Sommer 1993. Brütende Hitze im Karpatenstädtchen Midny Buky. Mischka hockt in der Datscha seiner Eltern, liest Edgar Allan Poe, hört Pink Floyd und ist in Dzwinka verliebt. Mit Hippie, seinem besten Freund, bilden sie einen eigenen Kosmos und schotten sich von der Außenwelt ab. Als »Brüder und Schwestern im Untergrund « ziehen sie den Haß von Fedja und seiner Proltruppe auf sich. Als die Feindseligkeiten in regelrechten Terror ausarten, schmieden die drei einen Mordplan. Fedja muß sterben … Inspiriert von Jim Morrisons Song »The Celebration of the Lizzard« und von Pink Floyds »The Wall«, erzählt Ljubko Deresch wunderbar leichthändig von der ersten Liebe und vom Ende einer unbeschwerten Jugend. Wie schon in seinem erfolgreichen Roman Kult mixt er Ingredienzien der postsozialistischen, neoukrainischen Realität mit Elementen der westlichen Popkultur und erzeugt spannenden, explosiven Lesestoff.
»Wie Ljubko Deresch über die Liebe schreibt, über die Angst, die Rebellion und das Erwachsenwerden, zeigt den jungen Autor als großen Erzähler.« Brigitte
Любко Дереш (* 10 серпня 1984, Пустомити, Україна) — сучасний український письменник. Повне ім'я — Любомир Андрійович Дереш.
Народився у місті Пустомити Львівської області, закінчив Львівський фізико-математичний ліцей та економічний факультет Львівського університету.
В 15 років Любко Дереш написав свій перший роман — «Культ», а виданий він був, коли автору виповнилося вісімнадцять. Книга молодого письменника відразу ж викликала неабияку хвилю пристрасних дебатів у молодіжних кав’ярнях і модних редакціях. Роман був перекладений на кілька іноземних мов.
Згодом вийшли романи Дереша, які стали національними бестселерами («Поклоніння ящірці», «Архе», «Намір!», «Трохи пітьми», «Голова Якова»).
Lyubko Deresh (* 10 August 1984, Pystomyty, Ukraine) — is a contemporary Ukrainian writer. Full name — Liubomyr Andriyovych Deresh.
Born in Pystomyty near Lviv, in 1984, Deresh graduated from Lviv physics-mathimatics lyceum and got his undergraduate degree in Economics from Lviv University.
At the age of 15 Deresh wrote his first novel, Cult (an excert from Cult was translated by Peter Constantine and published in the "Fiction" magazine in 2008), which he managed to publish 3 years later in 2001 when he turned eighteen. Young writer's quickly gained prominence thanks to the success of Cult. The novel has been translated into multiple languages.
Afterwards, Deresh published a number of successful novels, among them «Of lizard generation», «Архе», «Intent!», «A bit of darkness», «Yakov's head»).
Ох і порвало ж мене свого часу від цієї книжки. Мені 15, відмінниця, яка чемно читає всіляких нечуїв-левицьких і пише чемні твори на уроках української літератури — недосвідченій мені Дерешева писанина просто винесла мізки. Круте було відчуття :) Вражаюча картинка в голові, розуміння логіки подій і емоції, емоції... Купа емоцій. Не сказала б, що ця книга — шедевр, достойний жити у віках, — ні тоді, ні тепер. Але вражає, захоплює, дає зрозуміти, що життя буває різним, що життя буває інакшим, але в будь-якому випадку життя є, життя вирує. І це подобається.
Одна з перших його книг, здається, так? Тоді, щоб полюбити стиль Дереша, достатньо було слухати ту саму музику і займати в системі цінностей те саме місце - по інший бік від системи і гопників. Пізніше цього виявиться замало і Дереша скубтимуть за прогресуючу невиписаність. Але поки що Дереш - це прикольно. Для підлітків - насамперед.
