Апостол черні

by Olha Kobylianska

Нинішнє перевидання останнього значного за обсягом і вершинного в ідейно-художньому плані твору Ольги Кобилянської "Апостол черні" здійснено за раритетними публікаціями: в празькому місячнику "Нова Україна" (1926-1928) та книзі, виданій у бібліотеці часопису "Діло" у Львові 1936 року. Роман напрочуд актуальний в умовах української дійсності, а тому цікавий і цінний для сучасного читача.

432 pages, Hardcover

First published January 1, 1928

About the author

A pioneering Ukrainian modernist writer; sister of Yuliian Kobyliansky. A self-educated and well-read woman, her first novellen were written in German, beginning in 1880. From 1891 she lived in Chernivtsi. Her travels and acquaintance with Lesia Ukrainka, Nataliia Kobrynska, Osyp Makovei, Ivan Franko, Vasyl Stefanyk, and Mykhailo Kotsiubynsky changed her cultural and political outlook, and she became involved in the Ukrainian women's movement in Bukovyna and began writing in Ukrainian. Many of her works—including the novels Liudyna (A Person, 1891) and Tsarivna (The Princess, 1895)—have as their protagonists cultured, emancipated women oppressed in a philistine, provincial society; semiautobiographical elements and the influence of the writings of George Sand and Friedrich Nietzsche are evident. A neoromantic symbolist, she depicted the struggle between good and evil and the mystical force of nature (eg, the short story ‘Bytva’ [Battle]), predestination, magic, and the irrational in many of her stories of peasant life and in her most famous novels, Zemlia (Land, 1902) and V nediliu rano zillia kopala (On Sunday Morning She Gathered Herbs, 1909). Her works are known for their impressionistic, lyrical descriptions of nature and subtle psychological portrayals.

Kobylianska's works have been published in many editions and selections. The fullest collections were published in 1927–9 (9 vols) and 1962–3 (5 vols). In 1944 a literary memorial museum dedicated to her was opened in Chernivtsi.

Reviews

[Iryna Khomchuk · Rating 4 out of 5]

Прочитала книгу і захотілося поговорити про... кіно. Точніше, про телесеріали. Українські, високоякісні, цікаві для різного штибу глядачів. Їх дуже не вистачає, а матеріалу-основи для сценаріїв насправді ж — море! От і "Апостол черні" Ольги Кобилянської може стати кіноісторією, яка не тільки збиратиме глядачів біля екрана, а й ознайомить їх з історично-культурними фактами, соціальними нюансами життя в Галичині на початку 20-го століття, національними прагненнями тогочасного українства, які, як не дивно це прозвучить, дуже нагадують сьогоденні. Тобто протягом ста років мало що змінилося... На жаль...

Цей роман, один із останніх творів, написаних Кобилянською, можна назвати сімейною сагою, і це не буде лукавством. Хоча сюжет твору крутиться навколо постаті молодого Юліана Цезаревича, читач потрошку дізнається про життя трьох поколінь цієї української родини. Та й хіба лише її? На поверхню виходить майже весь підспідок і родини поляків Альбінських. Не можу стриматися, аби не сказати (обережно, це може бути спойлером!) про те, що тут також використано традиційний сюжет про заборонене кохання представників ворогуючих родин, яке традиційно ледь не закінчується смертю, натомість — теж традиційно, хоча це радше вже сучасний стиль мелодрам — все завершується геппіендово.

Й отут варто віддати належне Ользі Кобилянській. Бо за нібито типовими сентиментальними сюжетами у неї завжди ховаються глибокі роздуми про важливе. Зазвичай це фемінізм та українство — напрочуд гострі теми для того часу. Усвідомлювати себе українцем, протиставляти польській знаті та німецьким вельможам, заявляти про це вголос — то був свого роду подвиг. Однак те, що до програшу в карти Цезаревича-діда якимось чином спричинилося його українство, як на мене, звучить трохи дивно. Так само дивно звучить і зверхнє ставлення до українців-селян і ремісників. І тут я не поляків маю на увазі, а ту ж українофільську родину: коли Цезаревич-батько, не здавши матури, став годинникарем, його бабуся (та й не лише вона) ой як шкодувала про те, що вони ж були панами, а тепер... Тому й назва твору мене трошки коробить: більшість українців тоді була саме тією черню, котру всі, включно з освіченими українцями на кшталт отця Захарія та Цезаревичів, вважали людьми нижчого ґатунку, про яких згадується лише побіжно (до речі, жодного такого героя, крім дівчинки, яка згубилася, у цьому романі теж немає).

Ще трошки редакторської прискіпливості. Цей роман видавався-перевидавався кілька разів, і щоразу піддавався неавторській редактурі. Тому, напевно, і з'явилися такі недоречності, як сплутані імена пані Цезаревичвої і пані Рибко, лист від Еви, який Зденек передав Юліанові, хоча ніхто не чекав на його приїзд. Та й розповідь Цезаревича-батька про події, свідком яких він не міг бути, однак дослівно передає навіть діалоги, теж викликає сумніви у достеменності сімейної історії... Однак, попри це, читала роман із захопленням: і сюжет тримав у напрузі, і проблематика гостра, і розмірковування про те, що треба зробити для українства, аж надто важливі для нас сьогоднішніх.

