What do you think?
Rate this book
Ukraine: A History
In 1988, the first edition of Orest Subtelny's Ukraine was published to international acclaim, as the definitive history of what was at that time a republic in the USSR. In the years since, the world has seen the dismantling of the Soviet bloc and the restoration of Ukraine's independence - an event celebrated by Ukrainians around the world but which also heralded a time of tumultuous change for those in the homeland.
While previous updates brought readers up to the year 2000, this new fourth edition includes an overview of Ukraine's most recent history, focusing on the dramatic political, socio-economic, and cultural changes that occurred during the Kuchma and Yushchenko presidencies. It analyzes political developments - particularly the so-called Orange Revolution - and the institutional growth of the new state. Subtelny examines Ukraine's entry into the era of globalization, looking at social and economic transformations, regional, ideological, and linguistic tensions, and describes the myriad challenges currently facing Ukrainian state and society.
Fourth edition: ASIN B005DB7J9G (Kindle)
Fourth edition: ISBN 9781442697287 (ebook)
Fourth edition: ISBN 978-1442640160 (cloth)
Fourth edition: ISBN 978-1442609914 (paper)
Fourth edition: ISBN 978-1442649903 (mass hardcover)
Fourth edition: ISBN 978-1442627369 (mass paperback)
888 pages, Kindle Edition
First published November 1, 1988
65 people are currently reading
667 people want to read
About the author
Orest Subtelny
10 books13 followersOrest Subtelny (Ukrainian: О́рест Субте́льний) is a Canadian historian of Ukrainian origin. Born in Kraków, General Government in German-occupied Poland, he received his Ph.D. from Harvard University in 1973. Since 1982 he has been a professor in the departments of History and Political Science, York University, Toronto, Canada.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 23 of 23 reviews
September 24, 2024
As World Affairs Report says, “The best history of Ukraine in English.” Highly readable and an in-depth look into the nation’s past, present and future 🇺🇦 I used this book to research papers, short stories and novels.
[There is an updated 4th edition but with the war there needs to be a 5th edition soon.]
[There is an updated 4th edition but with the war there needs to be a 5th edition soon.]
February 24, 2024
A sweeping and thorough study of Ukraine. It’s free of the overt and negative influences of certain political platforms, religious organizations and news agencies with their heavy agendas. It’s also a very readable volume. Recommended for a more in-depth look at Ukraine’s history and culture, past, present and future 🇺🇦
March 24, 2015
I like to keep up with what's happening in the world. I read 2 newspapers a day and,if I don't have enough background on a happening to feel comfortable "knowing" what to think, I do background reading. I don't mind ambiguity and actually prefer knowing the complexities of a situation than reading something that tries to put matters in black and white. Thus this book.
Although it is actually a textbook, it doesn't read like one. And although it is a little over 600 pages long, it reads relatively quickly. It was, to me, actually hard to put down. The author, moreover, is not biased and gives credit where credit is due, even if it is to the USSR.
The current crisis in Ukraine is totally understandable when you read this. Since its "beginning" Ukraine has been seen as a continuous whole although not as a nation. This is because it has been separated by domination by Russia in the east and Poland in the west for most of its history.
Back in the 17th century, eastern Ukraine was fighting to keep from being taken over by the Polish Empire. Its western section had been overrun, but Kiev and the lands on either side of the Dnieper were struggling to stay independent. However, it was soon evident that they needed foreign help. Here's the problem. They had 3 choices: the Tarters in Crimea, the Russians or the Turks. Hard choice. But the Tartars had been the "original" invaders so they weren't favored. The Turks practiced an alien religion and Ukrainians weren't comfortable with the association. But Russia practiced the same religion and was also Slavic so it seemed reasonable to ask them for help.
Well......... Once Russia helped eastern Ukraine repel the Poles, it began "invading" itself. It wanted to Russify the area. Starting as a very small island in the vastness of Europe/Asia, Russia had a view, already in the 17th century, of being a great world power. So it encouraged its people to move into Ukraine territory and began the policy of putting Russians in high posts, destroying the use of the Ukrainian language, making Ukraine a supplier of grains and raw materials for Russia while industry was promoted on Russian soil. She called Ukraine "Little Russia" almost in affection, but looking behind the name, she actually meant Ukraine was Russian, not Ukrainian.
The split between the two parts of the country was a true problem in the consolidation of Ukraine as a specific country or nation of its own. Poland encouraged settlement in the west as Russia encouraged settlement in the east. When things got bad and peasants wanted more land or more independence, the easterners went further into Russia and the westerners migrated to Europe and America. Easterners were forced to accept Russian culture and ideas, while westerners, although under Polish rule, were imbued with European ideas.
However, during all its history there was a recognized boundary of "Ukraine" where people were recognized as ethnic Ukrainians. The boundary was roughly the current borders of the country.
I won't go into the details on how Ukraine achieved unity and independence, but its current situation is entirely consistent with its history. People in the western part of Ukraine see themselves as an entity with western ideas of democracy and industry, etc. However, the eastern part, the part Russia is trying to take over, has always struggled with its Russian past.
Although Russia is currently claiming that the Separatists are actually Russian and traditionally a part of Russia, they are not. They have always been part of Ukrainian territory. However, Russia has tried over the centuries to make it part of Russia by encouraging Russians to move into that area, in much the same way that China is trying to make Tibet part of it by encouraging settlement, like Russia tried to insist that the Baltic States were part of Russia because it had encouraged settlement, and, much as I may raise hackles here, like Israel is refusing to prohibit settlement in the West Bank. If our people are a "majority" or a threatened minority, we have the right to "protect" them and own that land.
Not so with Crimea and I won't go into that. It's a whole separate matter.
The situation in Ukraine is complicated. There are arguments on both sides but it must be pointed out that, twice, Russia has signed agreements with Ukraine to respect its borders.
The history of the country and of the current crisis is fascinating. Although the book only contains history up to 2000, you can see the crisis already in the works.
Take the time to look into the matter and understand a little known nation of the world by reading this book.
Although it is actually a textbook, it doesn't read like one. And although it is a little over 600 pages long, it reads relatively quickly. It was, to me, actually hard to put down. The author, moreover, is not biased and gives credit where credit is due, even if it is to the USSR.
The current crisis in Ukraine is totally understandable when you read this. Since its "beginning" Ukraine has been seen as a continuous whole although not as a nation. This is because it has been separated by domination by Russia in the east and Poland in the west for most of its history.
