ДО СЛОВА

by Дмитро Скочко

Ця книга в легкій формі познайомить вас з митцями українського відродження, яким (не)пощастило оселитися в будинку “Слово” в часи розквіту та знищення української культури. Майк Йогансен, Михайль Семенко, Лесь Курбас і Валентина Чистякова, Микола Куліш, Григорій Епік, Леонід Чернов-Малошийченко, Сергій Пилипенко постають на сторінках книги персонажами, які в різний спосіб вриваються в наш час. Колишні мешканці “Слова” докорінно змінюють життя персонажів, котрі опинилися в тих квартирах сьогодні. Тоді ж відбуваються переплетення поглядів, стилів життя, цінностей сучасности та минувшини, поєднаних одним спільним “Словом”.
У книзі знайомство з учасниками українського ренесансу відбувається не через призму трагедії, а саме через перспективу погляду на їхню творчість і внесок у розвиток культури сьогодення.
Тож вмощуйтеся зручніше та дозвольте головним героям книги також увірватися у ваше життя. Їм є що розказати.

228 pages, Hardcover

Published January 1, 2023

About the author

Дмитро Скочко народився в місті Харків.

Автор роману в новелах "До Слова" та роману "Сміття. Харківський детектив у часи постапокаліпсиса".

Учасник харківського літературного об’єднання «Творча точка».
Автор новел та романів. Лауреат другої премії конкурсу від видавництва «Смолоскип» 2021 р., де у 2023 році вийшла книга «До Слова».

 
Маю публікації короткої прози у міжавторських збірках:
- «Анонімний джем» від Клубу анонімних авторів;
- «Жах із глибини» від платформи РБЖ Азимут;
- «Work Story: робота у фокусі літератури» за результатами однойменного конкурсу від НСПУ;
- «Свині» від платформи Підвал.
 
Фіналіст та лауреат конкурсів короткої прози таких як:
- «Подвійні двадцяті» від інтернет-журналу СТОС;
- «Число Звіра-2020», «Тринадцятий клас», «Число Звіра-2021» від платформи Бабай;
- Конкурс ім. І. Чандея 2020.

Reviews

[Masha Pogorielova · Rating 2 out of 5]

Це було настільки погано, що аж прекрасно 🫠

[Настасія Євдокимова · Rating 3 out of 5]

Ультралегкий роман для тих, хто хоче підступитися до української класики, але не знає як почати гугулити. Я думаю, що ця книжка мала би бути серіалом на СТБ, який би розповідав про проблеми простих людей — суперечки, кризи, пошук грошей, але водночас щоразу йшлося би про іншу квартиру одного будинку (письменницького будинку "Слово" у Харкові) та у той чи інший спосіб в ситуацію втручалися б покійні класики, які в цих квартирах жили. Квартирні драми із кількома знімальними днями у дворі — цілком реальний план. А доступна історія літератури — прекрасний проєкт для держфінансування.

Бібліографічний опис каже нам, що це роман. А я ствердужю: роман у оповіданнях.

У цих оповіданнях є частка моралізаторства, коли є оця «думка», яку ми би мали винести з тексту. Це занадто (принаймні для мене), бо дорослі читачі зазвичай не дуже люблять, коли їх повчають. Але водночас такі прямі вказівки, мабуть, потрібні початківцям, які лиш нарощують читацькі мʼязи.



На памʼять цитата із покликанням: 
Отак, без жодних речей, без документів і мобільного телефона я потрапив до лікарні. Єдине, що у мене залишилося — наплічник, де весь час лежала книга «125 днів під тропіками». У швидкій з радіо доносився якийсь блатняк. «Мамина любов немає спротиву і меж, тому краще сидіти там, де ти живеш», співав мужик, який у трьох країнах сидів за хуліганку. На цих словах я відрубився. 


[korrrinaaa · Rating 4 out of 5]

Це було легко і захоплююче, прочитала книжку за два підходи 😎

Будинок Слово та Розстріляне Відродження тут виступають скоріше декораціями, які допомагають головним героям усвідомити важливі для них речі й цінності. Від цієї книжки не варто очікувати якоїсь ґрунтовної праці, це дійсно історії, які в легкій манері розповідають, що всі старі жителі цього будинку будуть жити доти, доки живе памʼять про них.
Перед читанням потрібно хоча б мати базу знань про будинок Слово, але ця книжка може також розкрити нові імена. Або показати у іншому світлі таких знайомих нам письменників.

