What do you think?
Rate this book
Скрипниківка
Вірші на зламі епох часто втрачають свою автономність і все більше нагадують щоденники. Що можна знайти в новому поетичному щоденнику Сергія Жадана? 50 і 1 вірш, писані до і після великого вибуху, зібрані разом, поєднані відчуттям мови, яка так болюче зникає, але потім обов’язково повертається. Нанизані на нитку голосу, узалежнені від звучання, вони, ці вірші, лишаються приватною, рваною хронікою двох останніх років – наповнені снігом, співом, правописом, любов’ю.
В художньому оформленні книжки та на обкладинці використані фото Сергія Жадана.
В художньому оформленні книжки та на обкладинці використані фото Сергія Жадана.
144 pages, Hardcover
First published August 12, 2023
11 people are currently reading
172 people want to read
About the author
Serhiy Zhadan
120 books973 followersSerhiy Zhadan (23 August 1974 in Starobilsk, Luhansk region, Ukraine) is a contemporary Ukrainian novelist, writer, essayist, poet, translator, musician and public figure. Among his most notable works are novels Depeche Mode (2004, translated into into English in 2013 by Glagoslav Publications), Anarchy in the UKR (2005, translation into English is yet to come), Voroshilovgrad (2010, translated into into English in 2016 by Deep Vellum Publishing) and Orphanage (2017, translation into English forthcoming in 2020 by Yale University Press) as well as collection of short stories and poems Mesopotamia (2014, English translation by Yale University Press in 2018).
Please note that this English-language profile is intended for all own literary works of Serhiy Zhadan. For works of other authors translated into Ukrainian from a different language by Zhadan, please add both this profile (as a second author) as well as his Ukrainian-language profile: Сергій Жадан (as a third author)
Please note that this English-language profile is intended for all own literary works of Serhiy Zhadan. For works of other authors translated into Ukrainian from a different language by Zhadan, please add both this profile (as a second author) as well as his Ukrainian-language profile: Сергій Жадан (as a third author)
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 32 reviews
January 29, 2025
Czekam na Nobla dla tego pana.
August 14, 2023
Світ тримається на невідчитаних нічних повідомленнях
August 9, 2023
"Всі потребують допомоги, всі потребують співучасті, поезія далі лишається різновидом медицини. Ні, вона не здатна вилікувати, проте здатна повернути надію".
Як приємно тримати в руках нову збірку віршів. Вона складається з двох частин: у першій - вірші, які написані до початку вторгнення, у другій - після. Було цікаво бачити і відчувати, як за цей час змінились самі вірші. Хоча, деякі я і встигла прочитати до цього в інстаграмі пана Сергія. Ця збірка навряд стане найулюбленішою (це місце стійко тримає інша), але мені зараз дуже не вистачало нових чуттєвих віршів.
Як приємно тримати в руках нову збірку віршів. Вона складається з двох частин: у першій - вірші, які написані до початку вторгнення, у другій - після. Було цікаво бачити і відчувати, як за цей час змінились самі вірші. Хоча, деякі я і встигла прочитати до цього в інстаграмі пана Сергія. Ця збірка навряд стане найулюбленішою (це місце стійко тримає інша), але мені зараз дуже не вистачало нових чуттєвих віршів.
August 29, 2023
книжка про прірву, якою стало двадцять четверте лютого; про світ, якого більше немає, і про світ, про який поки що мало що зрозуміло. як пощастило, що є Жадан, здатний все це спостерігати та артикулювати.
September 9, 2023
Ставлю 4, бо мені більше подобається сприймати поезію як фантасмагорію і світогляд, а не як віру і почуття. Якщо не зважати на це, то його вірші дуже потужні.
П.с. Згадки про Христину Соловій є
П.с. Згадки про Христину Соловій є
February 6, 2024
Люблю поезію пана Сергія. Відчутні зміни настрою відносно дат. Трохи страшно було перегортати сторінку до другої частини і читати похмуріші слова. Вони відгукуються і будять різні емоції.
Окреме цікаве рішення- це фотографії. Стіни, залізяччя, кути, за які чіпляється погляд. Дуже подобається шершавість обкладинки.
