4.5
Є Київ, а є Зміїв. А в ньому узбережники, степовики і болотяні чорти. Взагалі я за останніх, бо в них є купа цікавих вмінь, але все по порядку. Світ якийсь сірий, в ньому все рветься, від курток до реальності, а Вороні не хочеться в школу, а створити щось чарами. Створюється звірик, тільки зі спецефектами, бо треба було помочити в нормальній воді, а не з хімікатами. Звіриків виявляється багато, і всіх їх разом з господарями кудись тягне. Є підозра, що прямо у Київ.
Чудова історія з пригодами і світом, трохи схожим на мої дев’яності, коли все теж було непевно і всяких гарних штук бракувало. Оці всі підозрілі дворики, хащі посеред міста і загальна атмосфера хтозна чого. Сподобалося, що чари ніби і є, але чомусь їх тут призабули (сподіваюся, у другій частині розкажуть, що сталося). І няшні різнокаліберні звірики теж додалися.
Одночасно це не відірвана від нашої реальності мила казочка, про що конкретно натякає остання фраза, тому передбачаю, що далі пригоди вже переїдуть до Києва, а в нас тут самі розумієте.
Ну і... «Моя психіка цього не витримує», — подумав болотяний чорт.
Як я вас розумію, Борисе Борисовичу, як я вас розумію.