Польська дослідниця, професор Варшавського університету аналізує дебати українських інтелектуалів навколо національної та культурної ідентичності на зламі ХХ та ХХІ ст. Ті дискусії розглянуто в ширшому контексті центрально-східноєвропейських дебатів про ідентичність. Аналіз дискурсу ідентичності дає змогу розглядати різні рівні та виміри українських дискусій і, водночас, застосовувати інтердисциплінарний підхід. У книжці описано різноманітні, часто конкуретні проекти, зокрема нативістські та модернізаційні. Окрему увагу зосереджено на тому, які стратегії переконування та мовні інструменти обирають учасники дискусії і як вони намагаються впливати на перетворення української ідентичності, на культурну та політичну дійсність.
Оля (Олександра) Гнатюк (Ola (Aleksandra) Hnatiuk, 1961 р. н.) – польська перекладачка українського походження, професор Інституту славістики Польської Академії Наук, Варшавського університету й Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Народилася у Варшаві. Здобула філологічну освіту у Варшавському університеті, з 2004 р. – доктор наук. У 2006–2010 рр. була радником із питань культури й науки посольства Польщі в Україні. Досліджує і популяризує українську культуру та літературу.
Авторка книг «Між літературою і політикою. Есеї та інтермедії» (2012), «Бунт покоління» (у співавторстві з Боґумілою Бердиховською, 2004), «Прощання з імперією. Українські дискусії про ідентичність» (2003), «Українська барокова духовна пісня» (1994), упорядник і/або перекладач кільканадцяти перекладних книжок, які презентували українську літературу польському читачеві, зокрема: «Рибо-вино-кур. Антологія української літератури останніх двадцяти років» (1994), «Відьми, чорти та святі Гуцульщини. Міти і легенди» (1998), «Степова легенда. Антологія української малої прози (1890–1930 pp.)» (2000), «»Пролог, не епілог…» Українська поезія у польських перекладах першої половини XX ст.» (2002) та багато ін. Зокрема, видала польською мовою збірки поезії Ігоря Калинця, Василя Голобородька, твори Миколи Рябчука, Юрія Андруховича та Наталії Яковенко.
першого разу коли прочитав цю книгу то не спромігся на бодай слово. Тепер же хочеться сказати, що авторка дуже тонко із хірургічною точністю зробила розтин для українського інтелектуального життя. Ненавязливо вказала на пухлини, що там розвивалися, застерігала із лптимізмлм заспокоювала. гадаю з кожним роком ця книга не те що не втратить актуальності а тільки її набере....