Двадцять років тому Сьюзан Лентіґо втратила єдину доньку Емі. І відтепер усе, чого вона прагне, — це домогтися справедливості. Жінка планує поїздку до Північної Дакоти на страту Чудовиська. Можливо, після цього вона нарешті зможе відпустити минуле, завершити роботу з психіатром і «жити далі». Дорогою до Північної Дакоти жінка заїжджає в гості до колись близької людини й натрапляє на ключовий доказ, пов’язаний із кольоровим намистом, схожим на доччине. Сьюзан вимагає перегляду справи, але у ФБР її мають за неврастенічку... Щоб урятувати два життя й посадити за ґрати справжнє Чудовисько, Сьюзан зважується на власне розслідування. Та чи вдасться це їй? І чи дійсно знайдене намисто належало Емі?
Материне серце не може заспокоїтись 20 років. Сьюзан хоче справедливості заради своєї доньки, якої вже немає. Вона живе минулим, постійно картає себе.
Це болюча книга про втрату і зневіряння матері, про її страждання, що не можуть закінчитися поки не щезне чудовисько. Моментами мені здавалось, що ми сходимо з розуму разом. Але яка вона сильна! Таки дала відсіч всім і показала, де правда!
Незважаючи на тему написана дуже легко, прочитала її буквально за пару годин. Не могла відірватися поки не дізнаюсь, чим все закінчилось.
У світі є добрі люди, навіть ті, яких ти не знаєш. Радію, що у Сьюзен таки з'явилася підтримка у такий потрібний час. Та справедливість нарешті настала!
Дочитала я цей детектив — простий, передбачуваний, без якихось несподіваних поворотів, тому й оцінка відповідна — 3,5 із 5. Історія загалом непогана, але особливо нічим не вразила. Розгадати, хто винен у злочині, було досить легко ще з самого початку: обмежене коло підозрюваних, тип злочину — зґвалтування, а значить автоматично відкидаємо жінок (якщо б то була жінка, то спосіб вчинення злочину, скоріше за все, був би інший). Тож із самого початку ясно, що винен хтось із чоловіків, які були пов’язані з жертвою.
Людина, що сидить у в'язниці й чекає смертної кари, однозначно не винна — занадто очевидно. Залишається зовсім небагато кандидатів, і той, хто справді виявився вбивцею, викликав у мене підозру одразу: надто спокійний, надто байдужий, як двері, ніякої емпатії, ігнор до справи, до матері жертви. Таке відчуття, ніби просто хотів усе стерти, забути, і жити далі, наче нічого не сталося. І, як то часто буває, чоловіки дійсно легко все забувають — і це дратує.
Фінал, звісно, приніс розв'язку, але враження залишилося важке. Особливо, коли розумієш, що жертва була не одна, а постраждала ще одна дитина. І найстрашніше — як можна було цього не помітити? Як можна було жити з монстром під одним дахом і не бачити змін у власній дитині?
Жорстока й неприємна історія, після якої залишається неприємний осад.
Емоційно насичена історія, важка за темами, але така, що надовго залишається в думках.
Тема насильства над дітьми для мене завжди дуже важка, і через це деякі моменти було непросто читати. Але історія розгортається настільки цікаво, що тримає в напрузі від першої до останньої сторінки.
Непогана історія, але мені хотілося б розкрити лінію вбивці. Більше запитань залишилось, ніж відповідей. Історія побудована на реальних подіях і це жесть, звісно.