the 30's to the 90's, including all the war, political repression, upheaval and change that occurred during those times. Of course there are a couple of wonderful love stories and families that prove to be move connected than originally one might think. There are past topics such as archives retained or removed by the KGB. There are current topics such as journalism and the how different people respond to losing their job or career path. This is a woman's book. Although the story comes from both the main character, who is a woman, and from her lover - the overwhelming perspective on life is that of a woman. But in addition to giving us a great story, Ms. Zabuzhko gives us a piece of art in her writing. She is also a poet, and her poetic ability is clearly visible. However, she mixes in slang and coarse words in a manner that is very real and human. Now that I have gushed about this novel, I do have to give it a large caveat for most readers. It is very long, and the descriptions go off track (wonderfully so, I thought) very often. Because of that it is not for everyone. But if you have an interest in Ukraine (including its Soviet period) and you like a long, complicated well written novel, I highly recommend this one.
July 12, 2018
I finished this last year and am astonished I never wrote a review---likely I was merely too limp with awe to take action. I started the book the week Russia invaded Ukraine (again). I wanted to know more about Ukraine, particularly from a woman's P.O.V. In its pages I found stunning, poetic, evocative language (some light as lace, some as harrowing as a prowling animal). This book is the outcome of translation and that translator (Nina Shevchuk-Murray) deserves awards IMHO. (BTW I've read a review elsewhere that decried the translation as poor; perhaps that reviewer suffered over a blunting of unrealistic expectations.) During my read I made side excursions into Google Maps to view some of the villages and streets named in the book (distances and such), and also read some additional short pieces for added historical perspective. I did in fact come away with a far better understanding of Ukraine and the national reaction to recent Russian interventions (and of the Holodomor, of which I had been embarrassingly unaware). Even without the added effort, though, it's a good read and I recommend it.
June 26, 2025
Gan jau mana pirmā pēclasīšanas sajūsma norims, noguls un nobriedīs izsvērtākā viedoklī, bet šobrīd ir tā, ka man grūti atcerēties, kad un vai vispār esmu ko tik labu izlasījusi.
“Muzejs” apvieno visus elementus, ko visvairāk mīlu literatūrā: izcilu valodu, vēsturi, sociālpolitisko aktualitāti, dzimtas stāstu, detektīvcienīgu intrigu. Bet “muzejs” ir arī drusku mistisks stāsts par lielu mīlestību. Man dikti jādomā, kad un kur un vai vispār es būtu lasījusi tik sirsnīgu mīlestības stāstu, kas tomēr nemaz nav banāls.
Māras Poļakovas tulkojums!!! Gustavs Terzens “Kultūras Rondo”, manuprāt, precīzi pateica, ka tulkots latviski, bet ir sajūta, ka lasi ukrainiski. Skaidrs, ka pamatteksts ir izcils, bet tulkojums to, manuprāt, padara vēl īpašāku. Līdz aptuveni 400. lappusei es kā bērns rotaļu veikalà situ plaukstas un apmīļoju vai katru teikumu, cilāju ārā vārdus pa vienam apbrīnot, pat vārdnīcu rakstīju. Pēc tam gan negausīgā lasītkāre ņēma virsroku. Vai arī vienkārši iežūžojos Zabužko/Poļakovas valodas mūzikā, un vairs nespèju piespiest pauzi.
“Pamesto noslèpumu muzejs” no tik dažādām šķautnèm runā par to, kas notiek šodien (grāmata gan sarakstīta pirms Oranžās revolūcijas), ka kamols kaklā neatkāpjas ne mirkli un asaras grūti valdīt. Notikumi 40-to gadu beigās lasās kā reportāžas no šodienas kara. Naudas okupācijas un mediju neatkarības tēma plīvo kā ļoti pazīstams un ļoti sarkans karogs.
Gribētos ierakstīt kādu citātu, bet visa grāmata ir viens liels citāts.
“tagad ir mūsu karš, un mēs tajā vēl neesam zaudējuši,” uzrunā latviešu lasītājiem citē pati autore.
“Muzejs” apvieno visus elementus, ko visvairāk mīlu literatūrā: izcilu valodu, vēsturi, sociālpolitisko aktualitāti, dzimtas stāstu, detektīvcienīgu intrigu. Bet “muzejs” ir arī drusku mistisks stāsts par lielu mīlestību. Man dikti jādomā, kad un kur un vai vispār es būtu lasījusi tik sirsnīgu mīlestības stāstu, kas tomēr nemaz nav banāls.