Back in the 17th century, eastern Ukraine was fighting to keep from being taken over by the Polish Empire. Its western section had been overrun, but Kiev and the lands on either side of the Dnieper were struggling to stay independent. However, it was soon evident that they needed foreign help. Here's the problem. They had 3 choices: the Tarters in Crimea, the Russians or the Turks. Hard choice. But the Tartars had been the "original" invaders so they weren't favored. The Turks practiced an alien religion and Ukrainians weren't comfortable with the association. But Russia practiced the same religion and was also Slavic so it seemed reasonable to ask them for help.
Well......... Once Russia helped eastern Ukraine repel the Poles, it began "invading" itself. It wanted to Russify the area. Starting as a very small island in the vastness of Europe/Asia, Russia had a view, already in the 17th century, of being a great world power. So it encouraged its people to move into Ukraine territory and began the policy of putting Russians in high posts, destroying the use of the Ukrainian language, making Ukraine a supplier of grains and raw materials for Russia while industry was promoted on Russian soil. She called Ukraine "Little Russia" almost in affection, but looking behind the name, she actually meant Ukraine was Russian, not Ukrainian.
The split between the two parts of the country was a true problem in the consolidation of Ukraine as a specific country or nation of its own. Poland encouraged settlement in the west as Russia encouraged settlement in the east. When things got bad and peasants wanted more land or more independence, the easterners went further into Russia and the westerners migrated to Europe and America. Easterners were forced to accept Russian culture and ideas, while westerners, although under Polish rule, were imbued with European ideas.
However, during all its history there was a recognized boundary of "Ukraine" where people were recognized as ethnic Ukrainians. The boundary was roughly the current borders of the country.
I won't go into the details on how Ukraine achieved unity and independence, but its current situation is entirely consistent with its history. People in the western part of Ukraine see themselves as an entity with western ideas of democracy and industry, etc. However, the eastern part, the part Russia is trying to take over, has always struggled with its Russian past.
Although Russia is currently claiming that the Separatists are actually Russian and traditionally a part of Russia, they are not. They have always been part of Ukrainian territory. However, Russia has tried over the centuries to make it part of Russia by encouraging Russians to move into that area, in much the same way that China is trying to make Tibet part of it by encouraging settlement, like Russia tried to insist that the Baltic States were part of Russia because it had encouraged settlement, and, much as I may raise hackles here, like Israel is refusing to prohibit settlement in the West Bank. If our people are a "majority" or a threatened minority, we have the right to "protect" them and own that land.
Not so with Crimea and I won't go into that. It's a whole separate matter.
The situation in Ukraine is complicated. There are arguments on both sides but it must be pointed out that, twice, Russia has signed agreements with Ukraine to respect its borders.
The history of the country and of the current crisis is fascinating. Although the book only contains history up to 2000, you can see the crisis already in the works.
Take the time to look into the matter and understand a little known nation of the world by reading this book.
June 16, 2023
This book was written and published in Canada when the Ukraine was simply an SSR (Soviet Socialist Republic) or an administrative unit of the USSR. It does an excellent job of writing the history of a country that did not exist just as Ireland did not exist in the 19th century and Wales does not exist in the current day. Its objective of course to argue the case for the legitimacy of the desire of the Ukrainians to have an independent nation.
Subtelny had to deal with the disadvantages of writing on a forbidden topic and having no access to any archival material. Even more seriously, there was no body of academic monographs to draw on. Surprisingly the book still reads well and has loss little of its relevance.
Subtelny had to deal with the disadvantages of writing on a forbidden topic and having no access to any archival material. Even more seriously, there was no body of academic monographs to draw on. Surprisingly the book still reads well and has loss little of its relevance.
November 6, 2025
Підручник, за яким я в свій час готувалася до ЗНО. Правда, тоді в мене було якесь рідкісне видання, переклад російською. На цей раз я слухала книгу в українському перекладі, в аудіоформаті (начитка Ігора Мурашка).
Орест Субтельний був канадійським українцем, професором Йоркського університету. Його посібник з історії України, написаний ще наприкінці 80х, з доповненнями щодо здобуття Україною незалежності початку 90х, звісно, не включає найновітніші сторінки нашої історії, російсько-українську війну та сучасне культурне відродження, проте не даремно до сих пір вважається однією із найвпливовіших англомовних книжок про Україну.
Я слухала його в паралелі з найсучаснішим і найбільш "гучним" підручником такого типу останніх років, Брамою Європи Сергія Плохія, і мала можливість порівняти ці два науково-популярні твори. Обидва вони написані українськими професорами найбільш впливових світових університетів і перекладені українською з англійської. Я читала спочатку розділи з певної теми у Плохія, а потім - у Субтельного, і так до кінця обох книжок.
Можу сказати, що Субтельний в своєму викладенні вигідно відрізняється від нашого сучасника Плохія: його мова більш жвава, а в оповіді цікаво розставлені акценти, за рахунок чого послідовність фактів краще запам'ятовуються. Загалом, він більшу за Плохія увагу приділяє поясненню причин та наслідків подій, що допомагає не лише просто легше прочитати книгу, бо вона виходить більш зв'язна, але й дійсно зрозуміти хід історії, її логіку, щось винести для себе з прочитаного. Текст має певне емоційне забарвлення, такий собі "голос автора", що чутний крізь сторінки - і при цьому Субтельний спромігся до об'єктивного викладення, без зайвих особистих симпатій; зміг дуже коректно, без перегину палки, описати, наприклад, певні радянські періоди, хоча його особисті погляди були далекі від потурання радянській ідеології.
З недоліків: деякі факти, що він подає в розділі про Другу Світову війну, сучасна історіографія, яка має більший доступ до радянських архівів, в тому числі нещодавно розсекречених, спростовує як історичні міфи радянського чи то націоналістичного спрямування. Наприклад, він приводить як факт міф про розстріляний з'їзд кобзарів у Харкові (я читала спростування в книзі Володимира В'ятровича Війна і міф. Невідома Друга світова). Це можна простити, з оглядкою на те, в який час і в яких умовах писався підручник, проте я би хотіла побачити сучасне виправлене видання цієї легендарної книги. Вона на це заслуговує.
Орест Субтельний був канадійським українцем, професором Йоркського університету. Його посібник з історії України, написаний ще наприкінці 80х, з доповненнями щодо здобуття Україною незалежності початку 90х, звісно, не включає найновітніші сторінки нашої історії, російсько-українську війну та сучасне культурне відродження, проте не даремно до сих пір вважається однією із найвпливовіших англомовних книжок про Україну.
Я слухала його в паралелі з найсучаснішим і найбільш "гучним" підручником такого типу останніх років, Брамою Європи Сергія Плохія, і мала можливість порівняти ці два науково-популярні твори. Обидва вони написані українськими професорами найбільш впливових світових університетів і перекладені українською з англійської. Я читала спочатку розділи з певної теми у Плохія, а потім - у Субтельного, і так до кінця обох книжок.
