Камю має померти

by Giovanni Catelli, Джованні Кателлі

Як можуть бути пов’язані вбивства Альбера Камю, Лева Ребета та Степана Бандери? Чому Камю — француз, лауреат Нобелівської премії з літератури — так дратував радянську владу в часи Холодної війни? Що насправді криється за численними, дивними смертями по всій Європі, які залишаться в історії просто нещасними випадками?

1960 року в дивній, за словами очевидців, автокатастрофі загинули Альбер Камю та його друг і видавець Мішель Галлімар. А через кілька десятиліть до рук італійського письменника Джованні Кателлі потрапляють факти, які ставлять під сумнів загальноприйняту версію. Ґрунтуючись на ретельному документальному дослідженні, Джованні Кателлі будує переконливі й сенсаційні гіпотези того, що 46-річний філософ і письменник Альбер Камю став жертвою навмисного, спланованого вбивства КДБ.

Genres: Nonfiction, Biography, History, Philosophy

184 pages, Hardcover

First published January 1, 2013

Reviews

[Данило Судин · Rating 2 out of 5]

Я знав, що книга погана, але не міг уявити, наскільки...
Так, начитавшись інших відгуків, я вже знав, що розслідування авторові не вдалося. Фактично, вся книга опирається на один абзац (на два-три речення) з щоденників чеського поета за 1980 р. В них чех пише, що 1960 р. Камю вбили КҐБ, бо він критикував міністра закордонних справ СРСР за вторгнення в Угорщину в 1956 р. І — далі пише цей чех — в КҐБ були технології для пошкодження автомобільних шин на високій швидкості.
Звідки чеський поет це дізнався? Звідки ця інформація в його співрозмовників? Автор так і не зміг знайти відповіді на обидва питання.

Ян Забрана — чеський опозиційний поет — помер 1984 р. Тому автору з ним не поговорити. Його дружина назвав трьох потенційних інформаторів, але двоє з них на момент написання книги також вже покійні. З третім він так і не зміг зв'язатися. Отже, маємо опозиційного поета, який дізнається про секрети радянських спецслужб... Від кого? Чому йому розповіли правду? А раптом це параноя Холодної війни? Адже потенційні інформатори Забрана давно виїхали в США. І тепер — десятиліття після смерті Камю! — розповідають про спецоперацію КҐБ...

Якщо коротко, ось і все розслідування автора. Воно могло вміститися на сторінок 20–30. Але у книги 170 сторінок. Що відбувається на решті?
Якщо коротко — автор наливає "води":
1) він розповідає про те, чому Камю допік до "живого" радянську владу: він гостро критикував вторгнення в Угорщину 1956 р. І ось ця частина дуже цікава! Але автор подає її з перспективи: ось мотив!
2) автор розповідає детально про шлях Камю до Парижа (коли й сталася аварія). Це автор подає як історію про "засіб": чи могли в КҐБ дізнатися про маршрут Камю і спланувати замах?
3) чи могли і КҐБ підлаштувати аварію? Автор детально описує аварію, але оскільки він не є криміналістом та інженером, то його міркування — міркування аматора, який шукає підтвердження своїй гіпотезі. І ось тут книга починає нагадувати теорію змови... Але далі буде гірше.
4) автор розповідає про вбивства, організовані радянськими спецслужбами в 1930-х — 1970-х рр. Як це стосується Камю? Насправді, ніяк. Звісно, цікаво дізнатися про діяльність комуністичних спецслужб, але пов'язувати одне з іншим — йти слизькою стежкою теорій змови.
5) Але чому розслідування автокатастрофи нічого такого не виявило? О, тут автор робить різкий поворот і каже: а хіба міг КҐБ так вільно планувати свої спецоперації на території Франції без згоди її спецслужб? "Ясна річ, ні!" — вважає автор. І це пояснює, чому слідство нічого підозрілого не виявило: його результати були підтасовані!
І це вже реально жахливо... Автор впадає в теорію змови, аби "зліпити" з окремих фактів цілісну історію. Без цих "натяжок" нічого не вийде!

Але і це ще не все!

6) автор розповідає, як йому погрожували люди, яких він вважає представниками комуністичних спецслужб. Загадкові люди радили не "копати", бо минуле треба лишити минулому. Що це доводить? Та загалом нічого, але для автора це ще один доказ, що Камю вбили КҐБісти.

Навіть за таких умов тексту небагато. Тому автор "досипає" дві розлогі історії:
7) як Ян Забрана перекладав чеською "Доктора Живаґо" Бориса Пастернака.
Який це має стосунок до всієї історії? А ось як!
8) як Альбер Камю дружив з Борисом Пастернаком... Так, автор вважає, що факти 7 та 8 підтверджують правдивість слів Забрани про вбивство Камю руками КҐБ. Я не бачу зв'язку. А ви? Бо це прямо класика теорій змови і конспірологічного мислення.

Ось така нездала книга.
Єдина цінна річ — цитата з Камю:
«В тоталітарному суспільстві еволюція неможлива. Якщо терор розвивається, то лиш у гірший бік; шибеницю зробити ліберальнішою не можна, що таке толерантність, вона не знає" (С.56)

[Анастасія · Rating 4 out of 5]

Мені подобається версія автора й я хочу в неї вірити.

Чи мені достатньо доказів наведених в книзі? Та мені досить почути, що совєти суцільне зло й книжка продана)

Вагомий плюс книги: згадка Бандери
Вагомий мінус книги: дроч на Пастернака

[Nadiya Davydenko · Rating 5 out of 5]

Хто я така, щоб не прочитати книгу, яку рекомендувала прочитати Оксана Забужко. І вона таки була того варта

[Benjamin · Rating 1 out of 5]

There's two ways to read this book: firstly, as short novella in a postmodern mode, looking at the obsessive probing of a man driven by his sense of justice, getting lost in his own paranoia. Secondly, as a serious investigation into whether Camus was assassinated by the KGB. If the former, then you will be disappointed. Though it reads like a Kraznohorkai style descent into someone's mind, it is repetitious and lacking in anything of real substance. If the latter, then it's even worse.

