What do you think?
Rate this book
Nina Pankowicz #1
Tajemnica diabelskiego kręgu
PRL, lata 50., na Ziemię zstępują anioły. Jednak nie każdy zostaje wybrany przez anioły i zaproszony przez nie na tajemnicze wakacje w klasztorze znajdującym się w niewielkiej miejscowości Markoty. Tak się składa, że przydarzyło się to trzynastoletniej Ninie. Nie bardzo wie jednak, dlaczego – jest przecież bardzo zwyczajną dziewczyną. Czy aby na pewno?
544 pages, Paperback
First published November 6, 2013
16 people are currently reading
658 people want to read
About the author
Anna Kańtoch
66 books155 followersPolish writer. She graduated from the Faculty of Oriental Studies at Jagiellonian University with a specialization in Arab Studies. After graduation she came back to Katowice, where now she works in tourist office. Member of a Silesian Fantasy Club. She made her debut in April 2004 with a short story Diabeł na wieży, which was published in a Science Fiction magazine. She was writing movie and book reviews for web magazine Avatarae. Today she writes for Esensja. In July 2005, her short stories about Domenic Jordan were published in a collection entitled Diabeł na wieży by Fabryka Słów Publishing. Her full lengh book debut was a novel Miasto w zieleni i błękicie.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 68 reviews
August 17, 2022
Готичний жахастик. Якби мене попросили коротко охарактеризувати цей роман, я б обрав такий варіант. Але, насправді, це і герметичний детектив, і альтернативна історія. Останньої менше, але, все ж, дія відбувається в ПНР 1953 р., причому на Землю (чи лише Польщу - ми так і не дізнаємося) впали янголи. Так, прекрасні істоти з крилами, а комуністи кинулися їх переслідувати. І в мене асоціація з цими янголами була одна на початку - "Старигань із крилами Маркеса". Десь такі самі янголи в плані розходження очікувань та дійнсості.
Одразу попереджу, що через перший розділ треба буквально продертися, бо там дія в реальному часі помережана фоешбеками. Причому епізоди доволі короткі - по 1-2 сторінки. І, насправді, з флешбеків міг скластися окремий розділ, а тому наче читаєш результат роботи лінивих складальників, які просто "перемішали" два розділи - і зробили один.
Але коли ви здолали перший розділ, то далі... Далі починається готично-містична історія. Вона неймовірно шикарно виписана. 13 дітей, закритих в монастирі, який відрізаний від решти світу, бо мешканці містечка поруч просто не пам'ятають про існування монастиря. Таємничий янгол, який зібрав всіх дітей, а також не дуже зарадна опікунка, яка сама потребує опіки. І двоє слуг - водій та куховарка. Остання не вміє куховарити, а водій має дуже нерозбірливе мовлення, але переважно мовчить.
В першу ж ніч зникає хлопець - з 13-ти. І ви готуєтеся до історії в стилі Агати Крісті, але все стає ще більш лавкрафтіанською. Барва з позамежжя світу - ось на що подібне Зло, яке намагається знищити головних героїв. Але хто є носієм цього зла? Хтось із 12-ти дітей? Чи це Зло знаходиться ззовні? І чому ж в цьому місці зібрано цих 13 дітей? А місцева художниця за кілька років до того намалювала картини, які до болю нагадують той кошмар, в який зараз потрапили діти?
Авторка поступово нагнітає атмосферу. Лавкрафтіансько майстерно. Загалом, нічого жахливого не відбувається, але ми розуміємо, що звичний лад розпадається, що він тонка плівка, крізь яку от-от прорверться щось жахливе.
І якби в такому ж стилі роман розгортався до самісінького фіналу, то все було б чудово. На жаль, фінальна битва вийшла змазаною і зовсім не моторошною. В ній бракувало й певної продуманості. Наприклад, що головні герої та героїні перемагають зло завдяки своїм хитрощам, винахідливості тощо. І авторка впадає в крайність надмірного пояснення вигаданого світу - і пояснює, чому на Землю впали янголи. Якби це залишалося за завісою таємниці - сюжет не постраждав би, а от надмірні пояснення все "розчакловують". Тут Лавкрафт (пізній) більше мав хисту: нехай фантазія аудиторії працює замість автора.
Але загалом твір вийшов атмосферний, захоплюючим та цікавим.
П.С. А от українським рев'ю на goodreads, в яких цьому роману виставлено 1 чи 2 зірочки, не варто вірити. На жаль, в них критикують роман за помилки, яких там нема. Вся справа в уважності читання. В тексті всі загадки пояснені, на добре це чи на зле
Одразу попереджу, що через перший розділ треба буквально продертися, бо там дія в реальному часі помережана фоешбеками. Причому епізоди доволі короткі - по 1-2 сторінки. І, насправді, з флешбеків міг скластися окремий розділ, а тому наче читаєш результат роботи лінивих складальників, які просто "перемішали" два розділи - і зробили один.
Але коли ви здолали перший розділ, то далі... Далі починається готично-містична історія. Вона неймовірно шикарно виписана. 13 дітей, закритих в монастирі, який відрізаний від решти світу, бо мешканці містечка поруч просто не пам'ятають про існування монастиря. Таємничий янгол, який зібрав всіх дітей, а також не дуже зарадна опікунка, яка сама потребує опіки. І двоє слуг - водій та куховарка. Остання не вміє куховарити, а водій має дуже нерозбірливе мовлення, але переважно мовчить.
В першу ж ніч зникає хлопець - з 13-ти. І ви готуєтеся до історії в стилі Агати Крісті, але все стає ще більш лавкрафтіанською. Барва з позамежжя світу - ось на що подібне Зло, яке намагається знищити головних героїв. Але хто є носієм цього зла? Хтось із 12-ти дітей? Чи це Зло знаходиться ззовні? І чому ж в цьому місці зібрано цих 13 дітей? А місцева художниця за кілька років до того намалювала картини, які до болю нагадують той кошмар, в який зараз потрапили діти?
Авторка поступово нагнітає атмосферу. Лавкрафтіансько майстерно. Загалом, нічого жахливого не відбувається, але ми розуміємо, що звичний лад розпадається, що він тонка плівка, крізь яку от-от прорверться щось жахливе.
І якби в такому ж стилі роман розгортався до самісінького фіналу, то все було б чудово. На жаль, фінальна битва вийшла змазаною і зовсім не моторошною. В ній бракувало й певної продуманості. Наприклад, що головні герої та героїні перемагають зло завдяки своїм хитрощам, винахідливості тощо. І авторка впадає в крайність надмірного пояснення вигаданого світу - і пояснює, чому на Землю впали янголи. Якби це залишалося за завісою таємниці - сюжет не постраждав би, а от надмірні пояснення все "розчакловують". Тут Лавкрафт (пізній) більше мав хисту: нехай фантазія аудиторії працює замість автора.
Але загалом твір вийшов атмосферний, захоплюючим та цікавим.
П.С. А от українським рев'ю на goodreads, в яких цьому роману виставлено 1 чи 2 зірочки, не варто вірити. На жаль, в них критикують роман за помилки, яких там нема. Вся справа в уважності читання. В тексті всі загадки пояснені, на добре це чи на зле
June 1, 2021
O to, że Anna Kańtoch pisać potrafi byłam spokojna, bo miałam już okazję wcześniej się o tym przekonać przy okazji lektury jej dwóch bardzo dobrych kryminałów. Jednak i tym razem - jak to zawsze u mnie bywa z młodzieżówkami - nie sięgałam po „Tajemnicę Diabelskiego Kręgu” bez obaw. Na szczęście i tym razem Kańtoch mnie nie zawiodła i jej powieść jest kompletnie pozbawiona wszystkiego tego, co w literaturze YA tak bardzo mi przeszkadza. Zamiast infantylnych bohaterów mamy młodzież dojrzalszą i rezolutniejszą od niejednego dorosłego, dialogi są nad wyraz błyskotliwe i pełne ciętych ripost, a problemów z jakimi borykają się nastoletni bohaterowie w żadnym wypadku nie można nazwać dziecinnymi i niepoważnymi.
W ogóle trudno mi rozpatrywać „Tajemnicę Diabelskiego Kręgu” jako młodzieżówkę, bo szczerze powiedziawszy z tym gatunkiem powieść łączy jedynie wiek bohaterów. Kańtoch bowiem napisała rasowy horror, który momentami potrafi nieźle przerazić i dorosłego czytelnika. Dodatkowo pomimo nagromadzenia często wykorzystywanych przez autorów grozy elementów - małe miasteczko, ponury opuszczony klasztor, w którym zbiera się niewielka grupa osób, niewytłumaczalne zjawiska - to jest to nadzwyczaj oryginalna historia. Autorka zgrabnie wystrzega się sztampowości i swoją historią zaskakuje czytelnika na każdym kroku. Wprawdzie największy twist częściowo udało mi się przewidzieć, ale ilu innych rozwiązań i poczynań postaci zupełnie się niespodziewalam!
Niesamowicie wciągająca była to historia, strony przewracały się same i tylko przy końcówce zaczęłam się lekko nudzić i trochę musiałam się zmuszać do czytania. Ale tu muszę uprzedzić, że ja w ogóle ostatnio mam problem z grubymi książkami i w 9 na 10 przypadków finałowe rozdziały czyta mi się dużo gorzej i praktycznie je wymęczam na siłę. W przypadku „Tajemnicy” odniosłam wrażenie, że końcówka była zbyt rozwlekła i przegadana, na siłę rozciągnięta i dużo lepiej wypadłaby gdyby skrócić ją o połowę.
Nieciekawe zakończenie trochę zatarło wcześniejsze bardzo dobre wrażenie z lektury i odrobinę wpłynęło negatywnie na mój całościowy odbiór książki, ale i tak jestem jak najbardziej zadowolona z czasu spędzonego z kolejną książka Kańtoch i bardzo możliwe, że kiedyś sięgnę po kolejne tomy tej trylogii.
instagram
W ogóle trudno mi rozpatrywać „Tajemnicę Diabelskiego Kręgu” jako młodzieżówkę, bo szczerze powiedziawszy z tym gatunkiem powieść łączy jedynie wiek bohaterów. Kańtoch bowiem napisała rasowy horror, który momentami potrafi nieźle przerazić i dorosłego czytelnika. Dodatkowo pomimo nagromadzenia często wykorzystywanych przez autorów grozy elementów - małe miasteczko, ponury opuszczony klasztor, w którym zbiera się niewielka grupa osób, niewytłumaczalne zjawiska - to jest to nadzwyczaj oryginalna historia. Autorka zgrabnie wystrzega się sztampowości i swoją historią zaskakuje czytelnika na każdym kroku. Wprawdzie największy twist częściowo udało mi się przewidzieć, ale ilu innych rozwiązań i poczynań postaci zupełnie się niespodziewalam!
Niesamowicie wciągająca była to historia, strony przewracały się same i tylko przy końcówce zaczęłam się lekko nudzić i trochę musiałam się zmuszać do czytania. Ale tu muszę uprzedzić, że ja w ogóle ostatnio mam problem z grubymi książkami i w 9 na 10 przypadków finałowe rozdziały czyta mi się dużo gorzej i praktycznie je wymęczam na siłę. W przypadku „Tajemnicy” odniosłam wrażenie, że końcówka była zbyt rozwlekła i przegadana, na siłę rozciągnięta i dużo lepiej wypadłaby gdyby skrócić ją o połowę.
