What do you think?
Rate this book
Зачарована Десна
Кіноповість видатного українського драматурга Олександра Довженка являє собою низку спогадів, головним героєм яких є хлопчик Сашко. З перших рядків зрозуміло, що цей хлопчик – сам автор, який поринув у дитячі спогади та уривками згадує сумні та щасливі моменти свого дитинства.
В маленьких новелах, з яких складається повість, О. Довженко розповідає про буденне життя селян, про важливу і дуже важку працю хліборобів, про життя звичайної селянської родини, прикладом якої є родина самого письменника.
Одна за одною в повісті спливають розповіді, які починаються с перших спогадів маленького селянського хлопчика за ім’ям Сашко. Цей маленький селянин, незважаючи на те, що в нього був реальний прообраз, втілив в собі кращі риси українських дітей.
В маленьких новелах, з яких складається повість, О. Довженко розповідає про буденне життя селян, про важливу і дуже важку працю хліборобів, про життя звичайної селянської родини, прикладом якої є родина самого письменника.
Одна за одною в повісті спливають розповіді, які починаються с перших спогадів маленького селянського хлопчика за ім’ям Сашко. Цей маленький селянин, незважаючи на те, що в нього був реальний прообраз, втілив в собі кращі риси українських дітей.
64 pages, Paperback
First published January 1, 1976
About the author
Олександр Довженко
32 books24 followersUkrainian Soviet screenwriter, film producer, director and writer. He is often cited as one of the most important early Soviet filmmakers, alongside Sergei Eisenstein, Dziga Vertov, and Vsevolod Pudovkin, as well as being a pioneer of Soviet montage theory.
Український та радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу.
Український та радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 88 reviews
November 29, 2017
перечитую багатьох авторів шкільної програми, щоб самостійно без усіх оцих "червоною ниткою проходить серцем поета" оцінити - й після півдесятка розчарувань ось твір світового рівня. Довженко в "Зачарованій Десні" так переходить від лірики до комедії, а від комедії до трагедії, аж голова від інерції крутиться.
наприклад, щойно були смішки - а через два абзаци батько, у якого від пошесті водночас померли четверо дітей:
"У великім розпачі прокляв він ім'я Боже - і Бог мусив мовчати.
Явися Бог тоді йому у усій своїй силі - напевно, батько кинувся б і прохромив його вилами або зарубав сокирою".
це сильніше за Йова. людяніше.
наприклад, щойно були смішки - а через два абзаци батько, у якого від пошесті водночас померли четверо дітей:
"У великім розпачі прокляв він ім'я Боже - і Бог мусив мовчати.
Явися Бог тоді йому у усій своїй силі - напевно, батько кинувся б і прохромив його вилами або зарубав сокирою".
це сильніше за Йова. людяніше.
May 31, 2023
Люблю цю книжку Довженка. Пам'ятаю як слухала її аудіо версію з радіо-брехунця на літніх канікулах у бабусі, а поряд текла моя зачарована Роставиця. Книжка заряджена на розархівування спогадів і світлу ностальгію.
June 30, 2023
Перечитала Зачаровану Десну і це був той твір, який прям пам'ятаєш яке слово буде наступним, так сильно відбився в пам'яті. Цю кіноповість хочеться охарактеризувати одним словом: хороша, бо від неї так добре на душі. І навіть ці каруселі від комедії до трагедії з абзацу до абзацу не псують загальну лампову атмосферу Десни.
July 18, 2019
Я не хотів брати нічого з категорії «село/кріпацтво/діти», але хотів прочитати Довженка (принаймні обійшлось без кріпаків). Та й написано не про звичне гноблення селянського народу, а про безтурботні роки малого Сашка, його родину, город, худобу і косовицю на Десні. Коротко, атмосферно, але зачепитися нема за що. Від інших його творів, мабуть, утримаюся.