Let me begin by being clear on my approach to conspiracies. Conspiracies are things which happen. I'm not denying that. However, I approach them in the same way that I approach any other claim someone makes: it's not up to me to prove you wrong before you've presented me with a reason to believe that your initial claim gets off the ground and can sustain its flight for more than a few feet. Let's take the claim "Camus was assassinated by the KGB" and investigate in terms of a simple question- what reason is there to believe this? I guess we can look at it in the way a court case looks at a prosecution: motive, means, opportunity. We can also look at it in terms of real evidence and reliable sources. If you don't want spoilers (if there is anything to spoil here), then stop reading.

Motive: this is never fully established. In a nutshell, Camus was an influential figure in literature and journalism who was openly opposed to the USSR. He once said some things which offended a high ranking USSR official. He wrote a foreword to a book which criticised the USSR's execution of the Hungarian PM. He was friends with Boris Pasternak, who was blacklisted and publicly denounced by the Soviets after the publication of Dr Zhivago. These are the reasons given throughout the slim 150-pages-big-font-short-chapters book. Here's conspiracy theory trick 1: say some things which are true, then use the fact that we agree that these things are true to move us to the conclusion that the conspiracy must be true. None of the above proves anything. Sections asserting these things are just followed by phrases like "it is natural to conclude that Camus would be blacklisted" and "So, Camus would be a dangerous person" and so on. That is the link- the assertion that these facts would firstly make it possible that Camus was blacklisted, then seamlessly writing as if he in fact had been blacklisted. And as blacklisted folk were assassinated, it means that he was assassinated. That's poor reasoning. It's assertion. It's assumption. However, it is standard: show that X was possible (as in "not impossible"), then say some stuff we can agree on, even if it is a non-sequitur, then subtly blend in "maybe" and "possibly" and "could be" into "is" and "proves". In fact, Camus is meant to have died some 3 years after the speech which signed his supposed death warrant. In the final chapter of the book, his speech is sold only as "maybe" the point at which he was blacklisted. Without seeing his name on a list, this is empty speculation. I didn't see one thing in here that actually showed rather than just claimed in a totally unsupported manner that Camus was even on the USSR's radar, let alone a blacklist. In fact, the fact that Camus' death wasn't reported widely in the USSR is meant to be evidence that they wanted him dead. Go figure.

Means: one of the more detailed (or perhaps "less sparse") chapters is on KGB assassination techniques of prominent figures. Note at this stage that these are all prominent figures that were publicly damned by the USSR, and were executed, and had it made to look like death by natural causes. So the USSR is open about its enemies, no matter how public, then kills them so that it looks medical. This is latter point is accepted by the author. So how come Camus isn't openly attacked by the USSR? And how come he is killed in a car crash, not through faked natural causes? You may say that they decided to use a different technique, but so what? The book doesn't prove that. It shows that the KGB has form for doing one set of things, then concludes that they probably did something completely opposite. It would be like arguing that football hooligans have a tendency to beat up rival supporters, therefore we can conclude that they steal the cars of people who don't follow football. But moving on- what evidence is there that the car was tampered with? Firstly, a Camus' biographer wrote that experts were puzzled by the fact that the accident happened on a straight bit of road. Note that being puzzled doesn't mean anything. It means they are puzzled. It doesn't say that they concluded foul play. If they concluded foul play, then that would be evidence. Secondly, there was no further investigation. No further investigation is not evidence of a conspiracy. It is evidence that the investigation was closed. It can be explained once a conspiracy is proven, and is consistent with it, but it is not evidence for. As it stands "no further investigation" is not evidence in support of anything beyond "no further investigation took place". One has to presume the truth of conspiracy for it to fit. Thirdly, an assassination of an Italian political figure had used a method by which a small explosion was triggered once a car hit 120 km/h. So the technology existed. How do we link this to Camus? A single, awkward sentence- that another account said 140 km/h, which is the speed Camus car was "presumed" to be driving. So it's a speed different to the recorded one for the explosive device, and it's "presumed" he was driving that fast (it doesn't say who presumed this, or where the other report came from). So...what? Camus' car may have been driving a speed which may have triggered an explosive device which may be different to one we know about. Furthermore, why choose to have him die in a car crash if there are tried and tested "natural death" means to use? The author's only nod to this is that maybe they recognised Camus own claim about how absurd death in a car crash would be, and that this is a sick joke. Considering it is meant to have taken 3 years to set this up, and they had much easier ways to do it which wouldn't have taken as long, it seems an oddly elaborate ironic joke for the KGB to have performed. As such, I am not sold on this aspect of the conspiracy either.

Opportunity: If the KGB wanted you dead, they could do it. Opportunity would arise. However, without any real evidence of anyone actually plotting to kill Camus beyond the author claiming that he offended someone and was the most influential intellectual of the day (which is debateable), and that he was mates with someone who the KGB didn't like, the only evidence we have of the opportunity to tamper with the car is fairly bland stuff like "he sent a letter saying where and when he'd be driving" and "he made phone calls telling people what route he'd be taking" and "he stopped at a few places on the trip, so they could have done something then". That's it. This is actually the least interesting and least important of the three key areas needing discussion. As I said, if the KGB want you gone- you're gone. However, without establishing that they want him gone there is no need to discuss when they had the chance to tamper with the car.

Sources and evidence: lacking. I encourage every reader of this book to take each chapter (usually only three pages or so) to ask some very genuine questions: what point has been made? What evidence has been presented? What reason do I have to believe the evidence? Is the evidence good enough? In short, aside from the author's assertions and "maybe it could have happened like this moments, what we are presented with is two main sources of evidence: firstly, a diary written by a guy who says he met a guy who knew all sorts of secret stuff (and this guy was really confident and was definitely telling the truth), and he says that Camus was assassinated but he can't go into details. So, firstly, a diary by A reporting that B said that Camus was assassinated, but B didn't give details. The second source is a journalist who presented the book we are reading at an event, and a guy who was high up in this sort of thing stayed behind to say that he knew about this, because he knew people who knew about it (and this guy was really confident and definitely telling the truth) but he didn't give any details. So, an anecdote by C who was told by D about people E, but didn't give details. This is then drip fed into pompous chest beating about how great Camus is, and factual accounts of events we have no reason to believe Camus had anything to do with. If you didn't already believe the conclusion, would any of this compel you? It's because dripping conjecture and hypotheticals into factual descriptions blurs the boundaries between them and makes one thing that speculative nonsense has the same gravity as something true (note: the book contains no references, bibliography or footnotes for any of the information anyway. For that alone it can go fuck itself).