Ein kurzer und auch kurzweiliger Roman über das aufwachsen ukrainischer Jugendlicher in einem kleinen Dorf in den Karpaten. Der teils ausschweifende und abdriftende Schreibstil, der wohl die zerfahrenen Gedankengänge des Protagonisten widerspiegeln, haben mich teilweise genervt und mich Absätze sehr überfliegen lassen. Man gewöhnt sich jedoch schnell daran und nach kurzer Zeit beginnt die Geschichte an Fahrt aufzunehmen und am Ende wollte ich das Buch kaum weglegen, auch wenn der Inhalt nicht wirklich stark von geläufigen Coming of Age- Tropes abweicht
Їдке, брудне, макабрастичне та міазматичне чтиво про підліткове протистояння правильного та неправильного, формального та неформального, пацанів та панків, Pink Floyd'а та Маскового Лая. Чтиво наповнене коханням, ненавистью, музикою, сексом та наркотиками у найчистішій з форм - такій, котра доступна лише дітям та божевільним. Чтиво, що немов опіум розливається по венам читача і затримує в собі до останньої сторінки (подиху?). Чтиво, в якому багато хто зможе знайти себе на сторінках наче списаних зі свого минулого.
P.S: хоч книга і передує подіям Культу, вона, як і герої, немають жодного відношення чи впливу на той події у тому самому Культі. Відповідно, книжка може спокійно жити своїм окремим життям.
Цю книгу автор видав другою, хоч написав її першою. Тому якщо раптом захочете почати знайомство з творчістю раннього Дереша, починайте з "Поклоніння ящірці". А далі вже беріться за "Культ". Між ними є логічний зв'язок та спільна локація - містечко.
Книга передує подіям, які відбуваються в книзі "Культ". Читач дізнається, як саме в Мідні Буки приходить вірування про Азатота та інших древніх богів. Хоч це ніяк не впливає на основний сюжет цієї книги.
В порівнянні з "Культом", ця книга легша. В ній описана звичайна підліткова історія про одвічне протистояння ображених з ображальниками + трошки містики "підвалів". Є тут перше кохання, дружба, булінг, походи в Карпати, випускний... і зародки тієї крутизни, яку ми зустрінемо в Мідних Буках, коли туди приїде Банзай.
По отзывам ожидал какой-то злой эпатажной чернухи, но нет – куда меньше трэша, чем например у Паланика, которым я зачитывался в свои 15. Очень красивая и захватывающая книга, местами на удивление живописная (захотелось на Карпаты), где надо – достаточно грязная (расхотелось на Карпаты), но всё уместно и в нужном объёме. В общем, даже сейчас остался под впечатлением, а в подростковом возрасте Дереш и вовсе мог бы стать моим любимым писателем.
Непогано, як зріз мишлення молоді двохтисячних, але виїжджає здебільшого на тому, що автор сам був молодий, як писав. Якби це написала доросла людина, то це був би вже доволі пустий претенційозний твір, а так - най буде
Для галицького молодика (мене) який фанатіє від the doors (я) і гір, цей твір (або краще сказати витвір) наче живильний напій Ентів з старого лісу - пронизує теплом і неймовірним задоволенням в процесі читання наполовину мого життя, наполовину мого життя (в моїй голові)
Есть два литературных слова, вызывающих отвращение у человека, если оные к нему применять. Речь про выражения «тварь» и «мразь». Ежели «тварь» — это отсылка к библейским сюжетам, поскольку всякое живое существо является творением божьим, тварью. То «мразь» — обозначение людей, которых следует презирать из-за присущей им низменности. Поэтому, к слову «тварь» следует относиться снисходительно — ничего в нём нет зазорного. Оттого ведь и сказал Достоевский про право, какое может иметь каждая тварь, либо дрожать перед обстоятельствами, не смея сказать ничего против. А вот если в «Преступлении и наказании» такое определение применить к слову «мразь», тогда значение поменяется прямо до противоположного, когда общество укажет мразям на полагающееся для них место, то есть туда, где устанавливается параша для справления физиологических нужд. Собственно, Дереш взялся повествовать про мразей!
