Патетичний блуд

Молодіжна трилогія #3

by Анатолій Дністровий

Останні роки української "доелектронної" епохи в невеличкому містечку Ніжині. Голодні і щасливі студенти, невгамовні заочниці, підступні ексгібіціоністи у кущах біля корпусів університету, провінційні кримінальні авторитети, а ще дилетантські балачки про поезію, музику і Тибет - далеко не весь кошмар, який пропонує роман Анатолія Дністрового "Патетичний блуд".

Genres: Fiction

287 pages, Paperback

First published January 1, 2005

About the author

Український есеїст, прозаїк, поет, художник.
Анатолій Дністровий працює на межі контркультури та міської прози з виразною соціальною та психологічною складовою. Останнім романам притаманна посилена есеїстичність. Дністровий став відомим передусім своєю молодіжною трилогією — романи «Місто уповільненої дії» (2003, друге видання - 2021), «Пацики» (2005, друге видання - 2011, третє видання - 2020), «Тибет на восьмому поверсі» (2005, друге видання - 2013). Не меншої популярності набув його роман «Дрозофіла над томом Канта» (2010). Мовна амплітуда прози Дністрового (кримінальне арґо, молодіжний сленг) були широко використані в укладанні низки лінгвістичних словників, зокрема професором, доктором філологічних наук, Лесею Ставицькою («Короткий словник жаргонної лексики української мови», Київ: Критика, 2003, «Українська мова без табу: словник нецензурної лексики та її відповідників», Київ: Критика, 2008).

Іншими складовими творчості є поетичний доробок (найвдалішою критики відзначають верліброву частину, експериментування з ретроурбанізмом та культурною пам'яттю; збірки «Покинуті міста», 2004; «Черепаха Чарльза Дарвіна», 2015) і чималий корпус есеїстики, ключовими лініями якої переважно є літературознавство і філософія творчості (книги «Автономія Орфея», «Письмо з околиці»), політико-філософська публіцистика на есеї про ліберальну демократію (книга «Злами й консенсус»), націоналізм.

Reviews

[Petro · Rating 2 out of 5]

Порнушка з вєчно страдающім хтивим гопніком-інтєлєктуалом у головній ролі.

[Michael Chyzhovsky · Rating 3 out of 5]

Прочитав . Завершальна книга серії "пациків". Скажу зразу - не дуже і сподобалось. Хоч вважаю що вся трилогія попадає в категорію маст рід . Не раз , в тексті згадувався Генрі Міллер . І вже після прочитання , мені спало на думку , що Дністровий , узяв типаж літературного героя Генрі Міллера , натягнув його в свій рекетирський сеттинг України 90-х років . Таким чином зявився вічноголодний , сексуально змаргілізований студент Віталік . Як писали в інших відгуках на гудрідз , книга - порнушка про страждання гопника інтелектуала Словом , хоч ця теза не зовсім .відповідає моєму ставленню до цієї книжки , не погодитись з нею я не можу . На мою думку , головний герой - довбойоб і паздастрадалєц. Це якщо в двох словах . А читати про довбойоба піздастрадальця ( вибачте тавтологію ) , не дуже і цікаво . Є велика ймовірність , що автор і хотів цього досягти? В такому разі , пану Анатолію , честь і шана .Все вийшло доволі автентично . Життя в общазі не особливо і помінялось з 90-х років . Хоча , я там був останній раз більше десяти років тому . В моїй памяті десь там воно і виглядало . Однозначого вердикту не виношу .Прочитайте , а далі думайте самі .

[Iryna Paprotska · Rating 3 out of 5]

Книжка точно в стилі "Патетичного Блуду" чи "Пациків".

Все відбувається в гуртожитках Ніжинського університету в часи 90-х. В головній ролі студент і кілька його друзів. Дністровий цікаво описує, і якось мені здається дуже реалістично, атмосферу життя в гуртожитках. Цікаво навіть як змінилось все з того часу у студентському житті гуртожитків. Хоча є відчуття, що для деяких людей, - можливо і не багато. Коли кожний живе тільки сьогоднішнім днем, тому що майбутнє не обіцяє нікому нічого доброго, або просто є ненадійним. В результаті головний герой перебивається тим що є з дня на день.