Further sources come from people he is in contact with through another source, including a final conversation that involves the author saying that none of the sources were useful. This uselessness is dismissed in terms of "oh yeah, they're frightened to speak up". There's also a chapter outlining who the mysterious high ranking source from the original diary may have been. Three short descriptions are given. All three of them are dead. What a waste of fucking time.

A couple of creepy moments occur where it is suggested that they are being watched and followed- but this isn't necessarily to do with Camus. If I worked for the KGB (or their spinoff group) and I heard that a journalist was investigating the organisation, I'd probably send spies to look into it. That doesn't mean the conspiracy is true. It means the KGB are paranoid as fuck. So even if you could prove that his phone was being tapped (which he doesn't), it would prove anything to do with Camus (because it doesn't). And all of this depends upon whether he was followed or tapped. None of that is conclusively shown. The sexiest bit of the book is less Matthew Bourne and more Matthew Corbett.

The book's best moments are long sections giving detailed histories of the KGB, the Hungary uprising and subsequent crushing defeat, and the fascinating history of getting Dr Zhivago published in Czechoslovakia, thus building a solid base of factual evidence and sense of detailed research. However, this is always followed by a couple of lines saying "well, erm, I guess this is kinda like how they decided to kill Camus". The whole section on Pasternak contains a wedge of pages where Camus' name never crops up once, showing the difficulty people had in publishing his work (despite it not being anti-communist). By the end of that section I was convinced that Pasternak may have been a very public embarrassment to the Soviets. The fact that Camus was his friend is tacked onto the end...and that's it. That's your evidence. The same goes for the other sections: here's lots of details on Hungary...oh yeah Camus didn't like this, so they would want to kill him; and the KGB killed all of these people...so I guess they killed Camus too.

Strip this book of it's attempts to be a serious investigation and it is a slightly dull and verbose account of someone trying to uncover a truth- perhaps even a satire of lazy thinking in the digital age. (The author- without any irony- criticises the internet age of sloppy thinking and not caring about the actual truth, so maybe not). If you strip it of the pretentious repetitive waffle, then you're left with about 20 pages of writing about interesting parts of Soviet history (with no more detail than an average A level history essay) with a few shoehorned references to Camus shoved in, and a bunch of conversations and references that end "I didn't get any information here" or "no details were given".

This review is probably longer than the actual book. Why bother giving such time and attention to something so dire? It's because it promotes sloppy thinking, it supports baseless assertions in lieu of actual research, and will undoubtedly stoke the same fires (if they are in fact fires rather than tepid waters) that mistake contrarianism with genuine scepticism. One disbelieves anything common but blindly accepts the alternative; the other doesn't accept anything until a burden of proof is met. Sadly, the author doesn't know this. Intellectual dwarves are unable to reach low hanging fruit without stepping on the gravestones of the great.

[Leokadiia Shuhurova · Rating 2 out of 5]

Унікальна ситуація: 2/5 за книжку, але зовсім не жалію, що прочитала 😅

[Bo Denysiuk]

На жаль, автор часто погано розуміє про кого і що пише, і це псує книжку. Як псує її жахливий літературний стиль (тут є три сторінки, де кожне речення закінчується трьома крапочками). І псує її притягнутий за вуха Пастернак (як вдало згадав автор книжки, Доктор Живаго навіть не можна назвати антирадянським романом, то який стосунок він має до всього згаданого? Черговий нещасний росіянин отримав Нобелівську та підтримку всього Заходу подивіться як важко йому було — до цього?) Є один цікавий розділ, власне в ньому згадуються двоє українців, але ці вбивства не такі цікаві, як беззмістовний лист Пастернака до Камю, тому їм присвячено аж по два речення.

Сумно, сумно.

[nur1s · Rating 1 out of 5]

A second Camus has hit the tree

[Mahbubeh · Rating 2 out of 5]

حقیقتا اخیرا وقتی درباره ی کامو بیشتر مطالعه کردم، فهمیدم که به غیر از داستان و مقالات فلسفی و نمایشنامه هاش، چقدر فعالیت های سیاسی داشته و در واقع این فرد بیشتر روزنامه نگار بوده تا نویسنده. بعد از دونستن بیشتر راجع به زندگی کامو به این فکر کردم که طریقه مرگ کامو میتونه عجیب باشه و ممکنه مثل خیلی آدمهای دیگه کشته باشنش و اون رو تصادف جا زده باشن.
این تو ذهنم بود تا اینکه تو کتابفروشی چشمم به این کتاب خورد و خریدمش. تحقیقی درباره ی مرگ کامو که در اون تصادف بودن مرگ کامو رو رد میکنه. قطعا موضوعش جذبم کرد و شروع به خوندنش کردم.
نه میتونم بگم کتاب بدی بود و نه کتاب خوبی بود.
این کتاب درواقع صرفا یک نظریه ست و هیچ دلیل محکم و سند معتبری برای این نظریه نمیاره. هرچند من در نظر خودم هم مرگ کامو خیلی مشکوک بوده و نمیتونه طبیعی و اتفاق باشه ولی خب به نظرم باید اسناد محکمتری برای اثبات این موضوع پیدا بشه که بشه با قطعیت گفت. به نظرم این کتاب بیشتر شروع و تلنگری هست برای تحقیقات بیشتر و صحبت بیشتر درباره ی این موضوع.
کتاب یه مقداری شلخته نوشته شده. شامل فصل های با تعداد زیاد و خیلی کوتاه. نویسنده از این شاخه به اون شاخه میپره و به نظر من باید کمی منظم تر کتاب نوشته میشد و فصل بندی منظم تری میداشت. یجورایی آخر کتاب مجبور شدم تو ذهنم اطلاعات رو خودم مرتب کنم تا به یک نتیجه گیری برسم.
یه مشکل دیگه ای که با کتاب داشتم این بود که هیچ منبعی نداشت. به نظرم بهتر بود که نویسنده اطلاعاتی که از مقالات و کتابهای دیگر برداشته رو با ذکر منبع بگه.
در کل کتاب جالبی بود و اطلاعات خوبی درباره ی موضوعات مختلفی میداد از جمله کا گ ب و نوع قتل های مخفیانه ای که انجام میدادن، درباره ی یان زابرانا و اینکه که بود و چه کرد، و موضوعات دیگه درباره ی فعالیت های سیاسی کامو که جالب توجه بودن و دونستنشون به شناخت بیشتر کامو کمک میکرد.