Nieciekawe zakończenie trochę zatarło wcześniejsze bardzo dobre wrażenie z lektury i odrobinę wpłynęło negatywnie na mój całościowy odbiór książki, ale i tak jestem jak najbardziej zadowolona z czasu spędzonego z kolejną książka Kańtoch i bardzo możliwe, że kiedyś sięgnę po kolejne tomy tej trylogii.
November 11, 2018
“Таємницю покинутого монастиря” мені порекламувала людина, чиєму смаку я довіряю, але я все одно не чекала, що підліткова книжка мені аж так сподобається. Ні-ні, вона не є якимсь ідеальним читанням (більше того, польська письменниця торкається кількох настільки дражливих тем, що їх можна сміливо зарахувати до болючих), але кілька моментів з легкістю завоювали мою перегодовану фентезятинкою прихильність.
По-перше, “Таємниця” – це такий чесний пригодницький роман, що давно подібне не траплялося. По-своєму дуже олдскульний, з багатьма обов’язковими елементами жанру і традиційними “назвами-спойлерами” до кожного розділу. Але з оцією традиційністю Анна Каньтох заграє цілком постмодерново. З одного боку, її героїня є поціновувачкою жанрової класики, що дозволяє із задоволенням погратися в ненав’язливу інтертекстуальність. З іншого – ця головна героїня все ж таки дівчинка, а не відважний, ну, як, ну не знаю, Джим чи Дік у вакуумі, і це має свій ефект. Ніна взагалі на диво адекватна ситуації. Вона розумна й спостережлива, не чужа авантюрності, але уявлення про життя у неї здебільшого теоретичні (з тих-таки пригодницьких книжок та мистецтвознавчих енциклопедій), бона боїться, їй хочеться на ручки, їстоньки, і щоби хтось дорослий негайно прибрав усю бяку. Таких дорослих нема? Ну, що ж, доведеться все самим.
Додатковим харАктерним смаколиком тут є сумніви. Ніна сумнівається, що вона гідна потрапити до такої компанії. Ніна сумнівається, що її віра достатньо міцна, щоби довіритися янголам, які щось мудрують. Ніна сумнівається, що саме вона є обраною. Але в глибині душі хоче нею бути. Але боїться, що не подужає. Але… Але звичайною дитиною бути спокійніше, аж надто, коли хочеться на ручки. Тож з головною героїнею тут все добре (це якщо подібні героїні не дратують). З іншими трохи гірше. По-перше, бо їх забагато. Тільки ключових підлітків тринадцятеро – та, рани Божі, я їх не одразу навчилася розрізняти між собою, особливо, якщо зважити на те, що в кількох сценах фігурував то Тимек, то Томек, і я сотню сторінок мучилася, то один хлопець чи два (один). По-друге, більшість з героїв – типажі-функції, тому їм складно співчувати, коли все сходить пси. Згодом з’ясувалося, що це не зовсім баг, а цілком собі свідома фіча, ну, але яке вже вийшло.
По-друге, “Таємниця” – це готика. От готика-готика, прекрасна в своїй непідробній прозорій чистоті. Покинутий (неоготичний, ага) монастир, численні тає… ні, не так, Таємниці, підвали, божевільні, картини, які промовляють до уважних спостерігачів, джерело лавкрафтіанського жаху у занедбаному саду, недостовірні (майже всі) оповідачі, загрозливі грози, в живих, мабуть, має залишитися тільки один, гуркіт і тріскіт серед ночі, каплиця, де ніхто не молиться, й загублена крипта… Коротше кажучи, – майже повний набір. І знову цілком свідомий. Ніна – читачка просунута, вона навіть “Монаха” читала. Схиляюся перед дитиною, я з аж такої класики тільки “Замок Отранто” подужала. І от воно все таке начебто підліткове, але Анна Каньтох вправно нагнітає атмосферу повзучого сірого божевілля, і деякі сторінки тут – цілком собі переконливий горор. Тільки прикінцеве сюжетне пояснення мене трішки засмутило. До мотивації янголів – жодних питань, ок мотивація, а от походження їхнє… От нащо було псувати мою кришталеву готичку таким жанровим міксом? І тут постмодерн. Ну нехай. Бо сама по собі ідея багата і на наступні книжки її стане.
По-третє, “Таємниця покинутого монастиря” має дуже своєрідну психологічну складову. Про Ніну і її сумніви я вже розповідала. Але наскрізна тема тут не тільки віра в себе чи віра в Бога. (От якраз все, що стосується природи віри і природи янголів – найчутливіше місце в тексті. Мені зайшло добре, дуже цікаво було, що таке-от пишуть просто в нас на очах у сучасній Польщі, але і розвиток сюжету, і міркування Ніни більш чутливих до проблематики людей можуть неприємно зачепити.) Тут ще є безсмертна проблема протистояння особистості і колективу. І на такому матеріалі – це абсолютно прекрасно. Пострадянські навички читання між рядків нам кажуть: коли людина опирається “комуністичному” колективу – це добре. “Ага!” – радісно каже нам роман, і от уже Ніна змушена протистояти не совєтам, а своїм же одноліткам, при чому виступати з позицій безбожної єретички, котра сумнівається в пресвятих янголах, які от-от і врятують нам Польщу. Ніні не вірять, Ніну зневажають, над Ніною сміються і погрожують фізичною розправою. “Таємниця” – це ще й книжка про “лагідне” підліткове цькування формату “Ми ж лише для твого блага!”, про коліщатка тоталітарної секти, про (авто)газлайтинг – “Може, це я все неправильно розумію?”. Якби авторка докрутила цю тему до логічного завершення – вийшло би дуже круто, але не по-підлітковому, і продовжень би у книжки не було. Але і так вийшло і взагалі цікаво, і з педагогічної точки зору.
Розширену версію відгуку можна прочитати за посиланням.
По-перше, “Таємниця” – це такий чесний пригодницький роман, що давно подібне не траплялося. По-своєму дуже олдскульний, з багатьма обов’язковими елементами жанру і традиційними “назвами-спойлерами” до кожного розділу. Але з оцією традиційністю Анна Каньтох заграє цілком постмодерново. З одного боку, її героїня є поціновувачкою жанрової класики, що дозволяє із задоволенням погратися в ненав’язливу інтертекстуальність. З іншого – ця головна героїня все ж таки дівчинка, а не відважний, ну, як, ну не знаю, Джим чи Дік у вакуумі, і це має свій ефект. Ніна взагалі на диво адекватна ситуації. Вона розумна й спостережлива, не чужа авантюрності, але уявлення про життя у неї здебільшого теоретичні (з тих-таки пригодницьких книжок та мистецтвознавчих енциклопедій), бона боїться, їй хочеться на ручки, їстоньки, і щоби хтось дорослий негайно прибрав усю бяку. Таких дорослих нема? Ну, що ж, доведеться все самим.
Якби в монастирі знайшлася хоча б одна розсудлива особа, дівчинка відразу би – і з великою радістю – переклала відповідальність на неї (що зовсім не підпадало під категорію героїчного вчинку).
Додатковим харАктерним смаколиком тут є сумніви. Ніна сумнівається, що вона гідна потрапити до такої компанії. Ніна сумнівається, що її віра достатньо міцна, щоби довіритися янголам, які щось мудрують. Ніна сумнівається, що саме вона є обраною. Але в глибині душі хоче нею бути. Але боїться, що не подужає. Але… Але звичайною дитиною бути спокійніше, аж надто, коли хочеться на ручки. Тож з головною героїнею тут все добре (це якщо подібні героїні не дратують). З іншими трохи гірше. По-перше, бо їх забагато. Тільки ключових підлітків тринадцятеро – та, рани Божі, я їх не одразу навчилася розрізняти між собою, особливо, якщо зважити на те, що в кількох сценах фігурував то Тимек, то Томек, і я сотню сторінок мучилася, то один хлопець чи два (один). По-друге, більшість з героїв – типажі-функції, тому їм складно співчувати, коли все сходить пси. Згодом з’ясувалося, що це не зовсім баг, а цілком собі свідома фіча, ну, але яке вже вийшло.
По-друге, “Таємниця” – це готика. От готика-готика, прекрасна в своїй непідробній прозорій чистоті. Покинутий (неоготичний, ага) монастир, численні тає… ні, не так, Таємниці, підвали, божевільні, картини, які промовляють до уважних спостерігачів, джерело лавкрафтіанського жаху у занедбаному саду, недостовірні (майже всі) оповідачі, загрозливі грози, в живих, мабуть, має залишитися тільки один, гуркіт і тріскіт серед ночі, каплиця, де ніхто не молиться, й загублена крипта… Коротше кажучи, – майже повний набір. І знову цілком свідомий. Ніна – читачка просунута, вона навіть “Монаха” читала. Схиляюся перед дитиною, я з аж такої класики тільки “Замок Отранто” подужала. І от воно все таке начебто підліткове, але Анна Каньтох вправно нагнітає атмосферу повзучого сірого божевілля, і деякі сторінки тут – цілком собі переконливий горор. Тільки прикінцеве сюжетне пояснення мене трішки засмутило. До мотивації янголів – жодних питань, ок мотивація, а от походження їхнє… От нащо було псувати мою кришталеву готичку таким жанровим міксом? І тут постмодерн. Ну нехай. Бо сама по собі ідея багата і на наступні книжки її стане.
По-третє, “Таємниця покинутого монастиря” має дуже своєрідну психологічну складову. Про Ніну і її сумніви я вже розповідала. Але наскрізна тема тут не тільки віра в себе чи віра в Бога. (От якраз все, що стосується природи віри і природи янголів – найчутливіше місце в тексті. Мені зайшло добре, дуже цікаво було, що таке-от пишуть просто в нас на очах у сучасній Польщі, але і розвиток сюжету, і міркування Ніни більш чутливих до проблематики людей можуть неприємно зачепити.) Тут ще є безсмертна проблема протистояння особистості і колективу. І на такому матеріалі – це абсолютно прекрасно. Пострадянські навички читання між рядків нам кажуть: коли людина опирається “комуністичному” колективу – це добре. “Ага!” – радісно каже нам роман, і от уже Ніна змушена протистояти не совєтам, а своїм же одноліткам, при чому виступати з позицій безбожної єретички, котра сумнівається в пресвятих янголах, які от-от і врятують нам Польщу. Ніні не вірять, Ніну зневажають, над Ніною сміються і погрожують фізичною розправою. “Таємниця” – це ще й книжка про “лагідне” підліткове цькування формату “Ми ж лише для твого блага!”, про коліщатка тоталітарної секти, про (авто)газлайтинг – “Може, це я все неправильно розумію?”. Якби авторка докрутила цю тему до логічного завершення – вийшло би дуже круто, але не по-підлітковому, і продовжень би у книжки не було. Але і так вийшло і взагалі цікаво, і з педагогічної точки зору.
Розширену версію відгуку можна прочитати за посиланням.
