What do you think?
Rate this book
Очевидець
Голодомор, 1932-1933 роки.
Щасливе, сите та заможне життя скінчилося, коли до села прийшли комуністи. Омелян був тоді ще малий. Батько хлопчика відмовився вступати до колгоспу, і за це їх одразу охрестили ворогами. Комуністи почали хазяйнувати в селі: розграбували церкву, спалили Біблію та ікони. Сказали, що Бога більше немає, а отця Олександра вислали до Сибіру.
Настав час панування диявола. Чорною кістлявою марою на село невідворотно сунув Голодомор. А маленького Омеляна та його родину чекали страшні, нелюдські випробування. Моторошний голод, звіряче виживання, неспокутувані чужі гріхи. Нелюди з червоними зірками хотіли, щоби ніхто ніколи не дізнався правди.
Щасливе, сите та заможне життя скінчилося, коли до села прийшли комуністи. Омелян був тоді ще малий. Батько хлопчика відмовився вступати до колгоспу, і за це їх одразу охрестили ворогами. Комуністи почали хазяйнувати в селі: розграбували церкву, спалили Біблію та ікони. Сказали, що Бога більше немає, а отця Олександра вислали до Сибіру.
Настав час панування диявола. Чорною кістлявою марою на село невідворотно сунув Голодомор. А маленького Омеляна та його родину чекали страшні, нелюдські випробування. Моторошний голод, звіряче виживання, неспокутувані чужі гріхи. Нелюди з червоними зірками хотіли, щоби ніхто ніколи не дізнався правди.
248 pages, Kindle Edition
Published March 24, 2023
1 person is currently reading
28 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 6 of 6 reviews
October 16, 2023
Книга-біль. Книга-одкровення. Книга-страшна правда. Книга, що розбиває серце і шматує душу. Книга, після якої дуже важко зібратися докупи. Книга, над якою я ревіла декілька вечорів підряд.
⠀
Моя родина, як і більшість українських родин дуже постраждала від Голодомору 1932-1933 рр. У дитинстві замість казок я слухала страшні бабусині оповідки про те лихоліття. Тому історія Омеляна, його батьків та односельців мене дуже зачепила.
⠀
У мене просто в голові не вкладається, як можна якимось чужинцям прийти до людей, назватися новою владою і відбирати усе до останньої крихти хліба?.. Як можна спокійно спостерігати за вимиранням дітей, старців, жінок, чоловіків, за їхніми муками?.. Холодний розум говорить, що для наших сусідів це норма. А серце крається. А душа обливається сльозами.
⠀
Книга дуже емоційна і важлива. Проте вразливим людям читати її не раджу.
⠀
Моя родина, як і більшість українських родин дуже постраждала від Голодомору 1932-1933 рр. У дитинстві замість казок я слухала страшні бабусині оповідки про те лихоліття. Тому історія Омеляна, його батьків та односельців мене дуже зачепила.
⠀
У мене просто в голові не вкладається, як можна якимось чужинцям прийти до людей, назватися новою владою і відбирати усе до останньої крихти хліба?.. Як можна спокійно спостерігати за вимиранням дітей, старців, жінок, чоловіків, за їхніми муками?.. Холодний розум говорить, що для наших сусідів це норма. А серце крається. А душа обливається сльозами.
⠀
Книга дуже емоційна і важлива. Проте вразливим людям читати її не раджу.
December 27, 2023
Голод має надто впевнений, переконливий голос, який глушить усі інші голоси. Голод волає й перетворює людину на звіра, у якого одна-єдина потреба в житті — насититися. Отак нас нищили. Свідомо й цілеспрямовано. Впевнено й продумано.
March 13, 2024
Щемка до болі історія. Треба читати, щоб пам’ятати всі події, які відбувалися з нашим народом.
Згодна, з попереднім коментарем, цю книгу обов’язково треба вводити в шкільну програму.
***
«Вони обидві, мама і тітка Одарка, сумно всміхнулися, а потім продовжили розмірковувати:
— Учора мій розказував, що селяни ночами підкрадаються до складів із борошном, але ніяк не можна щось вкрасти.
Охороняють так, ніби там сам цар оселився.
— Це ж тільки подумати, — хитала головою мама, — щоб то скільки зерна на складах лежало, а люди під боком з голоду пухнуть».
Згодна, з попереднім коментарем, цю книгу обов’язково треба вводити в шкільну програму.
***
«Вони обидві, мама і тітка Одарка, сумно всміхнулися, а потім продовжили розмірковувати:
— Учора мій розказував, що селяни ночами підкрадаються до складів із борошном, але ніяк не можна щось вкрасти.
Охороняють так, ніби там сам цар оселився.
— Це ж тільки подумати, — хитала головою мама, — щоб то скільки зерна на складах лежало, а люди під боком з голоду пухнуть».
January 5, 2024
Неймовірна книга, яка зачіпає до глибини душі. Дуже лаконічний, простий стиль авторки, який описує такі складні речі. Читається на одному диханні. Кілька думок, які виникають під час прочитання книги:
1. Як таке взагалі могло статися? Як світ допустив масовий штучний голод?
2. Комуністи - не люди.
3. Скільки родин (працьовитих, які мали власне господарство, були чесними та гордими) було повністю стерто з лиця Землі.
