Вогник далеко в степу

by Григір Тютюнник, Василь Євдокименко (Illustrator)

До книжки сучасного українського письменника Г. Тютюнника увійшли казка та оповідання про любов до природи, а також повісті про долю дітей під час війни та в післявоєнні роки.

Genres: Fiction

184 pages, Hardcover

First published January 1, 1979

About the author

Український письменник-прозаїк.
Григір Михайлович Тютюнник народив­ся 5 грудня 1931 року в селі Щилівці на Полтавщині в селянській сім'ї.
1937 року батька майбутнього письменника заарештували й відправили на заслання, де він і загинув (пізніше був реабілітований).
Малого Григора забрали до себе родичі на Донбас.
Під чаї війни, рятуючись від голоду, хлопець повернувся до матері на Полтавщину.
У повоєнні роки Тютюнник закінчив Зінківське ремісниче училище, працював у Харкові робітником на заводі.
Захворівши, повернувся до рідної Іллівки.
За «втечу»» із заводу (мусив відпрацювати три роки) був засуджений і чотири місяці відбув у ко­лонії.
Звільнившись, виїхав на Донбас, працював на різних роботах. Звідти був призваний до війська, служив на флоті на Далекому Сході.
Тоді ж по­чав писати літературні твори.
Після демобілізації закінчив вечірню школу і 1957 року вступив на філологічний факультет Харківського університету.
1961 року в журналі «Крестьянка» побачило світ перше оповідання Тю­тюнника, воно було написане російською мовою. Автор невдовзі переклав свій твір на українську й відтоді писав лише рідною мовою.
Після завершення навчання в університеті Тютюнник виїхав на Донбас, учителював у вечірній школі.
1963 року письменник перебрався до Києва, працював у редакції газети «Літературна Україна», в сценарній майстерні Київської кіностудії їм. О. Довженка, у видавництвах «Радянській! письмен­ник», «Молодь», «Дніпро», «Веселка».
1966 року вийшла перша книжка прози Тютюнника «Зав'язь»’. Пізні­ше побачили світ збірники новел «Батьківські пороги» (1972), «Крайнебо» (1975), «Коріння» (1978), книжки для дітей «Ласочка» (1970), «Степова каз­ка» (1973), повісті «Климко» (1976) та «Вогник далеко в степу» (1978).
За книжки «Климко» і «Вогник далеко в степу» Тютюнник 1980 року був удостоєний літературної премії ім. Лесі Українки в галузі дитячої літератури.
Помер Григір Тютюнник 6 березня 1980 року, покінчивши життя само­губством.
За свою творчість письменник 1981 року був посмертно відзначе­ний Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.

Reviews

[Iryna Khomchuk · Rating 5 out of 5]

Коли усвідомлюю, скільки цікавих, глибоких і прекрасних творів залишається поза межами нашого щирого захоплення лише тому, що вони — частина шкільної програми й тому асоціюються у масового читача з чимось нудним, — стає дуже прикро. І ще прикріше те, що до цієї когорти "замучених програмою обов’язкового читання" належу і я. Бо як же інакше пояснити те, що Григора Тютюнника я читала, й "Климка" його читала, і не лише "Климка", а зрозуміти глибину його таланту спромоглася лише ось...

Сюжет не розповідатиму — надто він сумний. І не тому, що всі в повісті страждають, а тому, що все, описане автором, відбувалося насправді. Однак головне у Григора Тютюнника не тільки те, про що він розповідає, а те, як саме це робить. Бо ти не просто спостерігаєш за хлопчиком, переймаючись за нього, ти проживаєш разом із ним кожен кілометр його довгої подорожі по сіль, переносишся на Донбас часів Другої світової війни і... помираєш у кінці. Бо так хотілося, щоб усе в Климка склалося добре, але...

А от героєві повісті "Вогник далеко в степу", можна сказати, пощастило. Бо і в училище його зарахували, і хлібом там годували, й друзі хороші у нього були, й навіть перше кохання. Попри голод, зубожіння, сирітство, зимовий шлях до райцентру, вовків і злого підступного шофера, відчувається якесь щастя й світле майбутнє (ага, мимохіть штампами заговорила).

[Yevhen Yakovenko · Rating 5 out of 5]

Цей текст прочитав на одному диханні. Григір Тютюнник, тексти якого читав іще у школі, у своїх текстах використовує дуже цікаву лексику - мова, якою написаний цей текст, дуже подібна до тої, якою говорять на Полтавщині (із деякою зміною - із непом'якшеними приголосними у флексії в інфінітивах (переважно у більшості полтавських говорів пом'якшуються, але є такі, де нема пом'якшення) і деяких інших змінах, від чого мова тяжіє до літературної). Нагадало іще ранні фільми Тарковського.

[Катерина Майковська · Rating 5 out of 5]

so so so good !!!!!!!!!
beautiful, subtle, kind. it tells a story of a boy going to professional school right after WWII and shows all those little details that were the day-to-day life those days. for example, "the girls were older than us, but there were no older boys for them".
magnificent prose from one of my favorite Ukrainian writers.