August 12, 2022
lekko naciągane 4⭐️
mam wrażenie, że była trochę przydługa:/
mam wrażenie, że była trochę przydługa:/
November 8, 2018
Перша половина твору не відпускала ні на хвилину, не давала дихати й думати про щось інше і їй я б поставила однозначно п'ятірку. Але в другій частині було забагато лишнього і не все вкладалося в логічну картину. А ще мене трохи зачепила лінія про віру й Бога. Загалом історія захоплива, мова дуже легка, але до кінця книги захват мій трохи пригас.
April 21, 2020
«Один із плюсів читання купи книжок — це, безумовно, те, що відповідної миті людина може знайти потрібні слова».
⠀
Моє друге знайомство із польським фентезі — і відразу любов 😌
⠀
На тлі містики й випробувань я бачила, як Ніна дорослішала (хоча за часом не минуло й року), як знаходила друзів, і саме без них я не уявляю цю книгу. Я прикипіла до трійці, а згодом і до четвірки неймовірних підлітків. Вони не герої і не вдають себе ними, але за певних обставин попри страх їм доводиться бути ними, щоб врятувати себе й інших.
⠀
Моторошна і зворушлива історія забрала собі моє серце ще й через те, що герої постійно читали. Усе їхнє житя ніби пов’язане з книгами, хоча «Таємниця…» зовсім не про це. Книжкова атмосфера була на смак як «куштування» нових книжечок, про які ти довго мріяла. Це ніби відкривати книгу і чути її перший хрускіт. Я посміхалася кожного разу, коли хтось із героїв щось читав. Я ніби потрапила у щасливий світ, де всі-всі люди читали. Тільки тому цей світ і був би щасливим.
"...Ніна, скільки вона себе пам'ятала, завжди любила читати пригодницькі книжки. Із експедиціями в екзотичні крани, піратами, таємницями й купою пригод".
⠀
"Ніна вже прочитала "Етюд у багряних тонах", "Стамбульський експрес", "Готель на узбережжі" й потроху починала розуміти, в чому сенс роботи детектива".
⠀
"Ніна зробила те саме, а потім кинула зацікавлений погляд на назву книжки Лиса - цього разу це була "Анна Кареніна" ".
⠀
"...а потім пірнула між полицями з книжками. Взяла "Два роки канікул" Верна..."
⠀
Моє друге знайомство із польським фентезі — і відразу любов 😌
⠀
На тлі містики й випробувань я бачила, як Ніна дорослішала (хоча за часом не минуло й року), як знаходила друзів, і саме без них я не уявляю цю книгу. Я прикипіла до трійці, а згодом і до четвірки неймовірних підлітків. Вони не герої і не вдають себе ними, але за певних обставин попри страх їм доводиться бути ними, щоб врятувати себе й інших.
⠀
Моторошна і зворушлива історія забрала собі моє серце ще й через те, що герої постійно читали. Усе їхнє житя ніби пов’язане з книгами, хоча «Таємниця…» зовсім не про це. Книжкова атмосфера була на смак як «куштування» нових книжечок, про які ти довго мріяла. Це ніби відкривати книгу і чути її перший хрускіт. Я посміхалася кожного разу, коли хтось із героїв щось читав. Я ніби потрапила у щасливий світ, де всі-всі люди читали. Тільки тому цей світ і був би щасливим.
"...Ніна, скільки вона себе пам'ятала, завжди любила читати пригодницькі книжки. Із експедиціями в екзотичні крани, піратами, таємницями й купою пригод".
⠀
"Ніна вже прочитала "Етюд у багряних тонах", "Стамбульський експрес", "Готель на узбережжі" й потроху починала розуміти, в чому сенс роботи детектива".
⠀
"Ніна зробила те саме, а потім кинула зацікавлений погляд на назву книжки Лиса - цього разу це була "Анна Кареніна" ".
⠀
"...а потім пірнула між полицями з книжками. Взяла "Два роки канікул" Верна..."
December 2, 2019
Мені подобається, що у нас стали перекладати дедалі більше сучасних польських авторів. Більш того, є диким, що цього не робили раніше, бо Польща, як країна, з якою у нас міцні культурні зв'язки, мусить бути представлена на літературному ринку.
Дивності з книгою Анни Кантьох "Таємниця покинутого монастиря" починаються з назви. Польською вона звучить як "Tajemnica diabelskiego kręgu" і очікувано, що її переклали б як "Таємниця диявольського кола", тим паче це словосполучення часто трапляється в тексті, але з невідомих причин АССА цю назву переінакшила. Можу припустити, що побоялися, що прикметник "диявольський" відлякає покупців.
Усе починається, коли на повоєнну Польщу падають янголи. Оці от крилаті прекрасні чуваки з дивовижними здібностями. Комуністична партія відразу починає на них полювання, але набожні громадяни переховують янголів та дбають про них.
Головна героїня школярка Ніна виявляється однією з тринадцяти претендентів на роль Обраного, що має стати на герць з Бестією та врятувати світ. З великими пригодами вона добирається до монастиря, де на неї чекають один з янголів, пані Целіна та інші діти.
Монастир не дуже пристосований до життя в ньому дітей, але найгірше попереду. Одного дощового ранку виявляється, що дітей стало дванадцять. Мешканці містечка не пам'ятають про існування монастиря, що розташований буквально через озеро. Ділянка змертвілої землі, що зветься Диявольське Коло, щодня розширюється. І, головне, ці питання турбують тільки Ніну. Всім іншим, включаючи пані Целіну, це нецікаво.
У книжці робиться ставка на готичну атмосферу. Порожні келії старого монастиря, висохлі дерева, блискавки, дощі, потойбічні звуки - усе в кращих традиціях жанру. Янголи, і бестії, легенди і перекази, моторошні картини і жаске сьогодення. Здавалося б, є усі компоненти для створення справжньої Історії, але не склалося. І мені шкода.
Авторці геть не вдалися персонажі. Якщо Ніна видається трохи схожою на справжню дівчинку, то майже всі інші - це картонні декорації, зведені в абсолют. Як читачка, я не можу переживати за хлопчика, єдиний відомий факт про якого - яскраві шкарпетки. Бестія його вкрала, він вирішив мігрувати до Латинської Америки чи вдавився кісточкою від вишні - мені байдуже. Без подробиць не виникає емоційного зв'язку, це так не працює.
Книга нудна. Це було справжнім випробуванням, а, одного разу роздивляючись полицю з нечитаним, я була готова покинути її і більше ніколи не згадувати. Якщо на початку "Таємниця..." видається жвавою, то всередині вона НАСТІЛЬКИ провисає, що виникає враження, наче долаєш кожну сторінку з боєм. Задля справедливості ближче до фіналу справа трішки поліпшується, але загалом цікаво було читати десь сторінок 50 з 540!
Тут велетенська кількість логічних чорних дірок. Є персонажі, існування яких нічим не обґрунтоване, безпричинні вчинки інших персонажів, поламана логіка світу, проблеми з часовою лінією. Авторка взагалі не зосереджується на деталях. Рани Божі, та вона пояснює поведінку своїх найтаємничіших персонажів однією фразою "їм вдалося зламати ті чари". Серйозно, це пряма цитата. У мене не вкладається в голові, що можна так поверхнево ставитися до власних ідей /а це ж я прочитала таки багацько сучукрліту/.
Готична атмосфера у фіналі руйнується нанівець. Аби не спойлерити, наведу приклад. Ви читаєте дитячу милесеньку книжечку про світ рожевий поней, все таке гарненьке, пухнасте і вкрите гліттером - аж раптом на галявинку вривається кракен з Піратів Карибського Моря і починає шматувати наших поней. Кров, м'ясо, кишки - усі деталі прописані. Несподіванка, чи не так? От приблизно такий ефект чекає на впертого читача, що дістанеться до кінця "Таємниці...".
Загалом мені не сподобалося. Це було поганенько. Неякісно, непродумано, не дуже глибоко. Непогана ідея, реалізація якої лишає бажати кращого. Укотре повторюся, що писати для підлітків не означає писати дурню. У серії є ще дві книги, але ніт, дякую, ніколи знову.
Дивності з книгою Анни Кантьох "Таємниця покинутого монастиря" починаються з назви. Польською вона звучить як "Tajemnica diabelskiego kręgu" і очікувано, що її переклали б як "Таємниця диявольського кола", тим паче це словосполучення часто трапляється в тексті, але з невідомих причин АССА цю назву переінакшила. Можу припустити, що побоялися, що прикметник "диявольський" відлякає покупців.
Усе починається, коли на повоєнну Польщу падають янголи. Оці от крилаті прекрасні чуваки з дивовижними здібностями. Комуністична партія відразу починає на них полювання, але набожні громадяни переховують янголів та дбають про них.
Головна героїня школярка Ніна виявляється однією з тринадцяти претендентів на роль Обраного, що має стати на герць з Бестією та врятувати світ. З великими пригодами вона добирається до монастиря, де на неї чекають один з янголів, пані Целіна та інші діти.
Монастир не дуже пристосований до життя в ньому дітей, але найгірше попереду. Одного дощового ранку виявляється, що дітей стало дванадцять. Мешканці містечка не пам'ятають про існування монастиря, що розташований буквально через озеро. Ділянка змертвілої землі, що зветься Диявольське Коло, щодня розширюється. І, головне, ці питання турбують тільки Ніну. Всім іншим, включаючи пані Целіну, це нецікаво.
У книжці робиться ставка на готичну атмосферу. Порожні келії старого монастиря, висохлі дерева, блискавки, дощі, потойбічні звуки - усе в кращих традиціях жанру. Янголи, і бестії, легенди і перекази, моторошні картини і жаске сьогодення. Здавалося б, є усі компоненти для створення справжньої Історії, але не склалося. І мені шкода.
Авторці геть не вдалися персонажі. Якщо Ніна видається трохи схожою на справжню дівчинку, то майже всі інші - це картонні декорації, зведені в абсолют. Як читачка, я не можу переживати за хлопчика, єдиний відомий факт про якого - яскраві шкарпетки. Бестія його вкрала, він вирішив мігрувати до Латинської Америки чи вдавився кісточкою від вишні - мені байдуже. Без подробиць не виникає емоційного зв'язку, це так не працює.
Книга нудна. Це було справжнім випробуванням, а, одного разу роздивляючись полицю з нечитаним, я була готова покинути її і більше ніколи не згадувати. Якщо на початку "Таємниця..." видається жвавою, то всередині вона НАСТІЛЬКИ провисає, що виникає враження, наче долаєш кожну сторінку з боєм. Задля справедливості ближче до фіналу справа трішки поліпшується, але загалом цікаво було читати десь сторінок 50 з 540!
Тут велетенська кількість логічних чорних дірок. Є персонажі, існування яких нічим не обґрунтоване, безпричинні вчинки інших персонажів, поламана логіка світу, проблеми з часовою лінією. Авторка взагалі не зосереджується на деталях. Рани Божі, та вона пояснює поведінку своїх найтаємничіших персонажів однією фразою "їм вдалося зламати ті чари". Серйозно, це пряма цитата. У мене не вкладається в голові, що можна так поверхнево ставитися до власних ідей /а це ж я прочитала таки багацько сучукрліту/.