June 8, 2025
«Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим… Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що й досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах». ❤️
May 5, 2025
“Зачарована Десна” - це автобіографічна повість, і в ній Довженко розповідає про своє дитинство в селі на Десні. Двадцять років тому в тих місцях пролягали маршрути байдарочних походів, в яких я брала участь - по Десні та Сейму. Тому я мала можливість візуалізувати описані в повісті мальовничі краєвиди зі своєї памʼяті.
Загалом “Зачарована Десна” - це дуже тепла, смішна і затишна історія. Автор змальовує не тільки пейзажі, а і життя в своїй родині, де він - наймолодший, і його вчать життю старші та ніби-то мудріші родичі.
Я дуже рекомендую цю повість, щоб поринути в літній настрій.
Загалом “Зачарована Десна” - це дуже тепла, смішна і затишна історія. Автор змальовує не тільки пейзажі, а і життя в своїй родині, де він - наймолодший, і його вчать життю старші та ніби-то мудріші родичі.
Я дуже рекомендую цю повість, щоб поринути в літній настрій.
June 10, 2026
Вперше я читала цю історію ще в школі. Тоді багато моментів були для мене трішки заплутаними,адже автор часто стрибає від однієї думки до іншої,тож для мене складно було зрозуміти хронологію подій(на той час для мене були надзвичайно важливо точно розуміти,що відбувається). Однак, зараз я змогла сповна насолодитись історією, часом здавалось, що я не книгу читаю, а наче дивлюсь сон дитячими очима, де деякі люди здаються такими великими і страшними, буденні справи стають пригодами,а домашні тваринки та худоба спілкуються між собою і лише діти можуть ще зрозуміти про що вони говорять. Історія просякнута ностальгією за дитинством,яке часом було безтурботним, а часом складним. Особисто мені історія дуже перегукується з книгою Рея Бредбері «Кульбабове вино»,а саме меланхолією за дитинством❤️
February 16, 2026
не дивлячись на те, що я не люблю суцільні текст з малою кількістю діалогів, ця автобіографічна повість була дійсно цікавою та гарно написаною. плюс за те, що вона невелика, але сповнена усіх подій дитинства автора, його спогадів і описів
February 10, 2026
мила книжка про дитинство.
Довженко писав про дитинство своє, але в його рядках так впізнається дитинство моє.
і дуже хочеться в ці буремні часи повернутися до того дитячого безтурботного погляду на життя, який Довженко переказує тут.
книжка навіює теплого суму, бо й таких часів вже не буде, і деяких людей з мого дитинства вже нема.
та приємно знову переживати ті емоції давніх часів, і так ніби знову мені 10, літо і я на городі з дідом і бабою лузаємо насіння.
Довженко писав про дитинство своє, але в його рядках так впізнається дитинство моє.
і дуже хочеться в ці буремні часи повернутися до того дитячого безтурботного погляду на життя, який Довженко переказує тут.
книжка навіює теплого суму, бо й таких часів вже не буде, і деяких людей з мого дитинства вже нема.
та приємно знову переживати ті емоції давніх часів, і так ніби знову мені 10, літо і я на городі з дідом і бабою лузаємо насіння.
May 31, 2019
З великою пересторогою треба ставитися до письменників, які жили в творили в радянський період. Особливо до тих, яких не репресували і не знищили. Довженка я завжди відносив до таких людей, всі вони однакові, ці Тичино-Сосюро-Довженки, пристосуванці, які зігнулися під тиском державної машини, зрадили своїм поглядам, вступили в партію чи на неї працювали. Маю до них стійку відразу, яку не зможу певно ніколи викорінити з свого серця. Проте не можу також ігнорувати їхній літературний талант. В цьому власне і криється найбільша трагедія того часу, люди які могли принести стільки користі українській літературі, змушені були приносити користь літературі окупанта.
