Князь Любарт Ґедеміновіч і хотів би жити в мирі, та сусіди хижо позирають на його спадок. Союз Польщі й Угорщини обіцяє русинам затяжну війну. Ясновельможний володар має захистити те, що йому належить, — не тільки заради себе, а задля коханої Ольги й дитини, яку вона носить під серцем.
Та не всі ближники бажають своєму князю перемоги. Таємничий Змій доносить ворогам про всі його кроки. Сподіватись у цій війні Любарт може лише на кількох найвірніших людей і ще — на допомогу Холмської ікони Божої матері, яку, подейкують, написав сам євангеліст Лука.
Нарешті книга на goodreads, правда без обкладинки, вірю що у процесі.
Книгу прочитав ще у квітні. Це друга частина, а по факту третя, бо уперше усі гг пересікаються у книзі Останній володар. Всі три книги неймовірні, і просто залітають. Читайте українських авторів.
"Князь русинів. У горнилі війни" Ярослави Дегтяренко - книга, яка ставить крапку в історії Любарта Ґедеміновича.
2⃣ Оскільки це продовження першої частини (відгук на яку вже був), то я не так багато зможу розповісти про сюжет, тому більше зосереджуся на своїх емоціях.
В "Князь русинів. У павутинні інтриг" деякі постаті, з якими ми тільки знайомилися в оригінальній частині, в цій розкриваються з нових, інколи навіть жахливих боків, проте деякі, дарма що від них нічого не очікуєш, проявляють характер.
✅ Після прочитання цієї частини, я ще раз переконався, що в цій дилогії мені більше сподобалось розкриття не княжого роду, а звичайних людей. Історія Любарта хоч й була непоганою, проте все ж я не зміг відчути любов до його постаті.
Дуже добре, що нам показали й "зворотний бік медалі", а саме устрій поляків. Насправді в цій частині полякам видано більше місця, й ми можемо подивитись на все з їхнього погляду. Але оскільки єдиною їхньою місією було захопити ласий шматок Русі, то хоча б якогось співчуття, або розуміння від мене вони не отримали. Хоч, в існування цих персонажів можна легко повірити.
☠ Мені сподобалося, як авторка в одній з глав описала мор. Це жахлива епідемія, яка вбиває все, до чого добирається, не зважає на титули й звання людей, просто робить свою чорну справу. Дуже велика кількість людей загинули тільки через те, що вибрали жити на своїй землі, яка з часом, замість пишного квіту, стала отрутою для всіх.
Як і в першій частині, мені не дуже сподобалися історичні події, бо інколи було відчуття, ніби я, читаючи художню літературу, зайшов на сторінку Вікіпедії й почав вивчати цей період. Як на мене, пишучи історичні книги дуже важливо не перетнути межу між художнім витвором й реальною історією.
❗Загалом, як і перша частина, це хороша книга. Вона розкриває доволі маловідомий період в історії українського народу, проте, щоб сказати, що ця дилогія надовго залишиться в моїй пам'яті, я цього не можу. За історією персонажів хоч і було цікаво спостерігати, проте для мене вони не стали близькими.