Місцями головний герой чомусь мені сильно нагадує кілька людей, яких я знала раніше доволі близько. Тим не менше, якось книжка не зачепила. Вкінці - нічого не змінилось, студентське життя пройшло, сторінка перегорнулась.

[Svitlana Osmalchuk · Rating 2 out of 5]

З книжки винесла два моменти: назви предметів постільної білизни і тригери на окуповані міста та на згадку про стратегічні бомбардувальники.

Дуже легко написана книга, але геть мене не зачепила. Всі страждання героя просто повз.

[Dmytro Shyian · Rating 4 out of 5]

На позір книга видається оманливо простою: декілька епізодів з життя тернопільського студента Віталі, що навчається в Ніжині на історико-філологічному факультеті та живе в общазі, або, вживаючи літературне слово, в гуртожитку. Подібних мовних покручів у тексті буде вдосталь, і це не лише свідоцтво того, що дійсність завжди яскравіше та непередбачуваніше за літературу, а й певна ознака форми, яку набрало Віталіне життя. Власне, одне із значень слова «покруч» - це нікчемна, ні до чого не придатна людина, що всіляко уникає відповідальності як за себе, так і за тих, хто поруч із ним.
Отож в університеті Віталя займається чим завгодно окрім навчання. Тобто регулярно випиває, курить та вгамовує голод, що коливається між фізичним і сексуальним та постійно переходить із одного стану в інший. Здається, у нього традиційні студентські розваги, проте згодом розумієш, що традиційними вони були радше у минулу епоху, коли промінь цифрової революції ще не осяяв похмуру землю. У перервах між цією всепоглинаючою активністю він щось пише, малює, цікавиться буддизмом та намагається переосмислити своє життя, втім, кожного разу повертаючись до звичної колії. Словом, патетично блудить, у повній відповідності із назвою роману.
Пруст у всій цій історії згадується недаремно, і справа не лише в тому, що нам пропонують певний потік свідомості у вигляді авторського тексту. Як і герою колосального французького роману, Віталіку подобається одразу декілька дівчат, у затінку яких він залюбки проводить час, а проте не в силах вибрати жодної з них. Даремно казати, що мешканці общаги активно практикують незахищений секс, тож одного дня, одна із прекрасних подружок Віталі несподівано вагітніє. Якби перед нами був роман родом із XIX століття, то ця подія стала б початком докорінних змін, що крізь біль та сльози спокути почали б відбуватися із головним героєм. Проте ми наприкінці XX-го, тож Віталя сприймає це майже з буддистською незворушністю.
«Аби позбавитися від страждання й набути щастя, нема іншого шляху, крім уникнення в потоках свідомості живих істот причин, що породжують страждання, і створити в цих потоках причини щастя».
Зрештою, Віталю не можна звинуватити в абсолютній бездушності, він цілком здатен на вияви жалості, однак не такі, що припускають відповідальності. У ньому надміру жалощів, але до прикрості мало любові. І не схоже аби згодом, попри всі сподівання автора, цей етичний дисбаланс змінився на краще.
У своїй пізнішій роботі «Дрозофіла над томом Канта» Дністровий зобразив розгубленого українського інтеліґента на зламі епох, що відштовхнувся від берега минулого, з його буцімто застарілими сенсами та моральними цінностями, але до берега сучасності так і не пристав. Він бачить і розуміє все, а втім свідомо уникає відповідальності й через те цілковито неспроможний нічого змінити. У «Патетичному блуді» маємо його своєрідне народження.

[Oleksandra Novikova · Rating 1 out of 5]

Можливо, це буде хоч якось цікаво читати, якщо тобі 18 чи менше. Хочеться помитися після прочитання книги, відношення до жінок в ній. Головний герой скурвився вкрай в кінці, хоча і на початку все було не дуже. Від просто сексу, він перейшов до «вони тільки і хочуть трахаться, їх треба їбати», від романтизованого «її рожеві пелюстки», до доволі жорстких речей, які вже попахують насиллям..

[Bogdan Obraz · Rating 3 out of 5]

Депресивний міський роман про гуртожиток, голодних студентів та хтивих студенток, п’яних викладачів, буддизм, кримінальних авторитетів та розборки з ними. Це світ очима студента, якого не відпустило минуле.