What do you think?
Rate this book
Мій дім — війна
Війна в Україні почалася не у 2022 році. Вона почалася у 2014 році з окупації Криму та Донбасу.
У 2014 році, всупереч вторгненню Росії в Донецьку та Луганську області та створення фейкових "республік", на цих територіях все ще залишалися громадяни України. Під тиском і постійною загрозою арешту та катувань, все одно є ті люди, котрі чинять опір окупації та агресії.
Що може зробити підліток у ситуації тотального контролю та небезпеки? Чи може його голос бути почутий у "великому світі"?
Троє молодих людей відчувають свою приналежність до України і намагаються говорити про це.
Історія заснована на серії інтерв'ю з проукраїнськи налаштованими мешканцями Донбасу та підлітками, які пережили окупацію. Ця художня історія для 14+ розповідає про перші роки російсько-української війни.
У 2014 році, всупереч вторгненню Росії в Донецьку та Луганську області та створення фейкових "республік", на цих територіях все ще залишалися громадяни України. Під тиском і постійною загрозою арешту та катувань, все одно є ті люди, котрі чинять опір окупації та агресії.
Що може зробити підліток у ситуації тотального контролю та небезпеки? Чи може його голос бути почутий у "великому світі"?
Троє молодих людей відчувають свою приналежність до України і намагаються говорити про це.
Історія заснована на серії інтерв'ю з проукраїнськи налаштованими мешканцями Донбасу та підлітками, які пережили окупацію. Ця художня історія для 14+ розповідає про перші роки російсько-української війни.
248 pages, ebook
Published July 1, 2023
1 person is currently reading
23 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 11 of 11 reviews
September 17, 2023
Це роман про трьох підлітків, чиї родини залишалися у Донецьку у 2014-му і частково 2015-му роках.
Приходять окупанти, і місто змінюється на очах. Герої з огидою бачать, як "перефарбовується" частина сусідів, друзів, батьків, керівництво школи, яке тепер регулярно розповідає дітям, що "тут споконвіку була росія".
Але роблять так не всі. Хтось невпинно продовжує лишати на стінах будинків синьо-жовте графіті, нагадуючи: "Донецьк - це Україна".
Стріт-арт стає формою непокори для героїв, збирає їх докупи і добряче випробовує їхню сміливість. І завдяки йому роман страшенно яскравий візуально: ти наче дивишся кіно у своїй голові.
Читаючи, я пам'ятала, що у цей самий час у цьому самому Донецьку у підвалах "Ізоляції" сидить Стас Асєєв. Мене "флешбечило" його "Світлим шляхом", і я дико боялася за героїв. Особливо за дівчину, бо "флешбечило" також "Поганими дорогами" Наталки Ворожбит.
Боятися настільки читачам не варто. Адже це підлітковий роман. Там є сцени жорсткості і смерті, але вони написані м'яко та обережно. І їх відносно не багато. А без них картина окупованого Донецька була б не чесною.
Реальність цих дітей - постійна смертельна небезпека. У школі вони вчаться, сидячи подалі від зашторених вікон, під віддалені звуки вибухів. Хоча яке "вчаться"? В тих умовах це практично не можливо. Весь ресурс іде на виживання.
Настя пише у післямові, що задумала роман, коли дізналася історію 16-літнього Стьопи Чубенка, закатованого і розстріляного росіянами на Донеччині у липні 2014-го за знайдену в його рюкзаку синьо-жовту стрічку.
Зараз набагато більше українських територій перебуває в окупації або зазнало її, і я дуже хочу, аби Настин роман прочитало якомога більше читачів. Не тільки підлітки. А усі, хто хоче зрозуміти людей, які звідти вирвалися, людей, які не можуть виїхати, людей, чиї найрідніші лишаються там.
Приходять окупанти, і місто змінюється на очах. Герої з огидою бачать, як "перефарбовується" частина сусідів, друзів, батьків, керівництво школи, яке тепер регулярно розповідає дітям, що "тут споконвіку була росія".