Окреме цікаве рішення- це фотографії. Стіни, залізяччя, кути, за які чіпляється погляд. Дуже подобається шершавість обкладинки.
August 16, 2023
хтось скаже — це стиль. а я — шо це вже жадан злеегка впадає у самокопіювання. тому 3+
"ніхто не запам'ятає тебе за твоїм мовчанням"
"...радість упізнавати свого за легким поворотом лиця"
October 1, 2023
It’s a very sad and beautiful book. It feels “heavy” but precious, and the more I look at it, the more I am fascinated by its internal structure and rhythm.
Contrary to other Сергій Жадан’s collections of poems, it indicates the date for each poem, and this has a very special meaning here (Сергій Жадан: “Вперше захотілося вказати під віршами дати написання. Оскільки контекст виявився вагомішим за власне текст.”).
It is clearly divided into two parts: “before the Big War” and “during the Big War.” The “before” poems were written in 2021/at the beginning of 2022, and I would hardly believe it if not for the dates. They are full of very particular forebodings that feel eerie today. There is war there already, you can see it clearly. The war as we know it today and had no idea that it would be LIKE THAT before 24.02.2022.
“…І прийде смерть до одного зі ста,
і цей один підійметься і вийде.
Хай буде з нами те, чого не видно.
Хай будуть з нами втримані міста.”
“…Я знав у цьому місті
тисячу книжників,
що носили в кишенях рештки
свинцевого шрифту, розсипану мудрість міста;
міста з поганим опаленням, ніби з поганим зором,
зі слабкими легенями порожніх дворів –
так зимує вітчизна тих, хто збирає докупи
родинний посуд своїх закатованих,
порцелянові згустки звучання вулиць
у зимовому місті.”
“…і страх лишився позаду, мов спалене поле,
час пройнято пам’яттю, як водойму теплом,
слово надія має присмак свинцю,
присмак зимового винограду.”
“…Слухайте, слухайте, перші хоробрі.
Виправдовуйтесь ті, хто вижив.
Знову вперто проводиться обрій.
Знову захищаються віршем.
Тіні з короткими калашами.
Зброя, що проростає травою.
Знову історія не лишає
шансу для втечі з поля бою.”
Etc.
Yes, all this was written before 24.02.22. As if somebody was already filling the poet’s mind with what would be happening very soon, with things that we all could not even imagine and could not quite believe in and comprehend properly when they we really happening…
There are many poems in this first half of the book, a poem every several days, no less than every couple of weeks.
And then they stop.
Сергій Жадан: “Посередині ця книжка надломлюється.”
Yes, no new poems after 24.02.22 and until June 2022 (when, as we remember, we all started breathing a little, to a large extent — thanks to what Сергій Жадан was doing and telling us all this time, thanks to his everyday “над містом майорять наші прапори” and “завтра прокнинемося на один день ближче до нашої перемоги”).
And he starts the “after” poems with this powerful one — reflective, uncertain, and yet bitterly assertive:
“Може, саме тепер і варто почати.
І скільки б не переконував себе, що не час,
що не слід наосліп вимовляти слова,
які не закладено в голос,
яких немає в книгах із минулого життя,
скільки б не захлинався порожнім, безсловесним
повітрям цієї весни, пекучим, безмовним
повітрям літа,
а виходить, що мова сильніша за страх мовчання,
вона має заповнювати собою нагрудні кишені життя,
вона має огортати місця, де збираються люди,
де вони потребують говорити про себе так,
щоби їх відтепер завжди
упізнавали за голосом.
Виходить, що мова, як березнева застуда, сиділа
в наших легенях, обтяжуючи їх, наче одяг на втікачах,
що долають уплав обморожене річище.
Правдоподібно також, що позбавлені голосу, ми не стаємо
чеснішими перед собою в своєму мовчанні.
Так, мовби відмовляємось від права співу в загальному хорі,
боячись сфальшивити, боячись не попасти.
І стоїть тиша за нами, мов незасіяне поле.
І стоїть німота, мов завалені камінням криниці.
Може, саме це – наш острах, наша зневіра
і пояснюють цю несамовиту мовчанку гірких очевидців,
котрі бачили все, котрі мають свідчити,
співом виказуючи убивць,
голосом озиваючи право.