Можу сказати, що Субтельний в своєму викладенні вигідно відрізняється від нашого сучасника Плохія: його мова більш жвава, а в оповіді цікаво розставлені акценти, за рахунок чого послідовність фактів краще запам'ятовуються. Загалом, він більшу за Плохія увагу приділяє поясненню причин та наслідків подій, що допомагає не лише просто легше прочитати книгу, бо вона виходить більш зв'язна, але й дійсно зрозуміти хід історії, її логіку, щось винести для себе з прочитаного. Текст має певне емоційне забарвлення, такий собі "голос автора", що чутний крізь сторінки - і при цьому Субтельний спромігся до об'єктивного викладення, без зайвих особистих симпатій; зміг дуже коректно, без перегину палки, описати, наприклад, певні радянські періоди, хоча його особисті погляди були далекі від потурання радянській ідеології.
З недоліків: деякі факти, що він подає в розділі про Другу Світову війну, сучасна історіографія, яка має більший доступ до радянських архівів, в тому числі нещодавно розсекречених, спростовує як історичні міфи радянського чи то націоналістичного спрямування. Наприклад, він приводить як факт міф про розстріляний з'їзд кобзарів у Харкові (я читала спростування в книзі Володимира В'ятровича Війна і міф. Невідома Друга світова). Це можна простити, з оглядкою на те, в який час і в яких умовах писався підручник, проте я би хотіла побачити сучасне виправлене видання цієї легендарної книги. Вона на це заслуговує.
December 4, 2014
What an epic book! Starting from pre-history and progressing through about 2008, this sweeping history of Ukraine and Ukrainians is mind-boggling. While lengthy (about 700 pages), few words are wasted because the history of Ukraine is so complex and fascinating. Interwoven with the history of eastern Europe (Poland, Austria, Hungary, etc.) and Russia, Ukraine has endured upheaval, war, famine, and revolution in myriad ways most of the rest of the planet can only read about.
Subtelny's writing is mostly smooth, descriptive, and compelling, infrequently a bit repetitive. In a few of the later chapters, the verb tenses get a bit confused, probably due to the placement of the ending point of the earlier editions. Otherwise, it is simply brilliant if exhausting. Prepare to expand your understanding of not just Ukraine, but also eastern Europe and Russia.
Well worth reading, even 700 pages worth, this is one of those books that needs mulling over and deep thought to soak up so much dramatic history and dynamic human history. Pace yourself.
Subtelny's writing is mostly smooth, descriptive, and compelling, infrequently a bit repetitive. In a few of the later chapters, the verb tenses get a bit confused, probably due to the placement of the ending point of the earlier editions. Otherwise, it is simply brilliant if exhausting. Prepare to expand your understanding of not just Ukraine, but also eastern Europe and Russia.
Well worth reading, even 700 pages worth, this is one of those books that needs mulling over and deep thought to soak up so much dramatic history and dynamic human history. Pace yourself.
September 18, 2021
A very thorough yet enjoyable history of Ukraine and the Ukrainian people. It was originally written in the Soviet era, and this edition was updated to include the first few years of Ukrainian independence. There are many helpful maps and illustrations. My only complaint is that the book is rather ethnocentric. While one learns a lot about the ethnic Ukrainians, including those who emigrated and formed the Ukrainian diaspora, the history of other peoples who lived within the borders of Ukraine are ignored. My entire family comes from Western and Right Bank Ukraine, but their experiences and history aren't part of the narrative of this book because they were Jews. Pretty disappointing. The book is definitely written from the point of view of those ethnic Ukrainians.
Still, I learned a lot about this old/new country and it's people.
Still, I learned a lot about this old/new country and it's people.
July 31, 2020
Коли я була малою, найбільше любила книжки з історії, навіть, коли не дуже розуміла про що в них. Було два радянських підручники, з усіма "строямі" й "угнєтєннимі", були передруки якихось західних дитячих історичних енциклопедій. Але там не було про Україну, а якщо й було, то або Роксолана, або "мать городов" з "воссоєдєнєниєм". Мені, хоч і малій дитині, воно здавалося чужим.
І, тут, раптом, на дачі знайшлася ця книга. Не найгарніша, на сірому папері, без ілюстрацій, написана не для дітей, вона не мала зацікавити, але я просиділа за ней декілька днів. Потім, ми з братом шукали місця, де можна сховатися від "татар", де могли бути засідки "гайдамак", і чи жили у нас в селі козаки.
Можливо, з точки зору, історичних наук це не найкраще, що було написано по історії. Та для мене ця книга завжди буде особливою.
І, тут, раптом, на дачі знайшлася ця книга. Не найгарніша, на сірому папері, без ілюстрацій, написана не для дітей, вона не мала зацікавити, але я просиділа за ней декілька днів. Потім, ми з братом шукали місця, де можна сховатися від "татар", де могли бути засідки "гайдамак", і чи жили у нас в селі козаки.
Можливо, з точки зору, історичних наук це не найкраще, що було написано по історії. Та для мене ця книга завжди буде особливою.
April 13, 2022
Subtelny is a good historian and writer. He is able to succinctly explain major events without it turning into a dry list. He covers over over a thousand years of history of a people who were under control of two to four different countries. However, Subtelny allows his pro-Ukrainian outlook to sometimes gloss over or obfuscate the actual weakness of many Ukrainian leaders. This bias leads to some confusion as to how "great" and powerful leaders in Ukraine were unable to create a state for so long. And more importantly, he repeats how great the military and political leaders were in comparison to their Russian and Polish counterparts, but then neglects how those same leaders couldn't make a lasting effect. It creates confusion as to whether the Ukrainian leaders pre-1900 were Ukrainian leaders or just big fish in a small pond that couldn't stand up to the bigger fish in other ponds.
This confusion aside, when the Ukrainians do start consciously working towards a Ukrainian state post Napoleon, Subtelny does a good job of explaining just how difficult it is for the Ukrainians to stand against the more established states. And more importantly, he explains how the majority of Ukrainians did not view themselves as a nationality and the political ramifications of this lack of national consciousness.
Overall the book is a great overview of Ukrainian history from a patriotic Ukrainian perspective.
This confusion aside, when the Ukrainians do start consciously working towards a Ukrainian state post Napoleon, Subtelny does a good job of explaining just how difficult it is for the Ukrainians to stand against the more established states. And more importantly, he explains how the majority of Ukrainians did not view themselves as a nationality and the political ramifications of this lack of national consciousness.
Overall the book is a great overview of Ukrainian history from a patriotic Ukrainian perspective.