Як спосіб дійти внутрішнього компромісу між власною національною ідентичністю і владою, якій доводилося служити такі письменники часто намагалися писати про ту частину свого українства, яка не заборонялася. Про дитинство, про сім'ю, про природу. Любити українську природу їм офіційно було дозволено, а от любити Україну вже попахувало буржуазним націоналізмом. Так от "Зачарована Десна" це яскравий приклад того, як письменник любить Україну в чітко визначених рамках. Він зводить її до рівня "малої батьківщини" свого села, де вони жили з батьками, а весь нарід (сказати націю у мене язик не повенеться) зводить до своєї родини. Відбувається таке своєрідне заміщення, чи навіть зменшення масштабів: любов до більшого проектується на менше, вганяється в тісні рамки дозволено. Проте їй нам неймовірно тісно, так наче на дорослого дядька намагаються вдягнути одяг 12-річної дитини. Весь текст тріщить по швах і розлазиться на шматки:
- Що там за люди пливуть?
- То здалека. Орловськi. Руськi люди, з Росiї пливуть.
- А ми хто? Ми хiба не руськi?
- Нi, ми не руськi.
- А якi ж ми, тату? Хто ми?
- А хто там нас знає,- якось журливо проказує менi батько.- Простi ми люди, синку... Хахли, тi, що хлiб обробляють. Сказать би, мужики ми… Да... Ой-ой-ой... мужики, й квит. Колись козаки, кажуть, були, а зараз
тiльки званiє зосталось.
І здавалося б, от воно, такий сміливий автор так бунтує проти ідеологічного постулату про "адіннарот", чесний літератор, не боячись ні ув'язнень ні катувань, пише про те, що ми таки не росіяни, ми інші, самобутні. Але цього замало, щоб змити з себе злочин співпраці з комуністичною партією треба щось більше ніж одна "патріотична" фраза в творі. Так безперечно "Зачарована десна" дуже цікава книга, я читав її із великим задоволенням, в уяві поставали яскраві образи, я фізично бачив всі ці картинки. Це говорить про велику майстерність Довженка як письменника. Але це не виправдовує його як ідеолога, як того хто скорився "волі партії", хто вирішив що Україна може бути і радянською. Так можливо він помилявся. Але Хвильовий, коли зрозумів що помилився, взяв пістолет і пустив собі кулю у скроню. Чому цього не зробив Довженко?
Як спосіб дійти внутрішнього компромісу між власною національною ідентичністю і владою, якій доводилося служити такі письменники часто намагалися писати про ту частину свого українства, яка не заборонялася. Про дитинство, про сім'ю, про природу. Любити українську природу їм офіційно було дозволено, а от любити Україну вже попахувало буржуазним націоналізмом. Так от "Зачарована Десна" це яскравий приклад того, як письменник любить Україну в чітко визначених рамках. Він зводить її до рівня "малої батьківщини" свого села, де вони жили з батьками, а весь нарід (сказати націю у мене язик не повенеться) зводить до своєї родини. Відбувається таке своєрідне заміщення, чи навіть зменшення масштабів: любов до більшого проектується на менше, вганяється в тісні рамки дозволено. Проте їй нам неймовірно тісно, так наче на дорослого дядька намагаються вдягнути одяг 12-річної дитини. Весь текст тріщить по швах і розлазиться на шматки:
- Що там за люди пливуть?
- То здалека. Орловськi. Руськi люди, з Росiї пливуть.
- А ми хто? Ми хiба не руськi?
- Нi, ми не руськi.
- А якi ж ми, тату? Хто ми?
- А хто там нас знає,- якось журливо проказує менi батько.- Простi ми люди, синку... Хахли, тi, що хлiб обробляють. Сказать би, мужики ми… Да... Ой-ой-ой... мужики, й квит. Колись козаки, кажуть, були, а зараз
тiльки званiє зосталось.
