Рік Ремендер завжди писав добротний сай-фай, не вдаючись ані в постмодерністські ігри, ані в складні філософсько-фізичні теорії, позбавляючи таким чином основного у жанрі - фантазії. У цьому коміксі, як на мене, збалансовано екшн і драму, витримано ритм і вибудовано просто нереально прекрасні світи (не без майстерної руки художника Матео Скалера). З одного боку, це історія про непередбачувані наслідки наукових експериментів і загалом людського бажання зазирнути за ширму відомого, що призвело до часових стрибків і, як наслідок, руйнування світів, реальностей і планет. Звідси можна "розкручувати" й питання екологічної безпеки, культурної спадщини й людської самовизначеності. Так, це все складно звучить, але подано дуже легко й зрозуміло. Особливим плюсом у серії є паралельний монолог головного героя Ґранта МакКея - анархіста, науковця, руйнівника всесвітів і власної сім'ї - який (монолог) додає драматизму й глибини історії.
З іншого боку, це також розповідь про сім'ю, дружбу, цінності, тобто усі важливі речі для людей. Найбільш мені подобається те, що герої не просто безпідставно й нелогічно маніфестують ці проблеми, а приходять до них через різні випробовування. Тому довіра виникає не на рівні "вірую, бо абсурдно", а на рівні "вірую, бо логічно". Це означає, що ми пожинаємо плоди своєї діяльності (і часто бездіяльності), втрачаючи рідних, а основне - самих себе. Десь у цибулині часових стрибків, далеко від Землі.