March 31, 2022
This was not what I had wanted: I wanted an introduction to Ukrainian history to make sense of the current invasion by Putin of Ukraine. This is an academic historian who wrote an academic history. I should have gotten a juvenile book out instead. Oh well. The three main faults are: length!!!!, academic orientation, and datedness. This was published in 1988. For the purpose the author had, it is excellent and deserves 5 stars. For my purpose, it was way too long and deserved 1/2 stars. I settled on 3 since I really can’t criticize the book in terms of its real function. But, I will admit I took to skimming the book, reading first lines of paragraphs and entire paragraphs beginning and ending chapters. I guess I should include it as DNF. In any case my conclusion as to the war Putin started: judging by their history, Ukrainians have absolutely zero reasons to trust the Russians. The famine induced by Stalin less than a hundred years ago is too recent and bitter a memory. Expect them to keep fighting off the Russians with all their might and main!
August 14, 2020
5 ігор для мозку щоб читати втричі швидше (промо-лінк)
Кращі нотатки з книги:
"ряд німецьких учених, зокрема Готліб Байєр, Герхард Міллер та Август-Людвиг Шльоцер, які у 18 ст. служили в Росії, розвинули так звану норманську теорію. В ній доводилося, що Київську Русь заснували варяги - германо-скандинавська народність, відома на Заході як вікінги, або нормани. Підкреслювання важливості германських впливів та натяги на нездатність слов'ян створити власну державу викликали обурення славетного російського вченого 18 ст. Михайла Ломоносова, який написав гнівну відповідь німцям, доводячи першочергову роль слов'ян у створенні Київської Русі. Твердження Ломоносова дістали назву антинорманської концепції та поклали початок суперечкам, які тривають і досьогодні... Антинорманських поглядів уперто трималися такі два провідних українських учених, як Михайло Грушевський та Микола Костомаров... дані археологічних розкопок не підтверджують широкомасштабної присутності варягів у Київській Русі. Виходячи з цього вони робили висновок, що Київську Русь заснували східні слов'яни."
"Слово "Україна" вперше з'являється в літописах у 1187 р. і спочатку вживається як географічне позначення Київського порубіжжя"
"Свідченням княжої турботи про церкву стало те, що у 1051 р. він (Ярослав) уперше призначив митрополита київським русина Іларіона"
"На додаток до зростаючих соціальних суперечок, у 1068 р. кияни, незадоволені правлінням Ізяслава, вигнали його, посадивши натомість його племінника Всеслава... Події 1068 р. стали віходю в історії, ознаменувавши собою першу документально засвідчену "революцію" на українській землі"
"Український історик Стефан Томашківський підрахував, що між 1146 і 1246 рр. 24 князі 47 разів правили в Києві. З них один сім разів займав престол, п'ять князів правили по три рази кожен, а вісім - по два рази. Характерно, що 35 князювань тривали менше року кожне."
"на початку грудня 1240 р. Київ упав під ударами монголо-татар"
"Серед майже 90 великих селищ і міст найбільшим був, поза всяким сумнівом, Київ. До монголо-татарської навали чисельність його мешканців становила близько 35-40 тис. (Лондон досгя таких цияр лише через 100 років). Для порівняння, такі важливі центри як Чернігів та Переяслав, Володимир-Волинський, Львів і Галич, налічували не більше 4-5 тис. жителів кожен." (Ось чому така велика конкуренція і боротьба була за Київ, - його населення було в 10 разів більше ніж найближчі його конкуренти)
"За твердженням Грушевського, який аж ніяк не поділяв норманської теорії, українці є прямими нащадками полян - племені, які відіграло провідну роль у розвитку Києва. Власне, тому саме цей їхній досвід і займає найважливіше місце в історії України. Грушевський вважає, що приписувати Київській добі центральне місце в російському минулому - значило б не тільки применшувати унікальні поляно-українські здобутки, але й обтяжувати російську історію штучними, якщо не перебільшеним, додатком, що стояв би на заваді пошуків її справжнього коріння. Якщо ж все-таки вважати державу засобом збереження київської спадщини, доводить далі Грушевський, то куди більшу частину цієї спадщини зберегли Галицьков-Волинське князівство (Руське Короліство), а пізніше Велике князівство Литовське (повна назва - Велике князівство Литвоське та Руське) з його сильними українськими та білоруськими елементами, ніж це могли зробити розташувані далеко на північному сході Ростовське, Суздальське, Володимирське, Тверське та Московське князівства. Яке ж тоді, на думку Грушевського, відношення російської історії до Київської доби? Подібно до того як Галлія - колись провінція Риму, а нані сучасна Франція - запозичила з Риму багато елементів його суспільно-економічного устрою, законодавства та культури, щось подібне вчинила Москва стосовно Києва. Але Москва не була продовдженням чи якимось другим етапом історичного процесу, започаткованого у Києві. При наявності рис, які Москва запозичила у Києва, її коріння, вважає Грушевський, виростало з географічних, політичних та етнічних умов, притаманних Північному Сходові."
"видатний український історик - Томашківський - назвав Галицько-Волинське князівство першою безперечно українською державою, оскільки у 13 ст. в апогеї своєї могутності, ці об'єднанні князівства охоплювали 90% населення, котре проживало в межах нинішніх кордонів України."
"у 1253 р. в Дорогочині на Бузі посланець папи коронував Данила як Короля."
"Ще переконливіше свідчить про його (Юрія) авторитет подія, що сталася у 1303 р. Невдоволений рішенням митрополита київського перенести свою резиденцію до Володимира на північному сході, Юрій отримує згоду Константинополя на заснування в Галичині окремої митрополії"
"Протягмо ста років після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство слугувало опорою української державності... Тим самим у переламний момент історії вони зберегли в українців, чи русинів, як їх тепер називали, почуття культурної та політичної ідентичності."
"У 1363 р. литовці рушили на Поділля, завдавши нищівної поразки Золотій Орді. В той час, підпорядкувавши велику частину Білорусії та України (приблизно половину земель Київської Русі), Велике князівство Литовське стало найбільшим в Європі... Під час просування Альгердаса вглиб України населення часто вітало його війська, що переважно складалися з український підданих або союзників. Якщо й спалахували бої, то, як правило, із Золотою Ордою... Руська (українська, білоруська) мова переважної більшості населення кнаязівства стала офіційною мовою уряду."
