«Від снігів до спілих вишень» — історія життя одного незвичайного чоловіка, яку розповідає його дружина. Це роман у спогадах про знайомство, любов і спільну дорогу, тривалістю в життя, чесна й відверта книга про Ореста Савку, про театр як справу життя і про лаштунки, за якими кохання, родина, країна.
Це книга про те, як часами складно, але важливо бути опорою для яскравої особистості, ділити радощі й біди. І про роль особистості, яка перетворює свої мрії на дійсність, і про розчарування, які, на жаль, на цьому шляху неминучі.
Це величний голос любові та пошани, який дає продовження життю після життя. Книжку доповнюють вибрані фотографії із сімейного архіву авторки.
Саме той випадок, коли обрала книжку лише за гарною обкладинкою😄
Мабуть, поетична назва «Від снігів до спілих вишень» дала мені трохи хибні очікування щодо художньої і емоційної насиченості тексту. Більша частина книги читається як досить суха біографія, подана з великою хронологічною і географічною точністю, а хотілось би більше про просте людське.
Завжди було цікаво почитати про життя з творчою людиною. Тут трохи справдився мій стереотип про життя в тіні. Хоч авторка сама творча і талановита, вона або зовсім не згадувала в книжці про себе, або згадувала про свої досягнення з ноткою знецінення в порівнянні з чоловіком. Тому я б не погодилась, що книжка була написана «про нас»😄
Проте загалом мені швидше сподобалось, аніж ні. Історія про людину, яка все життя віддала театру. Історія про відданість своїй справі, про побудову сімʼї, про цінності, про важливість підтримки від рідних. Великий плюс для мене- фотографії з особистого архіву. Вони тут додають щирості і близькості :)
Чарівна історія про життя відданих своїй справі людей. Оповідь від імені дружини Ірини про Ореста Савку і їхнє подружнє життя. Як людина, чия душа лежить в театрі, то занадто сильно відчула ту бурю життя театрала. Оповідь просочена коханням до рідних, людей, своїй сродній справі й цьому світу. Я ніби занурилася в альбом старих світлин з людиною, що оповідала мені на вухо історії з життя. Дякую Ірині, що зібралася силами й подарувала мені знайомство з прекрасною людиною, яка за цей час стала ніби рідною.
Вкотре переконуюсь, що кожна «випадкова» книга такою не є. Зацікавила мене історія першим реченням свого опису: “«Від снігів до спілих вишень» — історія життя одного незвичайного чоловіка, яку розповідає його дружина.”
Так, це книга без гостросюжетних сцен, які затримують наш вже такий не сфокусований погляд, проте історія щира і справжня. Радію, що прочитала.
Люблю людей, які горять тим, чим вони займаються, це неймовірно надихає. І цікаво було, як жити поруч з такою людиною, не кожен(-на) змогла б пережити таке. Я маю на увазі, таку шалену пристрасть до професії, до театру. Роль пані Ірини для мене без сумніву дуже важлива, без її підтримки, навряд пан Орест зміг би реалізувати стільки з того про що міряв. Історія надихає на ціннісне життя, на пошуки себе та побудову довготривалих стосунків, сімʼї… дякую авторці за це. Багато моментів змусили сказати «дякую», обійняти близьких та посміхнутися.
Мене надихає те, який вклад у життя інших може зробити одна людина з любов’ю у серці. Обожнюю слухати історії-спогади моєї бабусі, ця книга була такою ж теплою.
Тільки що дочитала. В мене не було жодних очікувань, коли я купувала цю книгу (бо мені до вподоби була обкладинка) і от я її прочитала за один вечір.
Тест не важкий і читається легко, але він далекий від художнього, як на мене. Багатьом моментам до середини книги не вистачило емоційності. Часто було відчуття, ніби я читаю сторінку і вікіпедії з сухими фактами.
Честно, починаючи з періоду старості, час від часу в мене стояли сльози і в кінці все ж хлинули. Шкода, що авторка там мало писала саме про своє (чи спільне) життя, проте тут є безліч фактів про життя Ореста Савки.
Можливо, я би поглянула на цю книгу інакше, якби трохи відійшла від прочитаного. Але мені безмежно сумно, що пишучи "книгу про нас", авторка ніби забувала про власне життя. І навіть спогади про власні досягнення виглядають в контексті книги знеціненими авторкою перед досягненнями свого чоловіка.
Якби почалась розтягувати читання, то закинула б на середині. Рада, що на моїй полиці є така книга.