Має вестись сівба опівнічного звуку,
має творитися марево ранкового співу.
Є в цьому всьому тривога.
Оскільки є в цьому всьому вага.”
(15.06.22)
This rhythm of the book is as if another poem, a meta-poem wrapping up everything else and creating a backbone for it.
Сергій Жадан defines this book as a book about the language (thus the title). I would say broader: it's about the voice. Our voice. The voice of a person (people) crushed but not broken. The voice that represents and affirms us. It's very important that the author found his voice again after 24.02.22.
As always, I copied all the poems that I especially liked with the intention of quoting them. And then I understood that there are too many of them for “quoting.” I would be just reprinting almost half of the book. So I won’t. Anyway, there is too much meaning and memory in every one of them to be just listed in a compressed and haphazard way.
I’ll leave here only this one, for example (it’s about love, and people, and country, and hope — everything we have been living for all this time):
“Сніг зігріється у руці.
В країни закінчуються бійці.
Але не закінчується повітря.
І ця западина світла – гостріше ножа,
Але ще непомітна межа,
і смерть ще непомітна.
Просто такі темрява і зима.
Ті, кого ти любиш, знають – усе недарма.
І в смутку їхньому є присмак ожини.
Тому що в слові “смерть” і в слові “любов”
немає спільних звуків, і нам обом
далі з цим жити.
Нам потім розкажуть про сніг.
Розкажуть про всіх юних, усіх ясних,
тих, що встояли між мішанини.
Їх навіть не називали на імена.
Але в них була ця країна, й вона одна
була між ними.
Просто тепер такі холоди.
І той, хто дочитав сюди,
спиниться серед рядка і затихне:
віршІ, наче душі – в них не вірять ті,
хто нічого не втрачав у цьому житті,
хто думає, ніби час – це щось застигле.
Нам із тобою потім скажуть усе.
Але є повітря. І воно всіх нас несе.
І не бійся слухати слова, що ранять.
Це наш час. Це наша перша зима.
Країна нічого не вдіє сама.
І пам’ять кожного з нас – більше, ніж пам’ять.
Хто зможе зігріти ці сніги?
Зима – це відчуття ваги
і відчуття невагомості серед снігу.
Відчуття часу, який перестав бути чужим.
Відчуття вІршів, відчуття ожин,
відчуття твого сміху.
І не закінчується світло згори.
І люди освідчуються, мов приносять дари
тому, хто знає ціну любові.
Країна глибока, ніби плесо ріки.
І дерева стоять, як жінки –
щедрі і гонорові.”
(29.12.22)
The book also contains wonderful photographs (taken by Сергій Жадан himself), and I loved the whole design and cover very much. (The cover is so pleasant to touch and beautifully wistful that I was sure that I was looking at some winter berries. Until I realized that those are actually rusty tacks. Another good thought-provoking metaphor.)
Contrary to other Сергій Жадан’s collections of poems, it indicates the date for each poem, and this has a very special meaning here (Сергій Жадан: “Вперше захотілося вказати під віршами дати написання. Оскільки контекст виявився вагомішим за власне текст.”).
It is clearly divided into two parts: “before the Big War” and “during the Big War.” The “before” poems were written in 2021/at the beginning of 2022, and I would hardly believe it if not for the dates. They are full of very particular forebodings that feel eerie today. There is war there already, you can see it clearly. The war as we know it today and had no idea that it would be LIKE THAT before 24.02.2022.
“…І прийде смерть до одного зі ста,
і цей один підійметься і вийде.
Хай буде з нами те, чого не видно.
Хай будуть з нами втримані міста.”
“…Я знав у цьому місті
тисячу книжників,
що носили в кишенях рештки
свинцевого шрифту, розсипану мудрість міста;
міста з поганим опаленням, ніби з поганим зором,
зі слабкими легенями порожніх дворів –
так зимує вітчизна тих, хто збирає докупи
родинний посуд своїх закатованих,
порцелянові згустки звучання вулиць
у зимовому місті.”
“…і страх лишився позаду, мов спалене поле,
час пройнято пам’яттю, як водойму теплом,
слово надія має присмак свинцю,
присмак зимового винограду.”
