This is the only one of the five primary romances which we possess in its entirety. It is of great length and considerable interest. The Stichometry (see p. 24) gives it only 1,600 lines: this is far too little: it may probably apply only to a portion of the Acts, single episodes of which, in addition to the Martyrdom, may have been current separately. We do, in fact, find some separate miracles in some of the oriental versions. There is a consensus of opinion among Syriac scholars that our Greek text of these Acts is a version from Syriac. The Syriac original was edited and translated by Wright in his Apocryphal Acts, and older fragments have since been published by Mrs. Lewis (Horae Semiticae IV, 1904. Mythological Acts of the Apostles).
Montague Rhodes James, who used the publication name M.R. James, was a noted English mediaeval scholar & provost of King's College, Cambridge (1905–18) & of Eton College (1918–36). He's best remembered for his ghost stories which are widely regarded as among the finest in English literature. One of James' most important achievements was to redefine the ghost story for the new century by dispensing with many of the formal Gothic trappings of his predecessors, replacing them with more realistic contemporary settings.
Librarian note: There is more than one author in the Goodreads database with this name.
Уявіть собі: Ісус продає одного зі своїх апостолів! І не кому-небудь, а індійському купцеві — усього за двадцять срібняків. Звучить як щось неймовірне, а може, навіть обурливе. Проте саме така історія розгортається на сторінках одного з найцікавіших давньохристиянських апокрифів — «Діянь Хоми».
Чому ж Ісус іде на такий незвичний крок? Усе починається після Його воскресіння, коли Він розподіляє між апостолами країни, до яких ті мають вирушити проповідувати Слово Боже. Хомі Дідимові — Хомі Атлетові, або ж Хомі Невірному, — випадає Індія. Але апостол категорично не хоче туди їхати. І тоді Ісус знаходить вельми оригінальний спосіб доправити його до місця призначення: продає Хому як раба індійському купцеві.
А далі в Індії починається справжня феєрія! На Хому чекають неймовірні пригоди, несподівані повороти сюжету й гостросюжетні перипетії. Він, подібно до самого Ісуса, воскрешає померлих, вступає в боротьбу із сатаною, що постає перед ним у подобі чорного змія, і демонструє надзвичайні здібності.
Хома мимоволі повторює деякі сцени з життя Ісуса (на те він і Близнюк). Наприклад сідає на осля, яке є родичем Валламового осла і навіть змушує тварину проповідувати.
Також може здивувати сцена в якій Ісус відмовляє молоду пару від шлюбу і народження дітей:
“Пам’ятайте, діти Мої, про що брат Мій говорив із вами, і знайте, кому він довірив вас, і знайте, що, як тільки віддалитеся ви від зв’язку цього скверного, станете ви храмами чистими і віддалитеся ви від страждань прихованих і явних та від турботи посиленої про дітей, кінець яких — печаль гірка. І якщо будуть у вас діти, через них ви перетворитеся на гнобителів, і грабіжників, і гнобителів сиріт, і кривдників удів, будете покарані ви сильно шкодою їхньою. Бо безліч дітей — причина болів багатьох: або цар нападає на них, і демон захоплює їх, або параліч нападає на них. А якщо вони будуть здорові, оскверняться вони або перелюбом, або злодійством, або розпустою, або зажерливістю, або марнославством. І цими сквернами мучені будете ви. Але якщо будете переконані Мною і збережете самі себе непорочними для Бога, будете ви дітьми живими, такими, до яких жоден із пороків і виразок не наблизиться. І будете ви безтурботні, і легкі, і безпечальні. І будете ви сподіватися на те, щоб узріти торжество істини. І будете нею прославлені та зараховані до тих, хто входить у весільний чертог.”
Ісус чайлд-фрі! Оце так!
Це справді захопливий апокриф, який цікавий не лише своїм релігійним змістом, а й літературними достоїнствами. Його варто читати навіть як самобутню пам’ятку давньохристиянської літератури. Текст надзвичайно поетичний, барвистий, сповнений фантазії та химерних образів.
Центральною віссю тексту є uyjcnbxyf поема, яку проголошує Хома:
Пісня про Перлину
Паростком юним я мешкав у царстві Отцівського дому,
Втішався сяйвом достатку й величчю тих, що зростили.
Зі Сходу пресвітлого, з прабатьківщини своєї,
Родичі виряджали мене у далеку мандрівку.
Зі скарбниць розкішних вони мені ношу винесли:
Важкий був той тягар, та легко нести самому:
Злото Ґелерського краю, срібло Ґандзака велебного,
Халцедони індійські й перли з палати Кушанів.
І сповили мене адамантом, що кришить залізо,
Скинувши ризу світла, що з любові для мене зіткали,
Й багряний той плащ, вигаптований ловко по мірі.
І склали зі мною завіт, закарбувавши у серці,
Аби у мандрах своїх повік не зміг я забути:
«Якщо ти в Єгипет зійдеш, перлину єдину здобудеш,
Що лежить у печері, у лоні збурЕного моря,
Просто під пащею Змія, що яріє вогнем непоборним, —
Знов зодягнешся у ризу світла й плащ свій предивний
Та з братом своїм станеш спадкоємцем нашого царства».
Покинув я Схід і рушив; два вісники прямували зо мною,
Бо трудна й небезпечна дорога, а я був іще дітваком.
Перетнув я рубежі Майшана, де сходяться купці Сходу,
Й досяг земель Вавилона, вступивши у мури Сарбуґа.