І здавалося б, от воно, такий сміливий автор так бунтує проти ідеологічного постулату про "адіннарот", чесний літератор, не боячись ні ув'язнень ні катувань, пише про те, що ми таки не росіяни, ми інші, самобутні. Але цього замало, щоб змити з себе злочин співпраці з комуністичною партією треба щось більше ніж одна "патріотична" фраза в творі. Так безперечно "Зачарована десна" дуже цікава книга, я читав її із великим задоволенням, в уяві поставали яскраві образи, я фізично бачив всі ці картинки. Це говорить про велику майстерність Довженка як письменника. Але це не виправдовує його як ідеолога, як того хто скорився "волі партії", хто вирішив що Україна може бути і радянською. Так можливо він помилявся. Але Хвильовий, коли зрозумів що помилився, взяв пістолет і пустив собі кулю у скроню. Чому цього не зробив Довженко?
June 1, 2026
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below)
This is a short autobiographical novella by Oleksandr Dovzhenko, best known as a film director. The book’s English title is The Enchanted Desna (1956). I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #47 in the list.
The story recounts his childhood (Sashko was born in 1894) from the perspective of the young boy he was at the time—aged 5 to 7. That’s why the story seems naive, and the reactions are not at all what we’d expect from a more socially connected adult. For example, he had a great-grandmother who cursed everything and everyone—without using profanity, but with a very colorful vocabulary. Here, for example, is the moment when Sasha tried a young carrot that hadn’t yet filled with juice, and so, having taken a bite, he shoved it back into the garden bed:
“Stop breaking the tobacco, may your hands and feet break! And may you rot in that tobacco patch till doomsday. May you wilt, you brat, like those carrots which your filthy hands tore out!”
[...]
“Mother of God, the Blessed Virgin,” Grandma cried to the skies, “my ministering spirit, my holy martyress, smite that dunderhead with your holy omophorium! Our merciful Lady, twist and pluck out his little hands and feet just like he plucked those carrots out of the damp ground, and break his little fingers and joints. Queen of Heaven, my merciful mediator, intercede on my behalf, hear my prayers, that he grow not upward, but downward, that he never hear the holy cuckoo or the thunder! Come, St. Nicholas, trusty friend, St. George on your white steed in your white saddle, bring down your punishing hand on him that he never eat those carrots, let him be devoured by the blight and all other diseases, let him rot in his boots...”
So, when she died (historical aside—she was over 100 years old, because her son, Sasha’s grandfather, “lived under the sun for about a hundred years,” meaning she had spent more than half her life under serfdom), Sasha did not at all follow the norms of behavior expected of adults:
Oh, if you could only realize how it feels to see great-grandmothers pass away, all the more so in winter and in old houses! What a relief it is. The house immediately grows larger, the air becomes clean and bright as if in Paradise. I quickly got down onto the ingle, from there I jumped into Grandpa’s felt boots and ran headlong outdoors past the beggars.
[...]
“Hey, grandad, want to hear some news? Our Grandma’s dead, honest she is!” I shouted happily and started to laugh
This same childlike sense of a vast, unknown, yet beautiful world emerges in the book again and again. Even when Sasha and his father go to rescue people in a flooded neighboring village, or when Sasha recounts the battles among the mowers over the division of the harvested hay—in the latter case, it’s almost psychedelic, when the adults At this point I’d be unable to look at the scene any longer and closed my eyes, imagining them chopping each other up like wood. In my mind’s eye I could see the blood flowing in streams as they chopped off each other’s heads and hands and hacked at each other’s chests in fiery hatred, and, as I said, rivers of blood would flow. but immediately afterward—everyone was alive and well.
I’m not much of a poetry person, but to me this is a wonderful example of poetic prose.