Māras Poļakovas tulkojums!!! Gustavs Terzens “Kultūras Rondo”, manuprāt, precīzi pateica, ka tulkots latviski, bet ir sajūta, ka lasi ukrainiski. Skaidrs, ka pamatteksts ir izcils, bet tulkojums to, manuprāt, padara vēl īpašāku. Līdz aptuveni 400. lappusei es kā bērns rotaļu veikalà situ plaukstas un apmīļoju vai katru teikumu, cilāju ārā vārdus pa vienam apbrīnot, pat vārdnīcu rakstīju. Pēc tam gan negausīgā lasītkāre ņēma virsroku. Vai arī vienkārši iežūžojos Zabužko/Poļakovas valodas mūzikā, un vairs nespèju piespiest pauzi.
“Pamesto noslèpumu muzejs” no tik dažādām šķautnèm runā par to, kas notiek šodien (grāmata gan sarakstīta pirms Oranžās revolūcijas), ka kamols kaklā neatkāpjas ne mirkli un asaras grūti valdīt. Notikumi 40-to gadu beigās lasās kā reportāžas no šodienas kara. Naudas okupācijas un mediju neatkarības tēma plīvo kā ļoti pazīstams un ļoti sarkans karogs.
Gribētos ierakstīt kādu citātu, bet visa grāmata ir viens liels citāts.
“tagad ir mūsu karš, un mēs tajā vēl neesam zaudējuši,” uzrunā latviešu lasītājiem citē pati autore.
April 26, 2025
Дуже до вподоби оце Забужківське намацування тканини простору, часу, культурних пластів. Покроково, детально, вона наче сліпий кінчиками пальців водить по поверхні історії і переповідає те, що відчула навпомацки.
Не дуже імпонував частий повчальний тон -- на кшталт "ніхто цього не дослідив, а давно мавби", "ніхто про це в медіях не пише, а повинні би". Хоча розумію його.
Не дуже імпонував частий повчальний тон -- на кшталт "ніхто цього не дослідив, а давно мавби", "ніхто про це в медіях не пише, а повинні би". Хоча розумію його.
June 7, 2017
«Музей покинутих секретів» − це персональний Забужчин жанр, який неможливо звести до діалогу з попередниками й сучасниками, вочевидь тому, що він є іншим (а отже новим?) словом в європейській літературі. Книга мене так захопила, що огляд на неї я готував більше ніж 2 місяці, і він став найдовшим з усіх моїх відео.
Мій відеоогляд на YouTube
Мій відеоогляд на YouTube
July 8, 2023
Досить складно підступитися до відгуку на цей роман.
Я довго не могла наважитись його прочитати. Мені здавалося, що це та «висока полиця», до якої мені далеко і я нічого просто не зрозумію.
Перші сторінки давалися дійсно складно. Тут справді речення простягаються на цілий аркуш. Ніби читаєш чийсь потік свідомості. Думка могла розпочатися в одному місці, а закінчитися зовсім в іншому.
Але згодом я звикла, втягнулася та мені стало подобатись все, що відбувається на сторінках.
Читала довго (майже три місяці) та дозовано. Для мене це не був той випадок, коли поринаєш з головою і не відпускаєш книгу поки не дочитаєш. Але присутність цього роману в моєму житті стала ніби рутиною. Я звиклася до нього за весь час та ніби вже знала головних героїв насправді.
Для мене це був крутий читацький досвід. Обов’язково залишу книгу у себе на полиці та повернуся до неї за кілька років.
Навмисне не пишу про що роман. Бо сама не знала і під час процесу читання складала ніби як елементи мозаїки, яка під кінець повстала в усій своїй красі.
Я довго не могла наважитись його прочитати. Мені здавалося, що це та «висока полиця», до якої мені далеко і я нічого просто не зрозумію.
Перші сторінки давалися дійсно складно. Тут справді речення простягаються на цілий аркуш. Ніби читаєш чийсь потік свідомості. Думка могла розпочатися в одному місці, а закінчитися зовсім в іншому.
Але згодом я звикла, втягнулася та мені стало подобатись все, що відбувається на сторінках.
Читала довго (майже три місяці) та дозовано. Для мене це не був той випадок, коли поринаєш з головою і не відпускаєш книгу поки не дочитаєш. Але присутність цього роману в моєму житті стала ніби рутиною. Я звиклася до нього за весь час та ніби вже знала головних героїв насправді.
Для мене це був крутий читацький досвід. Обов’язково залишу книгу у себе на полиці та повернуся до неї за кілька років.
Навмисне не пишу про що роман. Бо сама не знала і під час процесу читання складала ніби як елементи мозаїки, яка під кінець повстала в усій своїй красі.
Displaying 1 - 30 of 263 reviews