Драматична поема Лесі Українки, написана в Мінську протягом однієї ночі біля ліжка смертельно хворого С. К. Мержинського. Пізніше, в листі до Івана Франка від 13 — 14 січня 1903 р., Леся Українка визнала: "…я її в таку ніч писала, після якої, певне, буду довго жити, коли вже тоді жива осталась. І навіть писала, не перетравивши туги, а в самому її апогею. Якби мене хто спитав, як я з того всього жива вийшла, то я б теж могла відповісти: J'en ai fait un drame".
Lesya Ukrainka (born Larysa Petrivna Kosach-Kvitka (February 25, 1871 – August 1, 1913) is one of is one of Ukrainian literature's foremost writers, best known for her poems and plays. She also was an active political, civil, and feminist activist
Among her most well-know works are poems collections «On the wings of songs» (1893), «Thoughts and Dreams» (1899), «Echos» (1902), epic poem «Ancient fairy tale» (1893), «One word» (1903), plays «Princess» (1913), «Cassandra» (1903—1907), «In the Catacombs» (1905), «Forest song» (1911).
Леся Українка (справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач-Квітка 13 лютого 1871, — 19 липня 1913) - українська письменниця, перекладач, культурний діяч. Писала у найрізноманітніших жанрах: поезії, ліриці, епосі, драмі, прозі, публіцистиці. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.
Серед найвідоміших праць письменниці збірка поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поеми «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), та п'єси «Бояриня» (1913), «Кассандра» (1903-07), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911).
З початком війни емоційно важким моментом, якого я не чекала (інші емоційно важкі моменти були очікуваніші), виявилося право на лють. У нормальному світі, де нічого не йде аж настільки не так, ти не маєш права на гнів і ненависть, та вони й непотрібні на щодень. Коли ж світ виявляється ненормальним, і все, що тобі дороге, опиняється під загрозою знищення, ти не можеш не ненавидіти тих, хто йому загрожує, але ти в цій ненависті виглядаєш неадекватом для рендомних спостерігачів, а далі ти починаєш ненавидіти й цих рендомних спостерігачів у їхньому байдужому ситому комфортному співчутті, яке не передбачає ненависті до зла. І ти з цим усім жмутком ненависті дуже самотня.
Але рідна культура - це те, що завжди підтримає тебе у важку годину. От, скажімо, "Одержима" - вона не тільки про це (бо вона, звичайно, ще й про непрості стосунки Лесі Українки з християнством і його ідеями покори і служіння, а ще про спроби сформулювати якесь жіноче месіанство, та багато про шо насправді), але вона зокрема про право на лють, і на даному етапі мені відгукується оце.
Мені якось дуже втішно, що в каноні і чи не у шкільній програмі, тобто в тому базовому наборі, яким ти мусиш опанувати, аби бути інтегрованим у цю культурну спільноту, є голос, котрий каже, що яка ж то любов, якщо ти не ненавидиш тих, хто їй загрожує, і про лють як рушій. І що цей голос - жіночий: "я узброєна в свою ненависть".
По-перше, я здивований, що не мав уяви про "теологічні роботи" Лесі Українки, якщо їх так можна назвати. Я маю на увазі не просто описання християнської тематики - як невідмінну частину українського народу та історії, а саме поетичний коментар або ж творчий підхід до теологічних тем. Тому, мене вразила глибина її думки та знання біблійного наративу. Виявляється, вона написала принаймні десяток інших подібних робіт.
Прочитавши трошки її біографію, я дізнався що хоча вона не була атеїсткою, як її представила радянська пропаганда, але й не сказати що вона була православною. Вона критично відносилась до тогочасного духовенства, і начебто звинувачувала їх в розмиванні справжнього християнства.
Вона написала цю поему за одну ніч. В січні 1901 року, біля постелі помираючого Сергія Мержинського, чоловіка якого вона кохала. Тому, поема вийшла надзвичайно драматична, неначе вона стиснула в цей вірш всю емоціональну кризу тієї ночі.
Цікаво, чи вона перечитувала Євангеліє тоді, чи боролося з питанням Божої любові та суверенітету, чи може сама почувала себе як одержима. Як би там не було, поема потужна, і теологічно цікава.