“…Слухайте, слухайте, перші хоробрі.
Виправдовуйтесь ті, хто вижив.
Знову вперто проводиться обрій.
Знову захищаються віршем.
Тіні з короткими калашами.
Зброя, що проростає травою.
Знову історія не лишає
шансу для втечі з поля бою.”
Etc.
Yes, all this was written before 24.02.22. As if somebody was already filling the poet’s mind with what would be happening very soon, with things that we all could not even imagine and could not quite believe in and comprehend properly when they we really happening…
There are many poems in this first half of the book, a poem every several days, no less than every couple of weeks.
And then they stop.
Сергій Жадан: “Посередині ця книжка надломлюється.”
Yes, no new poems after 24.02.22 and until June 2022 (when, as we remember, we all started breathing a little, to a large extent — thanks to what Сергій Жадан was doing and telling us all this time, thanks to his everyday “над містом майорять наші прапори” and “завтра прокнинемося на один день ближче до нашої перемоги”).
And he starts the “after” poems with this powerful one — reflective, uncertain, and yet bitterly assertive:
“Може, саме тепер і варто почати.
І скільки б не переконував себе, що не час,
що не слід наосліп вимовляти слова,
які не закладено в голос,
яких немає в книгах із минулого життя,
скільки б не захлинався порожнім, безсловесним
повітрям цієї весни, пекучим, безмовним
повітрям літа,
а виходить, що мова сильніша за страх мовчання,
вона має заповнювати собою нагрудні кишені життя,
вона має огортати місця, де збираються люди,
де вони потребують говорити про себе так,
щоби їх відтепер завжди
упізнавали за голосом.
Виходить, що мова, як березнева застуда, сиділа
в наших легенях, обтяжуючи їх, наче одяг на втікачах,
що долають уплав обморожене річище.
Правдоподібно також, що позбавлені голосу, ми не стаємо
чеснішими перед собою в своєму мовчанні.
Так, мовби відмовляємось від права співу в загальному хорі,
боячись сфальшивити, боячись не попасти.
І стоїть тиша за нами, мов незасіяне поле.
І стоїть німота, мов завалені камінням криниці.
Може, саме це – наш острах, наша зневіра
і пояснюють цю несамовиту мовчанку гірких очевидців,
котрі бачили все, котрі мають свідчити,
співом виказуючи убивць,
голосом озиваючи право.
Має вестись сівба опівнічного звуку,
має творитися марево ранкового співу.
Є в цьому всьому тривога.
Оскільки є в цьому всьому вага.”
(15.06.22)
This rhythm of the book is as if another poem, a meta-poem wrapping up everything else and creating a backbone for it.
Сергій Жадан defines this book as a book about the language (thus the title). I would say broader: it's about the voice. Our voice. The voice of a person (people) crushed but not broken. The voice that represents and affirms us. It's very important that the author found his voice again after 24.02.22.
As always, I copied all the poems that I especially liked with the intention of quoting them. And then I understood that there are too many of them for “quoting.” I would be just reprinting almost half of the book. So I won’t. Anyway, there is too much meaning and memory in every one of them to be just listed in a compressed and haphazard way.
I’ll leave here only this one, for example (it’s about love, and people, and country, and hope — everything we have been living for all this time):
“Сніг зігріється у руці.
В країни закінчуються бійці.
Але не закінчується повітря.
І ця западина світла – гостріше ножа,
Але ще непомітна межа,
і смерть ще непомітна.
Просто такі темрява і зима.
Ті, кого ти любиш, знають – усе недарма.
І в смутку їхньому є присмак ожини.
Тому що в слові “смерть” і в слові “любов”
немає спільних звуків, і нам обом
далі з цим жити.
Нам потім розкажуть про сніг.
Розкажуть про всіх юних, усіх ясних,
тих, що встояли між мішанини.
Їх навіть не називали на імена.
Але в них була ця країна, й вона одна
була між ними.
Просто тепер такі холоди.
І той, хто дочитав сюди,
спиниться серед рядка і затихне:
віршІ, наче душі – в них не вірять ті,
хто нічого не втрачав у цьому житті,
хто думає, ніби час – це щось застигле.
Нам із тобою потім скажуть усе.