نکته دیگه درباره ی این کتاب که اذیتم کرد ترجمه ی کتاب بود. خیلی از جملات نامفهوم بودن و چند بار باید میخوندمشون تا بفهمم چی داره میگه. هرچقدر هم رو به آخر کتاب میرفت انگار کم حوصله تر ترجمه شده بود.

[Jim Coughenour · Rating 2 out of 5]

An impassioned, disturbing footnote to the short life of Albert Camus – arguing that Camus was murdered by the KGB, probably in collusion with Soviet-inspired elements of the French security services. The evidence presented by the Italian writer Catelli gives grounds for suspicion, but it is fragmentary, circumstantial, and rhetorically overblown.

Catelli’s strength is not in investigatory journalism, as another reviewer points out. Where he succeeds is in conveying his passion and respect for Camus, whose courage and principles are rare in any epoch. Citing Michel Onfray’s L’ordre libertaire: la vie philosophique d’Albert Camus, Catelli provides a capsule of Camus:

Camus’ worldview was rooted in the best vital motives, in a sane idea of society, in unselfish individualism, in the Mediterranean light. He couldn’t be any further from the Russian Bolshevists and nihilists, from the Slavic terrorists, from Hegelian-inspired ideas, and from any delusional totalitarian grandeur.

Here you see the strength and weakness of the writing: a string of indisputable clichés that lack precision and power. At his best, he resurrects the grim horror of the Cold War, the Hungarian Revolution of 1956 (which brutally exposed the limits of what the free world would do for those who were not free), the Prague Spring of 1968 (background to Kundera’s great novels); the plague of spy vs. spy atrocities that befoul the brilliant novels of le Carré. In the decades since we’ve witnessed so many other savageries that the Cold War seems a bit quaint; yet its horrors endure in the structure of our societies and bifurcated politics.

Perhaps the saddest sentence in the whole book is the epigraph from the Czech writer Jan Zábrana (whose diaries play such an important role in Catelli’s account), something Camus understood integrally:

Wrongs that are not righted within a generation simply vanish - it’s as if nothing ever happened. Everything disappears - the killers and the killed.

[Marina · Rating 4 out of 5]

Коли вам здається що російські щупальці просто усюди, вам не здається…

Дуже сумно від долі Угорщини і особливо, читати це знаючи, що і зараз вона перебуває під впливом Москви…
Текст книги більше схожий на статтю у газеті, але є непогане занурення у історичний контекст, де ми можемо прослідкувати паралелі з сьогоденням.

[Einstakling · Rating 3 out of 5]

3 зірки за художню мову, бо читати це можна тільки як погано написаний детектив, сторінки якого змішалися зі статтями із енциклопедії

[Ihor Kolesnyk · Rating 4 out of 5]

Багато вигадок, які живуть власним життям. Але за нагадування про видатного філософа окрема подяка.

[Anastasiia · Rating 5 out of 5]

Оцінку я б навіть поставила -4,9, бо -0,1 було за згадку пастернака.

Було цікаво прочитати про Камю, тепер хочеться більше ознайомитися з його роботами. Шкода, що такі впливові люди йдуть з життя не за своєю волею.

[Olesia · Rating 2 out of 5]

Ця книга подана як документальне розслідування смерті А. Камю. За офіційною версією, письменник загинув у автокатастрофі. Кателлі ж пропонує власну версію, що це була спланована операція КДБ.

Антирадянські погляди Камю, які він неодноразово публікував, привернули увагу радянської влади. КДБ не давало спокійно жити тим, хто критикував режим, навіть якщо вони виїхали за кордон чи були громадянами інших країн. Камю був відомою людиною, чия думка багато важила у суспільстві. Він відкрито засудив вторгнення радянських військ в Угорщину і став на захист свободи. Кателлі вважає, що саме цим Камю підписав собі смертний вирок.

Далі автор починає драматично натягувати сову на глобус. Якщо хочете фактів, то тут їх катма. Маршрут поїздки Камю був відомий багатьом і КДБ легко міг зібрати всю інформацію. Розслідування автора базується на записі зі щоденника Забрана, який від "одного чоловіка", який "має джерела" почув, що ту аварію організували "совєтські шпигуни" завдяки пристрою, що зсередини пошкодив шину. Хто це був, нам невідомо: автор показує трьох кандидатів (всі на одне ім'я, що мене трохи повеселило), із них двоє вже вмерло, а третій сказав, що його там не стояло. Автор посилається на кінохроніку з місця аварії, де один із жандармів показує розірвану зсередини шину. У книзі є кадр із шиною, але на ньому ніц не видно.

Мене зацікавило, чому ця книга, написана 10 років тому, вийшла у нас саме зараз. Гадаю, що відповідь на це я отримала: наведені промови й окремі наративи не втратили актуальності. Та я бачу в авторові одного з пошукачів "хароших" вгадайте кого (чого вартий розділ про Пастернака, який не несе особливої смислової цінності в контексті смерті Камю).

Книга написана художніше і драматичніше, ніж я очікувала. Читається легко і прикольно, поки не згадуєш, що це документальне розслідування, а не трилер. Що це за шпигунські ігри? У кращих традиціях кіно: дзвінки, зустрічі, приховані погрози, фотографування автора, який нічого не підозрює. Заради справедливості додам: Кателлі резюмує, що його теорія є теорією. Також автор чомусь засоромився надати список джерел, їх немає. Тому я вважаю написане лише непідтвердженою гіпотезою, такою бажаною автору.

[allaaa · Rating 1 out of 5]

1,5*

книга ні про що, таке відчуття, наче це драфт якогось недолугого фанфікшену, а не повноцінний твір. сама задумка роману (хоча це схоже більше на есе семикласника) непогана, але її реалізація не найкраща. автор взагалі не намагається нас переконати у своїй правоті, він розмазує на майже 200 сторінок один (недо)доказ, взятий із особистих записок якогось чувака, та всюди пихає, який "совєцький союз" поганий. таке відчуття, наче джованні прикривається срср, щоб хоч якось виставити своє графоманство у нормальному світлі. спойлер: у нього не вийшло. єдина інтрига в книзі розкривається аж в самому кінці та загалом показана дуже кіношно, пласко та сухо. ставлю 1,5 лише тому що отримала короткий екскурс в суспільно-політичне життя угорщини, та за вставлені промови камю, це було дійсно цікаво читати. в цілому (на диво) не шкодую, що прочитала цю книгу, але точно більше до неї не повернусь

[Eric Berg · Rating 1 out of 5]

It’s awful. Quite possibly the worst book written about Camus; at the least a close second to Mumma’s disaster. It’s an embarrassing attempt at journalism. A hard fail.