[Mariana Gevak · Rating 4 out of 5]

За мовою написання твір давався дуже важко.За проблематикю якось неоднозначно.Ніби й розуміла всі задуми авторки,але моє ставлення до героїв трохи таки відрізнялося від її. От при всьому, я не змогла поставитися до Єви, як до негативної героїні. Для мене це людина, яка чітко знала,чого хоче.Так феміністка,так у пориваннях серця трохи непостійна,але щодо суспільних проблем,свого бачення майбутнього і професії у неї від початку була чітка позиція,на яку чомусь ніхто не хотів звертати уваги.Важко жилося прогресивним жінкам у той час! Натомість Юліан мене трохи дратував отим своїм педантизмом, жертовністю власних інтересів перед зобов'язаннями і т.д... Розумію,що у романі таким би лише захоплюватися, але жити з такою людиною навряд чи легко)
Не дуже зрозуміла,чому саме така назва твору.
Загальне тло роману відкриває завісу на події і настрої, що панували тоді у Буковині і для мене саме це стало найцікавішим у романі і дає поштовх знову заглибитися у історію.

[Антонія · Rating 3 out of 5]

Прочитала половину книги і далі не йде.
Страшенно люблю діалекти, колоритний текст, і взагалі письмо Ольги Кобилянської, але ця книга настільки складна по сюжету, така камерна, що я в ній почуваюся чужою і постійно загубленою. Я зрозуміла, що ніколи не стану членом родини головного героя. А чужі цієї історії не зрозуміють.

[Наталія Клименко · Rating 4 out of 5]

Не можу сказати, що мені було легко читати – мова твору рясніє діалектизмами. Не можу сказати, що ця повість захопила мене з перших сторінок. І не можу сказати, що я буду радити цей твір усім для обов’язкового прочитання. Але! Дочитавши до половини, я заледве відірвалася від книжки. Докладніше тут: http://bit.ly/2HOceqw

[Olia · Rating 5 out of 5]

Вічна класика, прекрасна класика і інша Кобилянська. Дуже мені сподобалось це читання))

[Yuliia Zadnipriana · Rating 5 out of 5]

Мені пощастило завантажити надзвичайно зручне видання цього роману: передмова, упорядкований словник і примітки значно спростили читання цього тексту.
Я читала книгу і повірити чомусь не могла, що читаю Кобилянську. Вона, як правило, асоцюється зі шкільними хрестоматійними творами "Земля" або "Людина". Але тут перед читачем постає повноцінний надзвичайно широкоплановий роман. В центрі твору - історія однієї людини, чиє життя сповнене різноманітних мрій, планів, душевних порухів. На його життєвому шляху йому зустрічається безліч цікавих особистостей. Кожен образ в цьому романі - це втілення певних ідей. Чого варта лише галерея жіночих образів! Не обходиться Ольга Кобилянська в цьому тексті без своєї улюбленої теми - емансипації жінки, що заходить своє втілення у протиставленні жіночих образів, зокрема сестер Юліяна та Еви.
Я не знайшла тут позитивних чи негативних героїй, жоден з них не викликає певної однозначної оцінки. Читання роману - це як перегляд історії. Я дивилась, як жили люди в ті часи, як вони зустрічалися, захохувалися, мріяли, розлучалися, чим жили і як мислили. Відчувається, що ця книга належить до пізньої творчості Ольги Кобилянської, вона якось ближча вже до наступної епохи - початку 20 століття, хоча вивчення творчості письменниці програмово завжди зосереджено на здобутках кінця 19.
Цей роман не залишив в мене якихось надзвичайних вражень чи емоцій, я не можу виокремити з нього щось особливе чи незабутнє. Просто я поглянула на улюблену письменницю інакше, відкрила інший бік її творчості і насолодилась приємним читанням.
До речі, мова тексту принесла мені масу задоволення! Можливо, я не була б така захоплена, аби не мала в своєму покеті зручної функції навігації між примітками і словником, що дозволяє відразу знайти незрозуміле слово, але я просто обожнюю такий виклад літератури!

[Юлія Руднік-Гриньків · Rating 4 out of 5]

Історія, в центрі якої молодий Юліан Цезаревич - син "полкового" годинникаря, людина, життя якої сповнене різноманітних мрій, планів. На його життєвому шляху трапляються різні особистості, кожна з яких утілює певну ідею, несе деякі переконання, які автор хотіла донести читачам.

Виховання усіх представників сім'ї Цезаревичів було спрямоване на загартування волі, формування таких рис, як порядність, терпимість, чесність, рішучість, уміння відповідати за свої вчинки й слова. Вряди-годи така "виправка" характеру, єства призводила до фатальних наслідків.
Обравши свій військовий шлях, замість богослов'я, Юліан стає "апостолом меча".
"— А Україна?
— Вона є. І як ми самі її не запропастимо, то сповняться слова старого Гердера, що пророчив нам ролю нової Греції, завдяки гарному підсонню, веселій вдачі, музиці та родючій землі. ...Твердий, але не для тебе. А коли я вже такий, то цього вимагає наша теперішня доба". Стосовно жіночих персонажів, то тут зустрічаємо прояви фемінізму в образі Еви Захарій - доньки простого, скромного, сільського «апостола черні» о. Захарія. Не дивлячись на переконання оточуючих, їхнє несприйняття її поривань, вона має чітку позицію стосовно свого бачення майбутнього і професії.
В противагу Еві спостерігаємо за сестрами Юліана, які змалку вчаться бути жінкою - берегинею домашнього вогнища.

Через мову, що характерна для Буковини, роман читався важко, іноді доводилось перечитувати речення, щоб зрозуміти його зміст.
Не дивлячись на це й усі любовні лінії, твір зачіпає багато важливих тем і вартий уваги!

[Kris · Rating 3 out of 5]

Наче й добре написано, і герої живі, і ситуації життєві, але... Якби книга була написана в 19-му сторіччі, вона би була "як всі", але в 20-му, після Українки, Хвильового, Коцюбинського книга, написана за канонами Стендаля, вже трохи застаріла...