Юрій Гудименко (нар. 1987) — український політичний діяч, лідер Руху «Демократична Сокира», у минулому — блогер, телеведучий, публіцист. Після російського вторгнення вступив до лав ЗСУ, сапер, був поранений. «Це не зовсім звичайна книга. Тут немає сюжету, немає персонажів, які затримуються надовго. Це — збірка текстів, промов, історичних нарисів, які я писав і пишу донині. Тут є смішні тексти і тексти несмішні, є слова, які я писав у доброму гуморі й ті, які я писав у шпиталі, не бувши певен, що колись встану на ноги. Є навіть тексти, за які мені соромно, але вони все одно будуть тут, у книзі, тому що я їх говорив і я їх написав» (Ю. Гудименко).
То були перші слова, які я почула через екран телефону від молодого чоловіка, який на фоні вибухів у пікселі посміхався і казав : "Лайфхак від мене: що робити, якщо сумно і темно на душі? Відповідь: думати про те, якою чудовою буде Україна після перемоги."
То був початок березня 2022 року. Було страшно і боляче, але найбільше відчувалась лють і ненависть. Я слухала його, вдивлялась у картинку навколо нього і серце завмирало, бо він говорив те, що мені треба було почути. І з того часу його короткі відео і пости стали своєрідною терапією. Того вечора до мене посміхався і говорив Юрій Володимирович Гудименко - український політичний діяч та лідер Руху «Демократична Сокира» та сапер130-го батальйону сил Територіальної оборони ЗСУ. І з того вечора я дивилась кожне його відео, читала кожен пост та слухала кожне інтерв'ю.
Цю книжку про історії та війни має прочитати кожен. Бо це важливо! Це текст, який врізається в памʼять, багато навчить, ще більше пояснить і дуже надихне! Бо саме так треба говорити про історію, цікаво, динамічно, просто і з великою любовʼю та повагою до своєї країни! Я б поділила цю книжку умовно на дві частини: історичні роздуми, факти та інтерпретації, і другу - спогади та думки після 24 лютого. Прочитайте її, бо вона написана для кожного з нас, українця і українки. Тут багато цікавого і надважливого! Це база, яка просто необхідна для того, щоб розуміти та відстоювати своє!
P.S. «Ти повернешся додому і заглянеш у дзеркало. Ти побачиш там людину, яка знає, як виглядають шрами на душі. Ти памʼятаєш, звідки кожен шрам. Цей шрам - та ракета, що рознесла будинок за два квартали. Цей - перші фото з Бучі. Цей - «Азовсталь». Цей - кум, що не повернеться з-під Бахмута. Так виглядає незалежність. Вона не у віршах і не у співах. Вона у діях. У вчинках людей. А вчинки - це завжди шрами.»
- Які основні ідеї? Українці мають зробити так, щоб на них боялися нападати. Хочеш миру готуйся до війни. - Яку ідею я можу реалізувати з цієї книги? Я маю їбашити. - Як би я описав книгу другові? Чудове лікування прогалин історії з гумором і користю. Багато люті на прикінці книжки. І дуже багато бажання помсти ворогам.
Історії які мені сподобалися найбільше ## ТРІСКОВІ ВІЙНИ ## Дикий танець ## Скажи "Ворог" ## Чемпіонати з пройобів ## Лисенкоїзм ## Історія одного невідомого солдата ## Будь як Чарлі
ТРІСКОВІ ВІЙНИ це топчик. Рекомендую прочитати всім хто володіє українською мовою і ще живий.
Історія ніколи не була моїм коником, тому якби мені розповідали про історичні події, війни і цікаві трафунки минулого так, як це робить пан Юрій, я б точно краще грала в 'свояк') Найвідоміші війни у вигляді п'єс — це крутяк!
Попри те, що не з усіма постами (так, так, це збірка фб постів переважно) я згодна, у пана є право на всі його думки та заклики, бо, повторюсь — це ж фб, він на те й існує. Але тут питання до всіх до нас, до українців, які якимось чином досі не вивчили залізобетонних уроків історії, про які наразі (о диво!) можна безплатно прочитати і дізнатись.
Швидко читати цю книжку просто неможливо, кожного разу після чергової глави я залипла на багатогодинні дискусії із чоловіком та пропадала у вікіпедії та інших сайтах.
Останню чверть збірки читати було важко, тому що тоді вже почалась велика війна і дуже боляче знову усвідомлювати, що ми знову в центрі подій світової історії. Але нам не звикати, це точно. Тому ми і переможемо.
Історії та війни. Історії про історію, війни, символи та роздуми про нас українців. Роздуми про історію та війни. Я впевненно вношу цю книжку в свій, поки що, уявний список книжок, що варто прочитати кожному українчику. Книжок, під час читання яких думаєш «як я цього не знала/не помічала/про це не думала?», а після прочитання - «ну зараз я знаю!» і постараюсь не забути ніколи. Хронологічно нариси датуються 2014-2023 роками. Викладенні в хронологічному порядку (ну майже). І це завжди дуже цікаво, спостерігати як змінюється стиль оповідання, загальний настрій думок, теми цих роздумів з плином часу та плином подій. Подій жахливих. А найбільше сподобались незмінні заклики автора «Їбаште, котики! Будьте поганими!» і віра з народ України. Всім раджу. Цьом
Перші 300 сторінок прекрасні від А до Я. Абсолютно несподівані історичні перипетії, цікаві факти, нові ракурси на знайомі події і, звісно, авторські судження. Решта 100 - передрукований фейсбук, тож ніякої новинки 😅 але загалом дуже вже оптимістичний погляд на війну, попри те, що допис Юрія став для мене тими словами, що тримали на плаву 24 лютого. І тішить його ставлення до " військових експертів". Дуже освічена людина. Саме такі і мають писати книги.