Але є повітря. І воно всіх нас несе.
І не бійся слухати слова, що ранять.
Це наш час. Це наша перша зима.
Країна нічого не вдіє сама.
І пам’ять кожного з нас – більше, ніж пам’ять.
Хто зможе зігріти ці сніги?
Зима – це відчуття ваги
і відчуття невагомості серед снігу.
Відчуття часу, який перестав бути чужим.
Відчуття вІршів, відчуття ожин,
відчуття твого сміху.
І не закінчується світло згори.
І люди освідчуються, мов приносять дари
тому, хто знає ціну любові.
Країна глибока, ніби плесо ріки.
І дерева стоять, як жінки –
щедрі і гонорові.”
(29.12.22)
The book also contains wonderful photographs (taken by Сергій Жадан himself), and I loved the whole design and cover very much. (The cover is so pleasant to touch and beautifully wistful that I was sure that I was looking at some winter berries. Until I realized that those are actually rusty tacks. Another good thought-provoking metaphor.)
May 29, 2025
Книги Meridian Czernowitz завжди були гарними, однак ця — цілковитий витвір мистецтва. Сергій Вікторович знову суттєво доклався до оздоблення, яке дійсно падає в око. А тактильні відчуття від обкладинки суперприємні.
Цікаво спостерігати, як від часу до повномасштабного вторгнення лексика та атмосфера збірки видозмінюються. Поступово перетікаючи до тихого жалю за дітей, землю і переосмислення смерті як такої.
Цікаво спостерігати, як від часу до повномасштабного вторгнення лексика та атмосфера збірки видозмінюються. Поступово перетікаючи до тихого жалю за дітей, землю і переосмислення смерті як такої.
November 19, 2025
Чудова, як на мене недооцінена збірка. Багато пишуть про різницю у віршах до і після 24.02, але мене вразила єдність наративу і пророчість віршів 2021 року, бо саме в них прозвучав навіть сам вираз «велика війна».
August 20, 2023
"Час вимірюється не годинами -
Вимірюється теплом і надією".
"Але кому потрібен вірш про безсмертя,
Якщо там немає нічого про тебе".
Вимірюється теплом і надією".
"Але кому потрібен вірш про безсмертя,
Якщо там немає нічого про тебе".
September 17, 2023
«Ми озвучені нашою мовою, як небеса птаством, ми виховані нею, ми маємо її, аби говорити про своє кохання і свою ненависть, про свої страхи і свою віру, ми нею названі й пояснені.»
July 28, 2024
Все ж нічого кращого за Життя Марії у Сергія досі не вийшло 😏
September 27, 2023
"Всі потребують допомоги, всі потребують співучасті, поезія далі лишається різновидом медицини. Ні, вона не здатна вилікувати, проте здатна повернути надію."
December 1, 2024
Зроблю щиросердний камінгаут і зізнаюся, що моє знайомство із творчістю Сергія Жадана розпочалося саме зараз із “Скрипниківки”, яку мені подарували.
Вважаю, що у цій збірці поезій кожен знайде щось для себе. Не дарма під написаними віршами всюди можна зауважити дату. Таким чином, легко прослідковується зміна настрою з 2021 по 2023 р., підіймаючи в основному тематику мови, при цьому переплітаючи її із темами смерті, душевного болю, пам’яті, любові та кохання. Мова трансформується, обʼєднує навколо себе, видозмінюється, а її вага щоразу збільшується.
Поділюся занотованими рядками зі «Скрипниківки»:
“Тиша свідчить про те,що мова має кордони,
Що нами керують нами вигадані заборони…”
“Не бійся, мова не зрадить тебе,
коли ти захочеш пояснити,
чому в нас із тобою немає шансів,
не бійся, мова пояснить, чому ми ходимо мороком,
не в змозі відірватися одне від одного,
чому нас лякає наша взаємна залежність,
чому нас вибішує наша взаємна віддаленість.”
“Якщо ти мовчиш, я скажу замість тебе: зло не є чимось неназваним та безіменним, зло має форму і зміст, яких ти йому надав.”