[Kristian · Rating 3 out of 5]

Kann sein, kann sein auch nicht.

[Khmel · Rating 1 out of 5]

Should have checked the Goodreads rating before buying it. If not for my distaste for stopping reading before finishing, would’ve thrown this book out of the window sometime on the first third of it. Utter rubbish.

ВСЛ, що з редакторською політикою? За кого ви сприймаєте своїх читачів? «О, там підтвердження того, що КГБ злодії, то піпл схаває?»

[Luciano Tomaz · Rating 3 out of 5]

"Les faits sont les faits. Et qui dit que le ciel est bleu quand il est gris prostitue les mots et prépare la tyrannie".
 Albert Camus, Le Socialisme des Potences (1957)

No dia quatro de janeiro de 1960, viajando na facel vega de seu editor, Michel Gallimard, Albert Camus perdeu a vida. No carro viajavam, além do escritor e de Gallimard, também a mulher e a filha deste último, que sobreviveram, tendo sido lançadas para fora do carro antes que este atingisse a árvore onde Camus encontraria seu fim. Com a morte do autor, que vencera o prêmio Nobel em 1957, calava-se uma das poucas vozes no mundo francófono que ousava elevar-se contra toda e qualquer forma de tirania, sem amarras ideológicas. Camus costumava dizer que o cúmulo do absurdo era a morte num acidente automobilístico. Assim, o destino colocava ironicamente sobre o escritor a lápide do absurdo contra o qual sua obra se erguia.

E se aquele acidente não tivesse sido um "acidente" propriamente dito, mas apenas um bem arquitetado atentado destinado a silenciar de uma vez por todas uma voz incômoda? É a tese defendida pelo escritor italiano Giovanni Catelli em seu livro Camus deve morire (Nutrimenti, 2013): o automóvel em que viajava Camus teria sido sabotado pela KGB durante uma das paradas feitas na longa viagem entre Lourmarin (no Sul da França) e Paris.

Mas a decisão de ir de automóvel não teria sido tomada de improviso, dado que Camus já havia comprado os bilhetes de trem (que foram encontrados em seu bolso) para partir junto com seu amigo René Char? Não tão improvisamente assim. Diz Catelli:

