Якби ж нас в літературі цікавила виключно художня цінність творів, але ж нє, хочеться знати, ким були (або є) ці люди в реальному житті – що (а ще цікавіше – кого) вони любили, що відчували (відчувай! відчувай!) при цьому, як долали труднощами і чому написали те, що ми тепер читаємо і називаємо геніальним.
Ми ходимо на велелюдні зустрічі Макса Кідрука щоби послухати, як він сам розповідає про власні книги, ми пліткуємо про Сергія Жадана та Христину Соловій, бо вони обоє захоплюють нас своєю творчістю, але не менше за творчість нас приваблює людськість митців, те, як вони опиняються в полоні пристрастей – точнісінько, як ми з вами.
Маркус Ґессер либонь дуже любить літературу, а відтак сповнений пристрастю до знань та повагою до постатей письменників та письменниць, котрі давно увійшли до літературного канону, стали класиками, померли, але продовжують зацікавлювати нас перипетіями і хитросплетіннями своїх любовних пригод.
"Примхи пристрасті: Історії про книжки та кохання" – це дослідження життя, творчості та кохання літераторів та літераторок, яке написане захопливо та жваво, наче карколомний детектив.
Письменники закохуються, шаленіють, сходять з розуму від любові, страждають і зраджують – зрештою, як і ми з вами – але й не соромляться використовувати власний досвід, а також життя близьких їм людей, а то й просто знайомців для створення вигаданих світів, котрі нам згодом часто здаються живішими за нашу власну реальність.
Це розповіді про те, як кохання змушує людей ставати чудовиськами, шахраями або героями. Це історії про кохання, яке допомогло вистояти проти всіх негараздів, про те, як розпочинати життя з нової сторінки, про те, що навіть у зрілому віці можна вірити в кохання і про сподівання поєднатися з коханими після смерті.
Одним словом, ця книга аж переповнена пристрастю та літературою – і це гарний спосіб відвоювати трохи часу у тотального Танатосу теперішніх днів та ночей.