Але роблять так не всі. Хтось невпинно продовжує лишати на стінах будинків синьо-жовте графіті, нагадуючи: "Донецьк - це Україна".
Стріт-арт стає формою непокори для героїв, збирає їх докупи і добряче випробовує їхню сміливість. І завдяки йому роман страшенно яскравий візуально: ти наче дивишся кіно у своїй голові.
Читаючи, я пам'ятала, що у цей самий час у цьому самому Донецьку у підвалах "Ізоляції" сидить Стас Асєєв. Мене "флешбечило" його "Світлим шляхом", і я дико боялася за героїв. Особливо за дівчину, бо "флешбечило" також "Поганими дорогами" Наталки Ворожбит.
Боятися настільки читачам не варто. Адже це підлітковий роман. Там є сцени жорсткості і смерті, але вони написані м'яко та обережно. І їх відносно не багато. А без них картина окупованого Донецька була б не чесною.
Реальність цих дітей - постійна смертельна небезпека. У школі вони вчаться, сидячи подалі від зашторених вікон, під віддалені звуки вибухів. Хоча яке "вчаться"? В тих умовах це практично не можливо. Весь ресурс іде на виживання.
Настя пише у післямові, що задумала роман, коли дізналася історію 16-літнього Стьопи Чубенка, закатованого і розстріляного росіянами на Донеччині у липні 2014-го за знайдену в його рюкзаку синьо-жовту стрічку.
Зараз набагато більше українських територій перебуває в окупації або зазнало її, і я дуже хочу, аби Настин роман прочитало якомога більше читачів. Не тільки підлітки. А усі, хто хоче зрозуміти людей, які звідти вирвалися, людей, які не можуть виїхати, людей, чиї найрідніші лишаються там.
February 28, 2024
Читала цю книжку ще в рукописі, поки готувала ілюстрацію для видання. Книжка дуже торкає. Читала - плакала. Настя пише дуже людяно і з любов'ю.
January 8, 2024
"Через стіни я простягав руку тим українцям, які не наважувалися, які втрачали віру, які боялися. І вдома, сидячи в тривозі, очікуючи поганих новин, вони, можливо, думають: "Там десь є хтось, хто не боїться".
Але, звісно, я боявся."
Прочитала книгу на одному подиху, адже відкласти її неможливо. Вона розповідає про двох друзів, звичайних підлітків 13 років, що живуть в Донецьку. Все починається невинно, з поодиноких мітингів із червоними прапорами. На мітингувальників спершу не звертають увагу, всі зайняті своїми справами, треба працювати і вчитися, потім ситуація стає серйознішою, а дуже скоро - і загрозливою. І врешті щось змінити - вже запізно.
Ми бачимо вулиці Донецька очима дівчини, яка звикла безпечно почувати себе в своєму місті, зніючи сусідів і не боячись вийти на вулицю. Бачимо, як все змінюється, як місто стає все сірішим і небезпечнішим, зʼявляються військові, оголошується коменданська година і нарешті стаються "прильоти". Хто стріляє і звідки? Хто ці люди на вулицях? Що робити далі?
Хтось намагається виїхати, схопивши речі першої необхідності і дітей, хтось залишається в надії "перечекати", а хтось радіє тому, що скоро тут буде росія. Говорити вголос стає небезпечно, маркувати себе українцем - тим паче. Починають зникати люди... Окупація. І тут таке - або тікати, або приймати нову реальність, або пристосовуватись, просто мовчати. Та насправді, безпечного варіанту немає - адже навіть прихильність до нової влади не убереже від розправи, якщо це буде комусь потрібно.
Намагаючись розібратися з реальністю, герої-підлітки шукають відповіді на свої питання. Як бути далі? Як бути українцем? Чи можливий спротив? Шукаючи, вони роблять свій вибір і, хоч і дуже страшно, але стають тими сміливцями, що чинять опір і не дають забути новим господарям міста, що боротьба ще не закінчена.