[Daria Kalytiuk · Rating 2 out of 5]

Опис книги викликав у мене неабияку зацікавленість: коли я сідала її читати, очікувала пірнути в історії життів митців, що мешкали у сумнозвісному будинку, через призму сучасності. В результаті я здивовано і розгублено читала якісь сумнівні історії про випадкових людей, без сенсу і моралі, в які втулили згадки про письменників і, якщо повезе, пару рандомних фактів з їхньої біографії. Людині, яка вже щось знає про цих людей - це буде абсолютно не цікаво. Людина, яка взяла цю книгу до рук з метою познайомитись з цими постатями - ні з ким не познайомиться (окрім картоних персонажей). Історія про чувака, якого побили на московії і він одразу став патріотом - взагалі якийсь цирк і сюр. Автору книги ще треба дуже і дуже довго практикуватись.

[Anastasiia Olkhovska · Rating 5 out of 5]

Це приємна і легка книга, в якій вмістилися детектив, трилер, любовна драма і навіть п'єса. Це нестандартний підхід до історії будинку "Слова" і культурних діячів, які його населяли. Постмодерн, де в українського читача є шанс зрозуміти певну частину відсилок)

[Kate · Rating 4 out of 5]

Дивно очікувати від цієї книги детального життєпису згаданих митців чи яскравох історичної наповненості, коли в описі вказано "в легкій формі познайомить вас з митцями українського відродження". Власне легке знайомство виконано на відмінно. Я не претендую на роль історика літературознавця, тому в цій книзі я відкрила багато чого цікавого для себе, а головне - "До слова" розбурхує цікавість і бажання дізнаватись більше про ті історичні події та її учасників - хіба це не можна назвати успіхом? (Можна).
Квартира 33 та 20, як на мене, найменш вдалі, оскільки підкреслення особливостей письмениика та його твору мінімальні, майже відсутні, на відміну від, скажімо, 12ї квартири. А ще цікаво, що в 20 квартирі головний герой пише свій "початок" так само, як автор, на що герой отримує схвальні відгуки учасників спілки "Плуг": "ти станеш письменником. З твоїм хистом та відчуттям слова тобі це вдасться" - говорить сам засновник спільноти. Хехе, ну, слизько на цьому моменті, трошки стало, але кумедно.

[Maryna · Rating 4 out of 5]

Найбільш цікавою історією мені видалася історія про молоду прокураторку та нерозкриту справу, та історія про меморіальну табличку на будинку.

[Nastya Matsuga · Rating 3 out of 5]

Мій телеграм канал – «Шо б його такого почитати?»

Цей романа aka збірка з 6 оповідань і 1 п'єси присвячені неймовірно цікавій темі. Ми знайомимося з харківським будинком «Слово» і його жителями різних часів – сьогодення і періоду розстріляного відродження. Я мало знаю про творців того періоду, тож сподівалася, що книга занурить мене в їхнє життя, допоможе зрозуміти персоналії кожного з них.

Я закохалась у перше оповідання. Яке ж воно чудове – просте і в цьому чарівне. Після нього руки самі тягнуться до гугла – потреба дізнатися більше інформації про Майка Йогансена і його поезію стала невгамовною.

Тільки прислухайтесь до першого речення: «Під ранок у двері шафи постукали зсередини». Як гарно, ну. Я передчувала, що подорож до будинку «Слово» стане захопливою. Але…

Далі щось пішло не так. Є непогані оповідання – подорож в роман Григорія Епіка «Без ґрунту» і наповнений письменницькою атмосферою текст про голову спілки письменників «Плуг». Кілька оповідань, на мій погляд, гірші, але читати їх було все ж цікаво – історії про Курбаса і Михайля Семенка чимось-таки відгукнулись. Ще одне оповідання і пʼєса отримали від мене найнижчі оцінки, бо враження від них варіюються від «що це взагалі було» до «нашо це було писати?» 🤔

Плюси всіх текстів:

+ написані дуже просто і зрозуміло, тому книга прочитується за кілька годин і підійде для широкої читацької аудиторії;

+ вони дійсно надихають дізнатися про кожного з творців будинку «Слова» більше;

+ окремі сцени і моменти викликали у мене емоції – від обурення до посмішки, це для мене великий плюс.

