Проза Катерини Бабкіної легка й вигадлива, стилістично майстерна, часом наївна, іноді - епатажна. Межа між химерністю й психологізмом у її творах не однозначна. Будь-яка річ може виявитись знаком, у будь-якому домі одного дня через дошки підлоги може прорости очерет.
Приємно, що в нас видають новели, де мені смачно над кожним словом.
"Той, хто одного разу відчує, що точно знає дорогу до щастя, зникає назавжди, бо припиняє його шукати; той хто точно певен, що як би він не зраджував життя, а воно однак від нього не відвернеться, стає порожнім, бо сам відвертається від життя; той, хто не має і прагне, в тисячі разів щасливіший за того хто не прагне, в тисячі разів щасливіший за того, хто не прагне, хоч має... ...що таке, зрештою, час, як не єдиний переклад усіх слів одразу, що таке час, я не єдине слово, яке не потребує перекладу"