"Литовські правителі настільки пристосувалисья до місцевих звичаїв Білорусі та України, що за якісь одне чи два покоління за виглядом, мовою та поведінкою вже нагадували своїх попередників - Рюриковичів. Вони розглядали свої завоювання, власне, як місію "збирання земель Русі" й користувалися цим приводом задовго до того, як його запозичила Москва - міцніючий суперник литовців у змаганнях за київську спадщину. Саме тому Грушевський доводив, що Велике князівство Литовське зберегло традиції Київської Русі більшою мірою, ніж Московія. Інші українські історики навіть твердили, що по суті воно стало відновленою руською державою, а не чужоземними формування, що поглинуло Україну."
"У 1385 р. королевою Польщі стала дочка Людовіка Угорського Ядвіга, яка через два роки приєднала Галичину до володінь Польської корони"
"У 1375 р. у Львові було засновано католицьке архієпископство."
"1 липня 1569 р. була укладена Люблінська унія. В наслідок підписання унії утворилася Річ Посполита, що мала єдиного виборного короля, сейм, гроші, податки та єдину зовнішню політику. Але Велике князівство певною мірою зберігало автономію, зокрема місцеве врядування, військо, скарбницю та систему судочинства. Та тепер до Польської корони відходили всі українські землі, що раніше належали литовцям."
"у 1356 р. Магдебурзьке право отримав Львів, у 1374 - Кам'янець-Подільский, у 1432 - Луцьк і в 1497 - Київ, позбувшись таким чином вртручань із боку королів чи княжих урядників."
"Важко переоцінити значення Литовського статуту в історії права на Україні. Крім узаконення важливих соціально-економічних змін на Україні в 15-16 ст., він також створив основу для правової системи, що розвинулася згодом, за добми Козаччини. Навіть у 19 ст. у деяких частинах Східної України закони по суті спиралися на цей статут... усвідомлення цього пов'язувало українців із західною політичною й правовою думкою. Інший продукт Київської Русі - Московія, навпаки, в результаті століть монголо-татарського панування не мала можливостей познайомитись з принципами західної законності."
"На початку 15 ст. найбільшим містом на Україні був Львів, що налічував близько 10 тис. мешканців (Київ, що лежав беззахисним перед наскоками татар і через який уже не проходили важливі торгові шляхи, населяли всього 3 тис. чоловік). Численне населення Львова, об'єднане у 14 цехів, займалося 36 різними ремеслами."
"Завоювання турками Константинополя у 1453 р. поглибило інтелектуальний та культурний застій і позбавило православну церкву найбілш передового й надихаючого взірця."
"У 1568 р. Григорій Ходкевич надав притулок у своєму маєтку в Заблудові, що в Білорусі, Івану Федорову - друкарю, якого вигнали з Москви за спроби використати свою "блюзнірську" нову техніку книгодрукарства"
"Найбільшим загальновизнаним покровителем православної церкви був "некоронований король України" - князь Костянтин Острозький, один із найбагатших і наймогутніших магнатів Речі Посполитої... У 1578 р. не шкодуючи коштів, Костянтин Острозький засновує у своєму маєтку на Волині друкарню, якою керував Іван Федоров. У 1581 р. з'являється найславетніша її публікація - ретельно відредагована Острозька Біблія. Це була перша повня Біблія, друкована слов'янською мовою. Князь Острозький також заснував школи в Турові, Володимирі, а близько 1580 р. відркив так звану Острозьку академію. За програмою навчання академія стояла нарівні з найкращими єзуїтськими колегіями."
"Коли до Львова приїхва Іван Федоров, братство допомогло йому заснувати друкарню. У 1574 р. з'являється його перша книжка "Апостол". Це була видатна подія, що ознаменувала початок книгодрукарства на Україні."
"Вже у 1595 р. австрійські Габсбурги, що ворогували з турками, послали на Січ свого посла Еріха фон Лясоту для укладання угоди про спільний виступ проти турецьких військ у Молдавії. Встановивши контакти із запорожцями й папа римський. Січ діяла так, наче вона була суверенною державою, вступаючи у війни й підтримуючи власні зовнішні стосунки."
"найвизначнішим козацьким гетьманом до Богдана Хмельницького був Петро Сагайдачний (навчався в Острозькій академії)"
"у 1620 р. Сагайдачний разом зі всім Запорозьким Кошем вступив до Київського братства. Цей крок мам продемонструвати, що відтак запорожці стають на підтримку релігійних і культурних потреб України. Того ж року Сагайдачний із православними священниками запрошує до Києва єрусалимського патріарха Феофана для висвячення нових православних ієрархів."
"в 1608 р. помер князь Костянтин Острозький"
"В 1627 р. у 31-річному віці, Петро Могила стає архімандритом Києво-Печерської лаври, а через п'ять років (в 1632 р.) - митрополитом київським"
"Об'єднавши засновану ним у Києво-Печерській лаврі школу зі школою Київського братства, Петро Могила заклав підвалини так званої Могилянської колегії, яка згодом стала одним із найважливіших учбових закладів слов'янського світу."
"18 серпня 1649 р. було підписано Зборівський мир"
"В останні дні 1653 р. московське посольство на чолі з боярином Василемо Бутурліним зустрілось з гетьманом, його полковниками та генеральним штабом Війська Запорозького в Переяславі, біля Києва. 18 січня 1654 р. Хмельницький скликав раду козацької верхівки, на якій було ухвалено рішення про перехід України під зверхність царя... Такі історики, як росіянин Венедикт Мякотін та українець Михайло Грушевський, вважали, що Переяславська угода була формою васальної залежності, за якої сильніша сторона (цар) погоджувалася захищати слабшу (українців), не втручаючись в її внутрішні справи; українці ж зобов'язувалися сплачувати цареві податки, надавати військову допомогу. Інший український історик - Вячеслав Липинський - пропонує думку, що угода 1654 р. була не чим іншим, як лише тимчасовим військовим союзом між Московією та Україною... для всіх радянських учених підтримка партійної інтерпретації угоди лишалася обов'язковою."
"Україну окупувало величезне, майже 150-тисячне московське військо під командуванням князя Олексія Трубецького... 29 червня 1658 р. під Конотопом царське військо зазнало однієї з найстрашніших у своїй історії поразок... Проте гетьман (І. Виговський) не мзіг скористатися своєю блискучою перемогою. На Україні продовжували перебувати московські залоги; напад запорожців на Крим змусив союзників Виговського - татар - повернутися додому; на Полтавщині знову спалахнули заворушення... У жовтні 1659 р. не маючи змоги продовжувати війну з Московією, Виговський відмовляється від гетьманства й тікає до Польщі."
"У 1660 р. між Москвою та Польщею знову вибухнула війна за владу над Україною."
"в січні 1667 р. поляки та росіяни підписали Андрусівський мир... По суті, за цим миром Козацька Україна ділилася навпіл: поляки визнавали суверенітет царя над Лівобережжям, а московити давали згоду на повернення поляків у Правобережжя."
