Перед нами - унікальне за вичерпністю структурне дослідження генези російського слов'янофільства як цілісної світоглядної доктрини XIX ст., що визначає засадничі риси й теперішньої російської суспільної свідомості. А. Валіцький - всесвітньо відомий славіст - крок за кроком простежує цей духовно-інтелектуальний феномен у його зародженні, класичних самовиявах, опозицій єдності з оксиденталізмом та дезінтеграційних метаморфозах часів Ф. Достоєвського та В. Соловйова.
Валіцький розглядає слов'янофільство як цілісний світогляд, в межах якого російський народ (насамперед - селянство) є унікальним, з тієї чи іншої причини (православ'я, збережені традиції, особливості устрою тощо) кращим за всі інші, і в межах своєї звісно ж унікальної держави протистоїть Європі (Заходу) з її раціоналізмом, капіталізмом та індивідуалізмом. Детально розбирає еволюцію цієї течії, конфронтацію з іншими (насамперед із західниками) всередині імперії, а також її подальшу дезінтеграцію і вплив на інші – панславізм, почвенників тощо.
Автор детально зупиняється на поглядах Михайла Щербатова, Петра Чаадаєва, Володимира Одоєвського, Івана Кирєєвського, Олексія Хом'якова, Костянтина та Івана Аксакових, трішки менше – Юрія Самаріна, О.Кошельова, В.Черкаського, Миколи Данилевського, Аполона Григор'єва, Федіра Достоєвського, Миколи Страхова, Володимира Соловйова Олександра Герцена та інших.
Через велику кількість імен, які жили майже в той самий час і чиї погляди впродовж життя змінювалися, книга не дає (здається, і не змогла б) чіткої хронології, але макисмально занурює в атмосферу цього ізоляціоністського обскурантистського світогляду, елементи якого можна побачити у росіян і у наші дні. Валіцький дивиться на цей період в тому числі і з марксистських позицій (що в даному випадку не є мінусом), тому також вказує на постійні розбіжності між ідеологічними настановами слов'янофілів і їхніми практичними діями, що зумовлені насамперед класовими інтересами.