Жити Таїнством. Вісім розмов із митрополитом Борисом Ґудзяком

by Богдана Матіяш

Книжка розмов між духовним авторитетом митрополитом Борисом Ґудзяком і письменницею Богданою Матіяш є нагодою у час війни зосередитися на низці тем, які запрошують до віднайдення в собі самих внутрішнього миру. Вісім розмов, записаних за різних обставин, охоплюють чималий тематичний спектр: це внутрішнє, духовне життя людини та її стосунки з Богом; пошук власного покликання; засади, на яких творився нинішній Український католицький університет у Львові; роль та місце Церкви в сьогоднішньому світі; рефлексії довкола російсько-української війни тощо. У час, коли ми всі зранені війною, духовні пропозиції владики Бориса можуть бути особливо цілющими і життєдайними.

Genres: Nonfiction

176 pages, Hardcover

First published January 1, 2023

Reviews

[Oksana · Rating 5 out of 5]

ця збірка з розмов Богдани Матіяш і владики Ґудзяка стала для мене справжньою пігулкою від стресу. втомлена вечорами я відкривала чергову бесіду і релаксувала під спокійний плин тексту з високою концентрацією тверезих думок щодо актуальних проблем сучасності. не планувала її читати найближчим часом, але після презентації в Києві придбала, далі відкрила і вже не могла відкласти на потім.
трохи цитат.

"де немає сміху й усмішки, складно сказати, що там є духовна автентика"
***
"негативне ставлення до перспективи посту може бути пов'язане з ілюзією, що приємність - це лише насиченість"
***
"своїми категоріями ми думаємо, що Бог хоче нами володіти, як повелитель. Але Бог хоче, щоб ми мали Його"
***
"Христос прийшов у світ, де не було жодного християнина, і починав з нуля"
***
"Христос прийшов не щоб давати ідеї чи, тим більше, ідеології, а щоб творити стосунки"
***
"Ми покликані не так до успіху, як до того, щоб давати плід"

Хочеться пам'ятати ці слова і носити їх у серці

[Marta Oliynyk]

*Найкраще боротися з пороками, витісняючи їх чеснотами.

*Правдива свобода це свобода вибрати

*Борис і Гліб - це перші канонізовані святі української землі, і в контексті постійних воєн за владу русичі поставили їх як приклад. Майже тисячоліття перед Махатмою Ганді, Нельсоном Манделою, Мартіном Лютером Кінгом, які належать до найшанованіших постатей ХХ століття, святі Борис і Гліб в обставинах заколотів і насильницьких баталій засвідчили те, за що Кінґа і Манделу сьогодні шанує весь світ.

*Найбільші наші травми — це не землетруси чи повені, а кривда, якої ми зазнаємо від інших людей чи в родині, чи в подружжі, чи в школі, чи навіть, на жаль, і в Церкві. Тобто гріх має соціальний вимір, він завжди є супроти іншого. Невірність у подружжі калічить не лише подругів, а й дітей.

*Ми покликані не так до успіху, як до того, щоб давати плід.
Бог кличе нас до життя і до життєдайності. Ми покликані бути плідними. Плідність і життєдайність мають безліч вимірів. Кожна людина має власне покликання до плідності, до того, щоби жити життедайно: це не є щось матеріальне, хоча може включати і матеріальні речі, це не завжди мусить бути щось інтелектуальне чи естетично творче, кожна плідність має свою красу. Вона передусім має духовно-моральний вимір і стержень.

*Правда є вічною. Її можна забути чи заперечувати, але раніше чи пізніше вона виходить на яв і перемагає. Часом треба століття, щоб це сталося. Скажімо, в США досі не виправлено кривд, яких біле населення завдавало темношкірим, хоча рабство скасували сто пʼятдесят років тому. Також засуджується імперіалізм у британській, французькій, австрійській культурі, науці та історіографії, натомість глибинного аналізу російського імперіалізму ще не відбулося ні на Заході, ні в самій Росії. Це ніби цілком очевидна річ, що Росія має бути такою самою країною, як решта країн. Чому вона має бути імперією і поневолювачем багатьох етносів? Чому вона повинна мати територію у 28 разів більшу за Україну і ще прагнути проковтнути її? Чому взагалі є переконання, що Росія має бути великою імперією, мати колонії та підданих? Здавалося б, це очевидні речі.
Так само, як Алжир сьогодні в жодному разі не повернеться під французьке панування чи Америка знову не стане колонією Великої Британії, а темношкірі не повернуться в рабство, так українці не повернуться до колоніального стану. Саме такими прикладами я стараюся пояснити слухачам у Західній Європі чи в Північній Америці те, чому настанова українців така тверда. Бо перспектива колонії та рабства абсолютно неприйнятна, як і перспектива геноциду. А колонізувати й підкорювати Україну та нищити все українське - це декларована, експліцитна мета цієї війни.