"Na manhã do dia 3, Camus telefonou à sua secretária em Paris para algumas comunicações sobre trabalhos a recusar e para confirmar seu retorno.
Talvez a chamada pudesse ter sido interceptada, mas já diversas fontes teriam podido referir com exatidão os próximos deslocamentos do escritor.
No dia 30 de janeiro já havia escrito à atriz Catherine Sellers, uma de suas amantes, para anunciar sua chegada iminente.
No dia 31 escrevia novamente, iniciando com: 'eis a minha última carta…' e anunciando com precisão a sua chegada: 'Até terça-feira, minha cara, um beijo…'.
No dia 30 havia escrito também a María Casares, a mais importante de suas amantes, sua companheira histórica, dando notícias detalhadas e fundamentais: 'ultima carta… somente para dizer-te que chego terça-feira, vou de carro, parto com Gallimard na segunda (…).
Logo, várias pessoas podiam saber, com suficiente antecipação, o trajeto de Camus. O círculo de amigos das duas atrizes estava cheio de potenciais informantes: os mais engajados politicamente eram aqueles próximos a María Casares (…), talvez, sem que soubesse, a partir dela informações decisivas pudessem chegar aos carnífices (pág. 23–24).
Catelli diz que sua hipótese sobre o assassinato de Camus surgiu quando, perambulando durante uma tarde por uma livraria de Praga, encontrara o livro de memórias Celý život do poeta e tradutor tcheco Jan Zábrana. No mesmo dia, mais tarde, enquanto lia avidamente o livro, deparara com um trecho que o desconcertou. Na parte de suas memórias referentes ao ano de 1980, o escritor tcheco escrevera:
De um homem que conhece muitas coisas, e tem fontes a partir das quais pode conhecê-las, ouvi uma história muito estranha.
Ele afirma que o acidente automobilístico que vitimou Camus em 1960 foi organizado pela espionagem soviética.
Danificaram um pneu do carro graças a um instrumento técnico que, com a alta velocidade, cortava ou furava a câmara de ar. A ordem para essa ação de liquidação teria sido dada pessoalmente pelo ministro das relações exteriores Dimitri Shepilov, como 'recompensa' pelo artigo publicado no Franc-Tireur em marzo de 1957 no qual Camus, em relação ao que acontecia na Hungria, atacou aquele ministro, nominando-o explicitamente.
Ele diz que foram necessários três anos para que a espionagem pudesse levar a termo aquela tarefa.
Mas no fim conseguiram, de um modo tão perfeito que o mundo até hoje acredita que Camus tenha morrido por causa de um banal acidente, como pode acontecer a qualquer um.
Aquele homem se recusou a me dizer como conseguira obter essa informação, mas garantiu que era totalmente confiável, e que ele sabe com certeza absoluta e sem nenhuma dúvida que as coisas aconteceram exatamente daquele modo(…). (pág. 32)
De fato, em 1956, quando a União Soviética havia reprimido violentamente os revoltosos de Budapeste, Camus (que em 1951 já provocara uma celeuma na esquerda francesa com a publicação do longo ensaio "O homem revoltado") atacou de maneira enérgica o arbítrio russo, insurgindo-se contra aquele violência com as armas que de que dispunha: artigos, manifestos, conferências. Tendo sido recém laureado com o Nobel, devemos ter em conta que o peso que as palavras de Camus tinham sobre a opinião pública, dentro e fora da França, não era de maneira alguma irrelevante. Catelli fez um levantamento das reações de Camus à violência na Hungria desde o outono de 1956:
· No Franc-Tireur de 10 de novembro publica o artigo "Réponse à um appel".
· Em 23 de novembro endereçou uma mensagem em favor da Hungria a um encontro de estudantes franceses.
· Deu uma entrevista sobre o assunto ao New York Times em 24 de fevereiro de 1957.
· Na revista Demain n. 63 de 21–27 de fevereiro de 1957 escreve o artigo "Le socialisme des potences".
· Em outubro de 1957, o Times de Londres publicou uma mensagem de Camus, "Appeal for Hungarian writers", enviada a um encontro londrino sobre o tema.
· Enfim, na Témoins de dezembro de 1958 aparece o artigo "Encore la Hongrie", que encerra o prefácio escrito para o livro La vérité sur l'affaire Nagy (Plon, 1958) (pág. 38).
Vale a pena reproduzir aqui os dois discursos públicos nos quais Camus nomeia explicitamente o ministro das relações exteriores e que teriam, segundo as indicações de Catelli, custado sua vida. O primeiro deles ocorreu em 30 de outubro de 1956, num encontro do governo republicano espanhol que se encontrava exilado. O discurso foi posteriormente publicado no Monde Nouveau:
A terra continua a girar, disse o ministro das relações exteriores Shepilov após ter comandado a selvagem intervenção das tropas russas. Gira, com efeito, e… a mentira que já triunfa há muito começa a declinar, a verdade há muito escondida começa a nos iluminar. Mundos artificiais, cujo único cimento eram o sangue e o terror, desabam, no desapontamento e no silêncio daqueles que lhes cantavam as virtudes. A liberdade, da qual nos tinham anunciado vaidade e o necessário desaparecimento, dispersa em um único dia os milhares de doutos volumes e os exércitos sob os quais estava soterrada. Ela [a liberdade] marcha de novo, e milhões de homens sabem, de novo, que ela é o único fermento da história, a única razão de vida, o único pão do qual nunca se está saciado (pág. 38).
No segundo, num evento em 15 de março de 1957 em Paris, depois publicado pelo Franc-Tireur sob o título "Kádar a eu son jour de peur", Camus diz:
Quando o ministro Shepilov, voltando de Paris, ousa escrever que "a arte ocidental está destinada a esquartejar o ânimo humano e a formar massacradores de toda espécie", é tempo de responder-lhe que os nossos escritores e os nossos artistas, ao menos eles, não têm massacrado ninguém e são ainda bastante generosos para não acusar a teoria do realismo socialista dos massacres acobertados ou ordenados por Shepilov e seus semelhantes.
A verdade é que há lugar para tudo entre nós, até para o mal, e até para os escritores de Shepilov, mas também para a honra, para a vida livre do desejo, para a aventura da inteligência. Enquanto não há lugar para nada nessa cultura stalinista, senão para as bajulações, a vida cinza e o catecismo da propaganda. Àqueles que podiam ainda duvidar, os escritores húngaros acabaram de gritar, antes de manifestar a sua escolha definitiva, pois hoje preferem calar-se do que mentir seguindo uma ordem.
(…)
Sinto, com relação a isso, por dever interpretar o papel de Cassandra, e de desiludir as novas esperanças de alguns colegas indefesos, mas não há evolução possível em uma sociedade totalitária. O terror não evolui, senão para o pior, a forca não se liberaliza, o patíbulo não é tolerante.
Em nenhuma parte do mundo já se viu um partido ou um homem que, dispondo de um poder absoluto, não o tenha usado de modo absoluto. Aquilo que defina a sociedade totalitária, de direita ou de esquerda, é em primeiro lugar o partido único, e o partido único não tem nenhuma razão para destruir-se a si mesmo. É por isso que a única sociedade capaz de evolução e de liberalização, a única que deve conservar nossa simpatia, crítica e ativa ao mesmo tempo, é aquela onde a pluralidade dos partidos é uma instituição. Somente ela permite denunciar a injustiça e o crime e, então, corrigi-los. Somente ela permite hoje denunciar a tortura, a ignóbil tortura, igualmente desprezível em Argel como em Budapeste.
As deformações do Ocidente são inumeráveis, seus crimes e seus erros, reais. Mas, em conclusão, não esqueçamos que somos os únicos a deter o poder de aperfeiçoamento e de emancipação que reside no espírito livre.
Não nos esqueçamos que quando a sociedade totalitária, por seus próprios princípios, obriga o amigo a entregar o amigo, a sociedade ocidental, malgrado todos os esvanecimentos, produz sempre essa raça de homens que mantém a honra de viver, quero dizer a raça daqueles que estendem a mão até mesmo ao inimigo para salvá-lo da desgraça ou da morte (pág. 55 e 56).
O livro de Catelli traz ainda imagens da estrada onde ocorreu o acidente (uma longa reta) e do automóvel despedaçado. Segundo o autor, os jornais à época davam como causa do acidente justamente um problema num dos pneus. Examina ainda todo o trajeto da viagem e as paradas feitas, momentos que poderiam ser aproveitados pelos eventuais agentes sabotadores para executar sua missão.
Para justificar suas suposições, Catelli recorre também à descrição de outros casos que ilustram o famoso modus operandi do serviço secreto soviético. O autor cita, por exemplo, o assassinato de Ignatz Reiss e Walter Krivitsky que teriam sido assassinados pela então NKVD; Trotsky, morto no México e seu filho Lev Sedov, morto em Paris em circunstâncias suspeitas; o caso do jurista Walter Linse (1952) e do refugiado tcheco Bohumil Lausman (1953). Os assassinatos cometidos por Bohdan Stashynsky e mesmo o recente episódio do assassinato de Alexander Litvinenko, ex-agente da agora FSB, que morreu envenenado em Londres em 2006, mostram que, ainda que possa ser falsa, a informação registrada nas memórias de Jan Zábrana é bastante verossímil.
No ano do acidente de Camus (1960), a KGB estava sob o comando de Alexander Nikolayevich Shelepin, conhecido por sua crueldade e pela ausência de escrúpulos ao perseguir qualquer objetivo (pág. 74). São os anos em que ocorrem em Munique os assassinatos do intelectual Lev Rebet e do líder político Stepan Bandera, ambos ucranianos.
Catelli chegou a encontrar-se com a viúva de Jan Zábrana no intuito de obter dela a informação de quem teria dado aquela informação sobre o marido. Ela fornece três nomes, dois dos quais já estavam mortos. Do terceiro, Catelli não consegue obter nenhuma informação.
Ao final do livro, o autor explora um elo de ligação que os dois escritores em torno dos quais gira o livro: Camus e Zábrana. Esse elo é um terceiro escritor: Boris Pasternak.
Não somente era somente a defesa da Hungria contra o massacre soviético que atraia contra Camus a má vontade do Politburo. O argelino também tomou para si a causa de Boris Pasternak e foi um dos principais advogados do nome deste para o Nobel de 1958 (Pasternak seria forçado pelo governo soviético a recusar o prêmio e morreria dois anos depois). Os dois escritores chegaram a trocar várias cartas onde transparecem sincera admiração e respeito mútuos.
O tradutor da obra-prima de Pasternak para o tcheco foi justamente Jan Zábrana. Catelli conta com detalhes a aventura que foi publicação do Doutor Jivago (mesmo a edição em russo teve de ser publicada na Itália) e de sua tradução tcheca (terminada em 1968 e só publicada em 1990, seis anos após a morte do tradutor).
Para além de uma denúncia e de uma coleta de indícios, o Camus deve morire é um livro que chama a atenção pela forma como é escrito. Catelli aproveita para criar boas imagens literárias e sinceros exercícios de admiração para com o escritor argelino. Tudo somado, é um livro que todo leitor de Camus, ainda que por mera curiosidade, deveria ler, afinal, o que se narra ali, se non è vero, è ben trovato.