Страшна книга про Донецьк 2014-2015 років, погляд зсередини, історія, що містить в собі безліч реальних історій, поєднаних у художню книгу із вигаданими персонажами. Читаючи, я наново обдумала той момент, як же швидко і непомітно навіть найдурніша маячня, яку ще вчора всі вважали неможливою, може стати справжньою загрозою існуванню.
Мене зачепила ця книга. Вона про повзучу отруту пропаганди, сміливість бути собою і робити вибір, підтримку і надію.
Її точно не варто читати тим, хто пережив окупацію, але обов'язково варто всім іншим, якщо маєте сили, звісно.
Але, звісно, я боявся."
Прочитала книгу на одному подиху, адже відкласти її неможливо. Вона розповідає про двох друзів, звичайних підлітків 13 років, що живуть в Донецьку. Все починається невинно, з поодиноких мітингів із червоними прапорами. На мітингувальників спершу не звертають увагу, всі зайняті своїми справами, треба працювати і вчитися, потім ситуація стає серйознішою, а дуже скоро - і загрозливою. І врешті щось змінити - вже запізно.
Ми бачимо вулиці Донецька очима дівчини, яка звикла безпечно почувати себе в своєму місті, зніючи сусідів і не боячись вийти на вулицю. Бачимо, як все змінюється, як місто стає все сірішим і небезпечнішим, зʼявляються військові, оголошується коменданська година і нарешті стаються "прильоти". Хто стріляє і звідки? Хто ці люди на вулицях? Що робити далі?
Хтось намагається виїхати, схопивши речі першої необхідності і дітей, хтось залишається в надії "перечекати", а хтось радіє тому, що скоро тут буде росія. Говорити вголос стає небезпечно, маркувати себе українцем - тим паче. Починають зникати люди... Окупація. І тут таке - або тікати, або приймати нову реальність, або пристосовуватись, просто мовчати. Та насправді, безпечного варіанту немає - адже навіть прихильність до нової влади не убереже від розправи, якщо це буде комусь потрібно.
Намагаючись розібратися з реальністю, герої-підлітки шукають відповіді на свої питання. Як бути далі? Як бути українцем? Чи можливий спротив? Шукаючи, вони роблять свій вибір і, хоч і дуже страшно, але стають тими сміливцями, що чинять опір і не дають забути новим господарям міста, що боротьба ще не закінчена.
Страшна книга про Донецьк 2014-2015 років, погляд зсередини, історія, що містить в собі безліч реальних історій, поєднаних у художню книгу із вигаданими персонажами. Читаючи, я наново обдумала той момент, як же швидко і непомітно навіть найдурніша маячня, яку ще вчора всі вважали неможливою, може стати справжньою загрозою існуванню.
Мене зачепила ця книга. Вона про повзучу отруту пропаганди, сміливість бути собою і робити вибір, підтримку і надію.
Її точно не варто читати тим, хто пережив окупацію, але обов'язково варто всім іншим, якщо маєте сили, звісно.
October 6, 2023
"Як важливо змусити стіни говорити, коли ти сам не можеш."
Я була дуже зацікавлена до прочитання цієї книги, тому що була окупована російськими проксі-військами у Донецьку в 2014р. До моменту виїзду я також намагалася протидіяти інформаційно, - фільмувала і передавала українським журналістам дані щодо перебігу подій, сподіваючись що світ побачить і відреагує. Але змушена була покинути домівку, тому що майбутнє було під загрозою. Книжка правдиво описує реалії життя проукраїнських людей під час окупації очима підлітків. Чутливість, ясний розум, незашореність радянським минулим дозволяють юним людям відчути велику різницю між життям до окупації та після. Коли я читала то відчувала себе на їх місці, тому що вони ходили моїми вулицями, сприймали реальність моїм серцем; і ті самі думки я, так само прокручувала в голові. Також я уявляла свою дитину на їх місці яка через 9 років окупації переживає тепер удари російськими ракетами по Україні. Відчувається що матеріал для книги взято з розповідей реальних людей - дуже багато деталей, які я просто зчитую як свої особисті. Мені дуже шкода наших українських людей які змушені переживати окупацію і втрачати своє здоров'я, життя, майбутнє через агресію Росії. Коли 24.02.22 Російські війська почали завдавати ракетних ударів і рухатися вглиб України, ми вирішили що залишаємося і будемо чинити опір. Рекомендую книжку до прочитання людям, яким цікаві люди Донецької області України, їх життя, почуття, спротив та долі внаслідок російського вторгнення 2014р. та окупації.