"У 1668 р. Дорошенко досягає вершини влади, коли підпорядковує як Право-, так і Лівобережжя та проголошує себе гетьманом усієї України."
"в 1681 р. Москва підписала з турками Бахчисарайський мир, за яким визнавалися володіння сторін на Україні. Через п'ять років аналогічну угоду Москва підписала й з Польщею. На 1686 р. вся Україна виявилася розділеною між сусідніми державами."
"Галичина і Волинь, що формально називались Руським та Белзьким воєводствами"
"у 1655 р. араб-християнин Павел Алеппський, мандруючи Україною по дорозі до Москви: "Навіть селяни в Україні вміли читати й писати...""
"До причин невдач українців у той період належить: 1) внутрішні протиріччя між елітарними й егалітарними тенденціями розвитку козацького суспільства 2) інтенсивний зовнішній тиск на ще не сформоване козацьке суспільство з боку Московії, Польщі й Туреччини - трьох наймогутніших держав Східної Європи 3) відсутність у козаків виразно окреслених політичних цілей, а також відповідних інститутів ефективного управління всіма верствами українскього суспільства."
"За Мазепиного гетьманування Києво-Могилянська академія змогла завдяки його підтримці спорудити нові корпуси і збільшити до 2 тис. кількість студентів."
"Невдоволення, що врешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя, було пов'язане з питанням захисту України. Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся по допомогу до Петра I. (Цар відмовив). Це було для гетьмана останньою краплею. Петро I порушив зобов’язання обороняти Україну від ненависних поляків, що являло собою основу угоди 1654 р., і український гетьман перестав вважати себе зобов’язаним зберігати вірність цареві” (Петро I зрадив Мазепу, а не навпаки)
“Із смертю Полуботка Малоросійська колегія дістала свободу дій у Гетьманщині. В 1722 р. Вона впроваджує пряме оподаткування, що стало для українців справжнім лихом. (У 1724 підвищення податків на 600%)"
4 кращих книг про швидкочитання (промо-лінк)
Кращі нотатки з книги:
"ряд німецьких учених, зокрема Готліб Байєр, Герхард Міллер та Август-Людвиг Шльоцер, які у 18 ст. служили в Росії, розвинули так звану норманську теорію. В ній доводилося, що Київську Русь заснували варяги - германо-скандинавська народність, відома на Заході як вікінги, або нормани. Підкреслювання важливості германських впливів та натяги на нездатність слов'ян створити власну державу викликали обурення славетного російського вченого 18 ст. Михайла Ломоносова, який написав гнівну відповідь німцям, доводячи першочергову роль слов'ян у створенні Київської Русі. Твердження Ломоносова дістали назву антинорманської концепції та поклали початок суперечкам, які тривають і досьогодні... Антинорманських поглядів уперто трималися такі два провідних українських учених, як Михайло Грушевський та Микола Костомаров... дані археологічних розкопок не підтверджують широкомасштабної присутності варягів у Київській Русі. Виходячи з цього вони робили висновок, що Київську Русь заснували східні слов'яни."
"Слово "Україна" вперше з'являється в літописах у 1187 р. і спочатку вживається як географічне позначення Київського порубіжжя"
"Свідченням княжої турботи про церкву стало те, що у 1051 р. він (Ярослав) уперше призначив митрополита київським русина Іларіона"
"На додаток до зростаючих соціальних суперечок, у 1068 р. кияни, незадоволені правлінням Ізяслава, вигнали його, посадивши натомість його племінника Всеслава... Події 1068 р. стали віходю в історії, ознаменувавши собою першу документально засвідчену "революцію" на українській землі"
"Український історик Стефан Томашківський підрахував, що між 1146 і 1246 рр. 24 князі 47 разів правили в Києві. З них один сім разів займав престол, п'ять князів правили по три рази кожен, а вісім - по два рази. Характерно, що 35 князювань тривали менше року кожне."
"на початку грудня 1240 р. Київ упав під ударами монголо-татар"
"Серед майже 90 великих селищ і міст найбільшим був, поза всяким сумнівом, Київ. До монголо-татарської навали чисельність його мешканців становила близько 35-40 тис. (Лондон досгя таких цияр лише через 100 років). Для порівняння, такі важливі центри як Чернігів та Переяслав, Володимир-Волинський, Львів і Галич, налічували не більше 4-5 тис. жителів кожен." (Ось чому така велика конкуренція і боротьба була за Київ, - його населення було в 10 разів більше ніж найближчі його конкуренти)
"За твердженням Грушевського, який аж ніяк не поділяв норманської теорії, українці є прямими нащадками полян - племені, які відіграло провідну роль у розвитку Києва. Власне, тому саме цей їхній досвід і займає найважливіше місце в історії України. Грушевський вважає, що приписувати Київській добі центральне місце в російському минулому - значило б не тільки применшувати унікальні поляно-українські здобутки, але й обтяжувати російську історію штучними, якщо не перебільшеним, додатком, що стояв би на заваді пошуків її справжнього коріння. Якщо ж все-таки вважати державу засобом збереження київської спадщини, доводить далі Грушевський, то куди більшу частину цієї спадщини зберегли Галицьков-Волинське князівство (Руське Короліство), а пізніше Велике князівство Литовське (повна назва - Велике князівство Литвоське та Руське) з його сильними українськими та білоруськими елементами, ніж це могли зробити розташувані далеко на північному сході Ростовське, Суздальське, Володимирське, Тверське та Московське князівства. Яке ж тоді, на думку Грушевського, відношення російської історії до Київської доби? Подібно до того як Галлія - колись провінція Риму, а нані сучасна Франція - запозичила з Риму багато елементів його суспільно-економічного устрою, законодавства та культури, щось подібне вчинила Москва стосовно Києва. Але Москва не була продовдженням чи якимось другим етапом історичного процесу, започаткованого у Києві. При наявності рис, які Москва запозичила у Києва, її коріння, вважає Грушевський, виростало з географічних, політичних та етнічних умов, притаманних Північному Сходові."
"видатний український історик - Томашківський - назвав Галицько-Волинське князівство першою безперечно українською державою, оскільки у 13 ст. в апогеї своєї могутності, ці об'єднанні князівства охоплювали 90% населення, котре проживало в межах нинішніх кордонів України."
"у 1253 р. в Дорогочині на Бузі посланець папи коронував Данила як Короля."