Перша книжка Дереша і моя перша книжка Дереша. Розповідь про вбивство та те, що йому передувало, підлітком, який переживає жорстокість, закоханість, страх.
Саме тут на канікулах у Карпатах, герой дорослішає і зазнає нових емоційних переживань, яких до цього не міг помічати.
На данний момент - моя улюблена книга українською. Там і колорит, і класні головні герої, і чудово прописана спайсі сцена, і трохи містики, і напруга 🔥 Ця книга свого часу закохала мене в українську мову в далекому 2008-2009 (?) у русифікованому Києві
Книга, написана підлітком про підлітків. В ній чудово показано якими ці самі підлітки можуть бути жорстокими, а дорослі навколо них сліпими і неуважними.
"Афігеть" - сказала я, коли дочитала останній рядок цієї історії. Вона як атракціон: підіймаєшся вище і вище, тебе захоплює краса Карпатських гір, цей колорит мови, побуду людей, їхні слова, їхня їжа і ця молодь, яка захоплена музикою і літературою... а потім настає спад: все це закручується у вихорі злодійських намірів і вже наприкінці згадуєш Достоєвського разом і з Дерешов і задаєшся питанням: "А чи мали право?" Книга місцями мерзотна, страшна, людські вади просто виводять із себе, але тут і дружба, і кохання... такий собі мікс-коктейль, від якого не маєш змоги відвернутися.
"Мене це не гребе"
Тут стикаєшся з подвійними стандартами: ніхто не має права вібирати життя у іншої людини, АЛЕ, коли ця людина зовсім геть і не людина? Коли вона сама легко підійме руку для вбиства чи наміриться до згвалтування? Але ж знову таки поруч з цим, кожна людина - чиясь дитина і не нам вирішувати... Книга чіпляє, змушує думати про це, аналізувати і не залишає в спокої тривалий час. Моя оцінка 9/10 лише тому, що я начисто не переношу лайки в художній літературі. Хоча, погоджуюся, іноді для ідеального прописування образу, в даному випадку Фєді, вона ідеально вписується.
Це моя перша книга Дереша, але, вочевидь, не остання. Нічого не очікувала від "підліткового" роману, але "з'їла" книжку за вечір. Стрімка, жорстока, прямолінійна, але при цьому жива, емоційна й навіть красива росповідь на тему "як я провів літо" 15-літнього хлопця ціпляє і тримає в напрузі до останнього рядка. Жодного лишнього слова - чи не найвища моя оцінка для письменника. За темами Дереш схожий на Керуака, за рівнем напруги - на Паланіка, але кращий, бо наш! (Така щедрість від мене за красу та за ефект присутності біля гірського озера та за гумор навколо націоналізму)
Я не можу сказати, що я в захваті від Любка Дереша, але все ж в ньому є певна харизма. "Поклоніння ящірці" показує наше молоде покоління без прикрас: гопніки, як вони є, хіппі, як вони є, юна пристрасть, як вона є. Ми покоління байдужих і одиноких, ми будуємо стіни і відгороджуємося від інших, будь то в Мідних Буках чи в Києві. Нас не мучить совість, нас не цікавить що там за стінами, нас навіть мало цікавить, куди ми рухаємося. В цьому щось дійсно є. Хочеться вірити, що не кожне слово правда...
Книга о трех украинских подростках, сражающихся против местной банды узурпаторов. Думаю, что главным в книге было то, как люди могут меняться в процессе своей борьбы за доброе дело и переходить границы морали. Дружба и любовь главных героев, однако, показаны просто отлично: нежно, неординарно и просто красиво.
У романтичному трилері п’ятикурсника ЛДУ розповідається про молодих неформалів з західноукраїнського містечка Мідні Буки (родом з якого – хлопець з феноменальною пам’яттю), про те, як їх дістали гопи на чолі з биком Фєдею і вони вирішили його вбити.