Для довідки: Скрипниківка (або ж Харківський правопис чи правопис Голоскевича) - затверджений 06.09.1928 р. українським державним діячем Миколою Скрипником новий правопис української мови. Доленосна подія, оскільки тоді на офіційному рівні було закріплено єдиний правопис.
Вважаю, що у цій збірці поезій кожен знайде щось для себе. Не дарма під написаними віршами всюди можна зауважити дату. Таким чином, легко прослідковується зміна настрою з 2021 по 2023 р., підіймаючи в основному тематику мови, при цьому переплітаючи її із темами смерті, душевного болю, пам’яті, любові та кохання. Мова трансформується, обʼєднує навколо себе, видозмінюється, а її вага щоразу збільшується.
Поділюся занотованими рядками зі «Скрипниківки»:
“Тиша свідчить про те,що мова має кордони,
Що нами керують нами вигадані заборони…”
“Не бійся, мова не зрадить тебе,
коли ти захочеш пояснити,
чому в нас із тобою немає шансів,
не бійся, мова пояснить, чому ми ходимо мороком,
не в змозі відірватися одне від одного,
чому нас лякає наша взаємна залежність,
чому нас вибішує наша взаємна віддаленість.”
“Якщо ти мовчиш, я скажу замість тебе: зло не є чимось неназваним та безіменним, зло має форму і зміст, яких ти йому надав.”
Для довідки: Скрипниківка (або ж Харківський правопис чи правопис Голоскевича) - затверджений 06.09.1928 р. українським державним діячем Миколою Скрипником новий правопис української мови. Доленосна подія, оскільки тоді на офіційному рівні було закріплено єдиний правопис.
November 28, 2023
“Нам із тобою потім скажуть усе.
Але є повітря. І воно всіх нас несе.
І не бійся слухати слова, що ранять.
Це наш час. Це наша перша зима.
Країна нічого не вдіє сама.
І пам´ять кожного з нас - більше, ніж пам´ять.”
Дуже вчасна, на зламі думок/подій/дій, оспівана мова, де дочитавши до кінця, хочеться одразу читати спочатку.
Дати підсилюють тексти сильно, нагадують те, що неможливо забути💔
Але є повітря. І воно всіх нас несе.
І не бійся слухати слова, що ранять.
Це наш час. Це наша перша зима.
Країна нічого не вдіє сама.
І пам´ять кожного з нас - більше, ніж пам´ять.”
Дуже вчасна, на зламі думок/подій/дій, оспівана мова, де дочитавши до кінця, хочеться одразу читати спочатку.
Дати підсилюють тексти сильно, нагадують те, що неможливо забути💔
May 1, 2024
Місцями (особливо в першій частині) складалося враження ніби Сергій Вікторович через силу пише, але загалом непогано.
November 5, 2023
Мені здалася надто абстрактною, або ж просто не для мене. Писати конкретніше напевно ще складніше. Та все ж чудово що така книга зʼявилась.
Read
August 28, 2023ʼчому я, залишений сам на сам зі своїм гнівом,
далі прошу в тебе дозволу ненавидіти,
чому ти нас стримуєш у нашому праві не копати собі могили?ʼ
далі прошу в тебе дозволу ненавидіти,
чому ти нас стримуєш у нашому праві не копати собі могили?ʼ
December 23, 2023
Ну… Жадан геній.
April 7, 2024
красиво, ніжно та дуже інтимно, але, особисто мені, якесь надто незрозуміле та далеке.
December 10, 2023
📍Жанр: поезія.
.
.
📖"Скрипнікиківка" — 50 і 1 вірш, присвячені прекрасній, сильній, багатостраждальній, вічній мові.
⠀
▫️Саме тому і назва у збірки саме така, бо скрипниківка — це правопис української мови, ухвалений 1928 року президією Правописної комісії після обговорення на Всеукраїнській правописній конференції.
.
.
💬І тепер щороку мусиш згадувати початок весни.
Коли сонце на схилах, коли дим із низини,
коли тиша стає чутливою, ніби ртуть,
коли люди одне від одного назавжди йдуть.
.
.
▫️А ще ці вірші про українські міста, про людей...
.
.
💬Ах, ці міста, забуті богом міста —
ніжні, як виноградники по зимі.
Нас в цих містах вимучує самота.
Єдине, що тішить:
ми в цій самоті не самі.