Я була дуже зацікавлена до прочитання цієї книги, тому що була окупована російськими проксі-військами у Донецьку в 2014р. До моменту виїзду я також намагалася протидіяти інформаційно, - фільмувала і передавала українським журналістам дані щодо перебігу подій, сподіваючись що світ побачить і відреагує. Але змушена була покинути домівку, тому що майбутнє було під загрозою. Книжка правдиво описує реалії життя проукраїнських людей під час окупації очима підлітків. Чутливість, ясний розум, незашореність радянським минулим дозволяють юним людям відчути велику різницю між життям до окупації та після. Коли я читала то відчувала себе на їх місці, тому що вони ходили моїми вулицями, сприймали реальність моїм серцем; і ті самі думки я, так само прокручувала в голові. Також я уявляла свою дитину на їх місці яка через 9 років окупації переживає тепер удари російськими ракетами по Україні. Відчувається що матеріал для книги взято з розповідей реальних людей - дуже багато деталей, які я просто зчитую як свої особисті. Мені дуже шкода наших українських людей які змушені переживати окупацію і втрачати своє здоров'я, життя, майбутнє через агресію Росії. Коли 24.02.22 Російські війська почали завдавати ракетних ударів і рухатися вглиб України, ми вирішили що залишаємося і будемо чинити опір. Рекомендую книжку до прочитання людям, яким цікаві люди Донецької області України, їх життя, почуття, спротив та долі внаслідок російського вторгнення 2014р. та окупації.
August 3, 2023
📍У монстрів, замість мацаків та ікл, відтепер постають людські обличчя(C).
💔Не ми обираємо книжки, а вони нас. Так сталося із цією. Щойно вчора я почала її читати, а вже сьогодні хочу розповідати про неї всім і кожному.
❤️🩹Я б дуже хотіла, щоб ця книга побачила світ до 2022, ми багато чого б дізналися про окупацію Донбасу, але знаєте, більшість із нас просто не повірила б у написане. Нині, у 2023, все сприймається інакше...
💥Це історія життя трьох донецьких підлітків, які в 2014 потрапили під окупацію. Вони діти, в життя яких прийшла війна. Вони багато чого не розуміють, але знають головне: 🇺🇦 вони - українці! Вони лише вчаться виживати в нових умовах, знаходити серед сотень-тисяч чужих крихти "своїх" людей. Через погляд, вчинок, закочені очі, малюнки, випадкове фото в телефоні... Вони не можуть говорити, тому замість них говорять стіни, на яких ті малюють графіті. 🖌Це їхній спосіб бути видимими, бути мовчазними голосами Донбасу...
❤️🩹Це вигадана історія, але основана вона на реальних подіях та свідченнях реальних людей, які вимушено покинули свої домівки і які першими відчули на собі руzzький мір. Книга написана для підлітків, але Настя Мельниченко пише так потужно і так реалістично, що цікаво й дорослому. Якщо Ви читали інші її твори - то знаєте, про що я.
📍Через стіни я простягав руку тим українцям, які не наважувалися, які втрачали віру, які боялися (С).
💔Не ми обираємо книжки, а вони нас. Так сталося із цією. Щойно вчора я почала її читати, а вже сьогодні хочу розповідати про неї всім і кожному.