В деякій мірі, нагадує Клайва Льюіса з його твором "Till we have faces", де описується про те як куди заводить егоїстична людська земна любов. Хоча я сам ще цю роботу не читав, але чув про це від Клайва в його лекціях "Four Loves". Ну от щось таке і тут. Любов осліпленна до такої міри, що руйнує все, втрачаючи себе і особу своєї одержимої любові.
Ось цитати які як на мене, найяскравіші в цьому творі:
"М і р і а м - Вони слідом за мною підуть всюди, волаючи: “Ти йдеш в неправу путь!” І, мов на жар пекучий, наступати я буду на слова твої огнисті, –сліди мої від них криваві будуть."
"М і р і а м - О ні, Учителю, вона чорніша, ніж хата-пустка, що після пожежі чорніє порожнечею. Вода твоїх речей, цілюща та живуща, душі моєї вигоїть не може. Вода боронить від огню живого, згорілу ж хату дарма поливати."
"М е с і я - Творив дива ще тільки над водою; сього не досить – треба крові."
"М е с і я - Хто зрікся всього, а себе не зрікся, не любить той."
"М і р і а м - Усіх, крім тебе, – се можливо. Але тебе і всіх – се понад силу. Та за що ж, за що ж маю їх любити?"
"М е с і я - Кров без любові викупить не може."
"М і р і а м - Я б мусила мовчати, бо ненависть не має голосу на поминках того, хто всіх любив і всіх прощав…"
P.S. Останній раз, читав Лесю мабуть у 2000му році(5й-7й клас), ще як жив в Україні. І українською давно не писав, тому і помилки мабуть несуть в собі влив моєї американізації. Але написав з задоволенням.
Глибина мого пієтету до Лесі Українки незбагненна навіть для мене самого і тим дивніша, що я терпіти не можу культи "великих поетів". Згадується есей американської музикологині Марії Соневицької про "Євгенія Онєгіна", а також есей Еліф Батуман про "великую русскую литературу", та й сама ідея "великой" будь-якої "литературы," принаймні у сенсі її винятковості.
Про те, що залишилося від моєї щирої дитячої християнської віри, я взагалі мовчу (не тому, що не залишилося нічого, але то складна розмова).
Днями був день народження Лесі Українки. (Ну і ще й піст почався, або скоро починається). Олександр Ірванець (і собі автор декількох непоганих віршів) у фейсбуках з цього приводу згадав чудовий вірш Оксани Забужко про "Пані Мержинську", а мені згадався вірш Мойсея Фішбейна про осінній Крим і Міріам.
Ну я й подумав собі щось перечитати, а оскільки якось аж так відгукувалася Міріам, то й читаю "Одержиму".
Ну, це 5/5 однозначно, як і все у Лесі для мене. Я плакала. Я усміхалась. Мене вкривало мурахами. Це шедеврально приймає. Одразу відчуваєш сильний невтомний дух поетеси. Будь ласка, читайте Лесю! Вона приголомшлива!💜
І хоча зображуються часи давньоєврейські, та поема дуже актуальна на зараз. І я не лише про війну чи політику. Я про любов, ненависть, людяність, вміння любити попри все та пережиття болю втрати.
Умер він, зраджений землею й небом, як завжди, одинокий. А тепер я тут сиджу, як завжди, одинока, даремні сльози ллю і проклинаю все те, що він любив, і з кожним словом все більш надію трачу на рятунок. І вічно, вічно буду одинока на сьому і на тому світі. Так, ніколи не скінчиться темна туга і вічно буде жаль палити серце.
За жанром це – філософсько –психологічна драма про останні дні Ісуса Христа на Землі, Його розп`яття та воскресіння. Слухав цю драму в аудіоформаті у начитці Ади Миколаївни Роговцевої, у цьому теж була особлива магія, глибинна чуттєвість, неповторність, трагізм... Всі відчуття неможливо передати в короткому дописі, краще переконатись на власному досвіді прочитання, сприйняття, співпереживання...