Мінуси всіх текстів:

– написані дуже просто і зрозуміло, іноді навіть занадто – текст здається примітивним;

– В анотації сказано – «книга в легкій формі познайомить вас з митцями». Я не очікувала, що «знайомство» – це іноді просто згадка імені;

– у героїв часто максимально незрозуміла мотивація, а дії здаються нереалістичними і притягнутими за вуха;

Загальний висновок: непогано, але не більше. Великий плюс, що книга надихнула мене дізнатися більше про творців того часу.

[Hannah Stryzhyus · Rating 2 out of 5]

Ця книга - це лауреат «Смолоскипу» у категорії проза в 2021 році. Слухала подкаст, де Ростислав Семків, директор «Смолоскипу» дуже цікаво розповідав про книгу. Ці два фактори дуже підняли мою планку очікувань.

Про що книга? Як каже сам автор, тут у легкій формі можна ознайомитись із життям письменників, яким (не)пощастило жити у будинку «Слово». Насправді, не пощастило тут лише читачам, які це читатимуть.

У 224 сторінки вміщено 7 оповідань про квартири у будинку «Слово» і письменників, що там жили. Розкрити сюжет, персонажів у 30-40 сторінках - це челендж, який під силу не кожному. На мою думку, автор з цією задачею не справився.
Сюжети хаотичні, до чого тут були діячі із будинку «Слово» взагалі не зрозуміло, якісь вони дуже притягнуті за вуха, всі інші персонажі картонні.

Я розуміла, що тут вже роман на межі із магічним реалізмом, але він був такий незрозумілий, недолугий. А основана проблема в тому, що ти нічого не дізнаєшся про тих письменників, не стаєш ближче до них, не дізнаєшся абсолютно нічого про їхнє життя.

Перше оповідання про Йогансена було цікаве, якесь живе і більш менш логічно, що там був Йогансен. Все інше - незрозумілий жах.

Тож я би не радила вам читати цю книгу. Це той випадок, коли оцінки на Goodreads абсолютно не брешуть і не дарма у книги там багато негативних відгуків.

P.S. Але я все ще хочу почитати «Сміття» від цього автора. Про цю книгу я якраз таки чула багато позитивного.

[Andrew Shinkarov · Rating 5 out of 5]

«До Слова» Дмитра Скочко. Головним героєм книги виступає будинок «Слово» в Харкові - місце яке мало стати колискою модернової української культури, а перетворилося на меморіал «Розстріляного відродження». Це книжка про пам'ять, про митців які засяяли на хвилі політики українізації і згасли під час радянського терору 30-х років, і пам'ять про яких радянській союз намагався стерти весь час свого існування. При цьому автор, вплітаючи перших мешканців «Слова» в долі сучасних власників квартир, уникає створення пафосних пам’ятників митцям, а навпаки показує героїв живими людьми. Ось уже в сучасному харківському барі Майк Йогансен кулаками доводить, що він справжній і читав свої вірші, а після бійки радіє, що через сто років його вірші пам’ятають. Через неправду про долю Леся Курбаса ні він ні його кохана дружина Валентина Чистякова не можуть знайти спокою після смерті. І тільки завдяки відновленню постановки п’єси Курбаса в театрі «Березіль» закохані об’єдналися і знайшли спокій. В квартирі Миколи Куліша мешкає подружжя Василя Мазайло і Лідії Алмазової і суперечка про «правильне» прізвище триває вже століття, бо уроки минулого суспільство не пам’ятає. А коли пам'ять намагаються стерти будинок «Слово» переходить до активних дії і навіть бере заручників для відновлення історичної справедливості.
Митець живе до тих пір поки його твори читають, ставлять на сцені, грають, слухають і такы пам’ятники набагато дієвіший для колективної пам’яті ніж гранітні монументи.

[Oleksii Rafalovych · Rating 3 out of 5]

«Людина живе, поки живе пам’ять про неї. Письменник живе, доки його читають. У 1937 році Майк Йогансен не помер.»

Книга-фантазія про деяких мешканців славетного будинку «Слово» у Харкові. Автор спробував затягнути читача у гру сучасними сюжетами, вплітаючи у них деяку інформацію про класиків укрліту 1920-х, щоб розказати про них аудиторії.

Що ж там за сюжети? Вони вельми прості і не мають карколомних інтриг чи твістів. В принципі, це просто сучасна обгортка для розповіді про класика. Особисто я бажав би більшої літературності, багатшої мови, менше зайвих розжовувань.