Це – коротка автобіографічна повість Олександра Довженка, відомого у першу чергу як кінорежисер. Вона розповідає про його дитинство (народився Сашко у 1894) з точки зору тогочасного його – хлопця 5-7 років. Тому розповідь здається наївною, а реакції – зовсім не такі, які очікуємо від більш соціально-зв’язаного дорослого. Наприклад, була у нього прабаба, яка все і всіх проклинала, без обсцентної лексики але дуже різноманітна. Ось наприклад момент, коли Сашко спробував молоду моркву, яка ще не налилася соками, і тому, надкушену, заткнув назад у грядку:
Куди ти тютюн ламаєш, бодай тобі руки і ноги поламало! А бодай би ти не виліз з того тютюну до хторого пришествія! Щоб ти зів’яв був, невігласе, як ота морковочка зів’яла від твоїх каторжних рук!
[…]
– Мати божа, царице небесна,– гукала баба в саме небо,– голубонько моя, святая великомученице, побий його, невігласа, святим твоїм омофором! Як повисмикував він з сирої землі оту морковочку, повисмикуй йому, царице милосердна, і повикручуй йому ручечки й ніжечки, поламай йому, свята владичице, пальчики й суставчики. Царице небесна, заступнице моя милостива, заступись за мене, за мої молитви, щоб ріс він не вгору, а вниз, і щоб не почув він ні зозулі святої, ні божого грому. Миколаю-угоднику, скорий помочнику, святий Юрію, святий Григорію на білому коні, на білому сідлі, покарайте його своєю десницею, щоб не їв він тієї морковочки, та бодай його пранці та болячки з’їли, та бодай його шашіль поточила…
Так от, коли вона померла (історичний відступ – їй було понад 100 років, бо її син, Сашків дід «прожив під сонцем коло ста літ», тобто вона понад половину життя прожила за кріпацтва ще), то Сашко зовсім не слідує очікуваним від дорослих нормам поведінки:
Ой коли б хто знав, яка то радість, коли вмирають прабаби, особливо зимою, в стареньких хатах! Яка то втіха! Хата враз стає великою, повітря чисте, і світло, як у раю. Я хутко злізаю на запічок, звідти плигаю в дідові валянці і повз старців вибігаю стрімголов надвір.
[…]
– Ой діду, діду, у нас баба вмерла. Їй же богу, правда,– гукнув я, щасливий, і почав реготати.
Таке ж дитяче відчуття великого, невідомого, проте прекрасного світу виринає у книзі знову і знов. Навіть коли Сашко з батьком їдуть визволяти людей у затопленому сусідньому селі, або коли Сашко оповідає про битви косачів при розподілі накошеного – у останньому випадку майже психоделічне, коли дорослі Тоді я не витримував і затуляв очі, а вони рубали один одного сокирами, як дрова. Кров лилася з них казанами. Вони відрубували один одному голови, руки, врубалися в розпалені груди, і кров, кажу ж бо, лилася з них відрами, казанами. але одразу після – усі живі-здорові.
Я глухий до поезії, але для мене це – чудовий приклад поетичної прози.
This is a short autobiographical novella by Oleksandr Dovzhenko, best known as a film director. The book’s English title is The Enchanted Desna (1956). I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #47 in the list.
The story recounts his childhood (Sashko was born in 1894) from the perspective of the young boy he was at the time—aged 5 to 7. That’s why the story seems naive, and the reactions are not at all what we’d expect from a more socially connected adult. For example, he had a great-grandmother who cursed everything and everyone—without using profanity, but with a very colorful vocabulary. Here, for example, is the moment when Sasha tried a young carrot that hadn’t yet filled with juice, and so, having taken a bite, he shoved it back into the garden bed:
“Stop breaking the tobacco, may your hands and feet break! And may you rot in that tobacco patch till doomsday. May you wilt, you brat, like those carrots which your filthy hands tore out!”
[...]
“Mother of God, the Blessed Virgin,” Grandma cried to the skies, “my ministering spirit, my holy martyress, smite that dunderhead with your holy omophorium! Our merciful Lady, twist and pluck out his little hands and feet just like he plucked those carrots out of the damp ground, and break his little fingers and joints. Queen of Heaven, my merciful mediator, intercede on my behalf, hear my prayers, that he grow not upward, but downward, that he never hear the holy cuckoo or the thunder! Come, St. Nicholas, trusty friend, St. George on your white steed in your white saddle, bring down your punishing hand on him that he never eat those carrots, let him be devoured by the blight and all other diseases, let him rot in his boots...”