[Maria Sheptytska · Rating 5 out of 5]

Негативне ставлення до перспективи посту може бути пов’язане з ілюзією, що приємність — це лише насиченість. Що задоволення полягає у володінні, отриманні та накопиченні.
*
Піст — це обмеження, яке дозволяє нам зосередитися і дати чесну відповідь на запитання: чого я боюся? що мені болить? що мене тривожить? Назвати свій страх, назвати причину свого неспокою.
*
Лікує гумор. Він наче лакмусовий папірець. Де немає сміху й усмішки, складно сказати, що там є духовна автентика. Добре навчитися дивитися на себе й казати собі: «Ну так, ти смішний».
*
Ми покликані не так до успіху, як до того, щоб давати плід.
*
Кожна людина має власне покликання до плідності, до того, щоби жити життєдайно: це не є щось матеріальне, хоча може включати і матеріальні речі, це не завжди мусить бути щось інтелектуальне чи естетично творче, кожна плідність має свою красу. Вона передусім має духовно-моральний вимір і стержень.
*
Це і є найвище наше покликання: жити вільно, жити у Бозі, жити з ближніми.
*
Христос прийшов у світ, де не було жодного християнина, і починав з нуля.

[Roksolana Sviato · Rating 4 out of 5]

Насправді я вже не зовсім цільова аудиторія цієї книжки.
І читала не через релігійний чин Бориса Ґудзяка, а тому що як особа він викликає в мене довіру і давно справляє враження освіченої, мудрої і виваженої у висловах публічної людини. Більше того, особи, яка не сліпа і до вад власної церкви (що теж велика рідкість і цінність для мене). Власне, ті розділи, які стосувалися не церковних практик, а загальнофілософських питань, були мені цікавіші. Як і, скажімо, останній розділ про війну.
Колись читала з ним розмови Тараса Прохаська в "Іншому форматі", але то було ще в позапопередньому житті, тому лишилися дуже загальні враження. Але таки мушу зізнатися, що в цій книжці мені моментами було трохи забагато "голосу" інтерв"юерки. Формат, де не бачиш питань, а тільки чуєш відповіді, з такими співрозмовниками видається мені найдоречнішим. Бо відповіді людей такого рівня часом до того універсальні, що майже немає значення, про що саме їх запитували. Подібно було, наприклад, із інтерв"ю з Любомиром Гузаром, який на будь-яке запитання відповідав на зовсім іншому рівні. Або, скажімо, з текстами Сергія Кримського, який узагалі філософ, а не релігійна особа, але в його текстах чулася насамперед книжна і життєва мудрість.

А ще голос Бориса Ґудзяка може дуже заспокоїти і умиротворити. Мені ця книжка дісталася в подарунок саме в той момент, коли це було особливо доречно. І в цьому ще одна її велика цінність у наші буремні часи)

[NATALIA Bookstorm · Rating 5 out of 5]

дуже класна і потрібна книга. Кожна розмова відкриває завісу того, що наче і так зрозуміло, але не до кінця очевидно: і в церковному, і в духованому житті, і в таїнствах священства.
Багато роздумів і історії формування УКУ в Римі, та у Львові.
Багато особистих переживань і навіть якоїсь легкої вразливості отця Бориса Гудзяка налаштовують читача на атмосферу любові в недосконалості, спокою і водночас профеміоналізму в своїй сфері, своєму бутті (те, що прийнято називати успіхом).
Цікава терапевтична лектура також для людей, які зневірились останнім часом у церкві як інституції, але водночас вселяє віру в священство в нас самих, в наші розмови з Богом і слухання його життєвих порад
Однозначно рекомендую