Ми маємо памʼятаємо про злочини комунізму кожного дня. Бо перед нами стоять їхні нащадки, які ні в чому не є більш людяними.
P.S. Особисто познайомилась з авторкою Наталією Чайковською на її літературних читаннях. Вона неймовірна людина. Глибока, мудра, душевна. Тому плюсик за те, що вона не лише професійна письменниця, а й чудова особистість :)
1. Як таке взагалі могло статися? Як світ допустив масовий штучний голод?
2. Комуністи - не люди.
3. Скільки родин (працьовитих, які мали власне господарство, були чесними та гордими) було повністю стерто з лиця Землі.
Ми маємо памʼятаємо про злочини комунізму кожного дня. Бо перед нами стоять їхні нащадки, які ні в чому не є більш людяними.
P.S. Особисто познайомилась з авторкою Наталією Чайковською на її літературних читаннях. Вона неймовірна людина. Глибока, мудра, душевна. Тому плюсик за те, що вона не лише професійна письменниця, а й чудова особистість :)
October 11, 2024
Сьогодні по-різному можна ставитися до хліба...
... хтось сприймає його не просто як їжу, а данину добродушності й віддаватиме хліб для сиріт.
... От хтось зовсім не споживає його. І навіть цим не переймається.
... Хтось може потоптатися у повному пшеничного колосся полі. І навіть не задумається, яке священе значення мало зерно для їхніх предків.
Гірше те, що хтось у пам'ятний день Голодомору влаштує "голодну тусу". І байдуже, бо на завтра під пеленою благочестивості стане волонтером.
Сьогодні вже мало хто хлібу приділяє сакрального значення.
А я як зараз бачу старечі зморшкуваті руки діда, що прибирали крихти хліба зі столу. Очі, які зводилися догори із знаку вдячності. Вуста, які цілували впалий окрайчик, переповнені любові й доброти. Ця картина закарбувалася в мені, а в пам'яті діда вкарбувався страшний Голодомор.
Понад 60 років глухого німування... А коли вже можна вільно було говорити, то очевидці, серед яких і дідо, помандрували у засвіти. .
Так, можна по різному ставитися до хліба, але знаєте, нам в жодному разі не можна притоптувати зерна пам'яті, які проростають в середині нас. Не можна отак припорошити половою забуті мільйони знищених від голоду життів. Не можна забувати як люди вмирали цілими сім'ями, селами... поки у владних коморах гнило й пріснявіло зерно.
Ми добре знали ще з уроків історії, хто вчинив ті звірства, імена тих хто створював пекло на землі...
Знали... і що. Але зачаровувалися культурою... літературою, кіном...
А значить пробачали...
Значить не робили висновки.
Тепер поплатилися. І вже нащадків тих, хто пережив Голодомор, нищить черговий московський цинізм.
Пам'ятати, аби ніколи не допускати думки про прощення, не можна отак просто затоптувати зерна пам'яті, що проростають в середині нас. Бо щоб витруїти з народної пам'яті спогади про минулі часи, потрібно лише більше двох поколінь.
... хтось сприймає його не просто як їжу, а данину добродушності й віддаватиме хліб для сиріт.
... От хтось зовсім не споживає його. І навіть цим не переймається.
... Хтось може потоптатися у повному пшеничного колосся полі. І навіть не задумається, яке священе значення мало зерно для їхніх предків.
Гірше те, що хтось у пам'ятний день Голодомору влаштує "голодну тусу". І байдуже, бо на завтра під пеленою благочестивості стане волонтером.
Сьогодні вже мало хто хлібу приділяє сакрального значення.
А я як зараз бачу старечі зморшкуваті руки діда, що прибирали крихти хліба зі столу. Очі, які зводилися догори із знаку вдячності. Вуста, які цілували впалий окрайчик, переповнені любові й доброти. Ця картина закарбувалася в мені, а в пам'яті діда вкарбувався страшний Голодомор.
Понад 60 років глухого німування... А коли вже можна вільно було говорити, то очевидці, серед яких і дідо, помандрували у засвіти. .
Так, можна по різному ставитися до хліба, але знаєте, нам в жодному разі не можна притоптувати зерна пам'яті, які проростають в середині нас. Не можна отак припорошити половою забуті мільйони знищених від голоду життів. Не можна забувати як люди вмирали цілими сім'ями, селами... поки у владних коморах гнило й пріснявіло зерно.
Ми добре знали ще з уроків історії, хто вчинив ті звірства, імена тих хто створював пекло на землі...
Знали... і що. Але зачаровувалися культурою... літературою, кіном...
А значить пробачали...
Значить не робили висновки.
Тепер поплатилися. І вже нащадків тих, хто пережив Голодомор, нищить черговий московський цинізм.
Пам'ятати, аби ніколи не допускати думки про прощення, не можна отак просто затоптувати зерна пам'яті, що проростають в середині нас. Бо щоб витруїти з народної пам'яті спогади про минулі часи, потрібно лише більше двох поколінь.
January 28, 2024
Тільки закінчила читати….. стискає в грудях від болю і неможливо зупинити сльози…
Книгу яку на мою думку потрібно внести в шкільну програму.
Книгу яку на мою думку потрібно внести в шкільну програму.
Displaying 1 - 6 of 6 reviews