.
.
▫️... і, авжеж, про любов.
.
.
💬Лише серед цього розлому, коли відходить минуле,
мов берег у темряву, лише серед огрому
терпіння
з'являється присмак любові до того,
шо робило тебе доречним
цієї весни, таким зрозумілим, чітким,
поставленим проти сонця,
висвітленим на вітрі.
.
.
▫️Вірші Сергія Жадана завжди торкаються мого серця, мурахами пробігають по шкірі. Потужні і сповнені краси, гучні та ніжні.
.
.
💬Буде така мить, коли ти зважишся,
зірвешся з місця, вихопишся з тиші, яка обступає і тисне.
Що тебе примушує злитися й посміхатися всі ці дні?
Мій голос,висвітлений літнім сонцем.
.
.
📖"Скрипнікиківка" — 50 і 1 вірш, присвячені прекрасній, сильній, багатостраждальній, вічній мові.
⠀
▫️Саме тому і назва у збірки саме така, бо скрипниківка — це правопис української мови, ухвалений 1928 року президією Правописної комісії після обговорення на Всеукраїнській правописній конференції.
.
.
💬І тепер щороку мусиш згадувати початок весни.
Коли сонце на схилах, коли дим із низини,
коли тиша стає чутливою, ніби ртуть,
коли люди одне від одного назавжди йдуть.
.
.
▫️А ще ці вірші про українські міста, про людей...
.
.
💬Ах, ці міста, забуті богом міста —
ніжні, як виноградники по зимі.
Нас в цих містах вимучує самота.
Єдине, що тішить:
ми в цій самоті не самі.
.
.
▫️... і, авжеж, про любов.
.
.
💬Лише серед цього розлому, коли відходить минуле,
мов берег у темряву, лише серед огрому
терпіння
з'являється присмак любові до того,
шо робило тебе доречним
цієї весни, таким зрозумілим, чітким,
поставленим проти сонця,
висвітленим на вітрі.
.
.
▫️Вірші Сергія Жадана завжди торкаються мого серця, мурахами пробігають по шкірі. Потужні і сповнені краси, гучні та ніжні.
.
.
💬Буде така мить, коли ти зважишся,
зірвешся з місця, вихопишся з тиші, яка обступає і тисне.
Що тебе примушує злитися й посміхатися всі ці дні?
Мій голос,висвітлений літнім сонцем.
August 7, 2024
Збірка "Скрипниківка" - це 51 вірш, написаний в 2021-2022 роках, і вона ділиться на дві частини - до вторгнення та після. І мене це трохи здивувало, бо саме в першій частині я зустрічала більше громадянської лірики, ніби передчуття великої війни (найбільше мені відгукнувся вірш про сільського вчителя та сільського священника).
Натомість в другій частині більше інтимної лірики. Тут дуже погоджуюся з бітом Сергія Чиркова з останнього його сольника про те, що Христина Соловій вкрала в нас Жадана. Бо коли ми читаємо його вірші, присвячені невідомій нам, якійсь метафоричній Жінці - це одне, а коли ми можемо співставити таймлайни і зробити висновки щодо того, ким вірш ймовірно був натхненний, це трошечки псує сприйняття (принаймні, мені).
Багато віршів в обох частинах присвячені саме мові, зокрема назва збірки на це натякає.
Дуже і дуже часто в поезії постає образ снігу - поет згадує його наближення, використовує його як декорацію або перешкоду, оспівує його історію, тощо.
До речі, в збірці не лише вірші, а і фото, зроблені Жаданом. Переважно це якісь якісь фрагменти мезанізмів, стін, вікон, і вони класно додають атмосфери.
Більше відгуків: https://t.me/kseniia_reads
Натомість в другій частині більше інтимної лірики. Тут дуже погоджуюся з бітом Сергія Чиркова з останнього його сольника про те, що Христина Соловій вкрала в нас Жадана. Бо коли ми читаємо його вірші, присвячені невідомій нам, якійсь метафоричній Жінці - це одне, а коли ми можемо співставити таймлайни і зробити висновки щодо того, ким вірш ймовірно був натхненний, це трошечки псує сприйняття (принаймні, мені).