Готична атмосфера у фіналі руйнується нанівець. Аби не спойлерити, наведу приклад. Ви читаєте дитячу милесеньку книжечку про світ рожевий поней, все таке гарненьке, пухнасте і вкрите гліттером - аж раптом на галявинку вривається кракен з Піратів Карибського Моря і починає шматувати наших поней. Кров, м'ясо, кишки - усі деталі прописані. Несподіванка, чи не так? От приблизно такий ефект чекає на впертого читача, що дістанеться до кінця "Таємниці...".
Загалом мені не сподобалося. Це було поганенько. Неякісно, непродумано, не дуже глибоко. Непогана ідея, реалізація якої лишає бажати кращого. Укотре повторюся, що писати для підлітків не означає писати дурню. У серії є ще дві книги, але ніт, дякую, ніколи знову.
December 31, 2016
Lepsze niż Czarne, gorsze niż Łaska. Początek smętny, ale potem się rozkręciło. W kolejce drugi tom ;)
Ostatnia lektura 2016, onwards & upwards.
Ostatnia lektura 2016, onwards & upwards.
April 22, 2017
Wciągająca, nieco staroświecka w klimacie historia wakacyjna. Gdybym przeczytała jako wczesna nastolatka, bałabym się spać w nocy.
November 30, 2024
4,25/5⭐
Rzadko kiedy sięgam po literaturę polską, a jeszcze rzadziej po polską fantastykę (bo to dziwny twór jest, którego trochę się boję). W obu przypadkach robię wyjątek dla Anny Kańtoch. Jej książki o Ninie Pankowicz już dawno temu, bo przed dziesięcioma laty, zmieniły chemię mojego mózgu. Choć jako mała dziewczynka nie byłam z tego powodu zbyt zadowolona (bo natężenie nocnych koszmarów, które nawiedzały mnie po Tajemnicy Diabelskiego Kręgu nie może się równać z czymkolwiek), tak im starsza byłam, tym bardziej doceniać zaczęłam te książki.
Tajemnica Diabelskiego Kręgu wyróżnia się i na tle fantastyki, i na tle literatury młodzieżowej w ogóle. Jest niezwykle upiorna, niepokojąca, a przy tym napisana tak dobrze, że ciężko jest jakkolwiek oderwać się od lektury. Sam koncept przez długi, długi czas był absolutnie niepowtarzalny – dopiero lata po jej premierze świat nawiedziło Stranger Thinghs bawiące się podobnymi motywami.
Z jednej strony jest to dość typowy w konwencji horror, który spełnia te wszystkie klasyczne wyznaczniki gatunku, ale z drugiej – forma jego podania jest niezwykle świeża. Mimo upływających lat i zwiększającej się liczby książek na mojej półce to wciąż jedna z najświeższych książek, jakie znam.
Powojenna Polska, głęboki PRL lat 50., anioły spadające z nieba i grupa dzieci zamknięta w opuszczonym klasztorze – no powiedzcie, czy znacie cokolwiek podobnego?
Kocham to, jak przez minioną dekadę nic w mojej ocenie tej książki się nie zmieniło – ona wciąż tak samo działa na moją wyobraźnię, wciąż tak samo sprawia, że boję się wychodzić w mgły i chodzić w mroku nocy.
Jest mi okropnie przykro, że tak mało osób kiedykolwiek słyszało o tej książce. Anna Kańtoch obecnie figuruje chyba głównie jako autorka kryminałów (a przynajmniej tak wnioskuję ze słów mojej mamy), co jest wielką szkodą, bo do fantastyki ma niezwykły dar i wspaniale by było, gdyby te książki wróciły na usta czytelników.
Jak dorosnę, chcę być Anną Kańtoch, dziękuję za uwagę.
Rzadko kiedy sięgam po literaturę polską, a jeszcze rzadziej po polską fantastykę (bo to dziwny twór jest, którego trochę się boję). W obu przypadkach robię wyjątek dla Anny Kańtoch. Jej książki o Ninie Pankowicz już dawno temu, bo przed dziesięcioma laty, zmieniły chemię mojego mózgu. Choć jako mała dziewczynka nie byłam z tego powodu zbyt zadowolona (bo natężenie nocnych koszmarów, które nawiedzały mnie po Tajemnicy Diabelskiego Kręgu nie może się równać z czymkolwiek), tak im starsza byłam, tym bardziej doceniać zaczęłam te książki.
Tajemnica Diabelskiego Kręgu wyróżnia się i na tle fantastyki, i na tle literatury młodzieżowej w ogóle. Jest niezwykle upiorna, niepokojąca, a przy tym napisana tak dobrze, że ciężko jest jakkolwiek oderwać się od lektury. Sam koncept przez długi, długi czas był absolutnie niepowtarzalny – dopiero lata po jej premierze świat nawiedziło Stranger Thinghs bawiące się podobnymi motywami.
Z jednej strony jest to dość typowy w konwencji horror, który spełnia te wszystkie klasyczne wyznaczniki gatunku, ale z drugiej – forma jego podania jest niezwykle świeża. Mimo upływających lat i zwiększającej się liczby książek na mojej półce to wciąż jedna z najświeższych książek, jakie znam.
Powojenna Polska, głęboki PRL lat 50., anioły spadające z nieba i grupa dzieci zamknięta w opuszczonym klasztorze – no powiedzcie, czy znacie cokolwiek podobnego?
Kocham to, jak przez minioną dekadę nic w mojej ocenie tej książki się nie zmieniło – ona wciąż tak samo działa na moją wyobraźnię, wciąż tak samo sprawia, że boję się wychodzić w mgły i chodzić w mroku nocy.
Jest mi okropnie przykro, że tak mało osób kiedykolwiek słyszało o tej książce. Anna Kańtoch obecnie figuruje chyba głównie jako autorka kryminałów (a przynajmniej tak wnioskuję ze słów mojej mamy), co jest wielką szkodą, bo do fantastyki ma niezwykły dar i wspaniale by było, gdyby te książki wróciły na usta czytelników.
Jak dorosnę, chcę być Anną Kańtoch, dziękuję za uwagę.
October 28, 2018
Загалом мені сподобалося. До плюсів віднесу місце розгортання подій – повоєнна Польща, припало до душі, як авторка розіграла одне кліше з Обраним. Хоча головна героїня є полячкою, але той факт, що вона народилася у Станіславові потішив. Сюжет крутиться навколо монастиря, у якому один янгол збирає дітей з певною ціллю. Однак з розвитком сюжету усвідомлюєш, що все навколо є лише ілюзією, а правда десь поряд. Тож Ніна береться розгадати загадку монастиря, янголів та Диявольського кола.
June 30, 2024
Ну таке, я розчарований книгою, очікував більш цікавою історії. Книга вийшла якась не емоційна, читається легко, але не викликає бажання взятих її до рук у вільний час. А ще її треба скоротити на 150 сторінок, бо там була лише дурнувата біганина по локаціями, яка ніяк не впливає на розвиток сюжету. Просто дочитав бо не люблю коли у мене є недочитані книги на полиці.
Read
November 21, 2017Z tej samej bajki, co - później nakręcone/napisane - Stranger things i dom pani Peregrine, tylko oczywiście pisała to Anna Kańtoch, więc mniej łopatologii niż w tej drugiej pozycji, konstrukcja bardziej elegancka, ciężki klimat wczesnego PRLu i powiedziałabym coś jeszcze, ale zespoileruję.
Nic nie jest tym, co się na początku wydaje.
Nic nie jest tym, co się na początku wydaje.
April 14, 2022
Mega spoko,ale za długa jakaś.
September 29, 2023
Стисло, що це: фентезі про повоєнну Польщу, дуже гарно перекладене. По суті, це трилер для підлітків і дорослих. Справжнісінький трилер, де реально, чорт забирай, страшно. І разом із тим — підліткам можна і треба таке давати. (Я взагалі вважаю, що підлітки спокійно можуть читати трилери, але не всі розділяють мою думку; втім, цей зроблений так, що і більш обережні, ніж я, люди спокійно можуть давати це читати дітям середнього шкільного і старшим). Але не тільки підліткам! Я, дівчинка 44 років, читала з величезним задоволенням.
Власне, що там відбувається. Як я вже казала, повоєнна Польща, комуністи при владі. Але до життя, відомого нам, доєднується ще одна реалія. Одного дня на території Польщі, в різних місцях, приземлилися янголи. Просто опустилися з небес на землю. І все б добре, поляки — добрі католики, але ж при владі комуністи, побожними бути не можна! На янголів полюють. Ревні віряни їх переховують, ризикуючи собою і своїми родинами. Сім’я Ніни — в черзі «на янгола». Але він не хоче чекати. Матері Ніни передають, що янгол хоче бачити її дитину. А під час зустрічі раптом сповіщає, що Ніна — особлива дитина, і янголи хочуть подарувати їй за це канікули в певному гарному місці. Вона обов’язково мусить туди поїхати, зберігаючи таємницю, щоб не наразити інших янголів, себе та дітей, які відпочиватимуть разом із нею, на небезпеку.
Ніна їде. В поїзді зустрічає дивного хлопчину, з яким швидко зближується, але доля відриває їх одне від одного. І зрештою дістається до того чудового місця, яке виявляється закинутим монастирем поблизу невеликого містечка.
Тут на неї очікують пригоди, яких вона не могла не тільки очікувати, а навіть уявити.
Книжка грається з кліше, складаючи з них орігамі. Це наче фентезі про Обраного, але не фентезі про Обраного. Це наче фентезі про янголів, але ніт. Це начебто книжка про дорослішання, але теж ніт. Всі ці одежини надіті на блазня, який танцює і кепкує з читача, показуючи, як іще химерно і незвично можна поєднати те, що здавалося таким знайомим. Магія, зомбі, небесні істоти, таємничі будівлі, божевільні жінки — це і багато іншого очікує вас у цій книзі, але все воно буде не таким, яким ми звикли його бачити.
В центрі оповіді — група дітей різного віку, від десяти до чотирнадцяти, котрі опинилися в тому монастирі так само раптово і без пояснень, як Ніна. Вони всі різні, хороші й погані, з різними проблемами і мріями. Але одне в усіх цих дітей спільне: вони змінюються. Непомітно навіть для самих себе. Чому? А може, правильне запитання — навіщо? Чого хоче таємничий янгол, що сидить у своїй кімнаті, не виходячи?
В книзі дуже багато цікавих другорядних тем. Наприклад, Ніна — дівчинка, яка воліє багато розмірковувати, знаходити різні дивні речі і намагатися їх пояснити, розслідувати, що ж тут відбувається, і знайти спосіб усіх урятувати. Або принаймні себе, хоча краще всіх. Натомість Еліза не замислюється над усім цим, бо їй треба допомагати організовувати життя монастиря. Адже вихователька, пані Целіна, майже безпорадна, і якщо їй не допомагати, невдовзі не стане що їсти і чим топити. Такі собі Марія і Марфа, які можуть досягти справжнього успіху, лише об’єднавшись, але це не так просто зробити.
Чи, наприклад, тема божевілля. Чорт, тричі писала і стирала, бо страшенно спойлерю. Одним словом, вона там теж є, ця тема.
