Цвингер

by Yelena Kostyukovich

«Цвингер» многогранен: это и криминальный триллер, и драматическая панорама XX века, и профессиональный репортаж (книжная индустрия отображена «изнутри» и со знанием дела), и частично автобиография – события основаны на семейной истории автора, тщательно восстановленной по архивным материалам.

Genres: Russia

920 pages, Kindle Edition

First published January 1, 2012

Reviews

[Mariia Homola · Rating 2 out of 5]

1 Я чекала роман про Дрезден та його дивом збережені скарби, бо батько авторки брав у цьому участь, тим більше, що вона у дитинстві жила у Києві, а зараз більше 20 років у Італії, починала його читати десь 7 років тому, не змогла, восени 2020 повернулась, бо зараз дуже цікавлюсь усима подробицями того, що відбувалось та відбувається у Дрездені і ще
2 я дуже любила переклад Еко у "ИЛ" в свій час - у 1989 році - від авторки, і він з нею мав гарні стосунки
3 і що ми маємо у результаті - титанічну маячню з антиукраїнським присмаком, де Дрезден та його картини - взагалі-то тло цієї маячні, тобто "обман зрения и никакого мошенства", бо читати родинні рефлексії аля санта барбара про добрих кагебістів, то за межою здорового глузду, а так всі (і німці теж) чекали на щось цікаве, а спіймали облизня, бо не бачу німецької версії книжки, хоча здавалось би - всі карти на руках
4. жанр роману - це гібрид джойсового Улісса, самолюбовання авторки собою у чоловічій подобі, бо вона ж молодець - знайшла листи батька і ось воно - щастя вбити двох зайців - підлизнути государю і свої спогади продати як художній твір (не дарма книженція одержала нагороду відразу - як каже вікі, Роман «Цвінгер» був відмічений як один із десяти найважливіших книг 2013 року (The Weekend, Росія), а далі щось не пішло, крім італійців ніхто не захопився перекладом 800 сторінок ні про що
5. тому що для постмодерну мало перераховувати всі анекдоти про письменників та байки про олігархів, вже не зовсім живих, тому безпечних, які знає автор, у облямівці пригод недолугого Казанови, і оббріхувати історію тої країни, де ти народилася, ну і паралельно перераховувати всі міфи про прокляті штати, що вкрали собі б все у Дрездені, якби не радянські війська, а по суті один пшик - ніякої фактури
6. взагалі в мене склалось доволі дивне враження, що писало як мінімум 3 автори, бо авторка не така стара, щоб вважати такий недолугий стиль ознакою віку, та 25 річної відсутності у Росії, бо вона ж перекладає та викладає,
7.але все, що стосується дететкивної складової невимовно нагадує макулатурні детективу штибу навіть не Донцової а якіхось Сліпих та прочих Бешених,
8.все, що стосується Дрездену викладається на ріні пафосного перекладу юної філологіні, що вперше це бачить після 5 хвилин пояснень, що треба робити,
9.далі є доволі цікаві шматки опису видавничої кухні, тут я вірю що писала сама авторка, бо це її життя насправді
10.але головне незрозуміле та загадкове надбання цієї книжки - це внутрішні монологи головного героя, що полемізує з Віктором Нєкрасовим та водить хороводи з вітчимиом з Контори - це все написано таким північно-корейським єлеєм, що спочатку ти все чекаєш, на щось від автора, як у Хічкока - це ж не серйозно, ну неможливо писати таке перевдягнене мері сью і вважати це літературою - тут автором ввижається якийсь магістр, який вирішив підкласти авторці свиню, бо явно всю книжку разом вона навть не читала, бо це якийсь кадавр насправді, написаний, до речі, дуже поганою і застарілою мовою
11. рекомендую читати лише у якості підтвердження тези, що спочатку імперія втрачає мову, а потім і своє існування
12. і що ніяка репутація не вічна, все треба перевіряти

[Katerina · Rating 1 out of 5]

No can do.

[bookwormylife · Rating 5 out of 5]

I am thoroughly impressed with this novel! It is a historical fiction intertwined with a family saga, a quest for lost treasure and a kidnapping story. This novel pretends to be an entertaining read while also tackling many serious moral and ethical questions.

[Belaraniel · Rating 1 out of 5]

Автор, который вроде как на "ты" со словами - а, судя по книге, в войне, в постоянном соревновании, где выдюжит "заскорузлый", а где "подрумяненный", куда вставить уменьшительный суффикс до кучи, а где опрокинуть читателя в очередной полубредовый трип чужих воспоминаний. Книга, которая и детектив-не детектив-и уже триллер, и воспоминания-сон-явь, и изнанка книжной ярмарки с одним премерзейшим и наиглупейшим персонажем. Этот персонаж, этот ВикоЧКа (божетымой!), он ухитряется помнить всех писателей-издателей, плести интриги с русскими олигархами и узнавать по суровой поступи издалека Умберто Эко. И из-за обычного насморка он же (ВикоЧКа!) не способен существовать в более-менее цивилизованном мире, у него ломаются компы, теряются лекарства, что твоя блондинка тот ВикоЧКа...
И все это местами хорошо, и даже прекрасно. И основной скелет "Цвингера" витиевато и продуманно вырисовывается в финале и в своем духе хорош. Правда, под грузом всей этой санта-барбары он каждый раз вновь и вновь ломается. Но упорно заявляет - как тот самолет с бильярдным залом, баром и отелем из анекдота - "а сейчас мы со всей это херней на борту попытаемся взлететь". Не получилось. Не взлетел. Слиплась жопа от обилия ВикоЧЕК.

[Mikhail Ignatev · Rating 2 out of 5]

Ну... Поначалу мне вроде как даже понравилось. Трудовые будни работников книжной ярмарки описаны интересно и со знанием дела, есть и интрига, и язык занятный, но уж СЛИШКОМ занудливо в середине становится. И развязка, прямо скажем, не айс. В общем, первый блин у Елены Костюкович комковат. Но будем надеяться на дальнейшее...