Охуєнна книжка. Це дивне відчуття перечитувати надрукований фейсбук. Мені більше до вподоби історії ранніх років бо пізніші історії я ще не встиг забути з ФБ. І взагалі історії 22-23 років то окремий жанр але на то були вагомі причини, чи не так. Перша ж частина книги дивує своєю різноманітністю більшість історій чудові по своєму.
Дуже багатогранна книжка, місцями весела, місцями повчальна. Назва відображає сутність - вона про різні часи, різні війни, про маловідомі нюанси загальновідомих подій, про приховування правди режимом і про героїзм. В першу чергу, про героїзм українців.
Дуже цікава книга-роздуми про історію України, про минуло і сьогодення. Було надзвичайно складно читати російські кусочки, я перестала сприймати книги російською мовою взагалі.
Найкраще - все ж Тріскові війни) Не все добре переклалось українською, подекуди прямо видно, який там оригінальний російський вираз чи слово був. Матюк, який там був, чого вже. По суті, антологія постів з ФБ, але і книга теж, бо одна наскрізна думка від самого початку - Russia delenda est. Перші історії зайшли краще, вони легкі, динамічні, смішні. Останні, від 2022 року, то уже історії про зараз, біль, поступ. Про те, що Russia delenda est, ще не est, але уже це не просто ідея. Чи це мастрід, у моєму розумінні? Напевно, ні. Є інше на цю ж тему краще написане, чи інформативніше, чи рівніше, чи менш емоційно, чи якесь ще. З іншого боку, майже два роки я не могла дочитати жодної книги, яку брала в руки. До цієї, цю проковтнула за пару днів і мені не шкода жодної витраченої хвилини.
Слідкую за автором вже багато років, тому розповіді 2020-2022 були вже відомі з його сторінки, але книжка бралася в першу чергу заради українського перекладу "Тріскових воєн" та іншої класики. Ну й Інтернет-сторінки можуть бути знесені власником, сайтом, хакерами, тому зайва копія не завадить, та й пошук зручніший ніж в ФБ. Людині поза контекстом діяльності Юрія можуть більше зайти історії з періоду до 2020 року, де описуються цікаві історичні казуси, руйнуються міфи чи просто весело описуються ті чи інші події ("Чемпіонати світу по провтиках" - топ). Це чиста збірка постів без єдиної лінії, тому досить зручно читати з будь-якого місця, якщо потрібно зайняти чимось час, щоб не думскролити. Хоча деякі з пізніших дописів теж не надто веселі, але такі вже часи.
Один-єдиний суттєвий мінус це якість фізичної книжки. Друк і верстка відверто жаливі, написи на обкладинці сповзли, карти на ілюстраціях нерозбірливі, створюється враження якогось піратського видання, коли фанат просто роздрукував і підшив збірку постів. Це відчуття підсилюється ще й світлими смугами в кількох місцях ніби в картриджі закінчувався тонер) Якщо що книга куплялася на стенді видавництва під час Форумі видавців, тому це швидше недбальство/пофігізм видавця, ніж якесь піратство/контрафакт. Яка ситуація з електронкою і чи така є, я не в курсі. Надіюсь що краще
Через формат коротких розповідей на пару сторінок книга читається легко та швидко, і перші 75% майже непов'язані між собою (окрім "історія" та "Україна") що не дає занудгювати. Тема війни не замовчується, вона більше про осмислення ворога та нас самих. А потім різкий воєнний щоденник, який описує ємоції усіх українців із 24022022. Ненависть, радість, сум, ненависть, ненависть, ненависть. І серед усього цього, головна і невпинна тема - надія. Не надія "а якось буде", а "їбаште котики".
Знімок епохи. Патетичний та в'їдливий, як і сама епоха. Зовсім інше враження, коли бачиш надрукованими тексти блога. Знімок епохи. Якісний - бо видно найрізноманітніші деталі. На відміну від ілюстрацій Фоліо, краще б вже не друкували карти, бо роздивитись на них щось - дзуськи.
Це чудова книжка. Вона одночасно цікава, пізнавальна, філософська, дотепна, місцями сумна, місцями оптимістична - тобто вона дуже жива. Я не буду писати враження, просто наведу пару цитат для розуміння авторського стилю: "Від подиву Ольга охрестилась і померла. А Святослав за лічені роки досяг повного порозуміння з усіма сусідами, що вижили, розходячись з ними тільки в аграрному питанні: він хотів, щоб сусіди в повному складі лежали в землі, а вони бажали того ж Святославу". " За два мільярди загиблих горобців природа забрала життя чи 30, чи 40 мільйонів китайців... (У статті про знищення горобців, після згадування цифри загиблих жителів Вікіпедія демонструє непідвладні мені висоти чорного гумору, вказуючи, що "таким чином шляхом досліду було доведено, що агротехнічна користь горобців істотно вище за шкоду, що завдається".)" І окремо мушу сказати, що "Історія одного невідомого" розчулила мене до сліз, незважаючи на всю емоційну зашкарублість під час війни