Співвідношення розуму і сили. Серйозне ставлення до малої дитини vs відмахування «та в тебе просто бурхлива уява». Ситуації, коли діти більш дорослі, ніж дорослі. І багато іншого, банального і не дуже, подане, як на мене, дуже цікаво і нетривіально.
І ще один момент, який для мене був дуже важливим. Так, тут діти борються зі злом, а в дорослих лапки. Але це принаймні нормально обґрунтовано. Немає такого, що дорослі просто кинули дітей у печеру з левами і дивляться собі, як вони упораються. Просто так сталося.
Власне, що там відбувається. Як я вже казала, повоєнна Польща, комуністи при владі. Але до життя, відомого нам, доєднується ще одна реалія. Одного дня на території Польщі, в різних місцях, приземлилися янголи. Просто опустилися з небес на землю. І все б добре, поляки — добрі католики, але ж при владі комуністи, побожними бути не можна! На янголів полюють. Ревні віряни їх переховують, ризикуючи собою і своїми родинами. Сім’я Ніни — в черзі «на янгола». Але він не хоче чекати. Матері Ніни передають, що янгол хоче бачити її дитину. А під час зустрічі раптом сповіщає, що Ніна — особлива дитина, і янголи хочуть подарувати їй за це канікули в певному гарному місці. Вона обов’язково мусить туди поїхати, зберігаючи таємницю, щоб не наразити інших янголів, себе та дітей, які відпочиватимуть разом із нею, на небезпеку.
Ніна їде. В поїзді зустрічає дивного хлопчину, з яким швидко зближується, але доля відриває їх одне від одного. І зрештою дістається до того чудового місця, яке виявляється закинутим монастирем поблизу невеликого містечка.
Тут на неї очікують пригоди, яких вона не могла не тільки очікувати, а навіть уявити.
Книжка грається з кліше, складаючи з них орігамі. Це наче фентезі про Обраного, але не фентезі про Обраного. Це наче фентезі про янголів, але ніт. Це начебто книжка про дорослішання, але теж ніт. Всі ці одежини надіті на блазня, який танцює і кепкує з читача, показуючи, як іще химерно і незвично можна поєднати те, що здавалося таким знайомим. Магія, зомбі, небесні істоти, таємничі будівлі, божевільні жінки — це і багато іншого очікує вас у цій книзі, але все воно буде не таким, яким ми звикли його бачити.
В центрі оповіді — група дітей різного віку, від десяти до чотирнадцяти, котрі опинилися в тому монастирі так само раптово і без пояснень, як Ніна. Вони всі різні, хороші й погані, з різними проблемами і мріями. Але одне в усіх цих дітей спільне: вони змінюються. Непомітно навіть для самих себе. Чому? А може, правильне запитання — навіщо? Чого хоче таємничий янгол, що сидить у своїй кімнаті, не виходячи?
В книзі дуже багато цікавих другорядних тем. Наприклад, Ніна — дівчинка, яка воліє багато розмірковувати, знаходити різні дивні речі і намагатися їх пояснити, розслідувати, що ж тут відбувається, і знайти спосіб усіх урятувати. Або принаймні себе, хоча краще всіх. Натомість Еліза не замислюється над усім цим, бо їй треба допомагати організовувати життя монастиря. Адже вихователька, пані Целіна, майже безпорадна, і якщо їй не допомагати, невдовзі не стане що їсти і чим топити. Такі собі Марія і Марфа, які можуть досягти справжнього успіху, лише об’єднавшись, але це не так просто зробити.
Чи, наприклад, тема божевілля. Чорт, тричі писала і стирала, бо страшенно спойлерю. Одним словом, вона там теж є, ця тема.
Співвідношення розуму і сили. Серйозне ставлення до малої дитини vs відмахування «та в тебе просто бурхлива уява». Ситуації, коли діти більш дорослі, ніж дорослі. І багато іншого, банального і не дуже, подане, як на мене, дуже цікаво і нетривіально.
І ще один момент, який для мене був дуже важливим. Так, тут діти борються зі злом, а в дорослих лапки. Але це принаймні нормально обґрунтовано. Немає такого, що дорослі просто кинули дітей у печеру з левами і дивляться собі, як вони упораються. Просто так сталося.
September 5, 2018
Ulubione książki mojego dzieciństwa można podzielić na dwie grupy: te o Indianach i Dzikim Zachodzie oraz te, w których główną rolę odgrywała magia. W przypadku tych drugich nie mówię tylko o pełnowymiarowej fantastyce w stylu tolkienowskim, ale także o tytułach, w których elementy magiczne przybierały postać bardziej baśniową, lżejszą nieco w wymowie.
Lata dziecinne mam już dawno za sobą, lecz nadal lubię sięgać do tych prostszych opowieści, w których młodzi, kilku lub kilkunastoletni bohaterowie przeżywają magiczne przygody w towarzystwie dziwnych stworków, niewidzialnych przyjaciół i czarów, których dorośli nie potrafią dostrzec i zrozumieć. Tegoroczny sierpień okazał się miesiącem takich właśnie powrotów, w moje ręce trafiły bowiem dwie książki, napisane z myślą o młodszym czytelniku, które przeniosły mnie ponownie w czasy dzieciństwa. Dziś opowiem co nieco o pierwszej z nich.
"Tajemnica Diabelskiego Kręgu" Anny Kańtoch to opowieść o Ninie, nastoletniej dziewczynce, która sama o sobie myśli w kategoriach zwykłej, szarej osoby, w której życiu nie dzieje się nic ciekawego. Wszystko to zmienia się w dniu, gdy jeden z aniołów, które pojawiły się na polskich ziemiach, wysyła Ninę na wakacje do klasztoru w małej miejscowości Markoty. Jaki jest powód tych dziwacznych "wakacji" i dlaczego Nina spotyka w dziwnych, niepokojących murach klasztoru jeszcze dwunastu innych wybrańców? Na te pytania dziewczynka będzie musiała znaleźć odpowiedzi, i to szybko, gdyż w Markotach dzieją się dziwne rzeczy, a anioły nie są zbyt chętne do dzielenia się z dziećmi swoją wiedzą.
Pierwszym, co zasługuje na hymny pochwalne, jest w "Tajemnicy" atmosfera. Uwierzcie mi na słowo, czytając tę książkę nie raz i nie dwa na rękach pojawiała mi się gęsia skórka, a mrugające światło prawdopodobnie przyprawiło by mnie o zawał serca. U Anny Kańtoch jest po prostu mrocznie. Diabelski Krąg, rozrastający się co noc, dziwny więzień, ukryty w piwnicach klasztoru, mieszkańcy miasteczka, którzy zapominają o klasztorze i o znajdujących się w jego murach dzieciach, no i wreszcie anioły, które nie do końca są takie, jakimi powinny być - to wszystko składa się na atmosferę, do której najlepiej pasuje angielskie słowo creepy.
Anna Kańtoch, mimo wieku docelowego odbiorcy, nie upraszcza swojej prozy, nie znajdziemy tu zatem żadnych infantylnych dialogów, a zachowanie bohaterów, choć niekiedy rzeczywiście po dziecięcemu proste, nie jest bynajmniej niezrozumiałe czy głupie. Podobnie rzecz ma się z fabułą: choć to opowieść o wakacyjnej przygodzie (temacie tak typowym w książkach dla młodszej młodzieży), czytelnik spodziewający się prostej historii przeżyje spore zaskoczenie. Tajemnice przenikające wydarzenia w Markotach (a pośrednio również w całej Polsce) sprawiają, że czytaniu towarzyszy obgryzanie paznokci z nerwów i narastające poczucie, że coś jest nie tak z klasztorem i jego mieszkańcami.
Uwaga dla młodszych czytelników o słabszych nerwach i żołądkach - autorka nie stroni od tematu śmierci, nie każda z postaci pojawiających się na kartach książki dożyje jej końca, a i ostateczna walka z Nie-Powiem-Kim, żeby nie zepsuć rozwiązania tajemnicy tkwiącej w miasteczku i klasztorze, kończy się dosyć makabrycznie. Z drugiej strony ja osobiście uważam to za plus opowieści, w końcu rzecz dzieje się zaraz po drugiej wojnie światowej i nawet najmłodszym z bohaterów "Tajemnicy" nie obca jest śmierć i okrucieństwo.
"Tajemnica Diabelskiego Kręgu" to moje pierwsze spotkanie z twórczością Anny Kańtoch i jest to spotkanie jak najbardziej udane. Spodziewałam się prostej, może odrobinę dziwnej historii z typową dziecięcą bohaterką, a dostałam mroczną, posępną i bardzo wciągającą opowieść, napisaną na dodatek świetnym językiem, a Nina, choć może niekiedy nieco przemądrzała, jest dziewczynką ciekawą, inteligentną i dającą się lubić. Po kolejne tomy jej przygód z pewnością sięgnę, tym bardziej, że podobno dalsze odsłony tego cyklu trzymają wysoki poziom. Wszystkim z Was, którzy jeszcze nie mieli okazji zanurzyć się w świat wyobraźni pani Kańtoch, polecam opowieści o Ninie i jej przygodach, bo naprawdę warto.
Lata dziecinne mam już dawno za sobą, lecz nadal lubię sięgać do tych prostszych opowieści, w których młodzi, kilku lub kilkunastoletni bohaterowie przeżywają magiczne przygody w towarzystwie dziwnych stworków, niewidzialnych przyjaciół i czarów, których dorośli nie potrafią dostrzec i zrozumieć. Tegoroczny sierpień okazał się miesiącem takich właśnie powrotów, w moje ręce trafiły bowiem dwie książki, napisane z myślą o młodszym czytelniku, które przeniosły mnie ponownie w czasy dzieciństwa. Dziś opowiem co nieco o pierwszej z nich.
"Tajemnica Diabelskiego Kręgu" Anny Kańtoch to opowieść o Ninie, nastoletniej dziewczynce, która sama o sobie myśli w kategoriach zwykłej, szarej osoby, w której życiu nie dzieje się nic ciekawego. Wszystko to zmienia się w dniu, gdy jeden z aniołów, które pojawiły się na polskich ziemiach, wysyła Ninę na wakacje do klasztoru w małej miejscowości Markoty. Jaki jest powód tych dziwacznych "wakacji" i dlaczego Nina spotyka w dziwnych, niepokojących murach klasztoru jeszcze dwunastu innych wybrańców? Na te pytania dziewczynka będzie musiała znaleźć odpowiedzi, i to szybko, gdyż w Markotach dzieją się dziwne rzeczy, a anioły nie są zbyt chętne do dzielenia się z dziećmi swoją wiedzą.
Pierwszym, co zasługuje na hymny pochwalne, jest w "Tajemnicy" atmosfera. Uwierzcie mi na słowo, czytając tę książkę nie raz i nie dwa na rękach pojawiała mi się gęsia skórka, a mrugające światło prawdopodobnie przyprawiło by mnie o zawał serca. U Anny Kańtoch jest po prostu mrocznie. Diabelski Krąg, rozrastający się co noc, dziwny więzień, ukryty w piwnicach klasztoru, mieszkańcy miasteczka, którzy zapominają o klasztorze i o znajdujących się w jego murach dzieciach, no i wreszcie anioły, które nie do końca są takie, jakimi powinny być - to wszystko składa się na atmosferę, do której najlepiej pasuje angielskie słowo creepy.