Для кого книга? У мене не склалося враження, що автор добре розуміє хто є цільовою аудиторією, не зрозумів і я. По формі – це читання для підлітків, але діалоги для підлітків занадто банальні і нудні. Тут немає живої української, автор навряд чи є носієм мови. Для старших людей – занадто прості сюжети, замало концентрації інформації у тексті.

Чудовий авторський задум, зрештою, і лишився для мене єдиною принадою.

Продовження тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...

[Diana · Rating 4 out of 5]

Я напевно нічого так швидко в житті не читала. Це не зовсім те, чого я очікувала — бралася за книгу, як за есеїстику, історичну нотатку. А потрапила в містичний світ оповідки, який мене поглинув з ручками і ніжками, який садив на мене сироти і, в кінці кінців, дав мені поштовх таки ближче познайомитися з нашим ренесансом, на жаль, розстріляним. Написати есеїстику, наукову роботу про розстріляне відродження — це справа науковців, а затягнути тебе в пригоду, де розстріляне відродження — це твій друг на пиво — це мистецтво. Піду замовлю Куліша чи шо

Чотири зірочки тіко тому що в опису книги не зрозуміла, що саме переді мною

[Alla Komarova · Rating 3 out of 5]

🔥Любиш фанфіки, але про те, як чпокаються Гаррі з Роном читати набридло, та і в цілому ти віддаєш перевагу авторам сторічної давнини?

Вихід є! Роман в 6 оповіданнях та 1 п'єсі "До Слова"!

😂😂😂

🏫Вибачте, дозволила собі трішки похуліганіти, бо якось треба підсолодити той факт, що мені... не сподобалося. Забігаючи наперед: здається, з усіх нас, хто читав разом цю книгу у рамках спільночитань, сподобалося тільки одному адміну і тепер у вас задача з зірочкою — знайти, кому саме 😂 (https://t.me/daphniasuggests/2076)

🏫Ні, це був чудовий, прекрасний, напрочуд перспективний й масово-шанований серед читацької публіки привід: ввести авторів наших 20-х в сьогодення (ну або закинути "потраплянців" з сьогодні у ті часи). Серйозно, література такого штибу читається тоннами (!) і має купу, просто шалену купу шалених фанатів!

Але дві проблеми.

📌Перша: в нас, на жаль, нема такої кількості фанатів саме цих героїв.

📌Друга: написано - на превелий жаль! - то всьо на рівні дитячої літератури.

І ні, я геть немаю нічого проти дитячої літератури! Якщо ви пам'ятаєте, то я два дні сиділа у книгарні і читала книгу Корній про Змія Багатоголового і це було прекрасно.

Але не цього разу. Бо знаєте чому?

Бо у випадку із Змієм мені зразу сказали: це дитяче. Тож, якби мені зразу сказали, що це - дитячі оповідання, такі собі оповідки про наших митців для початкової школи - не було б жодних проблем!

Ну або, що це - таке собі "марія-примаченківське" наївне мистецтво у літературі. Також було б гарно.

Тож, маємо що маємо:
📚Дмитро Скочко "До Слова"
📚видавництво "Смолоскип"
📚2023 рік, 228 сторінок
чесні ⭐️⭐️⭐️

🏫Але давайте закінчимо на позитивній ноті. Навіть мені, старій книголюбці зі стажем, дещо у романі видалося новим та незнайомим. Що вже казати про тих читачів, які взагалі вперше для себе відкриють імена Йогансена чи Пилипенка, Семенка чи Епіка. Тож у плані зменшення сліпих плям на нашій історично-культурній карті роман "До Слова" свою функцію виконує.

[Alice Wonderlandovna · Rating 3 out of 5]

Концептуально дуже цікаво. Легко читається і кожна глава книжки є самостійною і цілісною.

В той же час, на жаль, міжлюдські відносини, особливо за участі жінок, засмутили. Деякі персонажки прописані дуже наївно. Віддають застарілим типажем "what are we going to do?"-girl. Не дуже зрозуміла доцільність сцени зґвалтування, яка не впливала на сюжет і багатьох бійок насправді також.

Після "Сміття" очікувала трохи більшого, але точно почитаю і наступну книгу автора.

[Alexander Khainson · Rating 2 out of 5]

На жаль, це більше схоже на дитячу літературу з досить поверхневим згадуванням життя митців. Через що книга не виправдала очікувань.

[Chesanovska Ilona · Rating 2 out of 5]

дуже цікава ідея, але занадто банальне втілення в реальність🙂‍↕️

[Alina Vasylchyk · Rating 4 out of 5]

фанфік про жителів Слова