"Ще переконливіше свідчить про його (Юрія) авторитет подія, що сталася у 1303 р. Невдоволений рішенням митрополита київського перенести свою резиденцію до Володимира на північному сході, Юрій отримує згоду Константинополя на заснування в Галичині окремої митрополії"
"Протягмо ста років після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство слугувало опорою української державності... Тим самим у переламний момент історії вони зберегли в українців, чи русинів, як їх тепер називали, почуття культурної та політичної ідентичності."
"У 1363 р. литовці рушили на Поділля, завдавши нищівної поразки Золотій Орді. В той час, підпорядкувавши велику частину Білорусії та України (приблизно половину земель Київської Русі), Велике князівство Литовське стало найбільшим в Європі... Під час просування Альгердаса вглиб України населення часто вітало його війська, що переважно складалися з український підданих або союзників. Якщо й спалахували бої, то, як правило, із Золотою Ордою... Руська (українська, білоруська) мова переважної більшості населення кнаязівства стала офіційною мовою уряду."
"Литовські правителі настільки пристосувалисья до місцевих звичаїв Білорусі та України, що за якісь одне чи два покоління за виглядом, мовою та поведінкою вже нагадували своїх попередників - Рюриковичів. Вони розглядали свої завоювання, власне, як місію "збирання земель Русі" й користувалися цим приводом задовго до того, як його запозичила Москва - міцніючий суперник литовців у змаганнях за київську спадщину. Саме тому Грушевський доводив, що Велике князівство Литовське зберегло традиції Київської Русі більшою мірою, ніж Московія. Інші українські історики навіть твердили, що по суті воно стало відновленою руською державою, а не чужоземними формування, що поглинуло Україну."
"У 1385 р. королевою Польщі стала дочка Людовіка Угорського Ядвіга, яка через два роки приєднала Галичину до володінь Польської корони"
"У 1375 р. у Львові було засновано католицьке архієпископство."
"1 липня 1569 р. була укладена Люблінська унія. В наслідок підписання унії утворилася Річ Посполита, що мала єдиного виборного короля, сейм, гроші, податки та єдину зовнішню політику. Але Велике князівство певною мірою зберігало автономію, зокрема місцеве врядування, військо, скарбницю та систему судочинства. Та тепер до Польської корони відходили всі українські землі, що раніше належали литовцям."
"у 1356 р. Магдебурзьке право отримав Львів, у 1374 - Кам'янець-Подільский, у 1432 - Луцьк і в 1497 - Київ, позбувшись таким чином вртручань із боку королів чи княжих урядників."
"Важко переоцінити значення Литовського статуту в історії права на Україні. Крім узаконення важливих соціально-економічних змін на Україні в 15-16 ст., він також створив основу для правової системи, що розвинулася згодом, за добми Козаччини. Навіть у 19 ст. у деяких частинах Східної України закони по суті спиралися на цей статут... усвідомлення цього пов'язувало українців із західною політичною й правовою думкою. Інший продукт Київської Русі - Московія, навпаки, в результаті століть монголо-татарського панування не мала можливостей познайомитись з принципами західної законності."
"На початку 15 ст. найбільшим містом на Україні був Львів, що налічував близько 10 тис. мешканців (Київ, що лежав беззахисним перед наскоками татар і через який уже не проходили важливі торгові шляхи, населяли всього 3 тис. чоловік). Численне населення Львова, об'єднане у 14 цехів, займалося 36 різними ремеслами."
"Завоювання турками Константинополя у 1453 р. поглибило інтелектуальний та культурний застій і позбавило православну церкву найбілш передового й надихаючого взірця."
"У 1568 р. Григорій Ходкевич надав притулок у своєму маєтку в Заблудові, що в Білорусі, Івану Федорову - друкарю, якого вигнали з Москви за спроби використати свою "блюзнірську" нову техніку книгодрукарства"
"Найбільшим загальновизнаним покровителем православної церкви був "некоронований король України" - князь Костянтин Острозький, один із найбагатших і наймогутніших магнатів Речі Посполитої... У 1578 р. не шкодуючи коштів, Костянтин Острозький засновує у своєму маєтку на Волині друкарню, якою керував Іван Федоров. У 1581 р. з'являється найславетніша її публікація - ретельно відредагована Острозька Біблія. Це була перша повня Біблія, друкована слов'янською мовою. Князь Острозький також заснував школи в Турові, Володимирі, а близько 1580 р. відркив так звану Острозьку академію. За програмою навчання академія стояла нарівні з найкращими єзуїтськими колегіями."
"Коли до Львова приїхва Іван Федоров, братство допомогло йому заснувати друкарню. У 1574 р. з'являється його перша книжка "Апостол". Це була видатна подія, що ознаменувала початок книгодрукарства на Україні."
"Вже у 1595 р. австрійські Габсбурги, що ворогували з турками, послали на Січ свого посла Еріха фон Лясоту для укладання угоди про спільний виступ проти турецьких військ у Молдавії. Встановивши контакти із запорожцями й папа римський. Січ діяла так, наче вона була суверенною державою, вступаючи у війни й підтримуючи власні зовнішні стосунки."
"найвизначнішим козацьким гетьманом до Богдана Хмельницького був Петро Сагайдачний (навчався в Острозькій академії)"
"у 1620 р. Сагайдачний разом зі всім Запорозьким Кошем вступив до Київського братства. Цей крок мам продемонструвати, що відтак запорожці стають на підтримку релігійних і культурних потреб України. Того ж року Сагайдачний із православними священниками запрошує до Києва єрусалимського патріарха Феофана для висвячення нових православних ієрархів."
"в 1608 р. помер князь Костянтин Острозький"
"В 1627 р. у 31-річному віці, Петро Могила стає архімандритом Києво-Печерської лаври, а через п'ять років (в 1632 р.) - митрополитом київським"
"Об'єднавши засновану ним у Києво-Печерській лаврі школу зі школою Київського братства, Петро Могила заклав підвалини так званої Могилянської колегії, яка згодом стала одним із найважливіших учбових закладів слов'янського світу."
"18 серпня 1649 р. було підписано Зборівський мир"
"В останні дні 1653 р. московське посольство на чолі з боярином Василемо Бутурліним зустрілось з гетьманом, його полковниками та генеральним штабом Війська Запорозького в Переяславі, біля Києва. 18 січня 1654 р. Хмельницький скликав раду козацької верхівки, на якій було ухвалено рішення про перехід України під зверхність царя... Такі історики, як росіянин Венедикт Мякотін та українець Михайло Грушевський, вважали, що Переяславська угода була формою васальної залежності, за якої сильніша сторона (цар) погоджувалася захищати слабшу (українців), не втручаючись в її внутрішні справи; українці ж зобов'язувалися сплачувати цареві податки, надавати військову допомогу. Інший український історик - Вячеслав Липинський - пропонує думку, що угода 1654 р. була не чим іншим, як лише тимчасовим військовим союзом між Московією та Україною... для всіх радянських учених підтримка партійної інтерпретації угоди лишалася обов'язковою."