Та як тільки в Єгипет зійшов я — супутники зникли.
Простував я до Змія й осів у заїзді гостинім,
Вичікував, поки той всне, щоб перлину викрасти тихо.
Був я зайдою там, самотнім серед чужинців,
Та вільнородного юнака із рідного краю
Здибав я там — він був мов єлей, милостивий для ока,
Помазаник світлий, що прихилився до мене.
І учинив я його спільником моїх помислів,
І застеріг від скверни Єгипту й нечистого дотику.
Одежу вдягнув я таку ж, як носять вони довкола,
Аби не задозрили людці, що з чужИни прийшов я
Перлину ту вихопить й лють Змія провчити.
Та не відаю як дізналися чужинці про мене,
Що не їхнього роду я, і підступно згодували
Поживу свою, аби дух мій назавжди струїти.
І забув я, що царський є син, і став їх цареві рабом,
Забув про перлину сяйливу, по яку батьки виряджали,
Й від важкої їхньої їді поринув у сон непробудний.
Все, що сталося зі мною, дізналися любі батьки,
Засумували тяжко й вістку пустили по царству:
Кожен до Двору прибути мав на царське веління —
Володарі й князі Парфії, всі вельможі Златосходу.
Раду зібрали вони, аби в Єгипті мене не лишити,
Й листа написали, де кожен знатний поставив свій знак:
«Від Отця твого, царя царів, і Матері, пані Сходу,
Й від Брата твого, другого за саном, синові в Єгипті — мир!
Встань, пробудися зі сну й почуй слова цього листа!
Згадай, що ти царський син, і глянь, кому ти рабуєш!
Згадай про перлину коштовну, ради якої пішов ти!
Пам’ятай про сяючі шати й плащ дивовижний згадай,
Щоб одягтися в них й ім’я твоє було в книзі славних,
І щоб із Братом своїм ти став спадкоємцем царства!»
Царська десниця печать наклала на той лист величний
Від лукавих дітей Вавилона й демонів лютих Сарбуґа.
Летів той лист, мов орел, понад птаством усього світу,
Летів і до мене впав, і весь перетворився на мову.
Від голосу й звуку його прокинувся я, підвівся,
Узяв його, цілував, печать зняв і прочитав.
Як було в серці карбовано, так і слова промовляли.
Згадав я, що царський я син і воля моя прагне рідного,
Згадав про перлину коштовну, ради якої прийшов я,
Й заклинати почав Змія, що ярів вогнем непоборним,
Приборкав його й приспав, промовивши ім’я Отця,
Ім’я Брата й Матері, володарки світлого Сходу.
Перлину коштовну здобув і до дому Отця повернувся.
Одежу брудну єгиптян я скинув і там залишив,
Й направив свій шлях до світла Вітчизни, на Схід безупинно.
Лист, що мене розбудив, ішов переді мною по стежці,
Й той голос, що підняв зі сну, знову вести почав світлом,
Осяваючи стежку красою своєю писанням багряним по шовку,
Й піднімаючи знову мене, й любов’ю своєю ваблячи.
Проминув я Сарбуґ, Вавилонську землю залишив ліворуч,
Й досяг Майшана величного, гавані купецької Сходу.
А ризу світла мою й плащ, що зверху покладений,
З висот Ґірканських батьки мені надіслали через казначеїв,
Обраних за правдивість їхню і вірність царському слову.
Не пам’ятав я тих шат, залишених у дитинстві далекім,
Та раптом явилися очам вони, мов дзеркало чисте:
У всій істоті своїй бачив я власне обличчя,
Й у ризі пізнав я себе, хоч були ми розділені тілом,
Та виявлені в подобизні єдиній і нероздільній.
І казначеї, що принесли мені ризу коштовну,
Обидва мали один лиш лик, бо знак від Царя прийняли.
Повертав той знак мені честь і заставу багатства —
Ризу світла, прикрашену золототканим узором:
Було там золото, й берили, й халцедони, й перли сяйливі,
І сардонікси барвисті, зроблені гідно високого стану.
На згинах вони адамантом міцним скріплялися дужо,
Й образ Царя царів був витканий хистко,
А на вершині його сапфір переливався барвами.
І почув я подих знання, що струменів довкола,
Й побачив я, що риза готується мовити слово,
Й почув напівспів дзвінкий, як вона сходила до мене:
«Належу я найвірнішому з слуг, для кого росла перед Отцем,
І бачила я, як зростала разом із ростом заслуг його».
Й царським прозрінням вона пролилася на мене,
Линучи з Дателя рук , щоб міг я її одягнути.
Любов моя понесла мене, біг я назустріч,
Руки протяг і прийняв, красою барвистою вкрився,
І одягнув свій сяючий плащ на плечі свої величні.
Так одягнувся і зійшов до висот Поклоніння,
Схилив голову й вклонився Сяйву Отця, що прислав мені ризу,
Тому, чиї заповіти виконав я і Хто вірний обітниці.
У дворах синів Його дому я бесіду провадив з вельможами,
І Він радів за мене, прийняв і дав мені місце в царстві,
Де слуги Його хвалять Його голосом сильним кимвала
За те, що Обіцяний дасть мені перед Царем царів постати,
І з перлиною моєю, з даром моїм, купно з Ним явитись.
Novela estrambóticamente encratita donde Tomás va a evangelizar a la India pero entretenida, de los hechos atribuidos a Leucio Carino creo que es el más largo y el único que está completo.