[Anna Kravchenko · Rating 4 out of 5]

Гарна повість про повоєнні часи. Про те, що не маю нічого за душею, можна жити, мріяти, радіти і прагнути кращого життя, мати мету. Написано красиво, жваво і цікаво. Радію, що познайомилась з цим автором.

[Юлія Руднік-Гриньків · Rating 5 out of 5]

Твори письменника, не дивлячись на їх невеликий об'єм, проймають своєю відвертістю, реальною правдивістю, картини, що яскраво вимальовувались в уяві, передавали справжність подій того часу, хоча й
трагічного минулого, але то була буденність, життя людей, його сутність.
⠀
Автору вдається розбурхати внутрішні емоції, зачепити так, що хоч-не-хоч, а співпереживаєш героям, переймаєшся їхніми переживаннями, болями, турботами.
Ти ніби проживаєш усі моменти разом з героями: долаєш кілометри до Слов'янська за сіллю разом з Климком; сидиш з Василями і Павлом у проваллі, вичікуєш за розмовами, аби скуштувати абрикос діда Штокала; спостерігаєш як поночіє в хаті рано, особливо взимку, як снують тіні, стають по кутках; разом з Марфою очікуєш листа від Мишка, яке написане не їй, щоб лише потримати його, притиснути до грудей, поцілувати зворотню адресу.
⠀
Талант Григора Тютюнника захоплює. Мов якась магія - словом перенести в іншу реальність й прожити й відчути усі моменти життя персонажів.

[Oxana Teodorovska · Rating 5 out of 5]

Перед цією читала книгу "Місяцю, місяцю" Степана Процюка про Григора Тютюнника. І в мене мурахи по тілу від цих паралелей...
*Всі люди красиві, як добрі (тітка Ялосовета)
*А місяць! Ну, не знаю: чого місяць у неділю так світить? У буденні дні він якийсь байдужіший! А в неділю - не зводив би з нього очей. І ні слухати нікого, ні грати не хочеться, а йти і йти степом кудись...

Василь Силка ("Чи це я чи не я" - прізвисько)

[Dora · Rating 4 out of 5]

Повість "Вогник далеко в степу", в цілому, сподобалась, така собі розповідь про післявоєнну буденність підлітків на Полтавщині. І хоча теми у творі піднімаються доволі жорсткі (голод, злидні), але тут і досить романтично змальоване сільське життя, а саме, та простота і щирість, що об'єднує людей, і проста радість від життя, яке на відміну від усіх обставин продовжуються.

[Halyna Bereziuk · Rating 5 out of 5]

«Всі люди красиві, як добрі». Хочеться, щоб всі люди були добрі і красиві))

Я зазвичай не люблю відкритих фіналів, але тут я рада, що книга закінчилась саме так. Ймовірність якогось хепіенду виглядає не дуже правдоподібно, але надія є поки не написано іншого)

[Sophia Grace · Rating 5 out of 5]

НЕВИЗНАЧЕНИЙ КІНЕЦЬ

[Тетяна · Rating 5 out of 5]

«Всі люди красиві, як добрі.»

[Kseniia Malysheva · Rating 4 out of 5]

💔

[Anastasia [moonreg] · Rating 4 out of 5]

остання повість автора, яку він планував продовжити новими пригодами юного головного героя та його приятелів, проте доля вирішила інакше: письменник завчасно пішов з життя від недуги.

твір розповідає про повоєнний час, а точніше в ньому хлопчака, якому ще не виповнилося пʼятнадцяти, але він вже мусив піти в училище. його батько не повернувся з війни, а названій мати — тітці Ялосоветі — було дуже важко утримувати їх неповну сімʼю.

отож Павло (або ж Павлентій), хоч низький, та й форма йому завелика, вчиться на майстра-інструментальника, в училищі його годують, додому він носить пайки хліба, аби нагодувати також тітку Ялосовету. весь сюжет оповитий навкруг відносин хлопця з його друзями — Тютюнник досконало відображає тогочасне життя, оточення й менталітет. хоча я й читала його «Климка» дуже давно, в голові наче зринула знайома атмосфера. все таки, приємно читати когось, хто так майстерно володіє словом, як би інколи й не хотілося простих речень та швидкого сюжету, без розлогих описів.

події повісті розвиваються дуже плавно та в міру повільно, адже Тютюнник приділяє особливу увагу дрібницям та деталям. і хоча світ, описаний ним, є таким бідним й не зовсім щасливим, можна чітко побачити, як присутність поруч рідних та добрих людей помʼякшує будь-який негаразд.

це щось спільне, що є в кожного з поколінь: незалежно в яких обставинах ми виростали, відчуття безтурботності та радості, які зʼявлялися в колі друзів, завжди відгукуватимуться в наших грудях теплом.

точнісінько так само відгукнулася мені й ця історія. а особливо сцена з краденими абрикосами. :)