Anna Kańtoch, mimo wieku docelowego odbiorcy, nie upraszcza swojej prozy, nie znajdziemy tu zatem żadnych infantylnych dialogów, a zachowanie bohaterów, choć niekiedy rzeczywiście po dziecięcemu proste, nie jest bynajmniej niezrozumiałe czy głupie. Podobnie rzecz ma się z fabułą: choć to opowieść o wakacyjnej przygodzie (temacie tak typowym w książkach dla młodszej młodzieży), czytelnik spodziewający się prostej historii przeżyje spore zaskoczenie. Tajemnice przenikające wydarzenia w Markotach (a pośrednio również w całej Polsce) sprawiają, że czytaniu towarzyszy obgryzanie paznokci z nerwów i narastające poczucie, że coś jest nie tak z klasztorem i jego mieszkańcami.
Uwaga dla młodszych czytelników o słabszych nerwach i żołądkach - autorka nie stroni od tematu śmierci, nie każda z postaci pojawiających się na kartach książki dożyje jej końca, a i ostateczna walka z Nie-Powiem-Kim, żeby nie zepsuć rozwiązania tajemnicy tkwiącej w miasteczku i klasztorze, kończy się dosyć makabrycznie. Z drugiej strony ja osobiście uważam to za plus opowieści, w końcu rzecz dzieje się zaraz po drugiej wojnie światowej i nawet najmłodszym z bohaterów "Tajemnicy" nie obca jest śmierć i okrucieństwo.
"Tajemnica Diabelskiego Kręgu" to moje pierwsze spotkanie z twórczością Anny Kańtoch i jest to spotkanie jak najbardziej udane. Spodziewałam się prostej, może odrobinę dziwnej historii z typową dziecięcą bohaterką, a dostałam mroczną, posępną i bardzo wciągającą opowieść, napisaną na dodatek świetnym językiem, a Nina, choć może niekiedy nieco przemądrzała, jest dziewczynką ciekawą, inteligentną i dającą się lubić. Po kolejne tomy jej przygód z pewnością sięgnę, tym bardziej, że podobno dalsze odsłony tego cyklu trzymają wysoki poziom. Wszystkim z Was, którzy jeszcze nie mieli okazji zanurzyć się w świat wyobraźni pani Kańtoch, polecam opowieści o Ninie i jej przygodach, bo naprawdę warto.
May 22, 2021
3.5 Bardzo wyczuwalny klimat lat powojennych dbałość o szczegóły światu i typowe przekonania z tamtych czasów. Bardzo podobał mi się język gwarowy bohaterow i to że książka trzyma w napięciu jak kryminał.
August 31, 2020
Niesamowicie mi się podobało. Nie wszystko w tej historii jest dopięte logicznie, ale da się to wybaczyć wciągającą fabułą.
January 6, 2022
Dlaczego to zawsze muszą być kosmici?
This entire review has been hidden because of spoilers.
June 24, 2022
Książka była okej, ale wydaje mi się, że strasznie przeciągnięta. Niektóre opisy czy sytuację były jakby na siłę aby zapchać dziurę, bo nic lepszego nie dało się wymyślić.
June 24, 2022
Я так довго облизувалася на цю серію! І таке розчарування…
Антураж. Повоєнна Польща (розруха + комуністи). Янголи, які падають з неба, яких ловлять УБісти, а тому набожні громадяни їх рятують і переховують (за що за ними може приїхати чорна автівка). Покинутий монастир, про який нічого не пам’ятають навіть жителі найближчого містечка. Діти-обранці, які мають здійснити місію…
З антуражем все ОК. А от із втіленням історії – ну, таке…
15-річна Ніна – звичайний підліток. Вона ходить до школи, читає пригодницькі та детективні книжки, не може визначитися чи вірить вона у Господа чи ні, і чи гріх, що вона не ходить по неділях до костьолу. Вона вважає себе звичайною, тому геть не розуміє, чому янгол обрав її і вона має поїхати аж у Маркоти у табір. Потягом вона їде сама, а тому направду недовга дорога виявляється надто довгою, бо дівчинка має хист втрапляти у халепи. Монастир викликає дрижаки не тільки своїм виглядом, а й фізичні (бо холодно навіть влітку, а монастир, як ми пам’ятаємо, покинутий, а отже давно не пристосований для життя). З обслуги лише бундючний водій (і за сумісництвом щось типу майстра на всі руки) і не менш «привітна» куховарка (яка готує лише сніданки, а все інше – готуйте самі). Головує над тринадцятьма різновіковими дітьми молодиця Целіна, яка сама не знає як із цим впоратися. А у кімнаті нагорі сидить янгол, який їх тут усіх скликав, але не має наміру спілкуватися. Єдині двоє дорослих одразу попереджають: не ходити вранці до саду та не гуляти під час грози. Всі діти збентежені обстановкою, але ж всі настільки пишаються своєю обраністю, що нікому в голову не приходить «що я роблю в цьому місці?». А потім зникає хлопець. Пошуки не дають результату, а Целіна не знаходить нічого кращого як сказати, що він просто повернувся додому. Ніна, гуляючи не менш моторошним садом натрапляє на ділянку з мертвих дерев. Як виявляється пізніше її називають Диявольським Колом. Те, що ділянка кожного дня розростається, турбує лише Ніну, всі інші, включаючи Целіну, просто відмахуються. І от нарешті, після зникнення ще одного хлопчика, привідкривається мета зібрання: серед дітей має визначитися Обраний, якому належить битися із Бестією і врятувати світ (ага). Як він має визначитися? А хто його знає. Якось. Діти цілими днями тиняються територією, ніхто за ними не слідкує, ніхто не проводить ніяких занять чи змагань. Ніна може піти у сусіднє містечко (година пішки!), нікому не сказати, і ніхто і не буде хвилюватися. Обід та вечерю готують діти. Самі! Мабуть серед властивостей можливого обраного є і кулінарні таланти на мінімалках.
Книга аж занадто нудна. Так довго розкручується сюжет з багатьма відокремленнями, які доречні і не доречні. Характери прописані поверхово. Я розумію, що головна героїня - Ніна, її найбільше в тексті, але окрім неї обраних ще дванадцятеро хлопців і дівчат, яких я собі так і не уявила. Єдина доросла – Целіна – інфантильна безпорадна особа. Її зв’язок з янголом так і залишився незрозумілим, адже склалося враження, що дівчина сама не йме тями, що тут робить. Янгол – то окрема парафія. Він вас таки здивує, але не знаю з яким знаком. Фінал млявий, хоча і героїчний. Але продиратися до нього 500 сторінок, а потім отримати «помах чарівної палички» (образно) якось розчаровує.
Антураж. Повоєнна Польща (розруха + комуністи). Янголи, які падають з неба, яких ловлять УБісти, а тому набожні громадяни їх рятують і переховують (за що за ними може приїхати чорна автівка). Покинутий монастир, про який нічого не пам’ятають навіть жителі найближчого містечка. Діти-обранці, які мають здійснити місію…
З антуражем все ОК. А от із втіленням історії – ну, таке…
15-річна Ніна – звичайний підліток. Вона ходить до школи, читає пригодницькі та детективні книжки, не може визначитися чи вірить вона у Господа чи ні, і чи гріх, що вона не ходить по неділях до костьолу. Вона вважає себе звичайною, тому геть не розуміє, чому янгол обрав її і вона має поїхати аж у Маркоти у табір. Потягом вона їде сама, а тому направду недовга дорога виявляється надто довгою, бо дівчинка має хист втрапляти у халепи. Монастир викликає дрижаки не тільки своїм виглядом, а й фізичні (бо холодно навіть влітку, а монастир, як ми пам’ятаємо, покинутий, а отже давно не пристосований для життя). З обслуги лише бундючний водій (і за сумісництвом щось типу майстра на всі руки) і не менш «привітна» куховарка (яка готує лише сніданки, а все інше – готуйте самі). Головує над тринадцятьма різновіковими дітьми молодиця Целіна, яка сама не знає як із цим впоратися. А у кімнаті нагорі сидить янгол, який їх тут усіх скликав, але не має наміру спілкуватися. Єдині двоє дорослих одразу попереджають: не ходити вранці до саду та не гуляти під час грози. Всі діти збентежені обстановкою, але ж всі настільки пишаються своєю обраністю, що нікому в голову не приходить «що я роблю в цьому місці?». А потім зникає хлопець. Пошуки не дають результату, а Целіна не знаходить нічого кращого як сказати, що він просто повернувся додому. Ніна, гуляючи не менш моторошним садом натрапляє на ділянку з мертвих дерев. Як виявляється пізніше її називають Диявольським Колом. Те, що ділянка кожного дня розростається, турбує лише Ніну, всі інші, включаючи Целіну, просто відмахуються. І от нарешті, після зникнення ще одного хлопчика, привідкривається мета зібрання: серед дітей має визначитися Обраний, якому належить битися із Бестією і врятувати світ (ага). Як він має визначитися? А хто його знає. Якось. Діти цілими днями тиняються територією, ніхто за ними не слідкує, ніхто не проводить ніяких занять чи змагань. Ніна може піти у сусіднє містечко (година пішки!), нікому не сказати, і ніхто і не буде хвилюватися. Обід та вечерю готують діти. Самі! Мабуть серед властивостей можливого обраного є і кулінарні таланти на мінімалках.
Книга аж занадто нудна. Так довго розкручується сюжет з багатьма відокремленнями, які доречні і не доречні. Характери прописані поверхово. Я розумію, що головна героїня - Ніна, її найбільше в тексті, але окрім неї обраних ще дванадцятеро хлопців і дівчат, яких я собі так і не уявила. Єдина доросла – Целіна – інфантильна безпорадна особа. Її зв’язок з янголом так і залишився незрозумілим, адже склалося враження, що дівчина сама не йме тями, що тут робить. Янгол – то окрема парафія. Він вас таки здивує, але не знаю з яким знаком. Фінал млявий, хоча і героїчний. Але продиратися до нього 500 сторінок, а потім отримати «помах чарівної палички» (образно) якось розчаровує.
March 28, 2025
Zmieniam ocenę 4.5⭐---> 5⭐
★ Czytałam ją po raz pierwszy rok temu i już wtedy moją uwagę przykuł tajemniczy, nieco niepokojący klimat, który obecny jest od pierwszych stron. Lubię taką spooky atmosferę, więc zachęciło mnie to do dalszego czytania. Przyznam, że kilka razy nawet się bałam, ale raczej spowodowane było to moją wizualizacją opisanych fragmentów niż strasznością książki (w końcu to młodzieżówka).
★ Akcja praktycznie w całości dzieje się w Markotach i pobliskim klasztorze, do którego została zaproszona grupka nastolatków/dzieci z całej Polski. Wkrótce zaczynają dziać się tam coraz dziwniejsze rzeczy, a główna bohaterka z przyjaciółmi stara się dojść do tego, o co tak naprawdę w tym wszystkim chodzi, a czasu mają niewiele... Fabuła prosta, a jednocześnie bardzo wciągająca.