В основі сюжету драми - піст, молитва та роздуми Ісуса Христа, де диявол намагається спокусити Месію славою, молитва спасителя в Гетсиманському саду, спокуса його учнів, розп`яття на Голготі та воскресіння. Всі чотири події розгортаються, як окремі сцени. В драмі змальовано пристрасті людини, вутрішнью боротьбу думок та дій. Міріам одержима злим духом, вона не вірить у те, що її спустошену, зневірену душу можна врятувати.
Героїня закохана в Месію, але не може жити за законами Його вчення та любити ворогів, як свого ближнього. Дівчині складно усвідомити, що кров Месії має бути пролито зааради спасіння людей, які на думку Міріам, не заслуговують такої жертви, оскільки їх серця сповнені злоби до світу, негативних помисів, а часто й ненависті один до одного. Дівчина бачить нещирість у вчинках людей, котрі спочатку кричали на майдані: «Розіпни Його!», а потім слізно та відчайдушно оплакували його мученицьку смерть. На мою думку, саме ця «фальшивість» людей найбільше гнітить та засмучує Міріам, вона не може цього простити учням Ісуса.
Interesting but too dark as for my taste. Can´t say it´s easily read but I think it does worth the effort. It shows feelings, emotions and truth about people as a deep and dark ocean.
Після прочитання цього твору у мене залишилися змішані відчуття. Біблійні мотиви - не моє. Потім я прочитала історію написання твору, і це дуже сумно: Леся Українка написала його за одну ніч над ліжком помираючої матері, і я почала відчувати її стан і емоції. На мою думку, образ Міріам - це і є сама Леся Українка. Міріам у творі одержима вірою і ненавистю до всіх, крім Месії. Ця ненависть стає руйнівною і зрештою веде до її загибелі через дії інших. Твір дуже сильний і показує, як глибокі емоції та внутрішня боротьба можуть впливати на людину.
"Преторіанець (хапає її за руки, киває на слугу): А дай шнурка, ми спутаємо кізку, щоб не брикала дуже. Міріам: (зручно нахиляється, бере камiнь i пускає в голову слузi)"
She is the mother I never had, she is the sister everybody would want. She is the friend that everybody deserves. I don't know a better person
Драма Лесі Українки спонукала нас обговорити у подкасті ПереФарбований лис різні інтерпретації реальності, свободу волі, прийняття шляху близької людини і чимало іншого цікавого. Послухайте https://youtu.be/Oc2g7axc1_Y
За жанром це – філософсько –психологічна драма про останні дні Ісуса Христа на Землі, Його розп`яття та воскресіння. Слухав цю драму в аудіоформаті у начитці Ади Миколаївни Роговцевої, у цьому теж була особлива магія, глибинна чуттєвість, неповторність, трагізм... Всі відчуття неможливо передати в короткому дописі, краще переконатись на власному досвіді прочитання, сприйняття, співпереживання...
В основі сюжету драми - піст, молитва та роздуми Ісуса Христа, де диявол намагається спокусити Месію славою, молитва спасителя в Гетсиманському саду, спокуса його учнів, розп`яття на Голготі та воскресіння. Всі чотири події розгортаються, як окремі сцени. В драмі змальовано пристрасті людини, вутрішнью боротьбу думок та дій. Міріам одержима злим духом, вона не вірить у те, що її спустошену, зневірену душу можна врятувати.
Героїня закохана в Месію, але не може жити за законами Його вчення та любити ворогів, як свого ближнього. Дівчині складно усвідомити, що кров Месії має бути пролито зааради спасіння людей, які на думку Міріам, не заслуговують такої жертви, оскільки їх серця сповнені злоби до світу, негативних помисів, а часто й ненависті один до одного. Дівчина бачить нещирість у вчинках людей, котрі спочатку кричали на майдані: «Розіпни Його!», а потім слізно та відчайдушно оплакували його мученицьку смерть. На мою думку, саме ця «фальшивість» людей найбільше гнітить та засмучує Міріам, вона не може цього простити учням Ісуса.
Цей філософський вірш, який був написан по євангельському сюжету, міг бі також бути назван "Любляча". Міріам любить Ісуса, тоді як він -- усіх людей. Вона думає про нього, він -- про свою справу. Її любов земна, його -- не від сього світу. Він світить їй, але не гріє.