[oxalotle [через О] · Rating 3 out of 5]

0,5 бала за те, що в книзі про Камю все ж таки згадується Камю. 0,5 бала за справді дуже гарне видання від Видавництва Старого Лева.1 бал за обсирання радянського союзу і росні. 1 бал за тру крайм.

[Tetiana · Rating 4 out of 5]

Мені ця історія видається досить реалістичною.
росія (кдб) - це істинне зло, яке не може зупинити ні оон, ні будь-яке рішення міжнародної спільноти, а тільки сила.
Тому я вірю, що в смерті Камю може бути російський слід.

[Christine · Rating 4 out of 5]

Eine kurze, aber sehr intensive Lektüre!!!! Eine Hypothese, an die ich nie gedacht hätte! Durch seine Bücher kannte ich Camus' Denkweise (ich bin Französin) und bewunderte schon immer seinen Mut, sie zum Ausdruck zu bringen. Catelli ist bei seinen Ermittlungen sehr genau und das Ergebnis ist ziemlich beängstigend! Werden wir jemals die Wahrheit erfahren? Abgesehen von dieser Untersuchung war es eine Freude, einige Texte von Camus noch einmal zu lesen. Ich fand auch seine Rolle bei Pasternaks Kandidatur für den Nobelpreis faszinierend. Ich wusste eigentlich nichts über die Problematik rund um seinen berühmten Roman. Dieses Buch ist ein Schatz an Informationen, und nicht nur über Camus! Sehr empfehlenswert!

Ich habe von NetGalley eine digitale ARC dieses Buches erhalten und gebe freiwillig eine ehrliche Rezension ab.

[Adam Roesner · Rating 2 out of 5]

An easy and quick read, Death of Camus succeeds in primarily one domain: drawing attention to the intrigue of Camus's life. Beyond his literary accomplishments, Catelli valorizes the political import of the central figure of the book in a way that calls the reader to reflect on the power and impact that artists can have. Outside of that, this book neither succeeds in proving the supposed conspiracy beyond some entirely questionable hearsay and quoted dialogue that sounds more like the author playing up his own heroism and suave demeanor than what one would imagine would have actually been said. If you are interested in Camus and want to learn slightly more about his life, then this book is an okay two-hour read, but it is not worth much beyond that.

[Mick Parsons · Rating 4 out of 5]

Interesting read. I've heard this theory, and I wish it did a better job of tying it all together. It reads like a life's ambition book that was finally compiled under a tight deadline.

[blütenkampf · Rating 3 out of 5]

Meh

[verbava · Rating 2 out of 5]

почнімо з хорошого: у цього видання гарнюній червоний зріз і тепер я знаю, що, імовірно, до смерті камю причетні кагебісти (будемо щедрі й насиплемо по зірочці за кожен із цих фактів).

тепер до решти. в автора зовсім, абсолютно, очевидно не було результатів розслідування, але видати щось усе одно дуже хотілося, тож довелося добивати обсяг ліричними відступами, розлогими цитатами, дуже опосередковано пов’язаною з камю історією про боріса пастернака і просто словесними філерами. серйозно, щоразу, пишучи про міністра закордонних справ срср шепілова, який мав на камю зуба й, можливо, замовив його убивство, кателлі нагадує, що той був совєцьким міністром закордонних справ / мав на камю зуба / можливо, замовив його убиство (іноді — всі три деталі одночасно).

що в нас насправді є?

по-перше, короткий запис у щоденнику яна забрани, який 1980 року спілкувався з кимось, хто розповів йому, що за вбивством камю стоїть кгб; цей запис процитовано щонайменше тричі, далі я стала вимикатися, як його бачила.

по-друге, розмова кателлі з удовою забрани, марі, яка припускає, що інформатором її чоловіка міг бути хтось із отих трьох людей, але двоє з них уже мертві, а третій каже, що нє, то був не він, тож ми ніколи не дізнаємося. може, якби автор порозслідував про них, він би щось накопав і не мусив весь час нагадувати про шепілова, але ми не шукаємо складних шляхів.

по-третє, розмови кателлі з не зовсім колишніми працівниками совєцьких спецслужб, які кажуть йому: хлопче, не треба чіпати цю тему, краще в неї не лізти, серйозно, ти пошкодуєш, ліпше закрий її і не пиши про неї більше (тільки значно розлогіше і з багатьма, багатьма трикрапками).

c’est tout. не те щоб мені треба було багато доказів, аби припустити, що камю таки вбила кацапня. тут не такий уже й високий поріг імовірності — семи речень зі щоденника яна забрани вистачило; шкода тільки, що сто вісімдесят сторінок, накручених довкола цих речень, майже не містять доданої вартості. найліпшими частинами книжки могли би стати цитати з камю (ну як цитати; передруки повних версій його промов, листів і статей), але їм не пощастило: перекладач або не впорався з французькою, або ж перекладав через треті руки з (припускаю, не дуже хорошого) італійського перекладу, вміщеного в оригіналі книжки, — у кожному разі, вийшло кепсько.

[Ruda_sterlet Руда стерлядь · Rating 4 out of 5]

Ну, я не згодна з тими, хто каже, що ця книга геть погана. Ні, зовсім ні. Хоча з назвою, чесно кажучи, щось не так … особисто мене вона трохи ввела в оману.

✨Якщо ви чекаєте повноцінного розслідування з чіткою відповіддю на питання, що ж насправді сталося з Альбером Камю: нещасний випадок чи ретельно сплановане вбивство спецслужбами, то тут цього не буде.