★ Duży plus za to, że każdy z bohaterów miał swój charakter czy styl mówienia, więc nie mieszali się ze sobą, co jest częstym problemem w książkach z dużą ilością postaci, ale przyczepić mogę się do tego, że za szybko dochodzili do pewnych wniosków. Niby jest to jakoś uzasadnione, ale to trochę takie pójście na łatwiznę. Też zakończenie było dla mnie za szybkie, ale możliwe, że to przez to, że już je znałam, więc nie zrobiło na mnie takiego wrażenia.
★ Pamiętam, że czytając ją rok temu, przeszkadzały mi religijne elementy (anioły; klasztor; to, że ludzie wierzyli, że anioły są zesłane przez Boga), jednak robiąc reread, nie zauważyłam, żeby było ich jakoś dużo, a każdy z tych elementów miał uzasadnienie i można powiedzieć, że pasuje do realiów życia w Polsce.
★ Czytałam ją po raz pierwszy rok temu i już wtedy moją uwagę przykuł tajemniczy, nieco niepokojący klimat, który obecny jest od pierwszych stron. Lubię taką spooky atmosferę, więc zachęciło mnie to do dalszego czytania. Przyznam, że kilka razy nawet się bałam, ale raczej spowodowane było to moją wizualizacją opisanych fragmentów niż strasznością książki (w końcu to młodzieżówka).
★ Akcja praktycznie w całości dzieje się w Markotach i pobliskim klasztorze, do którego została zaproszona grupka nastolatków/dzieci z całej Polski. Wkrótce zaczynają dziać się tam coraz dziwniejsze rzeczy, a główna bohaterka z przyjaciółmi stara się dojść do tego, o co tak naprawdę w tym wszystkim chodzi, a czasu mają niewiele... Fabuła prosta, a jednocześnie bardzo wciągająca.
★ Duży plus za to, że każdy z bohaterów miał swój charakter czy styl mówienia, więc nie mieszali się ze sobą, co jest częstym problemem w książkach z dużą ilością postaci, ale przyczepić mogę się do tego, że za szybko dochodzili do pewnych wniosków. Niby jest to jakoś uzasadnione, ale to trochę takie pójście na łatwiznę. Też zakończenie było dla mnie za szybkie, ale możliwe, że to przez to, że już je znałam, więc nie zrobiło na mnie takiego wrażenia.
★ Pamiętam, że czytając ją rok temu, przeszkadzały mi religijne elementy (anioły; klasztor; to, że ludzie wierzyli, że anioły są zesłane przez Boga), jednak robiąc reread, nie zauważyłam, żeby było ich jakoś dużo, a każdy z tych elementów miał uzasadnienie i można powiedzieć, że pasuje do realiów życia w Polsce.
Read
December 31, 2018Я мало читаю фентезі. За сюжетом спостерігаєш якось ніби зі сторони, включитися складно, лишаєшся трохи іронічним. Нема того відчуття занурення, як у дитинстві. Так із "Домом дивних дітей" було, наприклад.
А тут занурення несподівано відбулося.
Не знаю, за рахунок чого. Якщо сюжет викласти в кількох рядках, він здасться дуже банальним: от є такі собі незрозумілі янголи, вони відібрали 13 дітей, щоб знайти обранця чи обранку для боротьби зі Злом. Да, отак іменно з великої літери. Далі хтось гине й закручується класичний детектив в закритому просторі. Ну, кароче. Я би після такої анотації не читала))))) Навіть попри уточнення "все дієьться в окупованій Совітами Польщі" Комуністи там, скажемо чесно, так, дрібний антураж, щоб у "янголів" типу з самого початку були якісь вороги.
Чого ж мене так загребло? Вся річ, як завжди, в деталях і в характерах, напевно. В атмосфері. Завдяки цьому мені справді було моторошно, я легко малювала перед внутрішнім зором і містечко, з якого неможливо втекти, і загадковий монастирський сад з мертвими деревами, і ледве видимих істот дощу, які поїдають дрібних птахів. Мені давно хотілося цього, провалитися в якусь готичну казку сторінок так на шістсот))
Розв"язка-пояснення, як це часто буває, трохи розчаровує, але це мене не дуже засмутило, головне, що я "там" побувала)).
А тут занурення несподівано відбулося.
Не знаю, за рахунок чого. Якщо сюжет викласти в кількох рядках, він здасться дуже банальним: от є такі собі незрозумілі янголи, вони відібрали 13 дітей, щоб знайти обранця чи обранку для боротьби зі Злом. Да, отак іменно з великої літери. Далі хтось гине й закручується класичний детектив в закритому просторі. Ну, кароче. Я би після такої анотації не читала))))) Навіть попри уточнення "все дієьться в окупованій Совітами Польщі" Комуністи там, скажемо чесно, так, дрібний антураж, щоб у "янголів" типу з самого початку були якісь вороги.
Чого ж мене так загребло? Вся річ, як завжди, в деталях і в характерах, напевно. В атмосфері. Завдяки цьому мені справді було моторошно, я легко малювала перед внутрішнім зором і містечко, з якого неможливо втекти, і загадковий монастирський сад з мертвими деревами, і ледве видимих істот дощу, які поїдають дрібних птахів. Мені давно хотілося цього, провалитися в якусь готичну казку сторінок так на шістсот))
Розв"язка-пояснення, як це часто буває, трохи розчаровує, але це мене не дуже засмутило, головне, що я "там" побувала)).
January 6, 2016
"W książce tej jest wszystko, co może spodobać się młodym czytelnikom, ale nie tylko im – również starsi znajdą tu coś dla siebie. Są zagadki do rozwiązania i tajemnice do odkrycia, niespodziewane zwroty akcji oraz interesujący bohaterowie. Wieje też prawdziwą grozą, którą potęgują zamieszczone wewnątrz książki mroczne ilustracje. Jest nawet coś, co w ostatnim czasie cieszy się niesłabnącą popularnością, zarówno w literaturze jak i filmie – żywe trupy, albo jak kto woli – zombie. Autorka ma lekkie pióro i potrafi stopniować napięcie, dzięki czemu książkę, mimo jej dość sporej objętości, czyta się naprawdę szybko. Cieszy też to, że Kańtoch nie wykłada od razu wszystkich kart na stół. Do wszystkiego dochodzimy krok po kroku wraz z bohaterami książki i przekonujemy się, że nie wszystko jest tu tak oczywiste, jak się nam początkowo wydawało.
Mówiąc krótko „Tajemnica Diabelskiego Kręgu” to świetna młodzieżówka, która nie jeden raz was zaskoczy, dlatego też z czystym sumieniem – polecam."
Cała recenzja dostępna na moim blogu: http://magicznyswiatksiazki.pl/tajemn...
Mówiąc krótko „Tajemnica Diabelskiego Kręgu” to świetna młodzieżówka, która nie jeden raz was zaskoczy, dlatego też z czystym sumieniem – polecam."
Cała recenzja dostępna na moim blogu: http://magicznyswiatksiazki.pl/tajemn...
July 26, 2023
Jest to bezdyskusyjnie moja ulubiona trylogia z dziedziny fantastyki młodzieżowej (choć uważam, ze jest to pozycja którą równie dobrze można zaliczyć do realizmu magicznego). Sposób budowania napięcia i kreacja świata przedstawionego to tylko wierzchołek tego, czym można się w tej serii zachwycać. Bohaterowie to nastoletni ludzie, jednak bardzo elokwentni, mądrzy i swietnie napisani. Dialogi między nimi nie są nudne albo dziecinnie, wręcz bardzo przemyślane. Wstęp do serii ma to do siebie ze powinien być dobry, by nie skrzywdzić kolejnych dzieł - tutaj z pewnością się udało. Czytam tę pozycję trzeci raz i nie sądzę, by był to raz ostatni.
May 26, 2019
Najstraszniejsza książka jaką miałam okazję przeczytać. Sprawia, że pójście po szklankę wody do kuchni nocą wydaje się niemożliwe, a wszystkie cienie zamienia w potwory. Czytelnik wszystkie wydarzenia w książce, w szczególności te na początku, poddaje w wątpliwość i dopiero na końcu jest zmuszony zaakceptować ich prawdziwość z gorzkim rozczarowaniem. "Tajemnica..." jest doskonałym przykładem książki która ma wszystkiego po trochu i to w doskonałej proporcji. Niesamowita i trzymająca dech w piersiach aż do ostatniej strony.
March 30, 2018
Trzynastoletnia Nina zostaje zaproszona na tajemnicze wakacje w klasztorze, znajdującym się w niewielkiej nadmorskiej wiosce Markoty. Na miejscu odkrywa, że oprócz niej anioły zaprosiły jeszcze kilkanaścioro dzieci, jednak żadne z nich nie wie, dlaczego zostało wybrane. Nina jest przecież zwyczajną dziewczyną, nie wyróżnia się niczym, co mogłoby przyciągnąć uwagę wysłanników niebios.
Już pierwszego dnia pobytu w Markotach Nina jest świadkiem niepokojących zdarzeń, a z każdym dniem na światło dzienne wychodzi coraz więcej tajemnic, które dziewczyna stara się rozwikłać. Być może zaproszenie dzieci do klasztoru nie było przypadkowe… A może anioły nie są tym, za kogo się podają…
Przyznaję się bez bicia – do przeczytania tej książki przekonała mnie okładka. Cała seria Anny Kańtoch, której trzeci tom ma premierę już niedługo, tak bardzo kusi swoim wyglądem, że po prostu nie mogłam się powstrzymać. Oczywiście opis fabuły również mnie zainteresował, gdyż w przeciwnym razie raczej nie zdecydowałabym się na przeczytanie Tajemnicy Diabelskiego Kręgu. Jednak to połączenie pięknej oprawy i intrygującego opisu ostatecznie mnie do niej przekonało i… Czy było warto? Tego dowiecie się po przeczytaniu kilku poniższych akapitów.
Zacznijmy od plusów:
Powieść posiada wyjątkowy klimat, który wbrew pozorom nie jest tak często spotykany w książkach. Nawet niewiele kryminałów, jakie czytałam, rozsiewało wokół siebie taką atmosferę tajemniczości i niepokoju, jak Tajemnica Diabelskiego Kręgu. Podczas czytania moja wyobraźnia działała na najwyższych obrotach i przenosząc się do mrocznego, pełnego tajemnic i niedopowiedzeń klasztoru, miałam wrażenie, że sama jestem w nim razem z bohaterami. Ten klimat był w pewien sposób nęcący i sprawiał, że przerywając czytanie wciąż czułam przyciąganie lektury, która wręcz wołała mnie, abym do niej wróciła. Dochodzi do tego fakt, że akcja książki toczy się w powojennej Polsce i w powietrzu da się wyczuć ten specyficzny klimat PRL-u – ciężko jest mi to opisać, ale uwierzcie mi, wszystko to razem tworzy magiczną atmosferę.
