До першого тому хрестоматії доктора Падлючча, присвяченого шидеврам української літератури, попали ті автори, які попали — давно і прочно. Попали в ретельно каталогізовану безвість, ув освітянські тумани, в глибокий морок, де не видно ані титли. Ся книжка предоставить тобі всі необхідні спецсрєцтва, шоби добути луччі перли нашого письменства. Класика уміє ждать, але не випробовуй її терпець намарно. Бо ж папороть уже зацвіла і позолоть вилущуєцця тіки ради тебе, а десь у піднебессі громихає благовіст: хвате читати всяке барахло — на тобі абонімєнт у божественний рибгосп української літєратури.
Рідко кому вдається намалювати вдалу карикатуру : для цього потрібен талант та почуття гумору. Так само рідко кому вдається так зневажливо і возночас з величезною шаною змалювати зміст творів основних титанів української літератури і я кажу не про Шевченка) Ця книжка нагадала мені, що треба перечитати "Кайдашеву сім'ю" та "Енеїду", надихнула дізнатися більше про феномен "мовного багацтва" Марка Вовчка та чому Нечуваний Нечуй так не любив літеру "ї", змусила по-новому подивитися на Гоголя, вкотре усвідомити,що Панас Мирний - не мій письменник) А що, непогано як для карикатури!
довго шукала її в книгарні є, аж поки не спитала продавчиню: виявилося, що обидва томи "шидеврів" стоять у відділі з літературознавством. ще один привід подумати про літературу другого порядку та перипетії її існування в житті людському. дуже подобається, як бриних уміє говорити на різні голоси, чіпляючи на себе стилістику автора, про якого зараз оце пише – для глибшого занурення в сабж. а для кращої актуалізації – проводить виразні паралелі з нинішнім літпроцесом (і не тільки літ-), не шкодуючи сучасним авторам дошкульних і веселих шпильок у текстах про авторів давно померлих. та й загалом із почуттям гумору у пана михайла як зазвичай атлічно, що іноді – наприклад, в обставинах, коли сміятися вголос не дуже ввічливо – аж незручно. і гоголь. як і в "шидеврах світової літератури", у "шидеврах вкраїнської" є розділ про нього. вкрай елегантне (і вкрай для гоголя приємне, адже навіть про шекспіра бриних написав тільки раз) розв'язання проблеми про те, чий усе-таки микола васильович.
Попри багатющу мову, в "Соборі" єсть кілька конфузів, повязаних з прокляттям усякої художності — активними діємприкметниками. Найлучче зі всього: "Свобода й кохання - два несучі крила поезії!" (c) І такого повно, ггг. Реготала всю книжку, вона мені поремонтувала деякі втф з шкільних уроків літератури. Що "Кайдашева сім'я" - це вещ, я з того часу і знала, а от з деякими іншими творами тоді не склалось, не доходив мені Коцюбинський і Тютюнник (зараз теж не дуже, то хоч розумних людей про них почитаю).
українську літературу в школі не любила. Вона викликала відчуття безпросвітного суму і туги. Там всі помирають, все погано.... Ні, не так. ВСЕ ПОГАНО!!! Якби ж хрестоматію з укр.літ. писав Доктор Падлюччо, цей предмет мав би всі шанси стати улюбленим.
"панночка ж не приучена до асканія, вписки та автостопу зразу пішла і втопилась" - українська література in a nutshell
Варто бути попередженим, що 2/3 тексту це детальний переказ твору в стилі Подерв'янського, де вас не омине *жоден* спойлер про те хто і де втопився. А от на те що все-таки символізує собор виділено одне речення. Не зовсім те чого я очікувала. Але!! Я ще не бачила український нон-фікшн з сильнішим авторським стилем ніж цей. Особисто для мене це доволі сильний аргумент, бо стилістика українського нон-фікшн для мене виглядає досить безнадійно. Нагадаю, що авторський стиль цієї книги не літератор може відрізнити від Подерв'янського хіба за допомогою логіки, яка підказує що ймовірність того що останній напише хрестоматію доволі низька. Але оскільки краще я не бачила, не можу не любити цю книжку. Якось так. Чомусь в мене low-key неприємний осадочок після написання цього відгуку.. Перепрошую за зайву есеїстику
Шидеври місцями справді шидевральні)особливо нравився частіше не стільки аналіз текстів, скільки біографій. Я би сказав, що там більше влучности і дотепу, але може це через брак мого розуміння літератури, котре в Бриних на порядок чи кілька точно луччіше. Якщо спробувати окреслити жанр цієї книжко, то це наче підвипивший студент філології на вечірці переказує иншому зміст літератури за ніч перед екзаменом. З гумором, із веселими деталями та інтерпретаціями, а заодно пов'язуючи коє-шо із біографією автора/ки. Місцями Бриних наче нимного захоплюється, але загалом це харашо
Суржик мені дається важко, якщо це не твори Подерв'янського. Але за знання теми вшир і вглиб, і легкість викладу - 5. Тепер знаю, що хотілося б перечитати або прочитати, а за що наврядчи братимусь в наступні двадцять років :)