"Україну окупувало величезне, майже 150-тисячне московське військо під командуванням князя Олексія Трубецького... 29 червня 1658 р. під Конотопом царське військо зазнало однієї з найстрашніших у своїй історії поразок... Проте гетьман (І. Виговський) не мзіг скористатися своєю блискучою перемогою. На Україні продовжували перебувати московські залоги; напад запорожців на Крим змусив союзників Виговського - татар - повернутися додому; на Полтавщині знову спалахнули заворушення... У жовтні 1659 р. не маючи змоги продовжувати війну з Московією, Виговський відмовляється від гетьманства й тікає до Польщі."
"У 1660 р. між Москвою та Польщею знову вибухнула війна за владу над Україною."
"в січні 1667 р. поляки та росіяни підписали Андрусівський мир... По суті, за цим миром Козацька Україна ділилася навпіл: поляки визнавали суверенітет царя над Лівобережжям, а московити давали згоду на повернення поляків у Правобережжя."
"У 1668 р. Дорошенко досягає вершини влади, коли підпорядковує як Право-, так і Лівобережжя та проголошує себе гетьманом усієї України."
"в 1681 р. Москва підписала з турками Бахчисарайський мир, за яким визнавалися володіння сторін на Україні. Через п'ять років аналогічну угоду Москва підписала й з Польщею. На 1686 р. вся Україна виявилася розділеною між сусідніми державами."
"Галичина і Волинь, що формально називались Руським та Белзьким воєводствами"
"у 1655 р. араб-християнин Павел Алеппський, мандруючи Україною по дорозі до Москви: "Навіть селяни в Україні вміли читати й писати...""
"До причин невдач українців у той період належить: 1) внутрішні протиріччя між елітарними й егалітарними тенденціями розвитку козацького суспільства 2) інтенсивний зовнішній тиск на ще не сформоване козацьке суспільство з боку Московії, Польщі й Туреччини - трьох наймогутніших держав Східної Європи 3) відсутність у козаків виразно окреслених політичних цілей, а також відповідних інститутів ефективного управління всіма верствами українскього суспільства."
"За Мазепиного гетьманування Києво-Могилянська академія змогла завдяки його підтримці спорудити нові корпуси і збільшити до 2 тис. кількість студентів."
"Невдоволення, що врешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя, було пов'язане з питанням захисту України. Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся по допомогу до Петра I. (Цар відмовив). Це було для гетьмана останньою краплею. Петро I порушив зобов’язання обороняти Україну від ненависних поляків, що являло собою основу угоди 1654 р., і український гетьман перестав вважати себе зобов’язаним зберігати вірність цареві” (Петро I зрадив Мазепу, а не навпаки)
“Із смертю Полуботка Малоросійська колегія дістала свободу дій у Гетьманщині. В 1722 р. Вона впроваджує пряме оподаткування, що стало для українців справжнім лихом. (У 1724 підвищення податків на 600%)"
4 кращих книг про швидкочитання (промо-лінк)
January 2, 2023
Перша книга з історії рідної країни, прочитана мною вже в незалежній Україні. Неймовірна
June 27, 2014
Great book, covers the history in engaging and well-structured way. Has a Ukraine-centric view, which is another great side of it.
A problem that I want to point out is that the pre-1991 part of the book hasn't been rewritten, even with the new editions coming out. So the book still has references to the "present" Soviet rule and what "Soviet historians tend to believe". The new chapters then refer to the new years. I wish the author updated the book throughout to the current frame of reference. This also makes me think that some of the more recent books about Ukraine during the Soviet era (e.g. Bloodlands) have more of the recently revealed facts, unavailable at the time of original writing.
A problem that I want to point out is that the pre-1991 part of the book hasn't been rewritten, even with the new editions coming out. So the book still has references to the "present" Soviet rule and what "Soviet historians tend to believe". The new chapters then refer to the new years. I wish the author updated the book throughout to the current frame of reference. This also makes me think that some of the more recent books about Ukraine during the Soviet era (e.g. Bloodlands) have more of the recently revealed facts, unavailable at the time of original writing.
November 20, 2017
The definitive history of Ukraine dating back to Kievan Rus. This book was captivating and fascinating. Well worth the price and time for any lovers of Slavic history.
Read
May 20, 2022I read about half of the book. What I read was thorough, clearly presenting events, and providing maps so the reader can locate where the events were occurring. I didn't finish for the following reasons: (1) I have to return the book to the library; (2) all the details! great for an academic, but sometimes I had a hard time following which Voldoymyr was doing what. This was my first real exposure to Ukrainian history, and for a first exposure it was overwhelming.
June 14, 2024
Багато хто рекомендує цю книгу, адже вона не просочена лівацько-ліберальними поглядами на українську історію, та і взагалі це один і з перших підручників по якому вчили історію уже в незалежній Україні. Оцінка не найвища, бо написана книга давно (у 1990 р.) і тому варто розуміти, що вона містить деякі фактологічні неточності, та і опис багатьох важливих історичних подій недостатньо детальний. Та це нормально, адже невже хтось дійсно буде цікавитися історією по якомусь одному джерелу чи книзі?
May 17, 2018
Excellent in-depth history of Ukraine. Very long!
January 14, 2026
Comprehensive overview and accessible to non-historians and non-history buffs. I simply wanted to know more about the history of Ukraine as a layperson. I started out with The Gates of Europe by Plokhy, read the first 75 pages twice, and gave up. I found Subtelny's rendition more readable.
April 10, 2016
Epic book about Ukrainian history. The author put enormous amount of effort to describe interesting and challenging history of Ukrainians, describing it from political, economic and cultural points of view.
Must read for anyone who wants to learn about the history of Ukraine and understand the differences between Eastern European nations.
Must read for anyone who wants to learn about the history of Ukraine and understand the differences between Eastern European nations.
September 30, 2008
Definitely a broad, comprehensive history of Ukraine, but I found it quite readable, too. Side note: It's hilarious how differently Polish and Ukrainian historians interpret and describe the same events.
April 30, 2014
Comprehensive overview of Ukrainian history. Good background for understanding today's controversies between Russian and Ukrainian forces. Wish there was an updated version to cover the 2000-2014 years.
August 8, 2011
The best narrative of Ukraine's history I've ever read
January 6, 2013
Ridiculously informative and a pleasure to read (notwithstanding the often depressing subject matter). I look forward to reading it again.
Displaying 1 - 23 of 23 reviews