Na każdej stronie książki natykałam się na kolejne zagadkowe elementy układanki czekającej na rozwiązanie. Fantastyczne jest to, że jako czytelnik byłam nie tylko obserwatorem prowadzonego przez Ninę śledztwa, ale również mogłam brać w nim udział. Mimo że zagadki i tajemnice to całkowicie mój świat, jak już kiedyś wspominałam, Sherlock Holmes byłby ze mnie kiepski. Lecz sam fakt, że miałam szansę być zaangażowana w akcję książki, zasługuje na dużą pochwałę. Osoby z nieco większą spostrzegawczością i wyobraźnią niż moja będą mogły zabawić się w detektywa ;)
Z zaskoczeniem odkryłam również, jak bardzo przypasował mi styl pisania autorki. Anna Kańtoch nie tworzy słowami zawiłych obrazów, nie upiększa i nie stosuje miliona metafor, epitetów i innych środków stylistycznych, ale jej pióro jest proste, zgrabne i przypomina mi książki, jakie czytałam będąc w podstawówce. Można powiedzieć, że był to styl pisania typowy dla literatury przygodowej, w której nie służy on podkoloryzowaniu rzeczywistości, lecz rzeczowemu przedstawieniu toczących się wydarzeń. Generalnie preferuję większą fantazję i zabawę słowem w pisaniu, ale, o dziwo, Anna Kańtoch zdołała mnie do siebie przekonać.
Teraz przychodzi pora na wady:
Nie da się ukryć, że powieść wydaje się być przeznaczona dla czytelników z grupy wiekowej 12-15 lat i choć w dużej części książki nie odnajdziemy typowych dla literatury dziecięcej elementów, to w niektórych momentach były one doskonale widoczne – i niestety, niesamowicie działały mi na nerwy. Głównie mam tu na myśli przechwałki i odzywki pewnych bohaterów, które pojawiają się wielokrotnie – coś w stylu „ach, patrzcie, jaki jestem silny” rzuconego w najmniej odpowiednim momencie. W porządku, rozumiem, że dzieciom zdarza się wypalić z takim irytującym tekstem, ale powtarzanie go przy prawie każdej okazji sprawia, że można dostać nerwicy.
Przez całą lekturę starałam się podchodzić z przymrużeniem oka do poruszanych kwestii religijnych, na podstawie których autorka stworzyła zarys fabuły książki – historia rozpoczyna się niespodziewanym przybyciem aniołów na Ziemię, które jest przez ludzi postrzegane jako znak od Boga i od tej chwili traktują oni przybyszy jak boskie istoty, którym należy się podporządkować. Wszystko miałoby jeszcze może jakiś sens, gdyby postacie aniołów nie były tak rozczarowująco żałosne. W trakcie książki na jaw wychodzą pewne tajemnice dotyczące skrzydlatych, które zmieniają ich obraz w oczach ludzi, jednak ja byłam naprawdę zawiedziona ich bezużytecznością. Można by pomyśleć, że takie fantastyczne istoty powinny być mocnym punktem tej powieści, jednak okazały się jednym z najsłabszych. Cholera, no, każdy, kto kupiłby sobie sztuczne skrzydła i założył białą suknię, byłby bardziej anielski, niż oni.
Myślę, że Tajemnica Diabelskiego Kręgu byłaby dobrą książką dla młodszej młodzieży ze zbyt wybujałą wyobraźnią. Niektóre elementy tej książki wydawały mi się bowiem aż nazbyt wydumane i owiane niepotrzebną aurą podniosłości. Może jestem już na to za stara, a może nigdy nie byłam dzieckiem zdolnym do snucia daleko płynących fantazji, ale teraz sprawiały one jedynie, że miałam ochotę parsknąć śmiechem, myśląc o ich absurdalności.
Jak widzicie, nie brakuje zarówno plusów, jak i minusów książki Anny Kańtoch. Czy w takim razie mogę Wam ja polecić? Tak, ponieważ jakby nie było, jest to historia oryginalna, z którą nie spotkałam się nigdy wcześniej, no i w większości jej czytanie sprawiło mi naprawdę dużą przyjemność, mimo że wykraczam już poza zakres wiekowy docelowej grupy odbiorców tej powieści. Z chęcią sięgnę także po drugi tom serii, Tajemnicę nawiedzonego lasu, ponieważ mam dziwne przeczucie i nadzieję, że zdoła on przekonać mnie ostatecznie do twórczości Anny Kańtoch i będzie jeszcze lepszy niż pierwszy.
booksofsouls.blogspot.com
Już pierwszego dnia pobytu w Markotach Nina jest świadkiem niepokojących zdarzeń, a z każdym dniem na światło dzienne wychodzi coraz więcej tajemnic, które dziewczyna stara się rozwikłać. Być może zaproszenie dzieci do klasztoru nie było przypadkowe… A może anioły nie są tym, za kogo się podają…
Przyznaję się bez bicia – do przeczytania tej książki przekonała mnie okładka. Cała seria Anny Kańtoch, której trzeci tom ma premierę już niedługo, tak bardzo kusi swoim wyglądem, że po prostu nie mogłam się powstrzymać. Oczywiście opis fabuły również mnie zainteresował, gdyż w przeciwnym razie raczej nie zdecydowałabym się na przeczytanie Tajemnicy Diabelskiego Kręgu. Jednak to połączenie pięknej oprawy i intrygującego opisu ostatecznie mnie do niej przekonało i… Czy było warto? Tego dowiecie się po przeczytaniu kilku poniższych akapitów.
Zacznijmy od plusów:
Powieść posiada wyjątkowy klimat, który wbrew pozorom nie jest tak często spotykany w książkach. Nawet niewiele kryminałów, jakie czytałam, rozsiewało wokół siebie taką atmosferę tajemniczości i niepokoju, jak Tajemnica Diabelskiego Kręgu. Podczas czytania moja wyobraźnia działała na najwyższych obrotach i przenosząc się do mrocznego, pełnego tajemnic i niedopowiedzeń klasztoru, miałam wrażenie, że sama jestem w nim razem z bohaterami. Ten klimat był w pewien sposób nęcący i sprawiał, że przerywając czytanie wciąż czułam przyciąganie lektury, która wręcz wołała mnie, abym do niej wróciła. Dochodzi do tego fakt, że akcja książki toczy się w powojennej Polsce i w powietrzu da się wyczuć ten specyficzny klimat PRL-u – ciężko jest mi to opisać, ale uwierzcie mi, wszystko to razem tworzy magiczną atmosferę.
Na każdej stronie książki natykałam się na kolejne zagadkowe elementy układanki czekającej na rozwiązanie. Fantastyczne jest to, że jako czytelnik byłam nie tylko obserwatorem prowadzonego przez Ninę śledztwa, ale również mogłam brać w nim udział. Mimo że zagadki i tajemnice to całkowicie mój świat, jak już kiedyś wspominałam, Sherlock Holmes byłby ze mnie kiepski. Lecz sam fakt, że miałam szansę być zaangażowana w akcję książki, zasługuje na dużą pochwałę. Osoby z nieco większą spostrzegawczością i wyobraźnią niż moja będą mogły zabawić się w detektywa ;)
Z zaskoczeniem odkryłam również, jak bardzo przypasował mi styl pisania autorki. Anna Kańtoch nie tworzy słowami zawiłych obrazów, nie upiększa i nie stosuje miliona metafor, epitetów i innych środków stylistycznych, ale jej pióro jest proste, zgrabne i przypomina mi książki, jakie czytałam będąc w podstawówce. Można powiedzieć, że był to styl pisania typowy dla literatury przygodowej, w której nie służy on podkoloryzowaniu rzeczywistości, lecz rzeczowemu przedstawieniu toczących się wydarzeń. Generalnie preferuję większą fantazję i zabawę słowem w pisaniu, ale, o dziwo, Anna Kańtoch zdołała mnie do siebie przekonać.
Teraz przychodzi pora na wady:
Nie da się ukryć, że powieść wydaje się być przeznaczona dla czytelników z grupy wiekowej 12-15 lat i choć w dużej części książki nie odnajdziemy typowych dla literatury dziecięcej elementów, to w niektórych momentach były one doskonale widoczne – i niestety, niesamowicie działały mi na nerwy. Głównie mam tu na myśli przechwałki i odzywki pewnych bohaterów, które pojawiają się wielokrotnie – coś w stylu „ach, patrzcie, jaki jestem silny” rzuconego w najmniej odpowiednim momencie. W porządku, rozumiem, że dzieciom zdarza się wypalić z takim irytującym tekstem, ale powtarzanie go przy prawie każdej okazji sprawia, że można dostać nerwicy.
Przez całą lekturę starałam się podchodzić z przymrużeniem oka do poruszanych kwestii religijnych, na podstawie których autorka stworzyła zarys fabuły książki – historia rozpoczyna się niespodziewanym przybyciem aniołów na Ziemię, które jest przez ludzi postrzegane jako znak od Boga i od tej chwili traktują oni przybyszy jak boskie istoty, którym należy się podporządkować. Wszystko miałoby jeszcze może jakiś sens, gdyby postacie aniołów nie były tak rozczarowująco żałosne. W trakcie książki na jaw wychodzą pewne tajemnice dotyczące skrzydlatych, które zmieniają ich obraz w oczach ludzi, jednak ja byłam naprawdę zawiedziona ich bezużytecznością. Można by pomyśleć, że takie fantastyczne istoty powinny być mocnym punktem tej powieści, jednak okazały się jednym z najsłabszych. Cholera, no, każdy, kto kupiłby sobie sztuczne skrzydła i założył białą suknię, byłby bardziej anielski, niż oni.
Myślę, że Tajemnica Diabelskiego Kręgu byłaby dobrą książką dla młodszej młodzieży ze zbyt wybujałą wyobraźnią. Niektóre elementy tej książki wydawały mi się bowiem aż nazbyt wydumane i owiane niepotrzebną aurą podniosłości. Może jestem już na to za stara, a może nigdy nie byłam dzieckiem zdolnym do snucia daleko płynących fantazji, ale teraz sprawiały one jedynie, że miałam ochotę parsknąć śmiechem, myśląc o ich absurdalności.
Jak widzicie, nie brakuje zarówno plusów, jak i minusów książki Anny Kańtoch. Czy w takim razie mogę Wam ja polecić? Tak, ponieważ jakby nie było, jest to historia oryginalna, z którą nie spotkałam się nigdy wcześniej, no i w większości jej czytanie sprawiło mi naprawdę dużą przyjemność, mimo że wykraczam już poza zakres wiekowy docelowej grupy odbiorców tej powieści. Z chęcią sięgnę także po drugi tom serii, Tajemnicę nawiedzonego lasu, ponieważ mam dziwne przeczucie i nadzieję, że zdoła on przekonać mnie ostatecznie do twórczości Anny Kańtoch i będzie jeszcze lepszy niż pierwszy.
booksofsouls.blogspot.com
December 5, 2018
Traktując Tajemnicę… jako powieść stricte młodzieżową, popełnicie poważny błąd, dlatego że zasługuje ona na znacznie więcej. Co tu dużo mówić, jest świetna i zapewnia kilka godzin doskonałej lektury.
Cała opinia:
http://www.kacikzksiazka.pl/2018/04/t...
Cała opinia:
http://www.kacikzksiazka.pl/2018/04/t...
January 9, 2014
3,5 star
Displaying 1 - 30 of 68 reviews