Іван Якович Франко — видатний український прозаїк, поет, драматург, публіцист, перекладач, науковець, фольклорист, громадський і політичний діяч, видавець. Народився 27 серпня 1856 у селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської обл.) в родині сільського коваля. Рано осиротівши (батько помер коли Івану було 9 років, а в 1872 році померла мати) Франко спромігся здобути грунтовну освіту. У 1862–64 роках він навчався у початковій школі сусіднього села Ясениця-Сільна, в 1864–1867 рр. – у школі отців-василіан в Дрогобичі, а в 1867–1875 рр. – у гімназії в тому ж Дрогобичі. В гімназійні роки почав перекладати твори античних авторів (Софокла, Еврипіда), збирати фольклор, писати вірші і прозу.
По закінченні гімназії у 1875 році Франко вступає на філософський факультет Львівського університету і поринає у суспільно-політичне життя краю. Разом із М.Павликом видавав журнал «Громадський друг», альманахи «Дзвін» і «Молот» (усі 1878), з І.Белеєм журнал «Світ» (1881—1882); співпрацював у виданні кількох журналів та альманахів, зокрема: «Товариш» (1888), «Зоря» (у 1883—1886), «Правда» (1888), газети «Діло» (1883—1886) та інших. Був одним із засновників 1890 року першої української політичної партії — Русько-української радикальної партії (РУРП). 1893 року у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста В. Яґича захистив дисертацію і здобув учений ступінь доктора філософії.
Він пережив принаймні три глибокі кохання: до Ольги Рошкевич (у заміжжі Озаркевич), Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської (в заміжжі Зиґмунтовської), кожне з яких знайшло вияв у художній творчості. Одначе дружиною письменника стала киянка Ольга Хоружинська, шлюб із якою він узяв у травні 1886. В їх родині з’явилось четверо дітей. Разом із дружиною видавав літературно-науковий журнал європейського зразка «Житє і слово» (1894-1897). Упродовж 1887-1897 працював у редакції польської газети «Kurjer Lwowski». З 1899 року, відійшовши від громадсько-політичних справ, повністю присвятив себе літературній і науковій праці — став членом Наукового товариства ім.Шевченка (НТШ), очолював філологічну секцію (1898—1901; 1903—1912) та етнографічну комісію (1898—1900; 1908—1913) НТШ; був співредактором журналу «Літературно-науковий вістник» (1898—1907; спільно з М. Грушевським та В. Гнатюком). За життя чотири рази був ув'язнений австрійською владою (у 1877, 1880, 1889 і 1892). Починаючи з 1908 року стан здоров'я погіршується. Невважаючи на хворобу Франко продовжував літературну й наукову працю до самої смерті. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.
Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург), перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний учений — літературо-, мово- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, філософ. Його творчий доробок за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів.
В дитинстві Василь Стус хотів стати геологом, але після прочитання «Мойсея» Івана Франка вирішив займатись літературою. (просто рандомний факт, що підштовхнув мене до цього твору)
Не знаю, як можна давати такий твір в шкільну програму... 17 річний, певно, може оцінити його хіба що в плані естетики, намацати нові (старі) слова на слух, а ідейно доперти відчай народу та його розчарування - то приходить лише в старшім віці, певно, після 23-25. Звісно, не будемо узагальнювати, бо бувають винятково здібні учні та вчителі. Звісно, це титанічна праця в об'ємі і силі рим, але... сприймати досі складно. Можливо, я ще не доріс і зумію достатню увагу приділити поемі лише через кілька років. Бо такий твір треба смакувати.
Of course, naturally, a comparison of the slavery and wandering years of Izrael and the Ukrainians. Typical of the 19th century, but elegantly written and rhymed.
Хочеться залишити відгук саме на поему «Мойсей», бо вона є знаковою в творчості Івана Франка та для української літератури в цілому. Юрій Шерех Шевельов навіть називає її Другим «Заповітом» української літератури.
Це фактично останній твір, написаний Франком, певна квінтесенція його творчості, підсумок, межа.
В основі поеми лежить старозавітський сюжет про Мойсея, який сорок років водив свій народ по пустелі в пошуках своєї землі. А в кінці шляху він сам, на жаль, не зміг увійти до омріяної землі.
Франко давно виношував цю ідею, вона зріла та вирувала в ньому довгий час, щоб потім пролитися на папір. Безумовно, в ролі Мойсея – пророка для єврейського народу може виступати сам Франко як пророк для українського народу, який веде його до кращого життя, до розбудови своєї держави. Що власне і сталося трохи пізніше.
Безумовно, в поемі закладені глибокі сенси, які просто читанням лише тексту поеми, можна не осягнути, і для того потрібно почитати або послухати думки літературознавців стосовно неї. Звичайно, і сам текст приємно написаний, і його читання викликає насолоду саме від форми, а не лише від змісту. Також виникає бажання задуматися над сенсами, які в неї заклав автор. І, безумовно, повертатися до цього тексту знову і знову.
В самом начале произведения автор обращается к украинскому народу.
"Народе мій, замучений, розбитий, Мов паралітик той на роздорожжу, Людським презирством, ніби струпом, вкритий!"
После идёт переосмысление о мифе про Моисея. Учитывая то, что в прологе автор обращался к украинцам - можно сделать вывод, что это история народа, которую хотел донести Франко. По сравнению с прошлыми произведениями и поэмами из ВНО - эта на удивление мне понравилась и даже расслабила. Было легко и приятно читать. Автор пишет очень вкусно и не утомляет, поэтому чтение проходит быстро.
Сам персонаж - Моисей, очень интересный не только как часть основной истории, но и как личность в целом. То как по отношению к нему относился народ - очень грубо и ужасно, учитывая то что он вёл их в светлое будущее, которого в итоге лишились из-за непослушания.
В целом очень глубокомысленная и интересная поэма о жизни большого количества людей, а так же о том, как тяжело вести за собой народ.
Определенно советую к прочтению. Очень познавательная и хорошая поэма. А самое главное приятная в процессе чтения.
Як і від людей так і з опису від упорядника можна дізнатись, що це щось типу "Енеїди" Котляревського, тільки без бурлеску. Тобто історія Мойсея (виводу з рабства єврейського народу) тільки адаптована під українські реалії, але ні. Я побачив тільки переклад зі стилістичним оформленням саме на франковий стиль. Хоча Біблію переклали українською й двома роками раніше, але 50 сторінок осилити для тоді ще неграмотного населення було явно простіше, ніж трактат на майже півтори тисячі сторінок
Багато можна сказати про цю книжку. Чесно не люблю Івана Франка, просто не мій автор але ця історія мені сподобалась і с естетичної точки зору і с філосовскої з змалюванням всіх тих образів характеристик та іншого
не знаю, як оцінювати такі тексти, бо це геніально і дуже цікаво тепер дочитати аналіз забужко, франко дійсно вирішив дуже чітко і метафорично і художньо викласти всі свої національні погляди, попри тогочасну цензуру
Геній Івана Франка відтворив поему «Мойсей» як послання своєму народу. І саме ця поема остаточно пробудила геній і патріотизм великого поета Василя Стуса, про що він писав у своїх спогадах.