So, when she died (historical aside—she was over 100 years old, because her son, Sasha’s grandfather, “lived under the sun for about a hundred years,” meaning she had spent more than half her life under serfdom), Sasha did not at all follow the norms of behavior expected of adults:
Oh, if you could only realize how it feels to see great-grandmothers pass away, all the more so in winter and in old houses! What a relief it is. The house immediately grows larger, the air becomes clean and bright as if in Paradise. I quickly got down onto the ingle, from there I jumped into Grandpa’s felt boots and ran headlong outdoors past the beggars.
[...]
“Hey, grandad, want to hear some news? Our Grandma’s dead, honest she is!” I shouted happily and started to laugh
This same childlike sense of a vast, unknown, yet beautiful world emerges in the book again and again. Even when Sasha and his father go to rescue people in a flooded neighboring village, or when Sasha recounts the battles among the mowers over the division of the harvested hay—in the latter case, it’s almost psychedelic, when the adults At this point I’d be unable to look at the scene any longer and closed my eyes, imagining them chopping each other up like wood. In my mind’s eye I could see the blood flowing in streams as they chopped off each other’s heads and hands and hacked at each other’s chests in fiery hatred, and, as I said, rivers of blood would flow. but immediately afterward—everyone was alive and well.
I’m not much of a poetry person, but to me this is a wonderful example of poetic prose.
Це – коротка автобіографічна повість Олександра Довженка, відомого у першу чергу як кінорежисер. Вона розповідає про його дитинство (народився Сашко у 1894) з точки зору тогочасного його – хлопця 5-7 років. Тому розповідь здається наївною, а реакції – зовсім не такі, які очікуємо від більш соціально-зв’язаного дорослого. Наприклад, була у нього прабаба, яка все і всіх проклинала, без обсцентної лексики але дуже різноманітна. Ось наприклад момент, коли Сашко спробував молоду моркву, яка ще не налилася соками, і тому, надкушену, заткнув назад у грядку:
Куди ти тютюн ламаєш, бодай тобі руки і ноги поламало! А бодай би ти не виліз з того тютюну до хторого пришествія! Щоб ти зів’яв був, невігласе, як ота морковочка зів’яла від твоїх каторжних рук!
[…]
– Мати божа, царице небесна,– гукала баба в саме небо,– голубонько моя, святая великомученице, побий його, невігласа, святим твоїм омофором! Як повисмикував він з сирої землі оту морковочку, повисмикуй йому, царице милосердна, і повикручуй йому ручечки й ніжечки, поламай йому, свята владичице, пальчики й суставчики. Царице небесна, заступнице моя милостива, заступись за мене, за мої молитви, щоб ріс він не вгору, а вниз, і щоб не почув він ні зозулі святої, ні божого грому. Миколаю-угоднику, скорий помочнику, святий Юрію, святий Григорію на білому коні, на білому сідлі, покарайте його своєю десницею, щоб не їв він тієї морковочки, та бодай його пранці та болячки з’їли, та бодай його шашіль поточила…
Так от, коли вона померла (історичний відступ – їй було понад 100 років, бо її син, Сашків дід «прожив під сонцем коло ста літ», тобто вона понад половину життя прожила за кріпацтва ще), то Сашко зовсім не слідує очікуваним від дорослих нормам поведінки:
Ой коли б хто знав, яка то радість, коли вмирають прабаби, особливо зимою, в стареньких хатах! Яка то втіха! Хата враз стає великою, повітря чисте, і світло, як у раю. Я хутко злізаю на запічок, звідти плигаю в дідові валянці і повз старців вибігаю стрімголов надвір.
[…]
– Ой діду, діду, у нас баба вмерла. Їй же богу, правда,– гукнув я, щасливий, і почав реготати.