Це радше роздуми. Роздуми, які виростають з одного-єдиного речення в щоденнику Яна Забрани. І саме воно стає відправною точкою для всієї книги.

Про Яна Забрану, зізнаюся на свій сором, я майже нічого не знала. А він дуже цікава постать. Чеський поет, перекладач і людина, чия молодість припала на часи жорсткого комуністичного режиму в Чехословаччині.

✨Його батьків репресували, сам він був фактично позбавлений можливості нормально публікуватися, тож багато років працював «у тіні» і його щоденники це не просто особисті нотатки, а хроніка життя інтелігента під тоталітарною системою, з постійним страхом, цензурою і внутрішнім спротивом. І саме там з’являється фраза про те, що смерть Камю могла бути не випадковою.

✨Окремо мені було справді цікаво читати уривки промов і статей самого Камю, зокрема про Угорщину, його різке засудження радянського вторгнення 1956 року, його відкриту критику СРСР. Про цю частину біографії Камю я знала не так уже й багато, тож тут книга для мене точно спрацювала.

Що ж до теми спецслужб то написано захопливо, місцями навіть напружено, але, якщо чесно, нічого принципово нового. Ідея про те, що Камю могли вбити на замовлення, загалом має сенс і виглядає логічною в контексті епохи. Але саме «розслідування» часто виглядає як відверте натягнення сови на глобус🦉: припущення нашаровуються на припущення, а доказова база залишається дуже хиткою.

✨Тож для мене ця книга не детектив і не сенсаційне викриття. Це радше есе про страх перед словом, про відповідальність інтелектуала, і про те наскільки небезпечним може бути письменник для режиму. І якщо сприймати її саме так то читати було справді цікаво. !Але це аж ні як не сенсаційне розслідування !

Тг-канал — Руда стерлядь про книжки

[Nataliia · Rating 4 out of 5]

Якось дивилася на каналі пана Прохаська ролик про Камю, у якому він порадив цю книгу, тож одразу додала її собі в список очікування. Нещодавно приїхала і я одразу оцінила дуже стильний і стриманий дизайн. Однак коли я почала читати, мені стало все одно на те як книга виглядає, яка якість паперу чи навіть котра година) Більша частина книги розказує про останні дні Камю, його публіцистику та яскраві заяви осуду сирисири. Його відповідь на звернення угорських письменників та звернення до французських студентів настільки перекликається із сьогоденням, що достатньо поміняти назви постраждалих країн, а сенс такий же. Автор коротко описує події в Угорщині і навіть від такого поверхневого переказу мені важко зрозуміти сьогоднішню нашу сусідку. Також побіжно описується Празька весна та осуд Пастернака. Більш того батько Бандера теж згадується))) Ще понад 60 років тому Камю визнавав , що ООН безпорадна - "Фактично, ООН заявила, що закон є обов'язковим лише для тих, хто його поважає." Автор роману ставить під сумнів смерть Камю у звичайному ДТП, і змусив мене повірити, що КДБ дібралися і до нього. Дуже і дуже тепер хочеться придбати і перечитати Камю, він пречудовий і став такою великою втратою міжнародного рівня.

[Viktoriia · Rating 2 out of 5]

Читаючи цю книжку я постійно запитувала "де ж ми?",дивно ні?
Книга про Камю і його трагічну загибель,про його ставлення до СРСР, про його переживання щодо подій в Угорщині. І от тут і відповідь на моє питання. Де були ми для таких людей як Камю? Чи існували ми як окрема одиниця,не придаток росії. Чи засмучував таких людей як Камю той факт що Україна теж перебуває під сапогом москви. Чи хвилювала доля наших письменників,доля їх творів,літературного доробку, таких людей як Камю.Чи переживали такі люди як Камю за недооціненність наших культурних діячів,письменників? Чи хвилювала таких людей як Камю відсутність Нобелівки у наших авторів. Чи були одержимі ідеєю перекласти і поширити світом роботи наших письменників такі люди як Забрана. Я не хочу щоб мої питання виглядали як претензія,як доколупування до Камю ,це не так. Він заслуговує на повагу за свою діяльність ,за те що виступав проти совєтів, дратував їх. Але не стає менш гірко від того. Гірко за долю нашої інтелігенції,наших письменників які могли багато,які творили не дивлячись ні на що,які переживали тортури в застінках, які гнили в засланні,які були розстріляні, які терпіли катування, були під тиском і постійним наглядом і не дивлячись на все це вони все ж змогли залишити нам той спадок, маленький спадок,він міг би бути набагато більшим. А де кого просто зламали,хтось вимушено прийняв правила совєтів,а хтось наклав на себе руки. Після прочитання цієї книжки мені було дуже гірко і боляче за нас як за націю яку постійно намагалися і досі намагаються затерти, відтіснити,знищити. Нам постійно доводиться кричати і розмахувати руками " ми тут,ось дивіться ми тут є,та ось же ми перед вами!" щоб нас помітили,помітили і визнали той факт що ми є,ми є ,ми окремо від росії,ми не росія,ми Україна .
Я вдячна цій книзі за те що вона наштовхнула мене на ці роздуми і викликала такі емоції. За це тільки ставлю 3 зірки .Сама по собі книжка дуже слабка,дуже поетизована і розтягнена задля об'єму.

[Mariia]

Зізнаюся чесно, з творчістю Камю я не дуже сильно знайома. Але це не відміняє того, що книжку про його смерть я хотіла і нарешті купила.

Я вам сильно здивую, якщо скажу що на думку автора Камю вбили радянські спецслужби? От саме, не здивую. Але щось все таки відбувалося і які причини, окрім очевидної - імідж контролю, були присутні?

Автор дуже гарно вміє викладати факти, цитати з творів та історію того, як він ці факти збирав. Під час читання не стає нудно, а в кінці всі лінії сходяться в одну. Військове втручання в Угорщину, ООН, радянська агентура в Німеччині, Пастернак прости господи та Чехословаччина.

Насправді дуже складно розповісти якісь моменти з книги, бо вибачте, але такий нонфік лише варто читати. І сперечатися чи помічати якісь моменти на полях. Маю сумніви, що для українців дії радянської агентури стануть чимось несподіваним, але гарна викладка фактів та часу ніколи не завадить розібратися в смерті одного з найвпливовіших митців 20го століття.