«Нарешті» — завершальна частина історії про Патріка Мелроуза. На похороні Елінор зібралися всі: друзі, родичі, колишні коханці, давні вороги й випадкові знайомі. Що відчуває її син? Чи пробачив він їй? Можливо, зараз найкраща нагода зробити це. Під час служби й потім, у ресторані, Патрік аналізує своє життя й намагається відшукати в собі ознаки бажаного визволення від минулого. Едвард Сент-Обін так само гостро й іронічно препарує людські душі, показуючи читачеві не завжди найприємніше, але точно найважливіше.
Це неймовірний гімн смерті і найцікавіша історія похорон. Фінальна книга серії гарно завершила історію Патріка практично гепіендом. Якщо говорити про всю серію, то мені зайшло. Вона важка, але, якщо у вас все добре з головою, її варто прочитати. Якщо ви проживали те, про йде мова в книгах - домашнє насилля, згвалтування, залежності і багато іншого, теж варто, але після консультації з фахівцем. Ще маленька порада, хто буде читати - не робіть як я, всі 5 книг за рік це занадто важко, не більше 2 за рік.
П’ята і заключна частина саги про Патріка Мелроуза аж не вірю, що я завершила цикл, здебільшого я їх тягну… 👀дивиться у бік незавершених циклів
Це не просто завершення, а психоаналітична кульмінація, яка розриває серце й розум.
Якщо попередня книга («Молоко матері - відгук тут») здалася мені слабшою і не такою «живою», як попередні 1, 2, 3, то «Нарешті» повертає той емоційний градус, з яким я читала попередні частини.
📖 Якщо коротко про книжку, то це книжка про кінець.
Але не лише життя матері Патріка. А про кінець ілюзій з яких Патрік довго будував своє «я». Він зустрічається з правдою віч-на-віч з правдою про дитинство, про батьків, і, найважче, з правдою про себе.
Це книга очищення, де за кожним абзацом ховається шар правди, який герой довго не наважувався здерти з себе.
Вперше ми бачимо не лише спогади Патріка, а й відсторонені, холодні, подекуди навіть цинічні спогади Елінор (його матері) та нянь. Це жорстокі, майже нестерпні епізоди, які навіть важко переказувати
📖
«Патрік був іграшкою в садомазохістських стосунках своїх батьків…»
Цей рядок, просто квінтесенція всього циклу. Сент-Обін безжально руйнує образ нещасної, жертовної матері, показуючи Елінор як співучасницю, як жінку, яка свідомо принесла сина в жертву, аби зберегти свою ілюзію. І це найважча правда, яку можна витримати.
Якщо підсумувати усі 5 книжок, то цикл про Патріка Мелроуза, це тонка психологічна проза, не спрощена, не прикрашена, це роман, який працює з психоаналізом, травмою, класом, сім’єю.