Перш за все, я зла на видавництво, яке ніяким чином не промаркувало цю книжку як альтернативну історію, аби не складалося вр��ження, що це просто історичне фентезі, написане так ліниво, що авторка не поцікавилася не те що літописною інформацією, а навіть вікіпедією на предмет того як монголи захопили Київ.
Також я трохи злюся на авторку, бо навіть якщо в тебе альтернативна історія, древлянське князівство, що дожило до 13 століття з власною династією, і все таке, то на Бога, нащо тобі все одно вводити падіння Києва через те, що "деякі князі та бояри відкрили монголам браму"? Це одне речення, воно не грає ролі в сюжеті і ніяк не розкриває персонажів, зате меншовартістю віє за версту.
За це я зла, а все решта мені просто не сподобалося.
Не сподобався стиль написання: таке враження наче авторка намагалася написати так, щоб сподобалось якійсь дуже абстрактній авдиторії, тому її хилитає між несерйозним фентезі з гарячими сценами і Серйзною Книгою, Котра Відкриє Вам Глибоку Психологію Та Філософські Роздуми.
Не сподобалися міфологічні елементи, вставлені у текст ніби чисто шоб було. Ця лінія відверто провисала і склалося таке враження, що до неї не дописали шматок.
І мені не сподобалися герої.
О, поговорімо про героїв.
А особливо про Андрія і Младу, яких нам показують упереджено, але по різному упереджено.
Стартують обоє, до речі, зі схожих позицій: обоє доволі благополучні, в обох є певні таємниці (в Андрія - власне, кохання до дружини кращого друга, у Млади - походження її матері), обоє декларуються, як розумні (саме декларуються, ага. Показані вони в динаміці радше як не надто розумні), обоє мають недоліки (Андрій самозакоханий легковажний козел, Млада має амбіції. Так, у всесвіті цієї книги амбіції - це недолік, якщо ти жінка). Обоє покидають рідне село зі шляхетною метою - врятувати друга Андрія, котрий заодно чоловік Млади. Але до чого їх приводить авторка у фіналі?
Якщо в книжці є розумна вродлива жінка з амбіціями, вона обов'язково стане лиходійкою, адже всім відомо, жінки, отримавши владу, стають чудовиськами. Чоловіки теж, але ну жінки геть точно. Ми ж просто маємо прагнути сім'ї і підкоритися сильному чоловікові, інакше йдемо проти своєї природи і перетворюємося на монстрів як Гітлер, Сталін,Путін, Асад... Ой, у списку диктаторів чомусь абсолютна більшість чоловіки, але це випадковість, адже монстрами стають виключно жінки.
Отож, у Млади є амбіції і головне - кровне право їх реалізувати. Вона вирішує скористатися зі свого походження навіть не для себе - а для порятунку свого чоловіка. І буквально за одну сторінку оглядання князівських покоїв перетворюється на лиходійку, бо її "спокусила розкіш". Приділити більше уваги її розвиткові? Ну, хай падінню. О, ні. Вона насправді не так вже й кохає чоловіка і має амбіції. Цього достатньо для повного краху і загибелі.
Андрію прощається набагато більше. Він поводиться дуже інфантильно, ставиться до Лялькою більшість книги як самозакохане мудило, абсолютно не користується досвідом, який у нього начебто мав би бути. Він купець. І за легендою, він регулярно торгував у Коростені, а на початку книги повернувся з довгої торгової виправи до варягів. Чи виніс він із цього якийсь досвід, яким буде користуватися в книзі? Ні. У нього нема знайомих в Коростені. Він не згадує за всю книжку взагалі про жодні свої зв'язки, як купця, котрі могли б йому допомогти. Його навіть не насторожують двоє малих дітей, яких самих бабця відправила з Чернігова в Коростень, тоді як його, дорослого хлопа, батько не хотів пускати в Коростень з села під Коростенем, бо там страшенно небезпечні дороги.
Більшу частину книги Андрій майже не рефлексує свою поведінку, не замислюється, не докладає зусиль. Йому просто щастить. Той єдиний момент, де йому реально треба було викручуватися щоб дістати одяг і гроші, авторка закриває милосердним туманом. Але в нього такі хороші наміри! І він хлопчик. Тому на нього чекає успіх, а на Младу, з її добрими намірами і з тим, що Андрій абсолютно точно не встиг би врятувати друга, якби не вона - чекає смерть.
Бо чоловік - це складний неоднозначний персонаж, який розвивається, а жінка, якщо вона виходить за межі стереотипного кліше "хорошої дівчинки" має бути негайно покарана.
Та і Лялька, яку кидає в розпусту не з власного бажання і не через криво накладені чари (багато разів підкреслено, що в Дубовому Гаю чари не діють взагалі), а буквально тому, що дефлорація містичним чином змінила в ній "щось" і вона не могла цьому "щосю" опиратися, поки сестра не дала їй ляпаса.
Чесно кажучи, мізогінії аж якось забагато. Можливо, тому, що сюжет постійно кудись несеться і час на рефлексію в цій круговерті видають лише Андрію, а обом дівчатам - хіба на рефлексію, з Андрієм пов'язану. І використані щодо них кліше так і лишаються нерозкритими кліше.