❤️🩹Я б дуже хотіла, щоб ця книга побачила світ до 2022, ми багато чого б дізналися про окупацію Донбасу, але знаєте, більшість із нас просто не повірила б у написане. Нині, у 2023, все сприймається інакше...
💥Це історія життя трьох донецьких підлітків, які в 2014 потрапили під окупацію. Вони діти, в життя яких прийшла війна. Вони багато чого не розуміють, але знають головне: 🇺🇦 вони - українці! Вони лише вчаться виживати в нових умовах, знаходити серед сотень-тисяч чужих крихти "своїх" людей. Через погляд, вчинок, закочені очі, малюнки, випадкове фото в телефоні... Вони не можуть говорити, тому замість них говорять стіни, на яких ті малюють графіті. 🖌Це їхній спосіб бути видимими, бути мовчазними голосами Донбасу...
❤️🩹Це вигадана історія, але основана вона на реальних подіях та свідченнях реальних людей, які вимушено покинули свої домівки і які першими відчули на собі руzzький мір. Книга написана для підлітків, але Настя Мельниченко пише так потужно і так реалістично, що цікаво й дорослому. Якщо Ви читали інші її твори - то знаєте, про що я.
📍Через стіни я простягав руку тим українцям, які не наважувалися, які втрачали віру, які боялися (С).
January 5, 2024
Сильна книга, що довго не відпускає після прочитання.
Попри те, що розрахована на підліткову аудиторію, мені дорослій було потрібно її прочитати, зануритися в ці тривожні, болісні історії маленького спротиву великих дітей. Ще більш гострими враження стають, коли дізнаєшся, що більшість фактів у книзі запозичені з реальних прототипів. І в це легко повірити - авторка пише дуже переконливо, з явним розумінням деталей і контекстів.
Попри те, що розрахована на підліткову аудиторію, мені дорослій було потрібно її прочитати, зануритися в ці тривожні, болісні історії маленького спротиву великих дітей. Ще більш гострими враження стають, коли дізнаєшся, що більшість фактів у книзі запозичені з реальних прототипів. І в це легко повірити - авторка пише дуже переконливо, з явним розумінням деталей і контекстів.
January 26, 2024
Є книги, під які легше заснути, коли безсоння. Читаючи «Мій дім - війна» я не могла заснути, аж доки не дочитаю. Отже, пишу відгук о 04:44 ранку нового дня.
Дякую автору, книга точно гідна.
P.S. Цитата: « Камон, Катю, тобі місто бомблять, як можна не цікавитись політикою?»
Дякую автору, книга точно гідна.
P.S. Цитата: « Камон, Катю, тобі місто бомблять, як можна не цікавитись політикою?»
July 11, 2023
Сильна і болісна книжка про життя підлітків в окупації.
July 22, 2023
Чудова книга, хоч сюжет тяжкий, але це наша з вами реальність, яка триває уже понад 9 років. раджу для прочитання кожному.
Read
July 17, 2023Книжка скоріше сподобалася, ніж навпаки. Давно симпатизую авторці, вона талановита публіцистка, журналістка. Книжці трохи бракує "художності", переконливості, тривимірності. Вона більше репортажна, через те читається легко, сюжет захоплює.
Але головна героїня має занадто дорослу манеру висловлюватися, як на мене.
Сильно написаний фінал.
Але головна героїня має занадто дорослу манеру висловлюватися, як на мене.
Сильно написаний фінал.
January 6, 2024
Це неймовірна книга і варта того, щоб її прочитали всі. І хоч вона позиціонується як підліткова, я, доросла 42хрічна тітка, прочитала її з великим задоволення. Дуже довго залишається післясмак і хочеться обдумувати її знову і знову. Поверталася до деяких сторінок уже після прочитання.
Маленькі діти в книзі насправді такі дорослі. І борються за свободу України нарівні з нашими захисниками на передовій.
Маленькі діти в книзі насправді такі дорослі. І борються за свободу України нарівні з нашими захисниками на передовій.
Displaying 1 - 11 of 11 reviews