Таке ж дитяче відчуття великого, невідомого, проте прекрасного світу виринає у книзі знову і знов. Навіть коли Сашко з батьком їдуть визволяти людей у затопленому сусідньому селі, або коли Сашко оповідає про битви косачів при розподілі накошеного – у останньому випадку майже психоделічне, коли дорослі Тоді я не витримував і затуляв очі, а вони рубали один одного сокирами, як дрова. Кров лилася з них казанами. Вони відрубували один одному голови, руки, врубалися в розпалені груди, і кров, кажу ж бо, лилася з них відрами, казанами. але одразу після – усі живі-здорові.
Я глухий до поезії, але для мене це – чудовий приклад поетичної прози.
January 11, 2019
Чудова. З одного боку дуже світлий і дотепний гумор, з іншого, як вже писав Артем Чапай - дуже щира і глибока драма. В Довженкові відчувається велика людяність і в радості, і в печалі, в тому як малий Сашко тягнеться до щастя і тішиться з простих речей, як щиро сприймає красу навколишньої природи, і в тому, як бачить і відчуває смуток близьких і навколишнього світу.
Окрема для мене втіха, що описує тут дуже близькі для мене місця і звичаї, бо й сам я виріс на Десні в родині землеробів-робітників, і багато що з описаного впізнаю зі свого дитинства - запашне сіно, на якому часом ночували, яскраві зорі і нічний спів соловейка з діброви, тумани над лугом, заплави і весняні розливи Десни, коли з батьком чи дідом випливали човном прямо з городу і так плавали по лузі. Зрештою, не можна вирости біля Десни і не закохатись в неї, в її лугові трави й тумани, в світлі зоряні ночі, в стрімку каламутну воду - зачарована.
Окрема для мене втіха, що описує тут дуже близькі для мене місця і звичаї, бо й сам я виріс на Десні в родині землеробів-робітників, і багато що з описаного впізнаю зі свого дитинства - запашне сіно, на якому часом ночували, яскраві зорі і нічний спів соловейка з діброви, тумани над лугом, заплави і весняні розливи Десни, коли з батьком чи дідом випливали човном прямо з городу і так плавали по лузі. Зрештою, не можна вирости біля Десни і не закохатись в неї, в її лугові трави й тумани, в світлі зоряні ночі, в стрімку каламутну воду - зачарована.
January 24, 2022
Є тут своя філософія і мудрість, яку в шкільні роки не зрозуміти
July 5, 2026
«Дивно й жалісно часом думати, що нема у нас сили і ясності духу пройнятися щоденним розумінням щастя життя, мінливого в постійній драмі й радості, і що так багато краси марно проходить мимо наших очей.»
January 11, 2021
Цікава кіноповість про звичайне українське дитинство у якому все прекрасно і можна насолоджуватися його спогадами вічно.
September 14, 2022
Яка неймовірна, яка прекрасна книга! 💛
Пам'ятаю, що вона сподобалася мені ще у школі, та захотіла перечитати зараз дорослою та не розчарувалась.
Життя у селі не назвеш легким, багато у ньому і трагічного, і драматичного. Але Олександр Довженко говорить про своє дитинство там з такою теплотою, такою любов'ю, що навіть труднощі сприймаються по-іншому. Великий це талант вміти так оповідати. Уклін майстру.
Пам'ятаю, що вона сподобалася мені ще у школі, та захотіла перечитати зараз дорослою та не розчарувалась.
Життя у селі не назвеш легким, багато у ньому і трагічного, і драматичного. Але Олександр Довженко говорить про своє дитинство там з такою теплотою, такою любов'ю, що навіть труднощі сприймаються по-іншому. Великий це талант вміти так оповідати. Уклін майстру.
October 14, 2024
Як же це прекрасно, з якою любов'ю до свого рідного краю написано, наскільки повернуло мене в моє дитинство на подвір' ї бабусі на Полтавщині. Це любов!