Багато віршів в обох частинах присвячені саме мові, зокрема назва збірки на це натякає.
Дуже і дуже часто в поезії постає образ снігу - поет згадує його наближення, використовує його як декорацію або перешкоду, оспівує його історію, тощо.
До речі, в збірці не лише вірші, а і фото, зроблені Жаданом. Переважно це якісь якісь фрагменти мезанізмів, стін, вікон, і вони класно додають атмосфери.
Більше відгуків: https://t.me/kseniia_reads
August 24, 2023
Дуже особлива збірка, а інакшою вона і бути не могла. Для всіх віршів проставлені дати, тільки от це було геть необов'язково. Кожен, хто переживав попередні роки так само як і більшість українців, з легкістю вгадає, а радше відчує, зміну напруги, емоцій, почуттів, які суголосні дням, місяцям, рокам прожитих і пережитих нами. Любов — це наше все. Однозначно лишається в моїй бібліотеці.
P.S. Всі вірші Скрипниківки Сергій робить доступними на своєму патреоні — рекомендую долучатися.
Коли так багато світла
народжується
від простого
промовляння
імен,
коли серце відчувається
так гостро,
ніби воно не просто б’ється.
А б’ється з кимось.
Б’ється за тебе.
P.S. Всі вірші Скрипниківки Сергій робить доступними на своєму патреоні — рекомендую долучатися.
August 4, 2025
Ця збірка буквально свідчить про зміни. У всьому і всіх.
Поезія 23го виструнчена, у ній безліч сенсів, мотивів, підтексту, багато любові, віри і життя, до цього ж ніби висіяна в повітрі, підвішена до хмар, в очікуванні й передбачанні.
Тут "до" і "після", тут про щось одне, а часом і єдине (жінка), про щось спільне й відтворюване (мова), про багатостраждальне (міста), про пам'ять, вірність, влучність і уміння говорити, не називаючи. Є слова, які перетікають з одного вірша в той, що через сторінку чи й дві. Псалми добре тримають збірку, ніби її нитки.
Дуже доречні фотографії.
Обкладинка — тактильна насолода.
Поезія 23го виструнчена, у ній безліч сенсів, мотивів, підтексту, багато любові, віри і життя, до цього ж ніби висіяна в повітрі, підвішена до хмар, в очікуванні й передбачанні.
Тут "до" і "після", тут про щось одне, а часом і єдине (жінка), про щось спільне й відтворюване (мова), про багатостраждальне (міста), про пам'ять, вірність, влучність і уміння говорити, не називаючи. Є слова, які перетікають з одного вірша в той, що через сторінку чи й дві. Псалми добре тримають збірку, ніби її нитки.
Дуже доречні фотографії.
Обкладинка — тактильна насолода.
November 14, 2023
Особисто мені поезія дається важко, схоже я втратила поетичність ще в дитинстві. Ще важче дається читати вірші, які на мій погляд мали б римуватися. Але попри все це, образи, які виринають у цій збірці заслуговують на похвалу за оригінальність, за романтичність і місцями за смуток. Мова у цій збірці жвава і водночас не надто складна, так ніби автор намагається переконати нас у красі мови, але при цьому не відлякати снобізмом.
June 12, 2025
szokujący jest talent Żadana, szokujące jest jego wyczucie językowe i delikatność, szokująca jest ta wrażliwość i patrzenie na świat, szokujące jest to, jak odczuwalny jest przeskok między poezją przed i poezją po. czytanie Żadana boli tak, jak boli poezja traktująca o doświadczeniu wojennym autorstwa Herberta czy Różewicza. to jest ta liga, ten poziom.
August 30, 2024
Дуже щемка збірка, посеред якої проходить поділ на «до» і «після» повномасштабного вторгнення. Завдяки тому, що кожен вірш із датою написання, проводиш паралелі та зчитуєш контексти. Тут про мову, міста, смерть і памʼять. Тут про життя 💔
December 25, 2023
Навіть не знає чи збірка хороша, бо не римовані вірші я оцінити не можу. Це дуже не моє. Було небагато римованих, які сподобались
January 1, 2024
"Навіть якщо це не про любов — це все одно про любов"
Displaying 1 - 30 of 32 reviews