What do you think?
Rate this book
Розстріляне Відродження
Розстріляне відродження: Антологія 1917—1933: Поезія—проза—драма—есей
«Розстріляне відродження: Антологія 1917—1933: Поезія—проза—драма—есей» — антологія творів українських поетів та прозаїків 20-х — 30-х років XX століття. Антологія впорядкована українським літературознавцем Юрієм Лавріненком і видана в 1959 році у Парижі.
Hardcover
First published January 1, 1959
2 people are currently reading
106 people want to read
About the author
Юрій Лавріненко
4 books1 followerУкраїнський літературознавець, публіцист, есеїст, критик, редактор, дослідник «Розстріляного відродження».
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 3 of 3 reviews
October 31, 2024
Не знаю як, але тільки після цієї книжки я збагнув, що сприймав Розстріляне Відродження неправильно - для мене воно чомусь було піднесенням української культури попри радянську політику і чомусь я зовсім не розглядав його як частину нашої історії ДО приходу більшовиків. Проте ґрунтовні біографічні розвідки доводять, наскільки важливими постаті Розстріляного Відродження були ще для власне українського державотворення, в часи визвольних змагань. Злет був уже в 1917-21 роках, а не тільки на зламі 20-30-х. Зважаючи на це, думаю, книжка поралася зі своїм завданням.
June 25, 2019
10 out of 5
March 7, 2023
TLDR;
Без цього збірника – у нас немає своєї літератури і ми просто смішний провінційний діалект недолугих хохлів на тлі величної метрополії; із цим збірником – ми нація з високою інтелектуальною літературою тісно переплетеною із европейською традицією.
В мене досить непогана середня гуманітарна освіта. Вчителі моєї гімназії були настільки топчик, що деяких авторів із збірника ми проходили в рамках програми. І евентуально, що в той час ми забили величезний болт, щоб заглибитись як в матеріал так і в обставини написання. Пласт, мандрівки в гори, вечірки, сапання, збирання жуків і підгортання бараболі – забирало більшість часу. Тому, можливо, Руссо був правий – не можна давати дітям читати книги до 14 років, вони не розуміють ні цінності, ні контексту того, що тримають в руках.
Отож як була створена ця книжка: одного разу поляк Єжи Ґедройць свалив від радянського союзу подалі у Францію і в селі під Парижом замутив своє інтелектуальне видавництво “Культура”. Фактично – друкований інтелектуальний арт-хаус. Якось наприкінці 50-их після війни йому в голову прийшла геніальне прозріння, що “без незалежної України не може бути незалежної Польщі”. Після чого він знайшов Юрія Лавріненка і вони разом почали шукати і каталогізувати біографії та твори українських поетів і письменників, щоб встигнути зберегти де-факто корпус української літератури від тотального винищення, яке успішно реалізовувалось москвою в модному тоді стаханівському темпі.
В цьому збірнику цінні навіть не самі твори, а життєписи авторів. Додаткова цінність лежить в площині усвідомлення мерзенності підходів метрополії до упокорення колонізованої України. Поступово і планомірно відтинати голови найкращим представникам культури і писемництва – це людожерська традиція московитів, яке не має аналогів в історії людства. Сотні років, різними режимами, тихою сапою.
З частиною авторів і творів із цього збірника ми всі точно знайомились ще у школі, але незакцентована, ненавʼязлива манера подання матеріалу, а також те, що дитина чи підліток ще до кінця не усвідомлює факт навмисних, запланованих смертей цілого покоління української культурної еліти, призвело до того, що ці події в памʼяті дорослого залишаються розмитим нечітким спогадом або фактом з шкільного підручника, який мало що має спільного з реальністю.
Після дорослішання, похоронів друзів, Майдану та війни ти по особливому особисто сприймаєш епітафії неокласиків, ваплітян чи вісниківців, чим власне і є ці короткі біографічні довідки перед самим твором. Біографії верхівки нашого писемницького середовища знищеного за якихось 10 років.
Це і є політика росіян двох імперій: 100 років знищувати культуру, а потім відкрити свого чорного рота і варнякати, що “дастаєвскій і булгакав ета вєлікіє рускіє пісатєлі”. Та якщо ти загнобив навколо себе культуру щонайменше 15 колонізованих народів, то будь яке гімно на паличці, яке навчилось щось там шкрябати на папері, може мати вигляд письменника – просто конкурувати йому нема з ким.