March 18, 2026
Запам'ятався мені цей твір ще зі школи, як такий, що дуже сподобався. І от перечитала (переслухала на Абук). І це ж кіно-повість - тут дуже мальовничі описи природи, колоритні персонажі та дитинство.
Чудові поетичні спогади, де поєднуються реальність, гумор та дитяче спийняття світу (а я дуже люблю читати такі книжки, де діти описують світ так, як вони то розуміють).
Головна думка, як мені здажться, в тому, що людина завжди зберігає в своєму серці світ свого дитинства та любов до рідних місць.
Чудові поетичні спогади, де поєднуються реальність, гумор та дитяче спийняття світу (а я дуже люблю читати такі книжки, де діти описують світ так, як вони то розуміють).
Головна думка, як мені здажться, в тому, що людина завжди зберігає в своєму серці світ свого дитинства та любов до рідних місць.
April 18, 2026
І я зачарована. Хочеться в село...
December 25, 2025
Зачарована Десна Довженка для мене стала поєднанням краси і болю. Схоже, це взагалі властиве Україні поєднання. Невимовна краса і тягнучий біль.
Те, що в дитинстві здавалось смішним, в дорослому віці викликає співчуття.
Але те, що наповнювало і надихало — продовжує підживлювати.
Слухайте подкаст ПереФарбований лис на зручній для вас подкаст-платформі
🎧Слухати подкаст: https://linktr.ee/repainted.fox.podcas
Те, що в дитинстві здавалось смішним, в дорослому віці викликає співчуття.
Але те, що наповнювало і надихало — продовжує підживлювати.
Слухайте подкаст ПереФарбований лис на зручній для вас подкаст-платформі
🎧Слухати подкаст: https://linktr.ee/repainted.fox.podcas
January 20, 2026
Переслухала після згадки книги у Артура Дроня, вперше читала ще у школі.
Сприймається, звісно, по-іншому, але так само щемко і хвилююче. Також підштовхнуло детальніше ознайомитися з біографією Довженка: як таке сприйняття України та досить успішна карʼєра в Совєцькому Союзі існували
Сприймається, звісно, по-іншому, але так само щемко і хвилююче. Також підштовхнуло детальніше ознайомитися з біографією Довженка: як таке сприйняття України та досить успішна карʼєра в Совєцькому Союзі існували
November 19, 2023
Найкраще прочитане цього року.
Плакала над частиною про батька.
Дуже душевна оповідь і трохи сумна.
Плакала над частиною про батька.
Дуже душевна оповідь і трохи сумна.
Read
May 15, 2024"Віруючі, очевидно, хотіли, щоб бог був трохи більш уважним до створеного ним світу"
February 23, 2025
Перечитала, яка вона чудова, я не можу просто. Решту літератури в Довженка я не переношу за патетичність в любов до Сталіна, але це от — неймовірний твір.
December 8, 2025
Щемко і невимовно прекрасно
December 8, 2025
Лучшее чтение года! жаль только, что книга оказалась такой небольшой
April 9, 2026
(класнючий твір і начитка!) можна прослухати на Абуці за обіймашки від укрзалізниці
May 28, 2025
м'яко, домашньо, напрочуд легко і глибоко одночасно. комедія та трагедія танцюють разом у меланхолії, змушуючи окунутись у спогади і відшукати власну Зачаровану Десну
Read
April 2, 2025Короткий нарис про життя малого Сашка у селі на березі Десни. Були смішні моменти, були не дуже. Загалом, нагадало ті ж Тореадори з Васюківки: і по гумору, і по тону. І попри таку неоднозначну фігуру Довженка, мені здається останній абзац доволі щемко підсумувати цю книгу: це ностальгічна подорож в дитинство, в яке ми усі іноді хочемо повернутись.
January 17, 2026
Яка ж прекрасна наша Україна і наша українська мова🫶🏼
Displaying 1 - 30 of 88 reviews