Ця книга, а також книги усіх авторів із збірника мають бути основою бібліотеки кожного українця. Особливо українця, який зараз проходить болючий етап усвідомленої самостійної українізації і розриву із культурним простором інстасамок і моргенштернів.
Ця книга була під забороною в радянському союзі не просто так, вона – каталогізоване свідчення злочинів проти людяності цілого навіть не народу, а племені під назвою московити, яке просто втратило своє право називатися народом, нацією чи просто людьми.
Без цього збірника – у нас немає своєї літератури і ми просто смішний провінційний діалект недолугих хохлів на тлі величної метрополії; із цим збірником – ми нація з високою інтелектуальною літературою тісно переплетеною із европейською традицією.
В мене досить непогана середня гуманітарна освіта. Вчителі моєї гімназії були настільки топчик, що деяких авторів із збірника ми проходили в рамках програми. І евентуально, що в той час ми забили величезний болт, щоб заглибитись як в матеріал так і в обставини написання. Пласт, мандрівки в гори, вечірки, сапання, збирання жуків і підгортання бараболі – забирало більшість часу. Тому, можливо, Руссо був правий – не можна давати дітям читати книги до 14 років, вони не розуміють ні цінності, ні контексту того, що тримають в руках.
Отож як була створена ця книжка: одного разу поляк Єжи Ґедройць свалив від радянського союзу подалі у Францію і в селі під Парижом замутив своє інтелектуальне видавництво “Культура”. Фактично – друкований інтелектуальний арт-хаус. Якось наприкінці 50-их після війни йому в голову прийшла геніальне прозріння, що “без незалежної України не може бути незалежної Польщі”. Після чого він знайшов Юрія Лавріненка і вони разом почали шукати і каталогізувати біографії та твори українських поетів і письменників, щоб встигнути зберегти де-факто корпус української літератури від тотального винищення, яке успішно реалізовувалось москвою в модному тоді стаханівському темпі.
В цьому збірнику цінні навіть не самі твори, а життєписи авторів. Додаткова цінність лежить в площині усвідомлення мерзенності підходів метрополії до упокорення колонізованої України. Поступово і планомірно відтинати голови найкращим представникам культури і писемництва – це людожерська традиція московитів, яке не має аналогів в історії людства. Сотні років, різними режимами, тихою сапою.
З частиною авторів і творів із цього збірника ми всі точно знайомились ще у школі, але незакцентована, ненавʼязлива манера подання матеріалу, а також те, що дитина чи підліток ще до кінця не усвідомлює факт навмисних, запланованих смертей цілого покоління української культурної еліти, призвело до того, що ці події в памʼяті дорослого залишаються розмитим нечітким спогадом або фактом з шкільного підручника, який мало що має спільного з реальністю.
Після дорослішання, похоронів друзів, Майдану та війни ти по особливому особисто сприймаєш епітафії неокласиків, ваплітян чи вісниківців, чим власне і є ці короткі біографічні довідки перед самим твором. Біографії верхівки нашого писемницького середовища знищеного за якихось 10 років.
Це і є політика росіян двох імперій: 100 років знищувати культуру, а потім відкрити свого чорного рота і варнякати, що “дастаєвскій і булгакав ета вєлікіє рускіє пісатєлі”. Та якщо ти загнобив навколо себе культуру щонайменше 15 колонізованих народів, то будь яке гімно на паличці, яке навчилось щось там шкрябати на папері, може мати вигляд письменника – просто конкурувати йому нема з ким.
Ця книга, а також книги усіх авторів із збірника мають бути основою бібліотеки кожного українця. Особливо українця, який зараз проходить болючий етап усвідомленої самостійної українізації і розриву із культурним простором інстасамок і моргенштернів.
Ця книга була під забороною в радянському союзі не просто так, вона – каталогізоване свідчення злочинів проти людяності цілого навіть не народу, а племені під назвою московити, яке просто втратило своє право називатися народом, нацією чи просто людьми.
Displaying 1 - 3 of 3 reviews